Римейк Путіна або Лукашенко

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Україна з 23 жовтня знаходиться у жовтій карантинній зоні. Це обумовлено зростанням рівня захворюваності на Ковід-19. Як відмічалось на засіданні Уряду, на якому було прийнято рішення про повернення всіх областей до карантинних обмежень, абсолютна більшість важких хворих, хворих, які потребують госпіталізації, тобто, таких, які хворіють важко, - це НЕ вакциновані люди. Саме тому, на відміну від жовтих зон які були раніше, відтепер діятимуть оновлені правила. Установи, бізнеси, навчальні заклади зможуть працювати без обмежень, якщо не менше 80% працівників та/або відвідувачів матимуть хоча б одне щеплення. 

Як це працює, подивимось на прикладі Миколаєва. Якщо дитячі садочки, початкові класи у звичайних школах та спеціальні школи працюватимуть, незалежно від кількості вакцинованих працівників, то у третині миколаївських шкіл старша школа переходить на дистанційну форму навчання, причина – не вакциновано 80% працівників цих шкіл.

В той самий час, в Миколаєві повністю, тобто, двома вакцинами вакцинцувалось менше 20% населення, однією – більше. Тоді, коли для вакцинації є купа можливостей, навіть у вихідні дні. І вакцини є. Ба більше, відтепер працівників міністерств та державних органів влади зобов’яжуть вакцинуватися. 

Отже, що ми маємо на початок осені 2021 року – другого року світової пандемії короновірусу? В той час, як країни, в яких щеплено більшість населення скасовують більшість карантинних обмежень, що негайно відбивається на темпах зростання їх ВВП, Україну накриває чергова хвиля COVID-19. Стрімко зростає кількість хворих та госпіталізованих. Абсолютна більшість серед тих, хто переносить хворобу важко – не вакциновані. А таких серед українців – більшість. Попри те, що вакцини є, можливість їх отримати також є. І фактичний поділ українців на два сорти, на жаль, лише викличе незадоволення та соціальну напругу, але не допоможе приборкати пандемію. Вакциновані люди також хворіють, просто легше і з меншим ризиком важких ускладнень і при цьому вони можуть інфікувати невакцинованих. Отже – на нас неодмінно чекають нові локдауни, нові жорсткі обмеження, нові смерті, нові втрати для бізнесів та людей. Але тепер українцям немає на кого нарікати. Зрештою, життя, відповідно до середньовічних забобонів, невігластво та вперте небажання дорослішати, незалежно від віку, має свою ціну. Яку змушені платити всі, навіть ті, хто у 21 столітті намагається жити, як у 21 столітті, а не як у 14-му.

23 вересня Верховна Рада проголосувала у другому читанні так званий закон про олігархів, який передбачає суттєві обмеження конституційних прав тих, кого буде визнано тими самими олігархами. Прийняття законопроекту відбувалось наполегливо – більшість, яка складалась із «Слуг народу», груп «За майбутнє», «Довіра», частини фракції «Голос» і позафракційних, спочатку проголосували процедуру розгляду законопроекту, яка позбавляє народних депутатів можливості наполягати в сесійній залі на своїх поправках, що є невід’ємною частиною прав народних депутатів і протирічить Регламенту Верховної Ради та Конституції. Але більшість перла, як танк. Після цього процедура тривала бурхливо. Опозиція намагалась блокувати трибуну та скандували гасла проти диктатури, але каток більшості було не зупинити. 

Що не так з цим законом? Абсолютна більшість європейських, і не тільки, експертів та критиків говорять про те, що він ніяк не усуває основи олігархії – монополії в певних галузях економіки та паразитування на державному бюджеті. Натомість, він дає можливості Зеленському та його найближчому оточенню призначати через абсолютно слухняну Раду Національної безпеки та оборони олігархів та відбирати у них медіа-активи, позбавляючи їх цілої низки конституційних прав. Фактично, йдеться про позасудове вибіркове переслідування певних осіб в неконституційний спосіб. Кого переслідувати – вирішуватиме Зеленський та невеличка купка людей. Йдеться про встановлення режиму необмеженої особистої влади Володимира Зеленського та його найближчого оточення. Йдеться про спробу такого собі римейку путінської Росії або лукашенківської Білорусі. Зі всіма відповідними наслідками. 

До речі, саме прийняття закону викликало відчуття дежавю. Воно дуже нагадувало голосування диктаторських законів 16 січня – з порушенням процедури, та ратифікацію харківських угод – із стійким спікером. У всіх випадках прийняті акти призвели до дуже серйозних негативних наслідків, не зважаючи на те, що ті, хто їх приймав були переконані у тому, що вони на коні і будуть знаходитися там вічно. І особисто я не бачу, чому зараз має статися інакше. Зрештою, ходіння по граблях, як і життя за нормами 14-ого сторіччя, коли на дворі 21-е має свою справедливу ціну. Яку, знову ж таки, змушені будуть заплатити всі.

До речі, щодо найближчого оточення Зеленського. 22 вересня авто із першим помічником Володимира Олександровича Сергієм Шефіром обстріляли. Сам він не постраждав, було поранено водія. І це, безумовно, злочин, якого не може бути у країні, яка прагне бути членом НАТО та Євросоюзу, а не повертається у 90-і роки минулого століття пострадянського простору. Найцікавіше в цій історії – реакція самого Зеленського та силової вертикалі на таку подію. 

Володимир Олександрович, знаходячись на тому боці планети знаходить час для запису чергового відео. Він починає свою промову з цієї події на сесії Генеральної асамблеї ООН, мовляв, таку велику ціну мусить платити за… реформи. А міністр внутрішніх справ називає цей злочин жахливим, наче інші подібні злочини є більш привабливими чи не жахливими. І для його розслідування залучають просто безпрецедентні сили з водолазами. При чому сам Шефір не пов’язує напад на нього із своєю державною діяльністю – він, будучи першим помічником президента, займається справами «95-го кварталу». І всі вони в один голос говорять, що метою замаху був Зеленський, але він стійкий та його збити із істинного шляху неможливо. 

Із всіх цих сигналів, можна зробити наступний, цілком справедливий висновок. Володимир Зеленський найбільше довіряє своєму найближчому оточенню – вихідцям з 95 кварталу. Він підбирає кадри не за ознакою професійності чи ідейності, а за ознакою особистої відданості. Він прагне до встановлення режиму особистої влади, до авторитаризму. Демократія із її процедурами, обмеженнями та правилами для нього, та його команди – незрозумілі перешкоди на шляху до бажаної мети. 

І значній частині українських громадян, судячи із результатів соціологічних досліджень, такий підхід до управління держави подобається. І вони мріють лише про одне – опинитися у команді Зеленського, або у будь якій іншій, яка прийде на заміну цій. Власне, це і є відповіддю на питання чому Україна досі не в НАТО та ЄС.

За цим кланяюся – побачимось.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=hraVMleEWfA

Пишаємось тим, що були частиною імперії! Повернемось туди?

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

З початком навчального року, після численних святкувань днів міст, по закінченню відпускного сезону, Україну накриває нова хвиля пандемії короновірусу. Стрімко зростає не лише кількість хворих, показник яких не є дуже об’єктивний, бо значній частині захворівших не  робляться тести і вони не потрапляють до офіційної статистики, а, що найголовніше – швидко зростає кількість госпіталізацій. Як зазначають лікарі – новий штам дельта переноситься важче. І найгірше він переноситься невакцинованими. Отже, за умови, коли вакцини в Україні вже є та, за наявності бажання вакцинуватися, зробити це дуже легко, частина наявних  вакцин може зіпсуватися, бо добігає термін їх придатності, а бажаючих їх використати немає. Бо понад 50% дорослих українців не хочуть цього робити. Такими є результати дослідження, що його провів фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології. Опитування провели у середині серпня за фінансової підтримки уряду Великої Британії.  "На момент опитування більш ніж половина дорослих українців заявили, що не планують вакцинуватись від COVID-19 у найближчій перспективі. Ці показники одні з найвищих у світі у порівнянні з сусідніми державами, де наявні дані таких опитувань. Найнижчий рівень охоплення вакцинацією спостерігається у старших людей, які перебувають в зоні ризику", - ідеться у дослідженні. Но що тут можна додати? Ви можете жити в Інтернеті та користуватися самими новітніми гаджетами, але ментально знаходитися у високому Середньовіччі.  Але тоді для того, щоби знайти винних у нових локдаунах та власних економічних та людських втратах, українці мають просто встати перед дзеркалами та подивитися в них.

Виробники тепла заявили про готовність до проведення всеукраїнської акції протесту, якщо влада не врегулює галузеву кризу до початку опалювального сезону – про таке повідомили на фейсбуц-сторінці ОКП "Миколаївоблтеплоенерго". У зверненні Міжгалузевої асоціації «Укртеплокомуненерго», Асоціації міст України та Профспілкі працівників ЖКГ України до глави держави, прем’єр-міністра та голови Верховної ради України говориться про найглибшу за останні 10 років кризу у сфері теплокомуненерго (ТКЕ) і висувається низка вимог до керівництва держави аби цієї кризи уникнути та забезпечити українців теплом. Нагадую, на сьогодні є серйозна проблема різниці тарифів, яка загрожує величезним  збитками місцевим бюджетам. Відповіддю керівництва держави є… завіряння всіх, що різкого збільшення тарифів не буде. А серед пріоритетів голови держави є відкриття урбан-парків та проведення Олімпіади в Карпатах. Різниця в тарифах? Колапс місцевих бюджетів? Не чув. Урбан-парки в кожне містечко – там і зігріємося.

Тим часом, американська компанія Ілона Маска SpaceX у ніч на четвер, 16 вересня, здійснила запуск першої цивільної космічної місії під назвою Inspiration4. Вперше за 60 років космічних польотів людини на борту орбітальної ракети немає жодного професійного астронавта. На орбіту Землі вирушили четверо людей: ініціатор місії, мільярдер, засновник Shift4 Payments Джаред Іссакман, бортовий лікар (медик) Хейлі Арсено, пілот місії (підприємець, педагог) Сіан Проктор та інженер (ветеран ВПС) Кріс Семброскі . Один з членів екіпажу  - Хейлі Арсено — співробітниця лікарні Cвятого Юди в Мемфісі (штат Теннессі), в дитинстві вилікувалась від раку кісток через що їй було частково ампутовано ногу. 

Ми пишаємось тим, що ми були частиною великої, советскої імперії. Військові кораблі, які проектували, замислювали не ми, але які ми будували, були основою військово-морської міці цієї імперії. І після розпаду цієї імперії, її нащадок – Росія – продовжує насаджувати свою волю іншим народам, сіяти смерть та руйнування. І кораблі, які були побудовані у нашому місті допомагають їй у цій справі. Ба більше – їх зброя тепер націлена і на Україну. І ми пишаємось цим. Хотіли автори та ініціатори створення мурала на розі Фалеєвської та Набережної сказати це, чи ні, але вони це сказали. Так саме, хотіла, чи ні, але виявила ностальгію за совєтскою імперією очильниця київської міської освіти Олена Фіданян, коли написала у своєму фейсбуці: «Часи коли копійки мали грошову вагу: склянка води без сиропу коштувала 1 коп, з сиропом – 3 коп; проїзд в трамваї коштував 3 коп, тролейбусі – 4 коп, в автобусі та метро – 5 коп.; склянка чаю у шкільній їдальні – 2 коп, томатний сік – 10 коп, великий бублик з маком – 5 коп; шкільний тоненький зошит  – 3 коп, щоденник – 14 коп". Правда, згодом, через обурливі коментарі свій пост видалила.

 Людина прагне повторення того, чим пишається. Людина хоче повернути те, по чому ностальгує. Скажіть мені, яке майбутнє чекає на Україну, коли значна частина її населення пишається імперським, рабським минулим та ностальгує за ним? Коли для цієї частини українських громадян все українське, починаючи з української мови, історії, традицій та закінчуючи самою українською державністю є чимось другорядним, не таким хорошим на тлі великої та блискучої імперії, частиною якої була колись Україна? І це пролазить скрізь, у людей, від яких вже і не чекав таке почути чи побачити. І я дам вам відповідь – майбутнє у України буде буремним, але обов’язково щасливим. Бо все буде Україна. Не зважаючи на президента «какая разніца» та всі імперські відрижки. А з тим, хто та як дає дозволи та погодження на подібні мурали у публічному просторі Миколаєва необхідно розібратися та навести у цій сфері, нарешті, лад. 

А Миколаїв має значно більшу і славну історію, яка почалася набагато раніше, ніж 232 років тому. 232 років тому почалося активне перейменування того, що вже тут було споконвіку. Тими, хто щойно тут з’явився.

За цим кланяюся – побачимось.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=uUifrWlzbiA

Атракціон нечуваної щедрості за чужий рахунок

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Цієї зими в домівках миколаївців буде тепло. Але це не точно. Принаймні, поки що не зрозуміло хто та яку ціну має за це сплатити. Якщо коротко – складові, з яких утворюється вартість опалення останнім часом дуже сильно зросли і той тариф, який ще лишається, просто не покриває всіх витрат теплогенеруючих підприємств і робить їх збитковими. Підвищувати тариф уряд та Зеленський, який, власне, і є уряд – не дозволяє. Ну, як не дозволяє, він не має таких повноважень, натомість, наполегливо рекомендує цього не робити, скажемо так. Відповідно, виникає так звана різниця в тарифах, різниця між тим, що буде витрачено на те, щоб обігріти будинки містян і що містяни за це заплатять. І хтось має цю різницю покрити. Уряд, фактично, пропонує зробити це місцевим громадам, за рахунок бюджетів міст, містечок, об’єднаних територіальних громад. І все це може призвести до того, що всі гроші миколаївського міського бюджету, наприклад, які планувалось витратити на розвиток – будівництво та ремонт доріг, придбання медичного обладнання для міських лікарень, ліків, ремонтів дахів, придбання нового транспорту та будь який інший розвиток, всі ці гроші буде витрачено на опалення. Якщо порівняти із сімейним бюджетом, то уявіть собі, що все, що ви заробляєте, ви витрачаєте на їжу, одяг та комуналку. На ремонт житла, освіту дітям, придбання нової техніки та лікування, у разі, якщо хтось захворіє – грошей немає. Єдине джерело покриття подібних витрат – кредити. Але і їх гасити немає чим. 

Як би нам всім не хотілося – але тільки після того, як кожний почне платити реальну ціну за все спожите, він почне думати, як заощадити, зменшити витрати, не погіршуючи якості життя, заробляти більше. Така людська натура. Але, замість того, щоб йти таким шляхом, домопогаючи через механізм субсидій тим, хто зараз не в змозі заплатити, популісти при владі тупо не підвищують тарифи, розписуючись у своїй повній політичній та економічній імпотенції. І всі наслідки свого руйнівного популізму перекладають на чужі плечі, такий собі атракціон нечуваної щедрості Володимира Зеленського за рахунок місцевого самоврядування, не питаючи згоди у останнього.

Мене останнім часом питають – чому я критикую Зеленського, є ж зрушення на краще – дороги ремонтують, наприклад. Ось через таке, про що я розповів, я і критикую. Бо ціну, яку ми платимо за компенсацію комплексів Володимира Олександровича, бо все у нього виключно «велике» замість нормального, - це розбалансування державної, політичної та економічної систем України, недовіра з боку міжнародних партнерів, падіння обороноздатності країни, гальмування, а то і відмова від важливих реформ, які розпочали його попередники. Ось тому і критикую, що за зовнішнім блиском знаходяться: пустота, блеф, самозакоханість та абсолютне нерозуміння того, за якими законами живе цивілізований та не цивілізований світи.

А тим часом представники президентської політичної сили демонструють українському суспільству та міжнародній спільноті нові зразки парламентаризму. 9 вересня народний депутат фракції "Слуга народу" Микола Тищенко застосував силу до позафракційного депутата Гео Лероса під час його виступу в парламенті через критику на адресу президента і голови Офісу Президента. Конфлікт відбувся під час виступу Лероса при розгляді звіту тимчасової слідчої комісії щодо перевірки стану "Укрзалізниці".

Це не перша витівка Миколи Тищенко. Згадаємо «Велюр», гулянки під час пандемії, та інше. Цього разу, Тищенко лишився вірний собі. І йому знову, нічого не буде. Найбільше, на що наважилися його однопартійці в особі Давида Арахамії – це запропонувати його та Лероса відсторонити на п’ять сесійних засідань. А Лероса за що, цікаво? Хоча, як на мене, дії Тищенка підпадають під дію кримінального кодексу. Втім, хто ж його посадить?

А тим часом, у Франції, з військовими почестями, за участі президента Республіки та урядовців поховали Жана-Поля Бельмондо. Артиста, який зробив так багато для Франції, що і порівняти не знаєш з ким. А в Україні, якщо слідувати за логікою нашого президента і нічого не зміниться, з такими почестями ховатимуть Монатіка або Євгена Кошового. Дай Боже їм здоров’я та довгих років життя!

За цим кланяюся – побачимось.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=WvmctqO1UqU

Про гідність та самоповагу

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Як відомо, наступного тижня Миколаїв відзначатиме День міста. На тижня нам було оголошено, що хейдланером святкування буде Сергій Пархоменко так званий «Серёга», він же «Полиграф Шарикоff». Пам’ятаєте «чорний бумєр»? Такий собі співець бандитської романтики дев’яностих, але досить популярний. Не знаю, чому вибір припав саме на нього, але Олександр Сєнкевич не приховував свого задоволення, оголошуючи цю новину на початку тижня. Але сприйнята ця новина була неоднозначно. Справа в тому, Сергій Пархоменко він же «Серёга», він же «Полиграф Шарикоff» доволі однозначно позначив себе по відношенню до Олександра Лукашенка. Ну, як позначив. Він підтримав останнього, назвав фактором стабільності в Білорусі, а нещодавно просто потиснув йому руку на публічному заході, чим чітко та однозначно висловив Лукашенкові підтримку. Обнявся, поцілувався. А Олександр Лукашенко, нагадаю, захопив владу у Білорусі та жорсткого придушив мирні протести і фактично встановив у цій країні диктаторський режим. Варто загадати, що коїлось в цій країні рік тому. А Сереге подобається той, хто безпосередньо відповідає за все це. А ще Лукашенко глузує з українського керівництва, плазуючи перед Путіним. І погрожує кудись повернути Україну. А Серьогі він подобається. А ми його до себе запрошуємо.  Отже, запрошення цього безпринципного підлабузника Лукашенка обурило значну частину миколаївців. Ситуація загрожувала перерости у серйозний скандал. Але.. Але дивом змінився гастрольний графік громадянина Пархоменка про що сповістив на своєму фейсбуці очільник міської культури, « У зв’язку зі змінами в гастрольному графіку виступ виконавця «Серега» в місті Миколаєві 11 вересня відміняється», написав він.

Не знаю як ви, але особисто я змінами у гастрольному графіку Серьоги задоволений.

А на майбутнє просто рекомендую керівництву виконавчої гілки влади міста більш прискіпливо та уважніше ставитися до тих, кого ми запрошуємо до себе. Бо це питання не останнє, я би назвав це питанням першим, з якого починається все.

І ще трохи на тему з чого все починається. Український параолімпієць Ігор Цвєтов, який має миколаївське походження, завоював срібну медаль у бігу на дистанції 100 метрів, але не став фотографуватися з російськими призерами Ігор у цій дисципліні, які посіли перше та третє місця. Після цієї новини миколаївці розділилися на частини. Одні схвалювали таку поведінку українського спортсмена, інші засуджували, мовляв – не спортивна це поведінка, спорт поза політикою. Отже, не можу не прокоментувати цей епізод.

Уявіть собі, що до вашої домівки увірвався абсолютний відморозок. Побив вас, зґвалтував вашу дружину, вбив сина, захопив частину вашого дома і погрожує на цьому не зупинитися.  

А наступного дня ви п’єте каву із дядьком цього покидька, обговорюючи погоду. При тому, що ви знаєте, що дядько НЕ засуджує дії свого племінника, а навпаки – схвалює їх.

Що можна сказати про вас? Тут два варіанти. Або ви не вважали дружину, сина та будинок своїми і вам байдуже, або у вас просто немає гідності та самоповаги. 

Саме тому, обнімання, цілування, фотографування на спортивних змаганнях із спортсменами із країни-агресора, агресора по відношенню до твоєї країни – це про те, що ти не вважаєш цю країну своєю, або про відсутність у тебе гідності та самоповаги.  А коли відмовляєшся таке робити – це саме про те, що поважаєш свою країну і в тебе є гідність і є самоповага.

Кажуть – спорт та мистецтво поза політикою. Можливо. Але що таке тоді політика? Може політика – це коли цивілізовано та мирно дискутують хто з кандидатів кращій, обирають та переобирають на вільних та демократичних виборах президентів, мерів та депутатів.  А коли анексують та окуповують чужі землі, вбивають та калічать людей та відмовляють у праві на існування цілим народам – це не політика. Це вбивство, грабіж та геноцид. Це – злочин.

Отже, матиме і гідність і самоповагу. Якщо нам не байдуже, звичайно.

Що таке жити в кайф? У кожного це по своєму. У когось це про багато грошей, у когось про сите життя, у когось це про екстрим. А у когось – це коли ти маєш змогу зустрічатися та спілкуватися із своїми кумирами, відомими на всю планету людьми. Далеко не кожний може похвастатися здійсненням такої своєї мрії. А деякі, заради цих зустрічей готові піти на що завгодно, досягти будь яких висот. Ось Володимир Зеленський, наприклад. Багато хто завдавався та задається питанням, навіщо він став президентом України? Але ж відповідь проста. Задля того, щоб отримати можливість зустрічатися із своїми кумирами та іншими відомими людьми. З голлівудською зіркою Томом Крузом, з директором компанії Apple Тімом Куком, з експертним середовищом Стенфордського університету, де розповів про драконів. А ще – отримати від представників української діаспори книжку про легку черепно-мозкову травму – ось тут не питайте чому і як – я не знаю. Можливо, щось відомо представникам української діаспори. У них треба спитати. Корочє, такий собі розважальний тур Зеленського та його оточення Америкою вдався. І була там скрізь одна хімія. Нашим коштом. Ну, самі обрали, самі тепер за все і сплачуємо. А, ледь не забув! Ще Володимир Олександрович зустрівся з цим…, як його…., ну цей…., високий білий дід…., дай Боже пам’яті! А! З Байденом! Але там хімії не було. Але вже добре, що зустріч відбулась і ніхто Володю не сварив. 

А тим часом, коли Володимир Олександрович розважався за океаном, ціни на газ для теплогенеруючих компаній, це ті, які опалюють помешкання у великих містах, зросли у рази. Це – прямий наслідок добудови Росією газогону Північного Потік -2. Нагадаю, що право визначати розмір тарифів на тепло нещодавно було передано із центру до органів місцевого самоврядування. При тому, що ціна на газ не просто зросла, а підскочила, а газ – це 80% тарифу, у президентській канцелярії наполягають  місцевому самоврядуванню тарифи не підвищувати. Яким коштом покривати величезну різницю – у президентській канцелярії не пояснюють. Асоціація міст України звернулася до Уряду та парламенту із пропозицією змінити положення Бюджетного Кодексу, аби збільшити надходження до місцевих бюджетів, щоби ті могли компенсувати різницю між високою ціною на газ та низькими тарифами. «Видатки з бюджетів місцевого самоврядування на забезпечення теплом бюджетних установ (шкіл, садочків, лікарень та ін.) у зв’язку з підвищенням ціни на природний газ із 8 грн до 18 грн за куб. м складуть у опалювальному сезоні 2021/2022 майже 17 млрд грн, що на 9 млрд грн більше ніж в попередньому опалювальному сезоні», говориться у зверненні, - «Частковою компенсацією таких додаткових видатків може стати збільшення частки зарахування до бюджетів місцевого самоврядування податку на доходи фізичних осіб і ухвалення для цього відповідних змін до Бюджетного кодексу України», йдеться далі у ньому. 

Наразі, нічого не відомо про реакцію прем’єра та монобільшості у Верховній Раді. А осінь цього року вирішила не затримуватися. Є версія, що зігріватися у цей опалювальний сезон ми будемо концертами 95-го кварталу.

За цим кланяюся – побачимось.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=Q1lCf7F8Vgo