Боже, убереги нас от «простоватых»!

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

8 июня 793 г. н. э. отряд викингов высадился на острове Линдисфарн в Нортумбрии, разрушив и опустошив монастырь св. Кутберта. Их добычей стала, в основном, золотая церковная посуда и предметы культа. Это первое нападение викингов, чётко зафиксированное в письменных источниках, хотя очевидно, что скандинавы навещали британские, и не только, берега и раньше. Можно считать эту дату официальной датой начала нашествия норманнов на Европу. И действительно, норманны, викинги, представители скандинавских народов в то время были реальной проблемой для Европы. Используя свои драккары, которые, имея небольшую осадку, могли ходить не только по морю, но и по многим рекам. Будучи вооруженными длинными мечами и топорами, одетыми в стальную броню, хорошо организованные, дерзкие и решительные они буквально опустошали прибрежные районы. Подымаясь вверх по течению рек, они проникали вглубь территорий. В 8-11 веках в Западной Европе существовала расхожая молитва: «Боже, убереги нас от Сатаны, чумы и норманна».

Со временем, они перестали довольствоваться эпизодическими набегами, а стали завоевывать земли и области и закрепляться в них. Переселяться на эти земли и занимать положение там феодальной знати. И подобная их деятельность имела немалый масштаб. К числу их «призов» относились – север Франции, Англия, Сицилия и Южная Италия, часть Северной Африки и даже земли в Палестине. С ними воевали, от них пытались избавиться, а иногда – пытались договориться. Об одном таком случае и к чему это привело – наш короткий рассказ.

В 911 году король Франции Карл III Простоватый, не имея сил для борьбы с норманнами, заключил с Роллоном – одним из норманнских лидеров Сен-Клер-сюр-Эптский договор. По нему монарх передавал вождю викингов в лен побережье в районе Сены с центром в Руане (современная Верхняя Нормандия), Бретань, Кан, Эр и отдавал в жёны свою дочь Гизелу, а тот взамен признавал своим сеньором короля Франции и переходил в христианство. Это соглашение заложило основы Нормандского герцогства, которое стало наследственным владением Роллона и его потомков. Новый вассал короля при крещении получил имя Роберта. Обычай того времени требовал, чтобы вассал, присягая королю, целовал ему ноги. Говорят, что гордый Роллон, вместо того чтобы припасть к ногам Карла, схватил его ступню и поднес к своим устам, и, якобы, Карл Простоватый при этом упал на спину. Согласно хронике «Gesta Normannorum Ducum» («Деяния герцогов Нормандии»), которая написана с норманнской точки зрения, Роллон вначале отказался выполнить требования оммажа (это такой обряд принятия вассальной зависимости), но затем, «под давлением мольб священников, приказал одному из своих воинов поцеловать ногу короля. Тот повиновался, взял ногу, поднял и прижал к губам, стоя, из-за чего король упал на спину, что вызвало взрыв смеха и шума у народа» - конец цитаты.

Было это или не было – точно не известно. Но, вполне вероятно, что так оно и было, судя по действиям Роллона после. Несмотря на женитьбу с дочерью короля он не перестал жить с другой женщин - Поппай де Байё, потомки которой и стали продолжателями норманнской династии. Но, самое главное, он совсем не обращал внимания на условия договора, согласно которому, он был обязан не нападать на владения короля и защищать их от набегов других викингов. Спустя всего несколько лет, после заключения Сен-Клер-сюр-Эптского договора, армия Роллана поднялась по Сене и осаждала Париж. Имея силу и желание захватывать, плевали норманны на сдерживающие их условия любых договоров.

Так и сейчас, слыша слова некоторых кандидатов в президенты Украины о том, что надо вести переговоры с агрессором, пытаться не победить в войне, а «остановить» войну невольно вспоминаешь историю более тысячелетней давности. Французский король вел переговоры с норманнами в положении более слабого, в надежде добиться мира и спокойствия. А в результате лишь узаконил их пребывание на части своей территории, сейчас бы сказали – узаконил аннексию части территории, и только распалил аппетит агрессора, сделал его еще уверенней и наглее. Никакого иного результата от гипотетических переговоров с Россией или, что еще хуже, ЛДНР, вот сейчас, Украина не получит. И те, кто думают иначе – либо наивные глупцы, либо скрытые враги. И еще неизвестно, что хуже.

А экспансия норманнов, в конце – концов была остановлена. Силой.

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №56 2019-03-25 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Обирайте! Але – відповідайте!

Спочатку -  про новини місцеві, тим більше, що це від нас нікуди не подінеться і після президентських виборів. Я про Південобузський міст, або, як ми його звикли називати – Варварівський міст. Про це вже давно говорили, і знову про це сказали. За словами народного депутата Бориса Козиря Варварівській міст у аварійному стані та, взагалі, «бомба уповільненої дії» - кінець цитати. Але цього разу від слів вирішили перейти до діла. І під час наради у голови обласної державної адміністрації і під час засідання виконавчого комітету Миколаївської міської ради  йшлося про необхідність обмеження руху важкого транспорту по цьому мосту. І таке рішення було прийнято – з 19 квітня вантажівкам вагою понад 20 тон Варваріським мостом їздити заборонено. Але не забуваємо всі, що це -  не вирішення проблеми – так тільки уповільниться руйнація конструкції та зменшиться ризик його наглого обрушення. Міст треба капітально ремонтувати – це, як мінімум.

Ну, а тепер звертаємось до найголовнішої теми.

Лишилось зовсім мало, практично – нічого. Мине всього тиждень і ми будемо знати прізвища двох людей один з яких точно стане Президентом України, бо, якщо вірити соціології, ніхто з кандидатів не набирає більше половини голосів. І чим ближче до вирішального дня, тим більше підвищується градус протистояння. Одні відчайдушно змагаються за голоси тих, хто ще не визначився, яких, до речі, стає все менше, а інші, схоже, намагаються реалізувати трохи іншій сценарій.

Як підготовка до такого сценарію – абсолютно провокативні дії «Національних дружин» на агітаційних мітингах діючого Президента. Спочатку у Києві, а потім і у Черкасах, Полтаві.

Все це, з їх боку, пояснюється обуренням начебто фактам корупції у сфері озброєння армії. Але давайте ще раз подивимось на картинку – нацдружини нападають на поліцейських, б’ються з ними, всіляко демонструють неповагу до інституції, яка покликана охороняти суспільство від проявів агресії. І вона, поліція, зобов’язана охороняти особу Президента, як державну інституцію. Наголошую – зобов’язана. І нацдружиники це чудово знають. Їх командири – точно знають. Але ставляться до цих людей демонстративно принизливо. Для чого? Деморалізувати останніх? Зробити так, щоб у рішучій момент ті пішли з вулиці? А наслідки цього вони розуміють?

Чи не є це спробою реалізувати сценарій тотальної недовірі до результатів виборів? Чи не є це спробою залякати прихильників одного з кандидатів, деморалізувати їх. Зробити так, щоб люди боялися приходити на мирні мітинги підтримки, боялися висловити власну думку та, навіть, боялися приходити на виборчі дільниці голосувати? Бо там нацдружиники збираються застосовувати силу. Хочеться сказати їм: Хлопці, ви загралися і ви об’єктивно виконуєте сценарій хаосу та безладдя в країні після 31 березня, може і не свідомо. Але, якби мене звали Володимир Володимирович Путін, то я би цим хаосом скористався би обов’язково!

Але, справедливості заради, треба відзначити, що після того як посли G7 написали листа міністру Авакову про неприпустимість сценарію силового зриву виборів а посол США зустрілась з ним особисто, активність нацдружин візуально знизилась. Це я ні на що не натякаю, це я просто так розповідаю про факти.

Отже, до виборів кілька днів і дехто з кандидатів, дивлячись на власний мізерний рейтинг, вдається просто до відчайдушних шоу-програм. Я про Олега Ляшка, який демонстративно, прикриваючись старою жінкою, увірвався на засідання Уряду та влаштував там формений скандал у найкращих традиція базарних торговок. А потім ще ледь не зірвав засідання парламенту із аналогічним виступом. До речі, заради шляхетної мети підвищення рейтингу, можна, як виявилось і трохи збрехати. Ляшко передав прем’єру список людей, які, начебто, мали, але не отримали субсидію. Гройсман перевірив – і, о диво! – всі вони виявились сусбсидіантами! Ну, що тут скажеш? Тільки як герой одного фільму «дурилка картонная – обмануть хотел».

Завершуючи.

31 березня нам всім вчиняти вибір. Обрати можна будь кого – 39 кандидатів, є серед кого.

Можна обрати кандидата, який відверто плазує перед Росією. Ну, ось просто так бере і їде до Мордору і спілкується з одним із кремлівських карликів, і ясно дає зрозуміти всім – ми раби Москви, як стану президентом України – поверну її до російського ярма і цілує туфлі хану. Як ви вважаєти - можна проголосувати за людину, яка хоче дружити із загарбником твого майна, ґвалтівником твоєї дружини та вбивцею твоїх дітей?

Можна обрати кандидата, який здається свіжим, молодим та новим. Та якого його прихильники наділяють всіма позитивними якостями, та якого вважають носіями всіх власних ідей, як покращити країну. При тому, що, насправді, цю людину ніхто та ніколи не бачив у ділі управління хоча б маленьким селом, все, що про нього відомо широкому загалу – відомо із ретельно підготовлених, зрежисованих та заретушованих відеороликів та інтерв’ю. А коли він говорить не підготовлено виходить не зовсім, м’яко кажучи. Хтось скаже – інтуїтивно все зрозуміло. Але ж, по-перше, не у всіх інтуїція так розвинута, а по-друге де у всій цій історії Україна? Можна проголосувати за людину, реального обличчя якого, ніхто не знає. Ви купували б кота у мішку?

Можна обрати кандидата який обіцяє знизити ціни на газ вдвічі, та й взагалі не скупиться на обіцянки шари. Всесвітня, тотальна і повна шара! Але ж є питання – чиїм коштом? Хто цю шару всю забезпечить? Ми вже жили у країні, в якій добробут гарантувала держава через систему перерозподілу. Держави цієї давно немає, а добробут там був жебрацький. Можна, на вашу думку, обрати повернення до збанкрутілого минулого?

А можна обрати кандидата, який не обіцяє райських кущів, не така няшка у інтернеті і телеекрані та який точно не плазуватиме перед Путіним. Який багатьох дратує, бо багато знає і каже правду. Правду про те, що перед Україною зараз стоїть питання виживання як держави, як нації взагалі. І для того, щоб вижити, треба дуже сильно напружитися всім. І це така реальність зараз у нас. Він геть не ідеальний, не маємо ілюзій, але він довів на ділі здатність давати відсіч дуже сильному та жорстокому ворогу, який, до речі, тимчасово зупинений, але нікуди ще не дівся та не пішов з нашої землі і намірів своїх агресивних не полишив.

Отже, резюмуючи. 31 березня можна обрати реальне життя, або красиву казку. Можна обрати кота в мішку, або реальну людину із плоті та крові із всіма його людськими перевагами та вадами. Зрештою, можна обрати рабство, або свободу. Нам обирати. Думайте, обирайте. Але, за будь якого вибору – будьте готові нести за нього відповідальність, ні на кого її не перекладаючи, та нікого, крім себе не звинувачувати у його наслідках. Яким б вони не були.

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=XMPsCsDGRNs

Позитив не у тренді, когось «регіональне» минуле не відпускає та – біль…

Сьогодні розпочати хочеться із новини, як на мене, позитивної для всіх в України, а для миколаївців – не тільки позитивної, а й ще вельми приємною. Наш земляк, учасник та герой україно–російської війни, Олександр Терещенко став заступником Міністра у справах ветеранів України. Таке рішення прийняв на своєму засіданні у середу, 13 березня, Уряд України. Олександр буде працювати в Міністерстві за напрямом вшанування пам’яті загиблих, підтримки сімей загиблих, ідеологічної роботи з ветеранами та співпраці з ветеранськими громадськими організаціями. На мою думку – це дуже правильне рішення. Саме учасник бойових дій, захисник ДАПу, та й ще дуже активна людина у суспільному, творчому та ветеранському житті, незважаючи на важкі поранення, найкраще зрозуміє потреби ветеранів. Ми  рішуче вітаємо Олександра Терещенка із новим призначенням, бажаємо наснаги та досягнень. І ми всі щиро радіємо успіхові нашого земляка.

Ще одна позитивна новина і знову, вона пов’язана з кадровими змінами у державі. Президент України Петро Порошенко своїм указом призначив нового заступника Секретаря Ради Національної безпеки та оборони України. Їм став заступник командувача Сил Спеціальних Операцій (ССО) полковник Сергій Кривонос. Бойовий полковник пообіцяв прикласти максимум зусиль для подолання корупції у оборонній сфері і висловив впевненість, що «підлі щури», які крадуть, або крали у армії будуть покарані. На мою думку – це дуже сильний хід Президента. Відомо, що Сергій Кривонос має незаперечний авторитет серед військових, серед учасників АТО. Його призначення на таку високу посаду, а він має вести питання саме пов’язані з державним концерном «Укроборонпром», безсумнівно посилити та покращити роботу РНБО, пов’язану із озброєнням армії.

І ще раз, всупереч загальному тренду, трохи позитиву. На засіданні Кабінету міністрів 13 березня було прийнято рішення ввести з квітня виплату додаткової допомоги багатодітним сім'ям. «З квітня члени багатодітних сімей будуть отримувати щомісяця 1700 грн від держави на третю, четверту і кожну наступну дитину до досягнення нею 6-ти років. Допомога буде призначатися і виплачуватися органами соцзахисту населення за місцем проживання сім'ї. Її отримають майже 160 000 дітей з багатодітних сімей»- цитата з офіційного повідомлення Кабміну.

Так, що - відповідь на часте питання: Народжувати ЩЕ чи не народжувати? Буде тепер звучати так - швидше «так», ніж «ні». Якщо до цього додати програму «Пакет малюка», якій з вересня 2018 року скористалися понад 144 тисяч сімей і програму «Муніципальна няня», то приводів для оптимізму стає ще більше.

Процитуємо главу Уряду: «Українців має бути більше!». Хтось проти? Особисто я - за!

Щось мене занесло у позитив, це я явно не в загальному тренді. До нас знову… не доїхала Юлія Володимирівна. Ми її чекали 16 та 17 березня, але за декілька днів до візиту стало відомо про його скасування. Це вже вдруге за цей місяць. Шкода, дуже хотілось почути про зубожіння на головній площі міста. А ось Олександр Вілкул доїхав. Та, навіть, провів цілий форум «Совместная инициатива мира», який найбільше привабив увагу штовханиною між його учасниками та противниками цього кандидата в президенти які хотіли потрапити на зустріч з ним та, напевно, розповісти йому все, що вони про нього думають, але поліція їх не пустила. А нашу увагу привернуло очевидне порушення виборчого закону, якого припустився пан Вілкул та люди, які займаються його кампанією в Миколаєві. Пан кандидат провів зустріч з працівниками комунального підприємства «Миколаївелектротранс». Судячи з відео, яке виклав Миколаївський Опозиційний блок на своїй сторінці у фейсбук, зустріч відбулась у робочій час, і в ній приймав участь пан Володимир Євтушенко, який є директором цього комунального підприємства та, за сумісництвом, депутатом міської ради від опоблоку. І, таким чином, нам вбачається, що було порушено аж цілих два обмежувальних положення 64-ої статті «Закону України про вибори президента України» - заборона для посадових та службових осіб агітувати в робочій час, та використання комунального приміщення для проведення агітації. Для національної поліції, яка так опікується дотриманням виборчого законодавства – вважайте те, про що я розповів заявою про правопорушення. А відео на опозиційному фейсбуці - такою собі «явкою з повинною». Напевно, не дає спокою регіональне минуле – коли можна було все.

Під кінець тижня – ще одна новина щодо кадрових змін. Депутат Миколаївської міської ради від Блоку Петра Порошенка Євген Римар написав заяву щодо дострокового припинення своїх депутатських повноважень. Як він сам пояснив своє рішення – «К сожалению, ближайшей перспективы работы совета 7 созыва я не вижу, а сидеть протирать штаны – дело не мое» - кінець цитати. Таке іноді буває – депутати відмовляються від мандата. Чому це насправді сталося зараз – мені не відомо, можливо, згодом, дізнаємось. А його місце заступить Ольга Малярчук відома миколаївська волонтерка, голова громадської організації «Оберіг», яка опікується родичами військовослужбовців, та діяльність якої тільки цим не обмежується. З чим ми її і вітаємо.

А наостанок – про сумне. Як в тій пісні «какая боль, какая боль – Аргентина – Ямайка – 5:0». Хто тут «Аргентина», а хто – «Ямайка», гадаю, зрозуміло всім. А біль ми цей відчули у четвер, на полі НСК «Олімпійський». А все – через хитру тактику тренера «Челсі» - у інтерв’ю перед матчем він поскаржився на поганий стан газону і всі вирішили, що його підопічні будуть грати погано, а вони як вжарили! Але, то – нічого, буде і нашій вулиці свято.

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=kC4ptOYnSPg

Они могут исчезнуть завтра

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

6 марта 1913 года, 106 лет назад в Российской империи начались торжественные мероприятия, посвященные празднованию 300-летия царствования дома Романовых.

В этот день был опубликован «Высочайший манифест» императора Николая II. В нем определялось, что началом всероссийских празднований является дата «единодушного избрания» на царство в Москве Великим земским собором боярина Михаила Феодоровича Романова.

Объявлялось, что родоначальник новой династии был избран на царство как «ближайший по крови к угасшему царственному роду Рюрика и Владимира Святого». Венчание на царство нового самодержца совершено было 27 июля 1613 года в Успенском соборе Москвы. Справедливости ради надо отметить, что родство с Рюриковичами там было весьма и весьма далеким, если не сказать, что очень условным.

Высочайшим указом от 6 марта 1913 года даровались многочисленные «милости подданным» российского императора, дабы «достойно ознаменовать нынешний торжественный день и увековечить его в памяти народной». В качестве этих «милостей» указом предусматривалась обширная программа благотворительных акций, объявлялось о льготах малоимущим и амнистировании отдельных категорий осуждённых, снимались задолженности с мелких предпринимателей и землевладельцев и другое.

Народное ликование было вполне искренним. Ужасы кризиса 1905 года давно прошли, столыпинские реформы обеспечили политическую стабильность, а экономика страны развивалась невероятными темпами. Империя казалась незыблемой, а положение царствующего дома прочным, как никогда.

Поэтому 300-летие дома Романовых, отмечавшееся в течение всего 1913 года, современникам запомнилось как праздник, который отмечался «торжественно и всенародно», а сам 1913 год — как «вершина процветания империи и год великого юбилея».

По всем городам империи в храмах отслужили благодарственные молебны, прошли войсковые парады местных военных гарнизонов, давались торжественные балы, обеды и приёмы губернаторами и градоначальниками, устраивались исторические выставки и народные гуляния. Витрины многих домов и магазинов были украшены флагами и портретами царя Михаила Романова и правящего императора Николая II.

Программа юбилейных торжеств была обширной, празднование началось в феврале и продолжалось до осени 1913 года. Заключительные торжества состоялись в Москве.

Повторюсь – празднование и ликование были вполне искренними. Казалось, ничто не предвещает никаких неприятностей, и небо над правящей династией будет солнечными и безоблачным всегда. И ничто не указывало на то, что всего через четыре года Николай II будет лишен трона, еще через год, то есть, спустя всего пять лет после пышных торжеств юбилея правления последний император 300-летней династии вместе со всей своей семьей будет жестоко убит в особняке купца Ипатьева в Екатеринбурге.

Арабы говорят: «Ничто не вечно под луной». Кажется – вот стоит что-то незыблемое – и вот – его уже нету. Время стирает скалы и целые горные системы, гасит звезды и разрушает галактики. Но для этого требуется много времени. А на творения людские, тем более, такие искусственные, как империи, времени нужно совсем немного. И это может произойти просто на ваших глазах, просто сегодня, завтра или послезавтра. И то, что сегодня кажется великим и неизменным, уже завтра может просто исчезнуть с лица земли. Став пищей для могильных червей и материалом для археологов и историков.

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №55 2019-03-14 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Реакція Порошенка, багатообіцяюча концесія та, - Хто найбільше нищить та рятує українців?

Вибори, тільки вибори в все, що з ними пов’язано! Три тижні лишається до дня голосування, отже, ми приречені весь цей час говорити майже виключно про вибори – таке зараз життя!

Президент Петро Порошенко відвідав Миколаїв і взяв участь у роботі Ради Регіонального розвитку Миколаївської області. І під час неї він зробив дуже важливу заяву щодо подій навколо державного концерну «Укроборонпром». Він оголосив про звільнення заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони Гладковського, того самого, який підозрюється у зловживаннях на оборонних замовленнях, а, також, напряму звернувся до керівництва Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про швидке та неупереджене розслідування цієї резонансної справи. Але на цьому він не зупинився і в середу, під час засідання Ради національної безпеки та оборони виступив із двома, можна сказати, радикальними ініціативами. Перша з них – це проведення міжнародного, незалежного аудиту всієї діяльності концерну «Укроборонпром» за останні кілька років авторитетною іноземною професійною організацією та розширення складу Наглядової ради концерну за рахунок фахівців з країн – партнерів України, які є членами НАТО. Крім того, Петро Порошенко також спрямував до Верховної Ради законопроект, який відновлює кримінальну відповідальність за незаконне збагачення вищих посадовців. Як відомо, цю норму було нещодавно скасовано рішенням Конституційного Суду.

Отже, що ми бачимо? А бачимо ми, що Порошенко досить гостро реагує на всі можливі факти корупції у оборонній сфері, про які говориться у так званих журналістських розслідуваннях. Ми бачимо, що його хвилювання досить щирі. І ми бачимо, що він намагається не тільки виправити ситуацію, яка є зараз – тобто зробити все, аби правду було встановлено, а винних, у разі, якщо такі є – покарано. Але він намагається зробити так, щоб подібна ситуація більше не повторилася, щоб максимально мінімізувати можливість її повторення. Саме на це, на мою думку, спрямовані його ініціативи щодо реформування концерну «Укроборонпрому», які він запропонував під час останнього засідання РНБО. І ще. Порошенко не заперечує наявність корупції в Україні. Але він щиро хоче, щоб її стало менше, особливо у сфері оборони країни, сфері, якій він дуже опікується.

Повернемось до подій місцевих. Мер Сєнкевич повернувся з відпуски і прокоментував так званий «маргариновий» скандал. Він висловив сумніви щодо об’єктивності та правильності дій поліції. Мовляв, чому масло вилучалось тільки зараз і чи дотримувались процедури слідчі, коли вилучали зразки продукції, чи не відбулось підміни, іншими словами? Як на мене, - досить зухвала заява. Дивуюсь, що досі поліція нічого не сказала у відповідь.

До речі, цілком можливо, що Соборну площу – головну площу міста буде реконструйовано вже цього року. Принаймні, передумови для цього є. Про це свідчать слова міського голови. Три мільйони гривень на це було надано з фонду Петра Порошенка ще до початку офіційної виборчої кампанії на виконання обіцянки Порошенка, яку він дав містянам ще минулого року. Сподіваємось, що міська влада дасть раду цим коштам.

Розпочався процес передачі у концесію державної стивідорної компанії «Ольвія». За словам міністра інфраструктури Володимира Омеляна, очікується, що загальна кількість інвестицій може сягнути 17 мільярдів гривень. А голова Миколаївської обласної державної адміністрації Олексій Савченко вважає, що місто Миколаїв обов’язково повинно мати частку у підприємстві, в першу чергу, для вирішення питань відновлення інфраструктури.

І знову, через місцеві події повертаємось до головної події в країні. Миколаївські штабісти Анатолія Гриценка оголосили збирання підписів за дострокову відставку… ні, не чинного Президента, а… миколаївського міського голови Олександра Сєнкевича, звинувативши його у зраді зрадській. Перша реакція на новину – як у того вовка з відомого радянського мультіка – Шо, опять? А друга реакція – шановні штабісти пана Гриценка! Ау! Ви трохи заблукали у часі та просторі. Місцеві вибори у нас відбудуться у 2020 році, до них ще один рік та майже вісім місяців! Та і, взагалі, у вас є кандидат, його просувати треба, чи ви думаєте, що відставка мера добавить голосів вашому шефу? А може це просто чіпляння за будь який більш-менш гучний інформаційний привід, бо іншого нічого запропонувати немає?

До речі, про пана Гриценка та мера Садового. Минулого разу, я казав, що новина про те, що Садовий знявся на користь Гриценка – це буде остання новина про них і я помилявся. Садовий та Гриценко заключили між собою угоду. Згідно якої Садовий обіцяє зняти свою кандидатуру з президентських перегонів, а Гриценко взяв на себе зобов’язання, цитую: «бути чесним» - кінець цитати. Не бути мудрим, завзятим, наполегливим чи то – стійким у відстоюванні українських інтересів, а просто – чесним. Тоді, я вважаю, у країні, в якій Анатолій Степанович буде президентом цілком можлива така ситуація: Приходить вусмерть п’яний чоловік пізно вечорі додому, а розлючена дружина його і питає – Де ти, скотиняка така, вештався до ночі і куди подів всі сімейні гроші? А він, такий, і відповідає: «Кохана, буде чесним, як Гриценко – гроші прогуляв в кабаках з бабами, з ним ж і час проводив». І дружина не повинна мати жодних претензій у цій ситуації! Все ж чесно!

І в останнє про вибори сьогодні – кандидатів буде трохи менше, ніж було на початку кампанії – 39 замість 44-ох, п’ятеро знялися. Все одно – і кількість бажаючих заволодіти президентською булавою, і довжина бюлетеню – 80 сантиметрів лишаються рекордними.

А зовсім вже наостанок – про не веселе. В селі на Київщіні в ніч на 8 березня в ДТП загинуло п’ятеро людей. Автівка на високій швидкості влетіла прямо в дерево. Найстаршому з загиблих було 27 років, наймолодшій – 16. Ще одна молода дівчина з важкими травмами у лікарні, а в розтрощеній машині поліція знайшла недопиту пляшку горілки. Шановні українці – ніхто нас самих не нищить так, як ми самі себе нищимо. І ніхто, нас самих не врятує, як ми самі себе не врятуємо.

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=URp0LNjvgDc&t=2s

Победоносных воен в белых перчатках не бывает

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

В 112 году до нашей эры нумидийский царь Югурта вступает в открытый вооруженный конфликт с Римской империей. Будучи одним из внуков легендарного царя Масиниссы он претендовал на дедов трон. Его соперником был другой внук – Адгербал. Так случилось, что их общий дедушка в свое время очень помог Риму победить в его непримиримом противостоянии с Карфагеном, за что получил от Рима звание союзника, различные привилегии и гарантии сохранения независимости. Однако, со времен Второй Пунической войны прошло много времени, Масинисса давно умер и в Риме тоже поменялись правители. Неизменным оставался только аппетит у молодой тогда еще империи. Римляне давно с вожделением взирали на Нумидию, но повода аннексировать старого и верного союзника все никак не появлялось. Но, вот, два внука легендарного царя устроили междоусобицу в борьбе за власть. Югурта победил и изгнал из страны соперника, а тот обратился за помощью к Риму. И Рим не заставил себя ждать и вмешался.

Вначале римляне пытались выступать в качестве третейского суда, тем более, что Масинисса сам отвел им такую роль. И решили поделить страну между двумя внуками последнего, более богатый восток отдали Адгербалу, а менее развитый запад – Югурте. Однако, последний не согласился с таким решением третейского суда и снова начал войну против родственника. Возмущенный Рим одну за одной слал в Африку комиссии из сенаторов, но всякий раз Югурте удавалось добиться от них бездействия. В конце – концов, при молчаливом согласии всех этих комиссий он соперника победил, убил и установил свою власть над всей Нумидией.

Риму не понравилось такое пренебрежение его волей и он снарядил против Югурты военную экспедицию во главе с консулом Луцием Кальпурнием Бестием, который удачно начал войну, одержал ряд побед, но очень быстро заключил с Югуртой мир на очень выгодных для последнего условиях.

И, возможно, все бы на этом и закончилось, если бы, как бы сказали сейчас, в самом Риме не разразился самый настоящий коррупционный скандал. По вечному городу поползли упорные слухи, что мягкость мирного соглашения была обусловлена элементарным подкупом. То есть, утверждалось, что Югурта просто купил римского консула. В том же подозревались и другие многие знатные римляне. Слухи умело подогревались и усиливались конкурирующими партиями.

Страсти разыгрались настолько, что Югурту вызвали в Рим для показаний по коррупционному делу при народном собрании. Тот приехал. Но когда при большом стечении народа от него потребовали указания виновных в подкупе, трибун Бебий запретил царю давать показания. Как утверждает римский историк, который посвятил рассказу об этом эпизоде римской истории целый трактат, трибун Бебий был также… подкуплен. То ли самим Югуртой, то ли представителями одной из конкурирующих партий. Кстати, о трибуне Бебии не сохранилось более никаких сведений. То есть, человек вошел в историю только за то, что принял взятку. Короче, враждебному нумидийскому царю часть римлян так и не позволила рассказать другой части римлян о коррупции среди римлян. Югурта не зря посетил столицу империи, подосланные им киллеры убили проживавшего в Риме еще одного его соперника в борьбе за трон. А когда он уезжал, по преданию, он бросил фразу следующего содержания: «Urbem venalem et mature perituram, si emptorem invenerit», что означало: «Продажный город, он обречен на гибель, как только найдется покупатель».

В Африку был послан новый военачальник и война возобновилась. При этом, как утверждают, Югурта активно подкупал римских военных и даже покупал у них оружие. Боевые действия велись вяло, а сам командующий Спурий Постумий Альбин ничего не добившись, уехал в Рим… для участия в избирательной кампании. В итоге, Югурте удалось застать римлян врасплох и ворваться в их лагерь. Римляне бежали на соседний холм и вынуждены были капитулировать. Царь отпустил их, проведя «под ярмом» - это когда воинов, полураздетых и безоружных проводят под двумя копьями, воткнутыми в землю и соединенными третьим, что считалось у римлян страшным унижением, и поставив условием, чтобы Альбин заключил с ним мир и в десятидневный срок очистил Нумидию.

К чему это я? А к тому, что в войне все средства хороши. Все, что усиливает тебя и ослабляет твоего врага – приемлемо. Даже подкуп и взятка. С помощью этих нехитрых, но древних средств Югурте довольно долго удавалось сдерживать очень сильного врага и даже добиваться тактических побед. И если для вооружения нужна контрабанда, особенно, когда нету иных способов вооружить собственную армию, то прибегать к ней нужно не задумываясь. Кстати, вранье, преувеличивание своей силы и возможностей в военное время называется дезинформацией противника и является вполне обычным делом. А воровство что в мирное, что в военное время, особенно в военное – вещь неприемлемая. И, увы, такая же вечная, как человечество, и полностью неистребимая, как вирус гриппа. Но бороться с ним надо, как с вирусом гриппа. Я надеюсь, вы меня понимаете.

Справедливости ради, надо отметить, что Югурта, в конечном итоге, потерпел поражение, преданный собственным зятем, мавританским царем Бокхам, которого римляне тоже фактически подкупили, предложив взамен за предательство часть Нумидии.

В победоносной войне никто ничем не гнушается и не брезгует, иначе эта война не победоносная.

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №54 2019-03-07 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Це страшне слово – рейд!

Страшне слово рейд тримало у стані жаху миколаївських освітян минулого тижня. І це слово ще буде жахати і працівників галузі охорони здоров’я міста. Про що це я? А це я про рейди вищого керівництва міста по школах і навіть по постачальниках харчів для цих шкіл. Все це – відлуння так званого «маргарінового скандалу», який вибухнув у Миколаєві на позаминулому тижні. Нагадаю, йдеться про справу, яка знаходиться у впровадженні у Національної поліції. Під час обшуків у КП «Комунальне-виробниче підприємство по організації харчування в навчальних закладах» було виявлено, що вміст харчових жирів у, начебто, вершковому маслі, складає менше 1%. І після того, як ситуація вибухнула, перший заступник міського голови Володимир Криленко разом із керівництвом міської освіти розпочав рейди по закладам освіти. Чиновники суворо допитували працівників їдалень, спілкувались з школярами і, навіть, мали відвагу пробувати зразки їжі. Що тут сказати, - картинку для телебачення, фото для газет та сайтів маємо. Але, чи вирішує це системну проблему контроля якості та запобігання корупції у справі харчування дітей, та й не тільки у цій справі?

Під час рейдів особисто я звернув увагу на один дуже цікавий момент. Перший віце-мер питав працівників харчоблоків, чи помічали вони різницю між маслом та маргарином? І всі, навіть досвідченні, з чималим стажем роботи казали, що різниці не помічали. Скажіть, а щоб було з ними, якби вони цю різницю помітили, та почали б про це казати вголос? Відповідь дуже проста – вони б миттєво лишились роботи. Бо вони не підпорядковані ані директору школи, у якій фактично працюють, ані управлінню освіти, в інтересах якого працюють і практично ніяк на них не впливають батьки, чиїх дітей вони годують. А залежать вони напряму від КП «Комунальне-виробниче підприємство по організації харчування в навчальних закладах», де працевлаштовані. І за критику якого, вони цілком легко можуть бути покарані. С пропозицією змінити таке становище виступила депутат міської ради Олена Кісєльова. На її думку, перенесення закупок продуктів харчування та контролю за якістю на низовий рівень шкіл та дитячих садочків, перепідпорядкування тих, хто готує їжу безпосередньо  керівникам шкіл та садочків, зменшить корупційні ризики та посилить контроль за якістю. Звісно, це буде потребувати більших витрат, але воно того варто. На мою думку – теза дискусійна. Але, слід визнати, що це, поки що, єдина пропозиція із середовища міських депутатів та чиновників щодо зміни стратегії. Іншими словами, це єдина пропозиція як запобігти виникненню пожежі у майбутньому, а не метушня із гасінням чергового полум’я. Бо одними рейдами, на жаль, справі не зарадиш.

Ну і, звичайно, буде дуже цікаво почути, що скаже міській голова по цій проблемі. А також дасть відповідь на питання, хто такий Коссе?  Бо, говорять, що ця людина, яка має зв’язок з нашим мером, який, як відомо, за все хороше та проти всього поганого, дуже щільно опікується комунальними підприємствами та, навіть, почав неформально представляти інтереси міста у столиці. Із нетерпінням чекаємо повернення пана Сєнкевича з відпуски.

А передвиборча гарячка цілої країни все більше прогресує. Її симптоми - скандальні і начебто скандальні викриття, звинувачення кандидатів один одного та, навіть, намагання розпочати процедуру імпичменту діючому президенту. Це при тому, що до виборів лишилося всього чотири тижні і сама процедура в законі не виписана, тобто, фактично, неможлива. А дехто з новою силою розпочав мантри про «прихід до влади на крові» та «зароблянні на крові». Не розуміючи, до речі, що говорять вони так про події Майдану, анексію Криму та фактичну окупацію Росією частини нашої території.

А все – через так зване журналістське розслідування про, начебто, зловживання та крадіжки у схемах постачання запчастин для підприємств «Укроборонпрому». Скажу відверто – як на мене, цей матеріал має всі ознаки маніпуляції, або банального бажання журналістів привернути до себе найбільше уваги. І тому, що в ньому йдеться про події дворічної і більше давнини, а з’явився він тільки зараз, і тому, що по цих подіях вже розпочато і розслідуються кримінальні справи, а деякі фігурнати вже сидять, і тому, що всі факти, начебто, зловживань прив’язують до чинного президента однією фразою, що все це, мовляв, друзі Порошенка. 

Заради справедливості, слід зазначити, що той самий журналістський колектив також оприлюднив інший матеріал, в якому насправді розслідується питання сумнівного фінансування партії «Батьківщина». Відповідно до нього, величезні суми на рахунки цієї партії вносили люди, які часто-густо навіть про це не знали і точно не мали таких статків та доходів. Це були звичайні касири супермаркетів та працівники заправок. А вносили вони, згідно документів – мільйони гривень. А звідки ж тоді гроші, яке походження вони мають? І хто замовляє музику кандидатці?

І ось, що про все це я думаю. Подібного сумнівного галасу ще буде багато, все більше і більше. Але чи почують його люди? Ви дуже розрізняєте шум автівок, коли рухаєтесь тротуаром? Не дуже, бо це фоновий шум. Так і всі ці скандали вже поволі стають фоновим шумом життя цілої країни. Мало хто вірить у шляхетні гнів та обурення, все менше починають вірити взаємним звинуваченням кандидатів та підконтрольним мас-медіа. Так, до речі, легко не побачити щось насправді важливе та прогавити пожежу у власному домі. Та не помітити, як ненависть, яку старанно розпалюють, до конкретних осіб переходить на державні інституції. Як суспільство та держава відділяються одне від одного. І як тоді буде дуже легко добити їх окремо. Сподіваюсь, ви розумієте, хто прагне це зробити? 

Ніхто не поїде від України на Євробачення. Бо, виявляється, що переможець відбіркового конкурсу виконавиця MARUV не погодилась на умови контракту, які їй запропонувала Національна суспільна телерадіокомпанія України. Серед умов, зокрема, була заборона на інтерв’ю без погодження та відмова від гастролей у Росії. А співачка MARUV найбільше працює саме в Росії. А саме НСТУ визначає, хто поїде на цей пісенний конкурс. Всі інші учасники також відмовились. А саме суспільство поділилось на дві частини. Першій не сподобалась її плідна робота саме на теренах країни агресора та її висловлювання, що не всі ж росіяни на нас напали, є там і хороші люди та й взагалі, мистецтво поза політикою, а інша половина нічого поганого в цьому не побачила. 

Політика – це завжди змагання за першість. І, скажіть мені ті, хто стверджує, що мистецтво та спорт поза політикою, ви дійсно вважаєте, що величезний пісенний конкурс, чи то чемпіонат світу з футболу, на якому змагаються між собою за першість представники держав та національні команди нічого не мають спільного із політикою? Ви серйозно? Та таке мистецтво, не кажучи вже про спорт, в якому завжди є змагання, це не просто політика, це концентрована політика! Більш концентрована вона тільки у війні, бо там людей вбивають заради першості, а не Євробаченні – ні. 

А взагалі – ганьба всім. І організаторам і учасникам. Перші не змогли передбачити, а другі вважають, що можна пробачити росіянам вбивство українців і продовжувати заробляти бабло в країні вбивць своїх співгромадян. А власну країну використати як трамплін у своїй кар’єрі. І все.

І наостанок. Бюлетень на виборах все ж таки буде трохи коротше – Андрій Садовий заявив про зняття своєї кандидатури на користь Анатолія Гриценка. До речі, можливо, це буде остання цікава новина стосовно цих двох кандидатів. 

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=niP7Sk_nwSc 

Крохи здравого смысла

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

24 февраля 1466 года в бельгийском городе Брюгге вдова художника Яна Ван Эйка устроила благотворительный розыгрыш, посвященный 25-ой годовщине смерти ее мужа. Попытать счастья получить денежный приз мог каждый, купивший билет. Сбор был предназначен для городских бедняков.

Эта акция стала первым известным случаем проведения лотереи в Европе. Собранные средства оказались значительными, и вскоре удачный опыт решили использовать в широких масштабах. В дальнейшем в Бельгии проводились различные лотереи, благодаря которым строились водные каналы, портовые сооружения, часовни, богадельни.

Относительно происхождения самого термина «лотерея» существует довольно много версий. Но большинство лингвистов склоняется к тому, что он имеет франкские корни и произошел от слова «hlot», что значит «жребий». Потом оно сократилось и превратилось в английское «lot», что значит «доля».

Первые лотереи под контролем государства состоялись во Франции. Между 1520 и 1532 годами король Франциск I разрешил проведение в нескольких городах лотерей с целью получения личных и общественных доходов.

Первой известной широкомасштабной лотереей, где выигрыш выплачивался деньгами, считается так называемая De Lotto de Firenze, которая проводилась во Флоренции в 1530 году. Успех ее был так велик, что эта практика быстро распространилась на другие города Италии.

Доходы от лотерей нередко шли на благо государства. В Британии на деньги от устройства лотерей были частично или полностью профинансированы такие проекты, как строительство Британского музея и ремонт мостов. В Америке с помощью лотереи, проведенной Джорджем Вашингтоном, была построена дорога через камберлендский горный район. А в Сиднее за счет налогов на азартные игры построили оперный театр.

В русском языке слово «лотерея» появилось в начале XVIII века. Вслед за словом пришла в Российскую империю и сама лотерея. Начав с царского двора, она начала распространяться по всему государству.

Примечательно, что после 1917 года лотерея не была объявлена «проклятым наследием царского режима», а наоборот, активно использовалась Советской властью. Первые советские лотереи были использованы для сбора средств в фонд помощи голодающим. Позже в СССР несколько видов лотереи приобрели всенародный характер. Вспомним хотя бы вездесущее Спортлото.

Людям свойственно искать удачи и получения легкой выгоды. Именно поэтому, любителей играть в шахматы или в шашки значительно меньше, чем любителей играть в карты или в лото. В шахматах исходные позиции игроков равны и побеждает самый умный и ничего не зависит от удачи. Именно на это рассчитывают организаторы лотерей, казино и прочих заведений, где люди играют и делают ставки. Именно поэтому играть и испытывать удачу люди будут всегда, какие бы препоны им не ставили. И в государствах, в которых присутствуют хотя бы крохи здравого смысла страсть к азарту умело используют на общее благо, естественно, держа её под контролем путем разумных ограничений. А вот в Украине, похоже, здравый смысл где-то вышел погулять. И азартные игры у нас запрещены. Вроде как. Только едва ли ни каждую неделю в информленте мы читаем о том, как обнаруживают залы игровых автоматов или подпольные казино. Вместо того, чтобы процесс контролировать с пользой для всех его загоняют на нелегальное поле, порождая преступность и коррупцию. Как будто у нас недостаток и первого, и второго. Надеемся, что ситуация скоро изменится.

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №53 2019-02-28 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33