Боротьба з корупцією без результату, турбота про безпеку чи атака на «хлібне» місце та «ненормальні» японці

Обшуки, обшуки, обшуки. Саме під їх знаком пройшов минулий тиждень від самого його початку як у самому Миколаєві, так і в Україні. Але, спершу, зосередим свою увагу на рідному місті. Спочатку, слідчі нагрянули до департаменту енергозбереження та аж до двох заступників міського голови,  а вже потім – до комунального підприємства «Комунальне-виробниче підприємство по організації харчування в навчальних закладах» або, як його називають за звичкою старою російською абревіатурою КОП. І саме останній обшук, та справа з приводу якої він проводився і викликала найбільший резонанс у місті. Можна сказати, що цей резонанс переростає у дуже неприємний для міської влади скандал із корупційним присмаком.

За версією Національної поліції, яка веде справу, КОП укладав угоди на постачання продукції з різними одеськими фірмами, які фактично знаходились за однією адресою, та були пов’язані між собою – директори та засновники там тасувалися як карти у колоді. І ці одеські фірми раз за разом вигравали конкурси на постачання харчів, але, як виявилось – харчі ці були, м’яко кажучи, не якісними. Вміст жирів у, начебто, вершковому маслі складав менше одного відсотка. Про що є і висновки експертизи. Власне, цей продукт і маслом називати ніяк не можна, а, виявляється, що їм годували школярів та вихованців комунальних дитячих садків. А взагалі, йдеться про розкрадання не менше 7 мільйонів гривень за рахунок постачання неякісних продуктів, на думку слідства.

Отже, скандал? Безумовно – скандал. І яка ж реакція на це основних дієвих осіб. Міській голова Олександр Сєнкевич. А Олександр Сєнкевич у відпустці. І звідти, через Фейсбук закликає, початок цитати: «…всіх утриматись від гучних заяв і спекуляцій на гострих темах та дочекатися результатів розслідування поліції по всіх вищеназваних справах», та додає: «Компромісів не буде. Винні будуть встановлені і покарані» - кінець цитати. Перший заступник голови Володимир Криленко заявив пропочаток службового розслідування відносно керівника «Комунально-виробничого підприємства по організації харчування в навчальних закладах» Гліба Новоторова та відсторонення від виконання обов’язків останнього та, також, вибачився перед містянами.

Натомість, оцінка народного депутат Вадима Підберезняка була значно жорсткішою. Говорючі про ситуацію у Миколаївській мерії, він натякнув на наявність так званого «лобізму» чи то «решалова» у міськраді та заявив, що для правоохоронців є над чим там працювати. Та ще більше, він назвав прізвище людини, з яким пов’язує процеси «решалова». Це, за його думкою, дехто пан Коссе – кум та одногрупник мера.  Крім того, він, де-факто, звинуватив міського голову у ситуації, що склалась, та і, взагалі, розповів про те, що з Олександром Федоровичем не спілкується, бо той не виконує власних обіцянок. Взагалі – нищівна критика та серйозні звинувачення.

Отже, маємо чергову проблему, напряму пов’язану із висуванцями Олександра Федоровича. Якщо додати до цього існування органу виконавчої влади який прямо закликаний боротися із корупцією, про що свідчить ну дуже гучна його назва -  «Департамент внутрішнього фінансового контролю нагляду та протидії корупції» на чолі якого знаходиться близька до мера людина Андрій Єрмолаєв і в якому є відділ запобігання та виявлення корупції,  але вся діяльність котрого, поки що, зводиться до демонстративного демонтажу незаконних МАФів з вулиць міста, то ситуація стає ще більш пригніченою. Ні, незаконні кіоски треба ліквідовувати, але де ж «протидія корупції»? Пан Єромалаєв говорить про те, що багато роботи не видно і вся критика на його адресу – це помста корисливих депутатів, бо вони ці ларькі кришують. Окей, скажіть, хто кришує, щоб ми знали! І все ж – менше одного відсотка вмісту жирів у маслі! Ще раз – де «протидія корупції»? А щодо того, що Олександр Федорович не тримає слова, то це вже чути приходиться не вперше та від різних людей.

Національний Корпус у Миколаєві звинуватив керівництво Державного підприємства «Дельта-Лоцман» у, не менше, як у потуранні агресора – Російської Федерації. Через те, що там використовують програмне забезпечення виробництва російської компанії «Трансзас». У свою чергу, «Дельта-Лоцман» всі звинувачення відкидає, стверджуючи що програмні комплекси, які воно використовує надійно захищені та взагалі, вироблені не російською компанією, а шведською. Що це – насправді проблема безпеки, чи атака на керівництво дуже фінансово ресурсної організації? У будь якому разі, мені здається, що компетентні органи мають дати вичерпну відповідь.

Як я вже зазначив, обшуки цього тижня відбувались не тільки у Миколаєві. СБУ спільно із прокуратурою та Державним Бюро Розслідування провело низку обшуків у різних регіонах України у справі виборчої піраміди з метою масового підкупу виборців на користь одного з кандидатів в президенти. Прізвище кандидата чи то кандидатки не називалось, але Юлія Тимошенко вже заявила, що ні вона, ні її команда до цього не мають жодного відношення. Також, зазначалось, що до обрудки причетні громадяни Росії. Загалом, тема так званого підкупу виборців стала трендом у цій виборчій кампанії і, як на мене, несе загрозу нелегітимності будь кого, обраного президентом, незалежно від прізвища. І взагалі, суспільної недовіри до будь яких результатів виборів і, як наслідок, до державних інституцій взагалі. Що чудово вписується у сценарій дестабілізації України, що вигідно, самі розумієте кому.

А Голова Європейської Ради Дональд Туск виступив в українському парламенті і підтримав евроінтеграційні прагнення України. І, зрештою, під час того ж засідання Верховної Ради, присвяченої п’ятій річниці подій на Майдані, Петро Порошенко підписав Закон України про внесення змін до Конституції, згідно з яким вступ до НАТО на Євросоюзу стали для України конституційною нормою.

Ну, і наостанок рубрика про людей, які займаються не виборами та порятунком власної країни, а якоюсь єрундою. Японській зонд «Хаябуса-2» здійснив посадку та забрав пробу грунту з астероїда Рюгу, за 340 мільйонів кілометрів від Землі. Планується, що зонд із зразками грунту повернеться на Землю у 2020 році. Ще раніше зонд передав відео, яке можна вважати першим відео з астероїда в історії. Немає чим зайнятися цим японцям, коли до президентських виборів в Україні лишається 5 тижнів!

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=jTKn-NLZ880 

Back to the middle ages

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Страсбург. Центр европейского парламентаризма. В нем расположен Совет Европы и Европейский парламент. А еще – это город с давней историей. В 3-м веке до нашей эры на его месте образуется поселение кельтов под названием Аргенторат, в котором был рынок и место для религиозных обрядов. К 1 веку до нашей эры Аргенторат становится пограничным городом Римской империи. Приблизительно к 5-6 веку нашей эры поселение попадает в зону влияния германских франков и получает свое современное название, что в переводе означает «город у дороги». А еще, Страсбург – это город с мягким климатом, полный уютных кафешек и исторических достопримечательностей, среди которых центральное место занимает, безусловно, Страсбургский собор бывший на протяжении более 200 лет самым высоким зданием мира. И который совершенно справедливо относят к шедеврам готической архитектуры. В общем, Страсбург – это очень комфортное, толерантное и вполне безопасное место как для проживания, так и для туристической поездки. Но так было не всегда.

В середине 14 века Европу потрясает пандемия чумы, которую современные историки называют «Черной смертью». Эта эпидемия, которую называют еще второй пандемией, после первой – Юстиниановой чумы 6-8 веков. Считается, что свое шествие чума начала из природных ареалов пустыни Гоби, около 1320 года. Вначале, под ее удар попадают некоторые китайские провинции, потом она начинает, вместе с купеческими караванами перемещаться на запад. Посещает Индию не позднее 1335 года, потом приходит в Центральную Азию, поражает Золотую Орду. В 1346 году свирепствует на Крымском полуострове, в следующем году в Византии и Египте. А в октябре 1347 года на генуэзских торговых кораблях попадает в Мессину, что на Сицилии. Дальше, чумные галеры развозят болезнь по югу Европы – осенью 1347 года через Геную, Венецию, Марсель и другие портовые города чума врывается на континентальную Европу и начинает собирать свою чудовищную жатву.

Картина «Черной смерти» и тогда и сейчас выглядит воистину апокалиптически. По словам очевидцев «…трупы оставались лежать в домах, и ни один священник, ни один родственник — сын ли, отец ли, кто-либо из близких — не решались войти туда: могильщикам сулили большие деньги, чтобы те вынесли и похоронили мёртвых. Дома умерших стояли незапертыми со всеми сокровищами, деньгами и драгоценностями; если кто-либо желал войти туда, никто не преграждал ему путь». Болезнь буквально выкашивала целые города и области, люди умирали в мучениях, а их чернеющие трупы некому было вывезти на кладбища и похоронить. Тогдашняя медицина была абсолютна бессильна. Многочисленные молебны и крестные ходы тоже не давали ожидаемого эффекта. Единственным реальным спасением было сбежать из зачумленных областей и пережить напасть. Так, к примеру, появился шедевр мировой литературы «Декамерон» Джованни Боккаччо. Его сюжет – это набор из сотни новелл, которые рассказывают другу-другу юноши и девушки, пережидающие чуму в отдаленном поместье. Но в остальном чума, конечно, не имела столь позитивных последствий.

Не понимая причин болезни, не в силах ей эффективно противодействовать, люди, искали виновных. Искали распространителей чумы. И они нашли их. Это были евреи. В средневековой Европе отношения между христианами и евреями всегда оставались напряженными, что часто приводило к насилию. Евреев было принято обвинять в осквернении церковного хлеба для причастия и совершении ритуальных убийств. В 1347 году к этим традиционным обвинениям добавилось обвинение в распространении чумы. Подозрения в причастности к эпидемии падали на евреев еще и потому, что они страдали от чумы заметно меньше, чем христиане. Вероятно, свою роль сыграли замкнутый образ жизни еврейских общин и предписания иудаизма относительно личной гигиены.

Первые еврейские погромы начались в апреле 1348 года. Пионером стал французский Тулон, затем его примеру последовала испанская Барселона. В сентябре евреев уже вовсю убивали на улицах Цюриха, а в декабре жгли на кострах в Базеле.

В январе 1349 года погромы бушевали в Аугсбурге, Зальцбурге, Мюнхене, Фрайбурге и Шпайере. 14 февраля 1349 года стал самым черным днем для еврейских общин в Европе. В этот день в Страсбурге было убито более двух тысяч евреев, из которых 900 были сожжены заживо. Не всегда Страсбург был тихим, мирным и толерантным, как сейчас.

Сейчас ученые говорят, что причиной той пандемии стал так называемый «малый ледниковый период» как раз начавшийся в конце 13 века и продлившийся до 17-18 веков. Похолодание привело к изменению климата в Евразии, это, в свою очередь, привело к неурожаям, голодовкам. В одних местах к засухам, в других – к наводнениям. Из-за этого начали мигрировать мелкие грызуны в Азии, которые были естественным ареалом чумы. Добавим к этому тотальную антисанитарию того времени – завшивленность считалась в порядке вещей, помои текли по городским улицам в прямом смысле слова, а не мыться, и так умерщвлять свою плоть, считалось христианской добродетелью. Некоторые монахи и монахини, причисленные потом к лику святых, вообще ни разу за всю свою сознательную жизнь не мылись.

Но вместо того, чтобы мыться, бороться с грызунами и удалять мусор из своих городов, средневековые европейцы искали виновных извне и громили евреев. Но их можно хоть как-то оправдать царящим тогда всеобщим невежеством. А как оправдать наших современников, к услугам которых все знания мира в пределах одного клика компьютерной мышки, но которые сознательно возвращаются в средневековье? По вопросу прививок, к примеру. Не хотят ничего сделать, чтобы улучшить собственную жизнь, хотя бы в своем дворе и винят во всех своих бедах кого угодно, но только не себя. Старых политиков, коррупционеров, и снова – евреев! И, словно малые дети, верят, что некто, чудесным образом изменит их жизнь, достаточно только за этого некого проголосовать. И больше ничего не надо будет делать! Воистину, оглядываясь вокруг, часто кажется, что живешь не в начале 21 века, а во времена «Черной смерти»! А ведь картина у нас совсем на такая апокалиптическая, как 670 лет назад. От голода в мире сейчас умирает людей значительно меньше, чем от ожирения. И в Украине, кстати, тоже. Но мы неизмеримо «страдаем» от того, от чего житель 14 века пришел бы в неописуемый восторг и вместо того, чтобы мыться, бороться с грызунами и очищать улицы и жизнь от мусора ищем виновных и впадаем в средневековую веру в чудеса и инфантилизм. Что ж, можно, конечно, и так. Только долго ли будет терпеть Вселенная общество инфантильных и не очень умных индивидумов? История нам говорит, что нет.

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №52 2019-02-07 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Сєнкевич, який передумав, чудодійний Кормишкін та «калибростроение» від опоблоку

Останні данні соціологічних досліджень говорять, що значна частина українців за шість тижнів до президентських виборів ще не визначилась за кого з кандидатів буде голосувати. Соціологи стверджують, що таких серед нас близько 27%. Але до їх числа точно не належіть миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич. На форумі на підтримку Петра Порошенка «Відкритий діалог», який відбувся у Києві, минулої суботи, він був, і зовсім однозначно заявив про свою підтримку чинного президента та його курсу. Хоча і не так вже і давно, казав про те, що він, як міський голова не може підтримувати жодного кандидата. Передумав.

Той же мер Миколаєва, можна сказати, оголосив хрестовий похід проти… жлобства. Про це він заявив під час презентації платформи «МрійДій». Виявляється, згідно з його словами, жлобство – це одна з проблем миколаївського бізнесу і воно, жлобство, живе в кожному з нас. І Олександр Федорович має намір з ним боротися. І відтепер кожний миколаївський бізнесмен та й кожний миколаєвець, зрештою, має замислитися – чи не є він жлобом? А після того, як кожний сам собі відповість на сакраментальне запитання: «Жлоб я чи не жлоб?» кожний має зробити вибір – на чий бік він пристане? На світлий бік антижлобської коаліції на чолі з миколаївським мером, чи на темний бік жлобських сил на чолі…, ну, навіть не знаю, хто зараз очолює темні сили у нашому місті? Хтось з депутатів? Може якийсь департамент чи управління у виконкомі? Чи може представник якоїсь інопланетної цивілізації? Слід терміново визначити головного жлоба міста і подолати його. Всі на боротьбу зі жлобством!

Всі знають, в якому не дуже хорошому стані знаходяться наші дороги. Їх не ремонтували багато років, а автівок в останній час, особливо – важких, стало значно більше. Поєднання цих двох факторів – відсутність ремонту та перенавантаження і призвело до печальних наслідків. І держава разом з місцевим самоврядуванням, поки що не вирішила цю проблему остаточно, хоча, безумовні позитивні зсуви є. Але, як виявляється є один чудодійний спосіб, як зарадити цьому, принаймні, у межах Миколаївської області. Зараз про нього розповім.

Депутат обласної ради Юрій Кормишкін пробив колесо власної автівки під час подорожі дорогами області. Про що він зробив дуже злий та гнівний пост на свої сторінці у Фейсбуці 10 лютого. Дісталося там всім – і керівництву Служби автодоріг області і міністерству інфраструктури і навіть самому йому, початок цитати: «Злился в том числе и на себя и коллег - надо быть настойчивее в требованиях к чиновникам.» - кінець цитати. Судячи з посту, Юрій Анатолійович був налаштований дуже рішуче і навіть збирався під час найближчої сесії вимагати відставки начальника обласного управління інфраструктури! Але, на щастя, кров чиновника у сесійній залі не пролилась. Вже 12 лютого той самий депутат оприлюднив пост в якому оголосив про, можна сказати, вирішення проблеми, цитуємо: «После неприятного инцидента, который произошел со мной на дороге несколько дней назад, я обратился к главе Службы автомобильных дорог Николаевской области Andrii Maksymenko. Сегодня провели совещание, на котором я заручился обещанием, что в ближайшие две недели на отрезке дороги Т-15-10 «Новая Одесса – Еланец» дорожные службы будут обеспечивать проезжаемость. Спасибо за оперативность! Сегодня есть поддержка депутатов и понимание со стороны профильных служб, поэтому вот так планомерно в срочном порядке мы будем исправлять ситуацию на наших дорогах» - кінець цитати.

Ось вам і спосіб лагодження доріг! Беремо депутата Кормишкіна, запускаємо його на  аварійну ділянку дороги, так, щоб він пробив колесо. Він робить про це злий та гнівний пост у фейсбуці, обов’язково з фотками того, як він сам, особисто, міняє колесо і, - вуаля! – за два дні нарада з керівником голови миколаївської служби автодоріг і обіцянка того, що «дорожные службы будут обеспечивать проезжаемость»! А ми оце все мордуємось – проекти, гроші, тендери, контроль якості! А рішення – ось воно! У обласній раді засідає! А якщо, раптом, такий спосіб виявиться дієвим і за межами Миколаївської області, то можна буде депутата Кормишкіна відряджати дороги рятувати і в інші українські області. За помірну орендну плату. Виграють всі, я вважаю, – і інші області і бюджет нашої області.

Справа Катерини Ганзюк – активістки із Херсону, яку було вбито минулого року у вкрай жорстокий спосіб, вийшла на новий рівень. Генеральна прокуратура оголосила підозру у організації цього злочину голові Херсонської обласної ради Владиславу Мангеру, який, як відомо, став депутатом за списками «Батьківщини». Кілька днів поспіль Шевченківській районний суд столиці обирав підозрюваному запобіжний захід та, зрештою, арештував його до 3 березня з правом внесення залогу у розмірі 2 мільйонів 497 тисяч гривень. Звинувачення – це ще не вирок, але це дуже серйозно, зважуючи на резонанс справи.  Сама політична партія «Батьківщина» відмежувалась від Мангера буквально напередодні оголошення йому підозри, хоча розмови про його, начебто, причетність точилися вже давно. І як це може відобразитися на президентських рейтингах її лідерки – час покаже.

У історії з відстороненням Уляни Супрун від виконання обов’язків міністра охорони здоров’я за позовом нардепа-радикала Ігоря Мосійчука, схоже, настала пауза. Апеляційний суд скасував таке рішення суду першої інстанції. Але – аж ніяк не кінець. Тому що буремний депутат, з якого, як відомо, було знято депутатську недоторканість по звинуваченням у вимаганні хабаря не збирається заспокоюватися. Ось такі у нас радикальні депутати. Не подобається їм як працює міністр, не погоджуються вони із тим, які реформи цей міністр запроваджує. Але вони не намагаються йти на вибори, перемагати там, формувати нову коаліцію та призначати нового міністра, який би робив по іншому, як вони вважають за потрібне. Ні, вони йдуть радикальним шляхом та використовують для цього депутата, скажемо так, із сумнівною репутацією. От так вона – Радикальна партія…

До президентських виборів лишається 6 тижнів під час них яких тільки див не побачиш! Ось, наприклад, колишній губернатор Волинської області часів Януковича, який, як виявляється, керує на Миколаївщині передвиборчим штабом кандидата Юрія Бойка, дуже переймається, як і його шеф, кластером кораблебудування. Що таке «кластер калибростроения», як прозвучало це в устах Олександра Башкаленко, я боюся собі навіть уявити. Але звучить, як на мене, дуже показово.

А кандидата в депутати Зеленського звинувачують, начебто, у підкупі виборців через те, що під час виступів у містах України він дає безплатні, благодійні концерти. Але ж, забувають про те, що він, також, дає і платні концерти. І це вперше, українські виборці для того, щоб зустрітися з кандидатом платять гроші – не маленькі і роблять це цілком добровільно. Хтось з кандидатів тільки витрачається на умовну гречку а Володимир Олександрович примудряється на виборах ще й заробляти! Як на мене – геніально!

А Національне аерокосмічне агентство Сполучених штатів Америки оголосило про закінчення місії марсоходу Opportunity. Він пропрацював чотирнадцять років та чотири місяці замість розрахованих 90 діб. За весь цей термін апарат проїхав поверхнею червоної планети понад 40 кілометрів та зібрав та передав на Землю купу цінної інформації, яка, безумовно, допоможе людям збагнути таємниці Всесвіту за межами нашої планети.

Не розуміють ото деякі люди, чим треба займатися, замість пониження ціни на газ та рятування нації граються у всілякі наукові забавки…

І, до речі, на сьогодні Марс – це єдина відома нам планета, яка заселена виключно роботами – їх там не менше 14-ти механічних душ.

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=pQ5SJbS2MeY

Цусима – сто лет спустя

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

115 лет назад, в феврале 1904 года началась русско-японская война. Продолжалась она относительно недолго, но имела очень серьезные последствия, как для России, так и для Японии. И целый ряд обстоятельств той войны имеют схожесть с тем, что происходит сейчас, прежде всего, в России.

К концу 19 – началу 20 века экспансия Российской империи в Европе и Азии была остановлена. Ее попытка захватить черноморские проливы Босфор и Дарданеллы была довольно жестко остановлена Англией и Францией в Крымской войне (и снова Крым и что в нем больше – русской славы или русского позора – еще надо выяснить и посчитать). После франко-прусской войны в 1871 году на западной границе России возникает Германская империя – мощное во всех отношениях государство, особо не скрывающее своих амбициозных планов. Продвижение в Средней Азии грозило конфликтом с Британской империей, тягаться с которой тогдашняя Россия была не в силах. Однако, без завоеваний и «собирания земель» широкая русская душа не может, поэтому взоры императора Николая 2 обратились на восток – на Маньчжурию и Корею. О «большой азиатской программе», то есть, - о завоевательных планах на востоке Николай прямо и открыто говорил, общаясь со своим родственником – императором германским Вильгельмом при личной встрече. Именно для этого строилась Транссибирская железная дорога от Москвы до Владивостока, прежде всего, чтобы перебрасывать на восток войска и снаряжение. И тут прямая аналогия с крымским мостом – не для удобства граждан, а для военных целей – они в России во все времена всегда стояли впереди всех остальных.

Однако, на востоке восходила звезда нового хищника – Японии. После краха режима Сёгуната и реставрации Мэйдзи это островное государство отказалось от политики самоизоляции и начала политику прямо противоположную – политику внешней экспансии. Страна модернизировалась впечатляющими темпами. За какие-то 15-20 лет Япония переняла все технические новинки западной цивилизации, в том числе – современнейшее на то время вооружение и способы ведения войны. То оружие, которое японцы не могли быстро сконструировать или произвести самостоятельно в нужном количестве, они покупали или заказывали в Европе, Соединенных Штатах и даже в Бразилии, в общем, по всему миру, лишь бы оно отвечало их требованиям. И не скупились на это. И первыми на кого они обратили свой взор – были Китай и Корея. И тут интересы России и Японии столкнулись.

Так получилось, что в ходе войны 1894-1895 годов Япония нанесла сокрушительное поражение Китаю и добилась от него отказа от претензий на Корею и получила ряд территорий – Ляодунский полуостров и часть Маньчжурии. Однако, под давлением Германии, Британии и России вынуждена была отказаться от своих притязаний, а вышеназванные территории фактически отошли к России. И такого японцы простить не могли и стали усиленно готовиться к реваншу. Русские это понимали и тоже готовились. Кстати, очень интересный момент – в 1903 году русские ввели на территорию частных русских лесных концессий на корейской территории несколько сотен переодетых в гражданскую одежду военных (которые не имели права там находится), которые начали строительство там военной инфраструктуры. Эдакий вариант «ихтамнетов» образца начала 20 века. Напряжение в российско-японских отношениях все время нарастало, кстати, инициатором роста чаще выступала Россия, как ни странно – почему странно – станет ясно чуть позже. И все прекрасно понимали, что война может разразится в любой момент. И она началась. В ночь на 9 февраля 1904 года 8 японских миноносцев провели торпедную атаку кораблей русского флота, стоявших на внешнем рейде Порт-Артура. В результате атаки на несколько месяцев были выведены из строя два лучших русских броненосца («Цесаревич» и «Ретвизан») и бронепалубный крейсер «Паллада».

Я не буду описывать весь ход военных действий – об этом можно долго рассказывать. В конечном итоге, Россия проиграла, потерпев ряд очень чувствительных поражений. Вы помните, как я указывал на странность того, что Россия постоянно провоцировала Японию? А странность заключалась в том, что Россия проиграла в следствии неготовности. Транссибирская магистраль не была достроена до конца на момент войны – путь от Москвы до Владивостока занимал 13-14 дней, а переброска одной дивизии занимала не менее 30 суток. А для японцев театр военных действий находился, что говорится, под боком. Нанеся ряд внезапных ударов, японцы заперли остатки русского флота в Порт-Артуре и обеспечили безопасность своих морских коммуникаций. Что позволило им практически беспрепятственно перебрасывать войска и снаряжение в Корею и Маньчжурию. Сказались просчеты русских в стратегии и тактике войны. Самым главным просчетом было пренебрежительно-высокомерное отношение к противнику. И в российских и даже в европейских газетах Россию изображали в виде эдакого великана, а Японию – в виде карикатурного карлика с азиатскими чертами лица. Ошибались все. А сокрушительное поражение в Цусимском сражении, когда практически вся Балтийская эскадра была японцами, или потоплена или захвачена, а большая часть офицеров и моряков – цвет российского военного флота – погибли или попали в плен – породило в русском языке новое имя нарицательное. «Цусима». Именно так стали с тех пор называть страшный, опустошительный, оглушительный и шокирующий разгром и поражение.

А вот самое интересное – о последствиях. После того, как русский правящий класс того времени продемонстрировал неспособность вести победоносные завоевательные войны, народ – богоносец вспомнил ему все, что до этого снисходительно прощал. Нищету и бедность, отсутствие у подавляющей части населения элементарных свобод и, как бы мы сейчас сказали, социальных лифтов. А угнетенные народы вспомнили о своей угнетенности. И началось то, что коммунисты потом назвали Первой русской революцией, а мы, более точно, назовем кризисом империи. Тогдашнему правящему классу путем комбинации репрессий и уступок удалось удержаться у власти. Но не на долго – продемонстрировав еще раз свою импотенцию, но уже в Первой мировой войне, он был сметен с лица земли, а империя вошла во второй, значительно более острый, виток кризиса, который имела все шансы не пережить. Но пережила, хоть и с потерями, а на ее вершине воцарилась более агрессивная, изобретательная и чрезвычайно жестокая компашка – русские коммунисты. А, вот в третий этап кризиса она вступила после поражения в Афганской войне, уже ближе к концу 20 века. Это была «русско-японская» война того периода. И империя сильно «похудела» тогда. И опять, как и раньше, не одумалась и пытается осуществить реванш по всем признакам. Как обычно, не считаясь с затратами и потерями, высокомерно пренебрегая противниками и настраивая против себя бОльшую часть планеты. Ну, что ж, ждем очередной Цусимы… Или Афганистана…

Кстати, для Японии та война имела также серьезные последствия. Победив, она укрепилась в своем имперском угаре и продолжила сколачивать свою азиатскую империю. И, конце – концов, сошлась в сражении с Соединенными Штатами и Британской империей. И рухнула, не выдержав противостояния…

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Аудиоверсия тут –  №51 2019-02-14 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33 

Передвиборчий кошик Порошенка, енергія Демченко та повернення Сєнкевича

Практично всі, правда – хтось з позитивною оцінкою, хтось – з негативною, називають подію 7 лютого історичною чи то навіть епохальною. Так, я говорю, як ви, напевно, здогадались про голосування щодо внесення змін до Конституції, згідно з яким проголошується, що Україна прагне до вступу до Європейського Союзу, Північно-Атлантичного Союзу – НАТО, а Президент стає гарантом руху у цьому напрямі. Для того, щоб ці правки стали тілом Основного Закону країни необхідно було набрати 300 голосів. За підсумками голосування на табло з’явилась цифра 334. А ще потім один депутат заявив, що його картка не спрацювала і попросив долучити його голос, отже, загалом – 335. Нагадаю, що такі зміни до Конституції – ініціатива Президента Порошенка і цей результат – незаперечна його перемога, яку він може цілком справедливо покласти у свій передвиборчий кошик. «За» голосували практично всі кандидати в президенти, присутні у сесійній залі парламенту. Відверто проти висловився тільки Опозиційний блок, чи що там від нього лишилося. Щодо миколаївських нардепів, то тільки Артем Ільюк не голосував. Ну, на знаю, на мою думку, у такий визначальний момент не можна не визначитися. Ну не може у народного депутата не бути позиції з такого надважливого питання. А у Артема Ільюка, виявляється, немає позиції.

Цілком зрозуміло, що ані наступного дня, ані наступного тижня, ані навіть наступного року ми у ЕС та НАТО не опинимось. Але таке прагнення, закріплене у Конституції – це кінець метушливого обирання між «умнимі» та «красивими» та знаходження цілої країни і сірої зоні невизначеності. Це – чіткий вектор руху та нова політична реальність, на яку мусять зважати всі політики, та всі майбутні президенти, незалежно від їх прізвищ.

Ще один момент, так би мовити, Порошенко може покласти до свого передвиборчого кошику – це монетизація субсидій. Ідея полягає в тому, що понад 3 мільйони домогосподарств вже з березня почнуть отримувати живі, а не віртуальні гроші на свої рахунки, розраховуватися за комунальні послуги а тим, що залишиться – розпоряджатися на власний розсуд. Очікується, що у людей таким чином з’явиться стимул починати менше витрачати ресурсів. Але головне тут – що люди отримують на руки живі гроші. І, чесно кажучи, я не знаю, що більше добавить до передвиборчого кошика Петра Олексійовича – зміни до Конституції чи монетизація субсидій.

З Миколаївської обласної ради приходять невтішні новини. Невтішні вони для прихильників опоблоку. Розшматувало на шмаття, розмазало тонким шаром колись найбільшу фракцію цього скликання силою непорозуміння та різних політичних симпатій. І остаточний цвях у труну фракції забив тепер вже колишній її голова Володимир. Не хоче він бути головою фракції, де плетуться одні інтриги. Як і очікувалось, опоблок у Миколаєві розділився, слідом за розділом на київському рівні.

А п’ятого лютого відбулась чергова позачергова сесія обласної ради. Основним каменем спотикання на неї стало питання приватизації приміщень за адресою вулиця Нікольська 44-46, через яке виникла суперечка між газетою «Рідне Прибужжя» та обласною державною адміністрацією яка чекає свого врегулювання у суді, та табору імені Шмідта у Очакові. Обласна адміністрація пояснювала необхідність приватизації поганим станом об’єктів та відсутністю коштів на їх відновлення. Але частина депутатів була проти і цілком серйозно підозрювала чиновників у поганому. І на чолі цього протесту, традиційно була Тетяна Демченко. Чесно, я захоплююсь її енергією яку можу порівняти хіба що з енергією ну, ніяк не меншою ніж у атомного реактора. Але останні п’ять років, а то і більше ця бурхлива енергія спрямована завжди проти будь яких змін. Очевидно, це такий світоглядний вибір. Чиновники, в свою чергу, запевняли, що процедура продажу буде цілком прозорою, через сайт Прозорро. Зрештою, більшість депутатів їм вдалось переконати і об’єкти будуть продавати.

Миколаївській міський голова Олександр Сєнкевич після кількох тижнів знаходження на лікарняному з’явився на роботі та у публічному просторі. І зробив він це у спортшколі «Надія», яка зараз ремонтується. Там він, коментуючи рішення Антимонопольного комітету, яким визнано незаконним конкурс на визначення управляючої компанії, за підсумками якого перемогла горезвісна компанія «Місто для людей», спочатку розкритикував сам комітет, а потім розповів про те, що рівень цін ЖЕКів та «Міста для людей» зрівнялись. А, пізніше, вже під час засідання виконкому пояснив, що таке рішення тільки готується. Ну, що тут можна сказати? Наш мер повернувся…

Напевно всі миколаївці чули про проблеми із каналізаційним колектором в нашому місті у минулому році. Можемо сміливо стверджувати – це проблема не лише Миколаєва. У Первомайську, у самому центрі міста так само прорвало колектор. Це свідчить про одне – не тільки перед Миколаєвом та Первомайськом, але і перед більшістю українських міст вже постає проблема зношеності комунікацій радянської доби.

А у Москві, після важкої та тривалої хвороби, так і не прийшовши до тями, Віктор Федорович Янукович….   ні, не помер, а дав прес-конференцію. На ній він завив, що ні в якому разі не можна голосувати за чинного Президента України та, взагалі, представників нинішньої влади, підтримувати слід молодих. Але визнав, що він лох. «Меня кинули как лоха» - кінець цитати. Це він про представників західних країн, які були посередниками у перемовинах між ним та опозицією у лютому 2014 року. Тут все красиво – і лексика, і визначення. І, зрештою, власна характеристика. І додати немає що.

До речі – про кандидатів у президенти. Нарешті, ми маємо число. 44. Рівно стільки їх зареєструвала на 8 лютого Центральна виборча комісія. Більше вже точно не буде – процес висування та реєстрації кандидатів закінчено. До 7 березня хтось може зняти свою кандидатуру, отже – менше може бути, а більше – вже ні. Як на мене, кандидатів більше, ніж досить. Обирай любого, хто більше подобається! І тепер точно вже ніхто не скаже, що в Україні немає демократії! На мій, чисто суб’єктивний погляд, - це справжня вахканалія демократії!

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=Woihp9SViSA

Цена победы

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной, на этот раз – юбилейный, 50-й выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Во Вторую Мировую войну Германия вступила, не успев полностью выполнить чрезвычайно амбициозную программу Гитлера по строительству мощного надводного военного флота. Поэтому Кригсмарине значительно уступал своему главному противнику на тот момент – Британскому королевскому флоту. В то же время, стратеги Третьего Рейха понимали, что без подрыва экономики Британских островов им не получится одержать победы. В 1939 году у немцев было всего лишь несколько десятков подводных лодок и время «волчьих стай» еще просто не могло наступить, а планы вторжения на Остров уже активно готовились. Поэтому ими было принято решение прибегнуть к значительно более дешевому и, что самое важное, уже бывшему в их распоряжении средству – минам.

По Версальскому мирному договору Германии было разрешено иметь очень ограниченное количество морских мин – чуть более полутора тысяч. И это было первое ограничение, которое было с самого начала и в открытую немцами нарушено, мин они сохранили более чем в два раза больше. Мол, для защиты на случай войны с Польшей. Кроме того – очень активно ими разрабатывались новые типы мин и, что еще важнее – новые типы детонаторов для них. Поэтому к 1939 году у немцев были в наличии в больших количествах самые современные, на тот момент, донные мины с магнитными, акустическими и гидродинамическими взрывателями, которые можно было устанавливать, как с надводных кораблей, так и с подводных лодок и самолетов. И горькая ирония заключалась в том, что магнитный детонатор был изобретен именно в Англии еще в 1918 году. Однако на своей родине к тому времени о нем совсем забыли и совсем не ожидали такого его «возращения», если можно так сказать, со стороны врага.

Первые массовые постановки мин немцами у восточного побережья Англии, с акцентом на устье Темзы, начались в октябре - ноябре 1939 года. И новое «вундерваффе» сразу же показало свою высокую эффективность. 11 ноября утром, на следующий день после минирования устья Темзы радиоразведка немцев засекла резкое усиление радиообмена в районе постановки: в шестом часу подорвался минный британский заградитель «Эдвенчур» (HMS Adventure). 23 члена его экипажа погибли, корабль получил тяжёлые повреждения и потерял ход, запросив буксир. Через два часа подорвался эскортирующий его эсминец «Бланш» (HMS Blanche). По свидетельствам очевидцев, удар донной магнитной мины был страшен: не было обычного фонтана воды, но море буквально вздыбилось, мачта сломалась, как спичка, людей повыбрасывало за борт. Корабль пытались буксировать, но он перевернулся и затонул, став первым эсминцем Королевского флота, погибшим в этой войне.

Общий успех заграждения составил 13 затонувших судов на 48 728 брт, одно судно и минный заградитель были тяжело повреждены. И это только за один день минной войны. Кстати, на тот момент мины ставили быстроходные немецкие эсминцы, а это, как известно – корабли надводные. Все операции проводились ночью по понятным причинам. И их выполнение очень упрощалась из-за того, что англичане… не гасили маяков по побережью. Это к вопросу о готовности наций и государств к войне, в принципе. Особенно, если на тебя нападают и нападает хитрый и изобретательный противник.

На немецких минных полях продолжали подрываться и тонуть как военные, так и торговые суда, как британские, так и нейтральных государств. Окрыленные успехом, немцы решают начать тотальное минирование Британии и привлекают для этого авиацию. 20 ноября 1939 года двухмоторные поплавковые гидросамолёты «Хейнкель» He 59 впервые осуществили ночную постановку семи парашютных магнитных мин в устье Темзы. Вылеты осуществлялись три ночи подряд (всего была выставлена 41 мина), и уже 22 ноября пилоты допустили роковую ошибку. Один из He 59, попав под зенитный огонь, сбросил мину на отмель около городка Шойбори (Шоберинесс) на северном берегу эстуария Темзы. Устройство самоликвидации при попадании мины на твёрдый грунт не сработало.

Англичане к тому времени уже догадались, что против них используют их же патент 1918 года, да и показания пленных с подводных лодок подтверждали использование магнитных мин, но опытный образец мины для выработки мер нейтрализации был нужен им как воздух. Для исследования мины прибыла специальная группа из «Каменного фрегата» — минно-торпедного исследовательского учреждения Королевского флота, известного как HMS Vernon (оно располагалось в комплексе зданий в Портсмуте и было названо в честь старого фрегата, на котором базировалось до 1923 года). Мину обезвредили и ее секрет был раскрыт.

С этого момента англичане начинают вырабатывать средства противодействия магнитным минам. Первый способ – уменьшение магнитного воздействия кораблей – ведь мина взрывалась от возмущения магнитного поля Земля, создаваемого железным корпусом корабля. Для этого, вокруг корпуса судна обматывался многожильный медный канат, по которому пропускался электрический ток. Второй способ – это электромагнитный трал, который своим воздействием заставлял срабатывать магнитный детонатор мины на безопасном расстоянии. Он представлял собой два плавающих многожильных медных троса разной длины, один из которых подключался к положительному электрическому полюсу, второй – к отрицательному. Они буксировались за тральщиком. А длина их составляла несколько сотен метров. Использовались, также, и самолеты с электромагнитной катушкой вокруг корпуса. В общем, много чего использовалось, тем более, что немцы не остановились на магнитных минах, у них было много всяких веселых задумок. А англичане со всеми с ними боролись – о перипетиях минной войны того периода можно рассказывать очень долго и увлекательно. Это все – в качестве наглядного примера.

Вы обратили внимание? Для различных приспособлений, которые англичане использовали для борьбы или нейтрализации немецких магнитных мин, использовалась медь – она была их основным компонентом. Медь – цветной металл, отличный проводник – и тогда и сейчас – ценный и весьма недешевый материал. Для изготовления одного электромагнитного трала в ход шло несколько километров медной проволоки, немногим меньше – на катушки размагничивания кораблей. А еще – резина для изоляции, плавучие материалы и – сотни тысяч часов работы квалифицированных рабочих. И это только тралы – капля в океане всех британских военных трат того времени.

К чему это я? Это я к вопросу цены победы в войне, в данном случае я говорю о цене исключительно материальной. Ведение войны, даже не очень большой – очень и очень затратное дело. Война пожирает материальные ресурсы как ни одно другое занятие человеческое. И отвлекает их всего прочего. Это я к тому, если у кого есть вопросы – почему мы за последние пять лет не стали жить как в раю. Есть, конечно, и другие причины, но на эту стоит обратить внимание.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Аудиоверсия тут –  №50 2019-02-07 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33 

Висування Порошенка, сварка у місцевій президентській пісочниці та безтурботні канадці

Президентські вибори все більше і більше набирають обертів та виходять на перший план в житті України та її громадян. Отже, і я змушений у найближчі кілька місяців приділяти їм більше уваги, вибачте мене, тому що, насправді, я – як акин – що бачу і чую, про те і співаю.

Чинний президент Петро Порошенко оголосив про свої претензії на другий термін. Зробив він це під час масштабного форуму «Від Крут до Брюсселю. Ми йдемо своїм шляхом». Як він оголосив – робить це, тому, що відчуває відповідальність перед країною, перед сучасниками, перед минулими та прийдешніми поколіннями. Під час свого виступу він розкритикував конкурентів та пообіцяв і надалі зміцнювати армію, виборювати українську незалежність від Москви та у 2024 році подати заявку на вступ до ЄС. Взагалі, до вже відомих слоганів «Армія, Віра, Мова» додався ще один, можна сказати, підсумковий – якщо не переможе Порошенко, переможе Путін.

Не знаю, як вам, а мені на форумі сподобались кілька виступів із «групи підтримки», так би мовити. Перед усім, виступ Леся Подерев’янського, про північну лисичку з білим пухнастим хвостиком, Олександра Пасхавера про зміну формальної незалежності на реальну та мера Дніпра, в якому той відверто розповів про проблеми місцевого самоврядування та вперше на такому рівні заговорив про безглуздість та марність заборони грального бізнесу. Ну, і, звичайно, не забуваєм про прем’єр-міністра, спікера парламенту, мера Києва – дистанційно,  та живого і справжнього Андерса Расмуссена. Загалом – все цілком солідно, очікувано та зрозуміло.

А в той самий день проводила своє зібрання «Опозиційної платформи – За життя» в незрозумілому, поки що, статусі – не партія, а не зрозуміло що. Основна мета заходу – підтримка кандидата Юрія Бойка, який йде як самовисуванець. Це зрозуміло. Не зрозуміло інше. Чому всі мас-медіа, розповідаючи про подію, в основному цитували не кандидата Бойка, а пана Медведчука, з його ідеями автономії Донбасу, які повністю співпадають з баченням Росії? Можливо, тому, що всім цікаво знати думку пастуха, а не вівець і всі точно розуміють, хто у тій компанії пастух, а хто вівця, чи то – баран.

Кажуть, що якщо щось загадати у новорічну ніч, та й ще розповісти про це всім в ефірі національного телеканалу, то це цілком збутися. Можливо цим можна пояснити останні рейтинги кандидатів в президенти, оприлюдненні двома авторитетними соціологічними службами. Згідно них, Зеленський зробив ривок, та опинився на першому місці, Порошенко – на другому, а Тимошенко – на третьому. Зрозуміло, що попереду ще два місяці боротьби, ці показники аж ніяк не остаточні і все ще може дуже помінятися. Тим більше, що у перемогу Зеленського вірять вдвічі менше людей, ніж тих, хто готовий за нього голосувати. Але, у будь якому разі, штабам обох основних кандидатів є про що замислитися. А загалом, ці президентські вибори будуть рекордними. По кількості кандидатів – точно. Зареєстровано близько тридцяти кандидатів, що вже перевищує рекорд 2004 року, а загалом кількість бажаючих вже перевищує п’ять десятків. Нудно нам всім не буде. Головне, щоб потім не було сумно.

А в той час, як Петро Олексійович висувається у президенти на другий термін, у нашій місцевій пісочниці його хлопці ображають один одного. Перший заступник голови облдержадміністрації В’ячеслав Бонь видав розпорядження, згідно з яким відбувся перерозподіл обов’язків між заступниками голови ОДА. У так званого «гуманітарного» заступника Євгенія Шевченка з під опіки забрали практично весь гуманітарний блок – соцзахист, медицину, тощо, залишивши тільки один архів. В коментарях засобам масової інформації В’ячеслав Валентинович пояснив, що таке рішення обумовлено тим, що «есть мнение», що Євгеній Валерійович не впорався по «практично всім» напрямкам. На що останній досить емоційно заперечив, і порадив колезі не займатися «політичними іграми». У будь якому разі, звільнятися він не збирається, а буде «піднімати архів», бо і там питань багато. І правильно, я вважаю, вчиняє Євгеній Валерійович, немає причин звільнятися. Бо в архівах зберігаються знання та мудрість людства. І ще Конфуцій говорив: «Той, хто буде займатися архівною справою, буде наймудрішим на заздрість всім» - кінець цитати.

Два з половиною мільйони гривень. Для когось це лише можливість прийняти участь у президентських перегонах, а для когось – ціна життя. Саме стільки, згідно рішення суду, заборгував житель Миколаєва подружній парі з Одеси. І після судового засідання очевидно, не погоджуючись з вердиктом, прямо перед будинком, в якому знаходиться суд, на людній вулиці розстріляв на смерть чоловіка та жінку. Вбивця, «відомий у вузьких колах», з місця не тікав. Жахлива подія. Таке, на жаль, буває і буває скрізь. Але от від заяви зборів суддів цього суду стає трохи моторошно, цитую: «Суд розташований в приміщені Бізнес - Центру, займає в ньому окремі 2, 3 та 4 поверхи, не має повноцінної охорони (охороняється один поверх з трьох), має металошукач, який встановлено на другому поверсі і який не працює» - кінець цитати. Не може установа, в якій судять, в тому числі, вбивць та розбійників бути на такому низькому рівні безпеки.

Обласна державна адміністрація пропонує депутатам обласної ради приміщення на вулиці Нікольскій 44-46, кажуть – бо дуже дорого коштуватиме реконструкція  – понад 60 мільйонів. Пікантність ситуації полягає в тому, що це та сама будівля, через який стався конфлікт між газетою «Рідне Прибужжя» та обласною державною адміністрацією.

Весь останній тиждень погода нас балувала майже весняним теплом. А в Канаді і на півночі Сполучених Штатів вирує полярний шторм. Температура там понизилась до мінус сорока градусів і ще більше. Холодно на стільки, що американські залізничники змушені підігрівати рейки вогнем, щоб потяги могли нормально проїхати. А канадці, опинившись у заторах не падають духом та грають у хокей. Безтурботні люди.

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=rasko9QM2rQ