І нехай діла ваші будуть такими, як слова

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Сьогодні я буду дуже коротко.

Отже, минулого тижня від представників чинної української влади від Володимира Зеленського до місцевих депутатів лунали: по-перше – заспокійливі ствердження – все добре, причин для паніки немає, по друге – заклики до єднання навколо України.

Що хочеться сказати з цього приводу.

По-перше. Якщо приводів для стурбованості немає, чому так стурбована вся світова політична еліта? Чому про загрозу вторгнення Росії в Україну, про можливу активізацію вже восьмирічного конфлікту говорять всі – від Президента Сполучених Штатів, до міністра закордонних справ Китаю? І хіба не видно очевидної зміни російської риторики – якщо раніше росіяни хотіли захищати російськомовне населення в Україні, то зараз вони зазіхають на всю Україну, на її суверенітет – вони говорять про обмеження її права вступати в ті міжнародні союзи, в які Україна хоче і до яких її готові прийняти. І це стосується не лише однієї України. І лише сліпий, дурний або свідомий спільник Росії не бачить цього.

По-друге. Щодо єдності. Коли у 1940 році правляча на той момент у Великій Британії консервативна партія запропонувала опозиційній лейбористській партії увійти до коаліції військового часу та створити спільний Кабінет Міністрів Об’єднаного Королівства. Лейбористи, повторюю, опозиційна партія, висунула вимогу – змінити прем’єр-міністра. І Консерватори погодились виконати цю вимогу. Таким чином, Невіла Чемберлена було замінено на Уїнстона Черчіля. А лідер опозиції Етлі Клемент посів у Кабінеті військового часу посаду віце-прем’єра. Давайте ще раз. Правляча партія пропонує опозиції об’єднатися перед зовнішньою загрозою, виконую ключову вимогу опозицію. Вони об’єднуються і Британія зберігає незалежність та суверенітет. Правляча партія не влаштовує переслідування лідера опозиції за надуманими звинуваченнями. Не витрачає сили та ресурси на боротьбу із політичними опонентами всередині країни. 

Отже, якщо слова «слуг» про єдність – це не лише слова, то вони мають підтвердитися ще й справами, подібними до тих, які були у 1940 році у британських консерваторів. Вони  мають хоча би прислухатися до опозиції, підвищити забезпечення армії та дозволити українцям витрачати ковідну тисячу не лише на розваги, а й на армію.

Натомість, особисто я не впевнений, що Зеленського можна порівняти навіть з Чемберленом, про Черчилля я вже й не кажу. 

Сказати хоча би тисячу разів що «В Багдадє всьо спокойно» можна. Але це навряд чи вгамує Путіна. Ну, крім того випадку, звичайно, коли ти з ним граєш в одну гру – «Як здати Україну» і ви вже з ним про все домовились та розподілили ролі.

А всілякі байдени ззовні та порошенкі всередині псують вашу спільну гру.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=qOMKgrYZAv0

Все буде Маріуполь і шашлик

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Миколаївській міський голова після кілька місяців проблем зі здоров’ям повернувся до роботи. І вже пообіцяв зовсім скоро представити депутатам нову структуру виконавчих органів влади і сподівається в лютому її провести через рішення міської ради. А поки, він потрохи призначає на ключові посади у виконавчих органах мешканців Маріуполя. Бо в Маріуполі, за його думкою, злагоджена команда і Олександр Федорович знайомий із мером цього міста. Не знаю, як буде з новою структурою, але люди призначаються на посади у старій структурі. І працюватимуть вони вже зараз. І зобов’язані вони будуть власним призначенням персонально меру. Молодець Олександр Федорович!

П’ятому Президентові України Петру Порошенку Печерській суд столиці обрав запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Хоча сторона обвинувачення просила арешт із заставою у мільярд гривень. Розгляд справи супроводжувався масовими мітингами прихильників демократії зі всієї України. Спочатку біля Київського аеропорту Жуляни імені Ігоря Сікорського, потім – вже на Володимирівської вулиці біля Печерського суду. Після засідання суду Петро Порошенко проголосив що, початок цитати: "Настав час прихлопнути кришку піаніно!".

Отже – грізна атака Володимира Олександровича на свого політичного опонента, бо ніхто не має сумніву, хто атакує Порошенка, поки що закінчилась пшиком. Поки що, інстинкт самозбереження взяв гору над жагою помсти. Але нікуди не ділося нерозуміння політичних процесів, невміння прорахувати наслідки власних слів та дій, намагання надурити міжнародних партнерів та зневага до власного народу, про що ми ще поговоримо. Отже, це ще не кінець історії.

Президент Сполучених Штатів говорить про очевидну загрозу російського вторгнення в Україну, попереджаючи про катастрофічні наслідки для Путіна, у разі, якщо вторгнення таки станеться, а Державний Секретар США прямо називає речі своїми іменами – Путін не визнає права на існування України, тому, зараз йдеться про саме існування України як суверенної та демократичної держави. А Президент України, Верховний, не забудьте – Верховний, а не якійсь там звичайний Головнокомандувач Зеленський, в той самий час говорить, що немає приводів для паніки, і все буде шашлик. І в той самий час Зеленський дає інтерв’ю американському виданню «Вашингтон пост», в якому говорить, що Росія може захопити, наприклад, Харків, але всі українці боронитимуть свою землю, як один. Але, незрозуміло, навіщо їм це робити, якщо Верховний Головнокомандуючий не закликає до захисту, заспокоює всіх  і все іде по плану. 

Отже, коли Зеленський говорить правду? Коли заспокоює нас всіх, як нерозумних дітей, чи коли говорить західним союзникам, про можливість захоплення росіянами Харкова? До речі, харків’янам маринувати м’ясо на шашлики чи як? Такі суперечливі заяви не надають впевненості та не дають можливості зорієнтуватися всім нам – до чого готуватися? Що робити? І все це просто якійсь дикій совок з повною неповагою до власного народу, з якому не говорять правди, а ось іноземцям говорять правду. Чи якусь нову брехню? З таким Головнокомандуючим ніякого Путіна не треба. 

Але все це привід для обурення, але не привід для нашої бездіяльності. Просто треба пам’ятати, що, у разі справжньої халепи, нам всім слід розраховувати лише на себе та на допомогу наших союзників. І менше дивитися «відоси», прости Господи, «головнокомандуючого».

На останок, вітаю всіх із Днем Соборності України. Україна – єдина, Соборна держава. Із Харковом разом. Щоби там не казав генератор випадкових діл та слів Володимир Олександрович.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=o6Y7FQqZtnU

Ой, а хто тут у нас державний зрадник?

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Події в Казахстані розвиваються із надзвичайної стрімкістю. Повної інформації з цієї пострадянської країни у широкого загалу немає. Натомість, відомо, що протести проти режиму багаторічного правителя Назарбаєва, миттєво охопили всі великі міста, у Алмати – найбільшому місті Казахстану вони набули найбільших масштабів. Крім мирних протестувальників, на вулиці міста вийшли погромники. Військові придушили і протести, і погроми. Повідомляється про понад сотню загиблих та понад 10 тисяч затриманих. Президент Токаєв оголосив про фактичну конфіскацію численних бізнесів першого президента Казахстану Назарбаєва та членів його родини. В той же час, глави держав ОДБК, військові з’єднання яких, в основному, російські контролюють ключові об’єкти в цій державі, говорять про те, що саме через зовнішню терористичну атаку їх запросив президент Казахстану  Касима-Жомарт Комельович Токаєв спрямували туди війська, правда, назвати правильно прізвище людини, яка попросила їх це зробити не можуть. Казахстанські силовики продемонстрували поки що одного іноземного терориста із Киргизстана, начебто безробітного, якого за 200 доларів завербували для участі у акціях протесту. Але дуже швидко у «міжнародному терористу» було опізнано Вікрама Рузахунова – відомого музиканта, який багато гастролював у Казахстані і цього разу так само приїхав туди із гастролями. Бабахнув дипломатичний скандал і музиканта швидко звільнили. А потім президент Казахстану заявив що всі трупи вбитих терористів з моргів… викрали родичі. 

Отже, маємо відразу ж три процеси в Казахстані – народний протест, державний переворот і перетворення цієї країни на російську маріонетку. І так буває завжди в постколоніальних країнах, в яких відсутній справжній політичний процес, опозиція не представлена у парламенті. Тоді політична боротьба перетворюється на жорстокі змагання кланів за владу, протестувальників витискають з вулиці погромники, а сама країна стає вразливою до зовнішнього впливу.

Перемовини НАТО та Росії, які відбулись цього тижня у Брюсселі ні до чого не призвели. Північно-Атлантичний Альянс рішуче відмовив Кремлю у його вимогах обмежити право України, Грузії та всіх інших держав, які були колись республіками Совєтського Союзу на вступ до НАТО. Тільки країни-члени альянсу та нові кандидати вирішуватимуть бути їм в НАТО чи ні – жодна третя країна не матиме право вето на ці рішення – така була цілком очікувана відповідь Росії. Ба більше – представники Росії були змушені вислухати претензії з боку НАТО, цілком реальні, на відміну від надуманих російських. Росіянам вказали на те, що це саме вони порушили договір про обмеження ракет малої та середньої дальності, саме вони застосували на території крани-члена НАТО хімічну зброю, яку, згідно спільних домовленостей мали давно знищити і не виробляти більше і що саме Росія є країною агресором та окупантом – розміщує на території України, Молдови та Грузії свої війська без згоди цих країн, окупувала Крим та підтримує сепаратистів на українському Донбасі. Крім того, США та союзники заявили, що у разі подальшої агресії Росії проти України, вони подумають про ще більшу присутність НАТО в Україні, а на Росію та її лідерів чекають санкції нечуваної сили. Отже, перемовини поки що призупинено. Чи погодиться Путін та його оточення позбавитися всіх награбованих активів, які вони зберігають на Заході і перетворитися на таких собі брєжнєвих та андропових, яким і в ізоляції було добре, та розпочати справжню війну у Європі, чи, все ж таки, власна вигода буде ближче? Гадаю, за кілька місяців, а може, навіть і тижнів ми про це дізнаємось.

І про найголовніше для України. І це – не про те, що було, хоча й про це також, а про те, що буде. Йдеться про переслідування п’ятого Президента України Петра Порошенка. Його звинувачують у державній зраді у так званій вугільній справі. З кінця грудня Порошенко знаходився за кордоном і повертається в Україну 17 січня. Це справа, до якої, розуміючи всю її токсичність, не хоче долучатися керівництво Генеральної Прокуратури. Це справа, яка є давньою, але активізувалась тоді, коли знизилися рейтинги Зеленського та його партії. Це справа, яка ведеться з численними та кричущими порушеннями процедури. Це справа, в який очевидний виключно політичний підтекст не бачить лише той, хто не знає про існування такої країни, як Україна. І все це – повернення сумних часів Януковича, часів вибіркового правосуддя проти політичних опонентів чинної влади. Як і у випадку з Януковичем – поки що чинної влади.

Отже, 17 січня Порошенко повертається до України. Літак має приземлитися у аеропорті Жуляни. І там його будуть зустрічати. Хтось – з метою запроторити Порошенка за грати. А хтось – з метою не допустити цього. Понеділок буде гарячим. Але головне навіть не це. Головне, те що Володимир Зеленський, який волею мудрого українського народу займає посаду Президента України з 2019 року, в час, коли НАТО та Росія зійшлися у небаченому, за останні 30 років, протистоянні, займається переслідуванням найбільшого політичного опонента замість об’єднання всіх сил всередені країни перед загрозою зовнішньої агресії. За думкою багатьох аналітиків Зеленський свідомо, чи ні реалізовує російський план дестабілізації України і саме він, а не Порошенко заслуговує на звинувачення у державній зраді.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=LQlWklGk_H4

Цугцванг миколаївського акимату на хвилі вихідних

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Якщо хтось розраховував на те, що початок року буде спокійний, той сильно помилявся. Всі лінії напруження, визначені у минулому, всі вони далися взнаки і навіть з’явилися нові, про які всі забули.

У Миколаєві тривають бої місцевого значення, бої за обласну інфекційну лікарню. У першій робочий день січня, після артпідготовки у вигляді короткого брифінгу, на якому заступник акима Миколаївської області, ой, вибачте, заступник голови ОДА Юрій Гранатуров демонстрував наказ за підписом акима, ой, вибачте, голови ОДА Віталія Кіма про призначення виконуючого обов’язки директора обласної інфекційки Ярослави Студзинської, а потім – і саму Студзинську. Цього ж дня, новопризначений в.о. директора, за версією акимату, ой вибачте, обласної державної адміністрації, намагалась потрапити на місце директора, але не успішно – на заваді їй стали працівники лікарні, які категорично не сприймали нове керівництво. Наступного дня протистояння продовжилось. Фейсбук Світлани Федорової, яка, не ховаючись, керувала опором, викидав один прямий ефір за іншим. Його глядачі просто були присутні на полі боя. Цього разу з боку атакуючою сторони були залучені сили поліції та міцні хлопці, а також, окремі депутати. І все це – далеко не кінець історії. Напевно, враховуючи різницю потенціалів, акимат, тьфу, да що це ж таке, обласна державна адміністрація переможе. Зараз. Але. За версією частини депутатів обласної ради призначення виконуючого обов’язки директора відбулось із порушенням процедури, та й ще із фальсифікацією рішень обласної ради. Призначати мав голова обласної ради а не аким, вибачте, голова ОДА та з числа працівників саме цієї лікарні, а Студзинська є працівником міської лікарні швидкої допомоги. І не зовсім зрозумілим лишається – чи то хтось з апарату обласної ради просто підробив рішення обласної ради, чи то поміняв невірне на вірне, чи щось інше. У будь якому разі, обласна рада разом з акиматом якщо і отримують тактичну перемогу, але суттєво програють імидживо, отримавши репутацію безпредєльщіков, яким нічого не варто підробити чи то замінити ціле рішення обласної ради. Чи, вибачте за грубе слово, рукожопів, які нічого до ладу зробити не можуть. Якщо коротко – будь який їх крок буде невигідним, в шахах така позиція називається цугцванг. Але вони самі себе до неї загнали. Бо, знання законів, правил та слідування ним – це не сама сильна сторона Слуг. Це, взагалі, не про них. В цілому, виходить така собі колізія.

Годі й говорити, що жоден працівник апарату не зробив би таких, скажімо так, маніпуляцій з документами без санкції керівництва обласної ради. А що ж керівництво обласної ради? А воно бореться із… хвилями свят, початок цитати: «Перша хвиля вихідних закінчена. Попереду насичені робочі дні. Усім продуктивного тижня! p.s. готуємось до другої хвилі», - написала у своєму фейсбуці голова обласної ради Ганна Замазєєва. А щодо акина області, ой вибачте, голови ОДА Віталія Кіма – того не чути. Певно, щільно накрила хвиля вихідник. 

Казахстан вибухнув. Миттєво, за лічені дні. 2 січня там почалися протести, викликані здороженням скрапленого газу, а вже за три дні протести охопили всю країну, протестувальники палили військові та поліцейські автівки, місцеві адміністрації та поліцейські відділки, валили на землю пам’ятники Нурсултану Назарбаєву – людині, яка понад тридцять років безроздільно правила Казахстаном. На сьогодні його усунуто зі всіх посад, його родичі та близькі тікають з Казахстану на бізнес-джетах. У найбільшому місті країни – Алмати введено війська, між ними та протестувальниками точився бій, повідомляється про десятки загиблих та сотні поранених. Тим часом, чинний президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв назвав народні протести зовнішнім вторгненням і звернувся до країн Організації Договору про колективну безпеку, ОДКБ з проханням про введення до Казахстану військ задля допомоги у боротьбі з власним народом. І ОДКБ дало формальну згоду. І російські та білоруські військові відправилися до Казахстану. Фактично, ця зменшена копія Варшавського договору, де першу скрипку грає Росія, душитиме казахський протест, як це було у 1968 році у Чехословаччині. Історична аналогія очевидна. Як і 54 роки тому Росія не може допустити існування на своїх кордонах демократичних, незалежних держав, непідконтрольних їй. І, як і 54 роки тому, перетворюється на жорсткого жандарма. Зі всіма негативними наслідками для світу та самої Росії.

Володимир Зеленський виступив з найдовшим новорічним зверненням. Фактично – з невеличким фільмом де він – диктор за кадром та виконавець головної ролі. До зйомок було залучено кілька десятків українців – військових, вчителів, лікарів, тощо. У фільмі Володимир Олександрович висловлював всім подяку та повагу. І це правильно. Але не правильно, коли пересічних громадян представники влади поважають та дякують лише у постановочному кіно раз на рік. А всі інші дні року – зневажають їх, матюкають та плюють як на, вибачте, бидло, що вже неодноразово демонстрували за два з половиною роки Слуги народу всіх калібрів та мастей. Я вже не кажу про кричуще незнання верхівкою Слуг справжніх реалій життя простих людей. Єдиними щирими словами, єдиною правдою у цьому кіно були слова Зеленського, про те, що якщо припинити лінію розмежування у голові, то вона зникне і на карті. Це він про російсько-українську війну. Лишається тільки, аби ця лінія розмежування зникла в голові Путіна. Але, ці слова, як на мене, - тема для вивчення професійного психолога або навіть і психіатра. Але відео вийшло чутливим, багатьом сподобалось. Чим вони й досі користуються.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео - https://www.youtube.com/watch?v=_qhzK5sD1zg

Цілком сформований клас

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

2021 рік минув і на початку 2022-го пропоную зупинитися на основних моментах 2021-го, які запам’яталися.

Отже, у 2021 році ми дізналися, що у деяких представників українського суспільства життя, як то кажуть, «удалось». Внаслідок подій 2019 року, які дехто називає «електоральною революцією, а дехто справжньою катастрофою, ці окремі люди отримали статус чи то депутатів, чи то заступників міністрів, чи то якогось начальства. Тобто, опинились на верхівці соціальної піраміди. Зі швидкістю, яка дозволяє говорити не про соціальні ліфти, а про соціальну катапульту. Коли ти ніким не примітний весільний фотограф або чоловік секретарки Зеленського і раптом – ба-бах, стрільнула катапульта і ти на вершині. І відразу ж з’явилось відчуття, що вони і є новими господарями життя, новою шляхтою та елітою України. Ну, і почали демонструвати своє ставлення до іншого люду, до посполитих. От такі вони – справжні Слуги народу. А ще, представники сучасної зеленої еліти демонстрували нам надзвичайне «знання» життя простих українців, зокрема, цін на продукти – від 20 гривень за кілограм яловичини від Миколи Тищенка до 8 гривень за кілограм скумбрії від Олени Зеленської. А ще, ми дізнались, що Зеленський це не просто Головнокомандувач, а Верховний Головнокомандувач. Не забувайте – Верховний, а не якась там цяця. І що він – Президент України. І, будь ласка, з повагою до нього, без панібратства з Володимиром Олександровичем! 

Закінчуючи тему успіху та поваги. Через два з половиною роки після обрання Зеленського маємо цілком сформований клас захмарно та миттєво збагатівшись нуворишей, безмежно далеких від людей, та які ставляться до людей, як до бидла. А на чолі у них – Головнокомандуючий, ой, вибачте, Верховний Головнокомандуючий Зеленський. 

Ще одною ознакою року, що минув, стало повернення переслідування політичної опозиції через практику вибіркового правосуддя. Практику, про яку ми вже забули вже вісім років як. Петра Порошенка намагаються звинуватити в тому, що за його дорученням, у 2014 році Урядом України було організовано постачання вугілля для потреб української енергетики з шахт, які де-юре лишалися українськими, сплачували податки до українського бюджету, але де-факто опинилися на території, підконтрольній терористичним угрупованням ДНР-ЛНР.  Історія, рішення та дії, які всім відомі. За цією логікою, спонсором тероризму можна назвати будь яку людину, яка виплачує викуп терористам, задля звільнення родича, який опинився у них в заручниках. Та обставина, що генеральний прокурор уникла підписання очевидно трешової підозри, намагання досягти кримінальної відповідальності за політичні дії, очевидне нездорове захоплення шостого президента персоною п’ятого – все свідчить про виключно політичне підґрунтя справи. Замість того, аби зміцнювати оборону країни, Зеленський посилює переслідування опозиційної партії, яка стає найпопулярнішою політичною силою країни, про що говорять свіжі рейтинги. І це – комплекс його власної президентської меншовартості та типовий приступ політичної параної, яку у Зеленського провокує сама згадка про свого успішного попередника. Годі і казати, який це новорічний подарунок для Путіна – почати репресії проти людини, яка насмілилася чинити йому опір. Годі і казати, до яких негативних наслідків це може призвести ні, не Зеленського – це вже політичний напівтруп, хоча він цього ще і не розуміє, я про наслідки для України.

До речі, про Путіна. В осені в американських та інших світових медіа почали з’являтися повідомлення про нечувану концентрацію російських військ на українських кордонах. Потім про загрозу вторгнення вже почали казати і політичні лідери, перед усім – Америки. З іншого боку, в Росії розпочався шалений напад антиукраїнської істерії. Наприклад, там вважають, що Україна нападе на них. Росія вимагає юридичних гарантій від Сполучених Штатів та НАТО того, що жодна з країн – колишніх республік померлого 30 років тому Совєтского Союзу не стане членом НАТО, а Україна – особливо. Росія також хоче, аби ані США, ані будь-яка країна НАТО не мали двосторонньої військово-технічної співпраці з колишніми республіками СССР, щоби НАТО прибрала всі озброєння, які були встановленні на території нових членів альянсу після 1997 року і щоби НАТО більше не поширювалося на схід Європи. Саме під знаком цих нечуваних вимог обмеження суверенітету цілої низки країн з боку Росії пройшов минулий рік. Повторюю, йдеться про обмеження суверенітету як країн НАТО, так і безліч інших країн. Росія воліє за всіх них вирішувати – з ким дружити, до яких союзів вступати і що їм взагалі робити. В принципі, не можна назвати такі російські бажання новиною, але цього року – вперше  за багато років так відверто, з таким загостренням імперської шизофренії. Настільки, що заспокоюванням буйного божевільного зайнявся весь світ. Кілька разів протягом року американський президент Джо Байден зустрічався з Путіним в реалі, в Женеві, а потім вже онлайн та телефоном. І вже на 10 січня заплановані нові консультації між США, НАТО та Росією.

Ну, а для міста та області 2021 рік запам’ятався гігантським прапором, та реконструкцією парку навколо, вірніше відсутністю такої, попри обіцянки голови ОДА. Ковідом, в’ялою вакцинацією, антивакцинаторами і проблемами з киснем в осені. Звільненням Світлани Федорової, яка потрохи стає зіркою на телеканалах сумнівної опозиційності. Прийняттям міського бюджету не таким, як хотіли міські чиновники, а трохи таким, як хотіли депутати. Придбанням скромного «Інфініті» для чиновницького комфорту, незважаючи на гостру потребу грошей у міському бюджеті на…, та на все! Ще рік запам’ятався заторами влітку через ремонт державних трас, які проходять через місто та двома мостами, справою щодо звинувачень керівництва заступника міського голови Сергія Коренєва, з затримкою останнього на кордоні, та керівництва департаменту житлово-комунального господарського у масштабній корупції під час реконструкції Соборної площі, справа, яка останнім часом затихла.

Додамо до цього чималеньку інфляцію, небачене зростання цін на газ в Європі, сумнівне не підвищення тарифів для населення та захмарні ціни на газ для промисловості.

Отже, 2021-й – рік, в якому не було глобальних зламів та змін. Але напруга – військова, економічна, інфекційна – зростала. А напруга завжди шукає вихід. І завжди знаходить вихід у найслабшому місці. Тому бажаю вам у 2022 році здоров’я та щастя. Бажаю берегти себе, близьких та коханих. А Україні бажаю не стати тим слабким місцем, через яке знайде свій руйнівний вихід напруга.

У будь якому разі, пам’ятайте – новий рік нічого не змінює сам по собі. Зміни відбуваються лише тоді, коли ми щось змінюємо.

За цим кланяюся – побачимось.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=VztCGYAPvNI