Пусть консулы примут меры, чтобы государство не претерпело ущерба

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Древний Рим начинал как республика. С момента освобождения от власти этрусских царей, все должности в Риме были выборными. Более того, дабы максимально предохраниться от возможной узурпации власти, высшие должности были не единоличными. Консулов – а это в мирное время – высшее должностное лицо государства, избирали по двое. Из двух разных сословий – патрициев и плебеев, для сохранения паритета между ними. Сенаторы и все главы всех магистратур, комиций и прочих римских институтов избирались гражданами. Так было до середины 1-го века до нашей эра, когда наступила эпоха принципата, и во главе государства появился принцип-император и Рим, по-сути, превратился в монархию с декоративными элементами республики.

Однако, когда римская республика оказывалась перед лицом серьезных опасностей или кризисов и требовалась полная мобилизация всех ресурсов государства, тогда на сцену выступали диктаторы. Так назывались люди, которым на ограниченное время (до 6 месяцев) давалась практически неограниченная власть. Процедура была следующей. Консулы созывали заседание сената и на нем произносилась условная фраза: «Пусть консулы примут меры, чтобы государство не претерпело ущерба». Сразу после этого, консулы называли имя диктатора и тотчас распускали своих ликторов, которые все переходили к диктатору (диктатору полагалось 24 ликтора, тогда как консулам — по 12); таким образом они оказывались перед диктатором рядовыми гражданами, и он имел над ними право жизни и смерти, как и над всеми гражданами, кроме народных трибунов. По назначении, диктатор выбирал себе помощника — «начальника конницы».

Диктаторы обладали практически неограниченной властью. Им подчинялись все римские магистратуры, они могли издавать законы, выступали в качестве высшей инстанции судебной власти. Их приговоры некуда было обжаловать – только они сами могли их отменить. Они имели власть и над жизнями римлян, то есть, могли приговорить любого к смерти. В знак этого, ликторы, сопровождавшие их, носили фасции – связанные пучки прутьев, символ высшей власти, с воткнутыми в них топорами. Диктаторы обладали полным судебным иммунитетом – они не несли никакой ответственности за свои действия после окончания срока их полномочий. В общем, это были настоящие диктаторы, которые, собственно и стали эталоном для всех дальнейших диктаторов мира. Кто-то их превзошел, кто-то – недотягивал.

К чему это я? К тому, что в критические минуты римляне умели собираться и не боялись отдать всю полноту власти в одни руки, пускай только на ограниченный срок. И благодаря, в том числе и этому, Рим стал Римской империей которая просуществовала сотни лет.

Если бы они так назначали диктаторов, как Верховная Рада 25 ноября принимала закон о военном положении, то Рим вряд ли бы вышел за границы Апеннинского полуострова. Да что там полуострова, он бы границ Лацио не достиг бы! И это при том, что полномочия президента по этому закону ой как далеки до полномочий римских диктаторов! Они сопоставимы приблизительно так же, как печерские холмы и Везувий.

Вот такая у нас хунта веселая, диктатора себе назначить не может!

http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

«Птахи» у небі і на землі, та відчуття дежавю 2014-го

Вони були у небі! Вони – літали! Як птахи! Ну, майже! Вони – це група миколаївських чиновників та бізнесменів, які 19 листопада злітали чартерним рейсом Миколаїв – Київ – Миколаїв. Як пояснив керівник миколаївського аеропорту – це був тестовий рейс, для того, щоб продемонструвати готовність летовища відправляти та приймати літаки. І, скажу вам – це чудово! Чудово, що може відправляти та приймати рейси, хоча окремі чартери та регулярні перевезення – це дуже різні речі. Не зрозуміло інше. Що за переляк та якась паніка при появі поруч журналістів? Чому тікати від них? Чому тут дивуватися?  Та з якої нагоди повчати журналістів, як їм робити свою роботу та як висвітлювати життя? Шановні, ви же всі публічні особи, а публічні особи так себе не поводять! Хороша, чудова подія! Так подайте її як слід! А то таке враження, що вас застукали за чимось непристойному чи нехорошому! А ви ж нічого такого не робили – правда же?

20 листопада так звані «євробляхери» провели всеукраїнську акцію протесту, яка полягала у частковому блокуванні магістральних автомобільних доріг державного значення. Перекривали дороги вони і на Миколаївщині і навіть палили шини. Не подобаються їм закони, нещодавно прийняті українським парламентом які легалізують автівки на європейських номерах, які, нагадаю, їздять українськими дорогами у порушення митного законодавства. Ці закони передбачають значне зменшення базового мита, встановлюють пільговий період для розмитнення на 90 днів, але роблять досить дорогим узаконення старих автомобілів. Чим більше вік у машини, тим більше треба буде заплатити. Це – бар’єр, встановлений законодавцем для дуже шкідливого для екології автометалобрухту. І ось саме ця норма дуже не подобається «євробляхерам». Вони день блокували траси, а потім вирішили зробити перерву, закликавши президента ветувати закони. Поки що, історія у всеукраїнському масштабі закінчується тим, що Порошенко таки підписав закони. Але хочеться звернути увагу на аспект місцевий.

Під час протестів у нашому місті представники «АвтоЄвроСили» - а саме так називають себе «євробляхери» продемонстрували журналістам дуже цікавий папірець під назвою «Решение №1 территориальной громады Николаева и области на народном вече 18.11.2018». Як на мене, дуже цікавий документ, на який слід звернути особливу увагу. Давайте роздивимось його ретельніше.

Зокрема він містить п’ять пунктів, три з яких вимагають від президента ветувати вже названі закони, закликають підтримати акції протесту та висловлюють претензії частині народних депутатів від Миколаївщини через їх підтримку тих самих законів. А ось інші два пункти гідні того, щоб їх процитувати, мовою оригіналу: «Обратиться к городскому голове Сенкевичу А.Ф. и губернатору Савченко А.Ю., а также к депутатам городского и областного совета с требованием: созвать внеочередную сессию, на которой будет поставлен вопрос о ситуации в городе и области, по поводу настроения людей, о повышении коммунальных тарифов, цены на газ, топлива, доступного растомаживания автомобилей и других вопросов, связанных с жизнедеятельностью громады. В противном случае, будут перекрываться дороги, пикетироваться админздания и обстановка в городе и области начнет накаляться». А ще один пункт ще цікавіше, цитуємо: «Создать антикризисный штаб, который будет действовать на основании устава территориальных громад, цель которого будет защита жителей Николаева и области, котроль и аудит за действиями городских и областных властей» - кінець цитати.

Що виходить з наведених пунктів? По-перше, «євробляхери» намагаються вийти за межі власних вузьких, егоїстичних вимог. Але теми, які вони ліплять на свої прапори цілком вміщуються у русло тотальної шари, або халяви, як української національної ідеї. А ось тема про якийсь «антикризовий штаб», який має захищати жителів Миколаєва та області та контролювати дії міської та обласної влади та й ще на підставі статутів територіальних громад – це, насправді, найцікавіше у цьому папері, хоча, йому, наскільки мені відомо, ще не надано ходу. Не знаю, хто складав його, або хто консультував «євробляхерів», але це явний прокол кураторів. Бо створення окремих органів влади, для захисту людей невідомо від кого та від чого, для контролю легальних органів влади, та й ще не на підставі українських законів, це шалене відчуття дежавю 2014 року! До речі, а що це за збори територіальної громади №1 від 18.11.2018? Де вони були, хто був присутнім? Слухайте, але ж прихильники «русского мира» у 2014-му краще імітували народну волю!

Ну, і, як кажуть – в тему. Депутат Миколаївської обласної ради Микола Кравченко не вважає, що Миколаївська область має якимось чином допомагати учасникам АТО. Бо, мовляв, початок цитати: «…Николаевская область отдельно не воевала с Донецкой и Луганской областью…». За логікою пана Кравченка, держава Україна на сході воює не з Росією ті ії колаборантами, а з Донецькою та Луганською областями. А Миколаївська область немає відношення до української держави. Який міцний запах, чи то сморід федералізації, «русской весны» та відвертого українофобства, як на мене. Ну, цей взагалі-то, не здивував. Обурив, як завжди, але не здивував.

Сесія міської ради прийняла рішення, які дозволять новоствореному комунальному підприємству «Миколаївпастранс» придбати понад 20 нових автобусів. Дуже цікаве, при цьому, що стратегію та план розвитку цього підприємства його очільник збирається представляти публіці лише наступного тижня. А ось звіт керівника «антикорупційного» департаменту Андрія Єрмолаєва відклали на наступну сесію.

Укрзалізниця зібралась запровадити з 9 грудня новий графік руху потягів, згідно якому фірмовий потяг Миколаїв – Київ - Миколаїв перетворюється у потяг Миколаїв – Луцьк – Миколаїв, а його прибуття до столиці буде о 4.19 ранку. Що, погодьтеся, вкрай незручно. Народний депутат Борис Козирь запевнив, що такого графіку не буде. Подивимось.

І, Верховна Рада вдруге проголосувала за зміни до Конституції щодо курсу України до ЕС та НАТО, причому, конституційною більшістю у 311 голосів. Після такого ж голосування у лютого наступного року ця норма стана частиною Основного Закону країни. Парламент в ніч проти п’ятниці, вже з ранку прийняв бюджет на 2019 рік – вперше, так рано до кінця року. Бо дуже потрібні гроші МВФ, я так розумію.

https://www.youtube.com/watch?v=LsMtexRnXD4 

Зеленский - Рональд Рейган по-украински?

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Президентские выборы в Украине все ближе и ближе – до них осталось чуть более четырех месяцев. Кто-то лелеет надежды на реванш, кто-то надеется получить вожделенный приз, понимая, что возраст не оставит шансы на это спустя пять лет, а кто-то дрожит от нетерпения покончить с этим, по его мнению, недоразумением – «независимая Украина». Желающих занять высшую должность в стране – невероятно много. Думаю, что в бюллетене в первом туре список кандидатов будет больше десятка, а то и двух. А настроения потенциальных кандидатов подогреваются настроениями избирателей. Вот уже много месяцев подряд, наряду с известными, профессиональными политиками, высшие позиции в президентских рейтингах занимают известный комик и актер Владимир Зеленский и музыкант, фронт-мен группы «Океан Эльзы» Святослав Вакарчук. Оба, безусловно, талантливые люди, каждый в своей сфере, но к практической политике почти не имевшие до сегодня никакого опыта, кроме Вакарчука, недолго побывшего народным депутатом и ничем не запомнившимся нам в этой роли. Однако, это не охлаждает пыла их сторонников, мол, и Рейган был актером, а его имя сейчас вписано золотом в американскую историю! Ну, что ж, ежели народ проводит аналогии и параллели между Рейганом и Зеленским, нам уже деваться просто некуда. Сделаем это и мы. Вакарчук, все же рок-звезда, а не актер, это немножко другое, хоть и схожее, потому сосредоточимся на паре Рейган – Зеленский

Рональд Уилсон Рейган родился 6 февраля 1911 года в штате Иллинойс. Семья была среднего достатка, часто переезжала, впрочем, как и многие американцы. Еще в юности он проявлял интерес к актерству, а первой его работой стала работа спасателем в парке на реке, выполняя которую, он спас 77 человек, чем гордился до конца своих дней.

Владимир Александрович Зеленский родился 25 января 1978 года в городе Кривой Рог, в семье домохозяйки и доктора технических наук, профессора, заведующего кафедрой информатики в Криворожском экономическом институте Киевского национального экономического университета. Можно сказать – в интеллигентной семье. Также, как и Рональд с детства проявлял артистические наклонности.

Оба получили высшее образование и оба никогда не работали по полученной в вышах специальности. Оба с юности пошли по актерской стезе. Рейган, в начале как радиоведущий, а с 1937 года – как киноактер в Голливуде, а Зеленский, как КВН-щик любитель, а после – как профессионал. С 1998 по 2003 год он и его команда «95-й квартал» большую часть времени проводят в Москве и России, играя в Высшей лиге КВН и гастролируя по российским городам. С 2003 года Зеленский рвет с Масляковым и концентрируется на собственном проекте, который постепенно набирает обороты и становится самым успешным в своей области в Украине.

Можно сказать, что до этого биографии наших героев очень схожи, а вот позже начинаются отличия.

В 1942 году в возрасте 31 года Рональда Рейгана призывают в армию. Однако, в силу близорукости, и, учитывая его профессию, его направляют в так называемый «Первый кинопроизводственный отдел», который снимает более 400 учебных фильмов для ВВС США. Службу он заканчивает в конце 1945 года и сразу избирается в руководство Гильдии киноактеров США – весьма влиятельной профессиональной организации. Там он становится признанным лидером и в середине 60-х годов, сменив политическую ориентацию с демократов на республиканцев, решает пойти в большую политику. В 1967 году он побеждает на выборах губернатора штата Калифорния и остается на этом посту два срока подряд – до 1975 года. За это время он становится очень влиятельным внутри Республиканской партии, что позволяет ему выдвинуться от неё на выборах президента США в 1979 году и одержать на них победу. Президентом Соединенных Штатов они был два срока подряд – с 1980 по 1989 год.

Время его президентства действительно запомнилось колоссальными изменениями как в его стране, так и в мире. Такие слова и понятия, как «рейганомика», Стратегическая оборонная инициатива, «империя зла» вошли навсегда в историю. Именно Рейгану и его курсу на усиление противостояния с Советским Союзом приписывают решающую роль в крахе последнего.

К сожалению, никаких подобных фактов в биографии Владимира Александровича мы не находим. Нет у него никакого политического опыта. И в армии он не был никогда и в никаком качестве. Ничего не можем мы сказать о его политических убеждениях. Кто Зеленский – правый, левый? Либерал, социалист? Сторонник борьбы с Россией или хочет капитулировать на ее условиях? Нет у нас ответа на эти вопросы. Есть только образ честного правителя, созданный им в сериале «Слуга народа» который, почему-то, люди переносят на самого Зеленского, ничего не зная о его истинной природе. Единственное, что мы знаем точно, так это то, что Зеленский – талантливый актер и очень удачливый бизнесмен. При том, что бизнесменов при власти он очень успешно высмеивает.

Так, что – как ни крути - не тянет Владимир Александрович на Рональда Уилсона, ну никак! Ну, а душе народной, не прикажешь – кто люб, того и любит. Очаровывается душа народная и разочаровывается. Всякий раз уж много раз подряд. Неужели и в этот раз мозги включать не будем? Поживем – увидим.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Серйозна розмова, удар по Сєнкевичу та привиди у міськраді

У Миколаєві 15 листопада відбувся IV щорічний економічний форум «Миколаївщина надійний партнер». Міністр інфраструктури Володимир Омелян, голова Укравтодору Славомір Новак, голова Миколаївської обласної державної адміністрації Олександр Савченко, голова обласної ради, народні депутати, депутати обласної та міської ради, голови об’єднаних територіальних громад, представники бізнесу з миколаївського та інших регіонів, представники дипломатичних місій – ось далеко неповний перелік осіб та категорій, які відвідали цей представницький захід. Цього року його було присвячено транспортній тематиці – морегосподарського комплексу, розвитку дорожньої залізничної та авіаційної інфраструктури.

Слід зазначити, що цей форум насправді був доволі представницьким. Можна назвати публіку, яка зібралась там насправді серйозною. Саме тому, я думаю, голова обласної адміністрації Олексій Савченко своє вітальне слово, по-суті, перетворив на звіт про два роки своєї роботи. А міністр інфраструктури приголомшив присутніх новиною про те, що він не буде за них ремонтувати горезвісні туалети у миколаївському залізничному вокзалі.

Під час форуму ми дізнались про плани Укравтодору та Укрзалізниці щодо будівництва автошляхів та розвитку залізничного транспорту на Миколаївщини. Зокрема, про те, що Миколаїв планується включити до міжнародного коридору, який з’єднає польські балтийські порти та українські чорноморські порти – Одесу, Миколаїв, Херсон. А голова Укрзалізниці Євген Кравцов проанонсував, правда, по скайпу, першій потяг на електричній тязі у Миколаєві у 2022 році. Щодо Миколаївського залізничного вокзалу, то його взагалі планують передати в концесію.

До речі, щодо концесії. Як завжди на форумі, найбільш жваво обговорювались питання морегосподарського комплексу, що ще раз доводить значущість Миколаєва саме як морського транспортного вузла, хоч до моря близько 50 кілометрів. Концесія державних портів, чи приватизація? Що стримує розвиток терміналів? Яка користь та шкода від їх роботи для міста? На ці та інші теми відбулась справжня фахова дискусія. Яка, враховуючи рівень учасників, цілком може трансформуватися у нові законодавчі ініціативи або відкорегувати вже існуючі. Кому цікаві деталі – повну версію трансляції форуму можна легко відшукати у ютубі (https://www.youtube.com/watch?v=cNFRqc9Sivg&feature=youtu.be ).

В той час, як вся прогресивна частина миколаївців готувалась до IV економічного форуму, не прогресивна частина займалась справами не красивими. На чому їх і схопила поліція. Я про затримку керівника відділу департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції на «горячему»  - під час отримання частини хабаря від підприємця.  Як виявляється, керівник «антикорупційного» департаменту, як його просто називають, знав про негаразди у відділі і сам начебто звернувся до правоохоронців. Як він сказав на брифінгу – «..было принято решение не утаивать…». Вибачте мене, а яке ще рішення можна було прийняти, якщо ти законослухняний посадовець місцевого самоврядування і в тебе виникає обгрунтована підозра про те, що твій підлеглий займається здирництвом? Подивимось, чим закінчиться справа, але вже зараз можна сказати, що цей інцидент досить негативно вдарить по позиціях мера. Через те, що очільник «антикорупційного» департаменту Андрій Єрмолаєв вважається стовідсотково людиною мера і на створенні такої структури в мерії Олександр Сєнкевич наполягав особисто свого часу. І вже під час сесії у п’ятницю, деякі депутати поставили під сумнів доцільність існування такого органу у структурі міської виконавчої влади.

В миколаївській мерії з’явилися привиди. Саме так. В середу, коли правоохоронці робили слідчі дії у приміщенні міської ради у зв’язку із подіями, про які я вже розповів, якась особа проникла до відділу кадрів міськради. Дехто стверджує, що це депутат Єнтін. Принаймні, на відео з камер спостереження чоловік схожий на нього. Сам Олег Владиславович у коментарях мас-медіа категорично все заперечує. Поліція з цим інцидентом розбирається, а ми зробимо припущення. А можливо це привід чи фантом, чи фамільяр депутата? Фамільяр – це така сутність, яку створює собі чаклун або відьма, щоб вона допомагала йому чи їй. Хто зна? Виходить, у нас Миколаївська міська рада тепер будинок з привидами. У будь якому разі, якщо побачите Владислава Олеговича у коридорах мерії, переконайтесь, перед тим, як почати з ним спілкуватися, в тому, що він справжній. Про всяк випадок.

Не вважає зарплату у 38 тисяч на місяць чимось особливим і не правильним директор Миколаївелектротрансу Володимир Євтушенко, за сумісництвом, так би мовити, депутат міської ради та голова транспортної комісії. Каже – є галузева угода, затверджена Кабінетом Міністрів – і нема куди подітися від цього лиха – лишається нести цей важкий хрест. І як це колишньому керівництву цього комунального підприємства вдавалось відпетляти від цих обов’язків? Хитрунами, мабуть, були!

І повертаємось до того, з чого почали – до IV економічного форуму. На ньому, вже під завісу, очільник Миколаївського аеропорту Федір Барна анонсував перший рейс з нього до Єгипту 28 грудня цього року. І, навіть більше – запевнив, що у 2020 році аеропорт вийде на самоокупність. Правда, як стало відомо з кулуарів форуму – ще будуть просити грошей, у міста – точно. Що тут скажеш? По-перше – дату названо, відступати вже немає куди, а по-друге - я ж казав всім – «микофлайчик» працює! А ви не вірили!

«Дно» ЖКГ, до нас іде Омелян, та цікава історія з «Хлопчиком з бичками»

Весь тиждень, що минув, пройшов під знаком перерозподілу бюджету Миколаєва. Спочатку депутати з мером сперечалися на засідання планово-бюджетної комісії і не дійшли згоди. Суперечливих питань було чимало. Депутати дорікали міському голові що їх доручення та рішення чиновники виконавчої влади системно не виконують, а мер, майже звинуватив депутатів у некомпетентності. До речі пристрасті досягали до високого градусу. Один з депутатів однопартієць Олександра Федоровича взагалі виступив з фатальною оцінкою бюджетного процесу в місті Миколаєві. «Мы идем в бездну» так прямо і сказав. А коли обговорення на бюджетній комісії продовжилось, то деякі депутати навіть гучно посварилися через гроші на поточний ремонт у мікрорайоні «Північний».

Як завжди, найбільше питань та претензій викликала діяльність департаменту житлово комунального господарства, стан речей в якому депутат Олена Кісельова описала дуже лаконічно: початок цитати – «дно» - кінець цитати.

Незважаючи на незгоду між двома гілками влади, так би мовити, міській голова скликав позачергову сесію на середу. Яка не відбулась, - не всі питання узгодили і перенесли ії на п’ятницю. Вже в п’ятницю, узгодженні рішення було прийнято. Серед них – придбання, спільно з областю машин для швидкої допомоги, допомога патрульній поліції, та купівля аж 20-ти великих автобусів в лізинг, хоча комунальне підприємство, для якого вони купуються ще, власне, не створене, та інші. А пропозиція Ігоря Дятлова позбавити премії департамент ЖКГ у повному обсязі не знайшла підтримки у сесійній залі.

До нас їде міністр інфраструктури Володимир Омелян! Про це стало відомо нещодавно. І ця новина неабияк збудила депутатів обласної та міської ради – членів робочої групи з питань реконструкції Миколаївського залізничного вокзалу стан якого вже давно викликає чималі і, слід зазначити, справедливі нарікання. Депутати забажали зустрітися з міністром та з виконуючим обов’язки голови правління «Укрзалізниці» Євгеном Кравцовим, який також має відвідати наше місто та висловити все, що вони думають з цього приводу. Слід зазначити, що міністр насправді відвідає Миколаїв 15 листопада для участі у четвертому економічному форумі «Миколаївщина надійний партнер», який цього року присвячений розвитку транспортній інфраструктури області, і не тільки він, а ще багато цікавих людей – чиновників, депутатів та фахівців із Києва. І на цьому дискусійному майданчику можна буде всім зацікавленим особам задати питання и отримати на них відповіді, прийняти участь у фаховій дискусії.

Обласна державна адміністрація та редакція колишньої газети Миколаївської обласної ради «Рідне Прибужжя» зійшлися у справжньому клінчі. Причина – приміщення у самому центрі Миколаєва, на оренду якого за пільговою ціною претендує вже приватна газета «Рідне Прибужжя». Приватною вона стала внаслідок виконання закону України про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації. І все було добре, поки питання не торкнулося будівлі загальною площею у 2000 квадратних метрів. Будинок, нагадаю, в самому центрі міста – ласий шматок, погодьтеся. А редакція реформованого ЗМІ має право на пільгову оренду, приміщення, в якому воно знаходилось до реформування, згідно закону. І всі знають, що «Рідне Прибужжя» десятки років знаходилось у цьому будинку. Але щось там було не гаразд із паперами. І почалось – газету виселяють з будинку, газета судиться із облдержадміністрацією. І причина, на мою думку, не в паперах, а у персональному конфлікті перших осіб сторін, не бажанні поступатися тиску та шукати компроміс з обох боків.

У нас з’явився «Хлопчик з бичками». На «8 причалі» 4 листопада відбулось святкове відкриття скульптури з такою назвою. Як завжди, щоб у нас зараз не творилося нового, знайшлось чимало критиків проекту – і ноги у хлопчика не такі, і місце не дуже, та й взагалі – Порошенко – олігарх і винний у всіх злиднях. Але, на мою думку, добре, що такий арт-об’єкт тепер у місті є. Якщо хочете – це родзинка, подивитися на яку будуть приходити не тільки миколаївці а й гості міста. І чим більше таких родзинок буде, тим краще. Тут цікаве питання в іншому. Сама ідея створення такої скульптури виникли ще три роки назад, для цього створили громадський «Комітет бичка», якому сприяли скажімо так, деякі «авторитетні» люди, депутати, тощо. Сприяли фінансово. Але їх прізвища на церемонії відкриття не прозвучали, а деяких ідеологів та натхненників події не неї навіть не запросили. Але, як стало щойно відомо, причетних почали запрошувати до поліції. Цікава виявляється історія. Думаю, з продовженням.

Вибори все ближче і ближче. Частина Опозиційного блоку, так зване крило Бойко-Льовочкіна підписало угоду з партією Вадима Рабиновича і створили «Опозиційну платформу – За життя». Фактично, я думаю, слід говорити про поглинання та підпорядкування цієї частини опоблоку Медведчуку. Такий розвиток подій не сподобався іншій частині опоблоку – крилу Ахметова. І з цього приводу навіть скликається політрада партії для з’ясування стосунків. Схоже, що там назріває серйозний конфлікт за лідерство. А ми будемо слідкувати, на чий бік перебіжуть місцеві політики відповідної орієнтації.

Cпусковой крючок Гаврило Принцип

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

11 ноября 2018 года в Париже будет отмечаться столетие со дня окончания Первой Мировой войны. До неё человечество воевало не переставая, наверное, с того момента, как появились первые люди на планете – увы, такова природа людская. Первая мировая продлилась всего чуть более четырех лет. А история знала и семи, и тридцати, и столетние войны. Но только эта «удостоилась», если так можно сказать, сомнительной чести называться мировой. Конечно же, из-за ее масштабов. В ней принимало участие более 30 государств того времени. Основным театром боевых действий была Европа, но бои шли и в морях Мирового океана от Северного до Южного полушария, в Азии и в Океании. В общем, всеми воюющими сторонами в их армии было мобилизовано более 70 миллионов человек, из которых погибло не менее 9-10 миллионов. Около 55 миллионов получили ранения. Потери гражданского населения оцениваются в 7 – 12 миллионов человек. И это, не считая потерь от «испанки», наибольшей за всю известную историю человечества пандемии гриппа, от которой погибло от 50 до 100 миллионов человек и которую считают прямым последствием мировой войны.

Кроме немаленьких материальных потерь, с политической карты исчезла Австро-Венгерская империя, существенно уменьшилась в размерах и сильно поменялась Российская, «усохла» Германия, а Британская и Французская империи, наоборот, добавили в весе. В Европе появилось около десятка новых независимых государств. В общем, война была масштабной и последствия ее были тоже масштабными.

Понятно, что у нее были причины - глубокие противоречия между существовавшими тогда государствами, которые те стремились разрешить в тогдашнем политическом тренде – кто сильнее, тот и прав. Тренд, который за сто прошедших лет, надо это признать, мало изменился. Все считали себя самыми правыми и лучшими и жаждали, отбросив всякую дипломатию и условности, доказать свою правоту в драке. Нужен был лишь повод. И вот о поводе и поводах мы и поговорим.

24 июля 1894 года, в небольшом поселке Обляй, ныне – в Хорватии, а тогда – в Боснии и Герцеговине, родился некто Гаврило Принцип. Семья его не была ни особо богатой, ни особо бедной. Но с самого детства он попал под влияние сербского националистического движения. Напомню, Босния и Герцеговина была тогда оккупирована и аннексирована Австро-Венгрией. А среди сербов в то время была крайне популярна идея «Великой Сербии», она и сейчас среди них популярна, суть которой сводилась в объединении в одном сербском государстве всех славян Балканского полуострова от Адриатического до Черного моря. Наш герой легко увлекся этой революционной идей, вступил в организацию «Молодая Босния». Ни на какой работе или учебе он не задерживался, да и некогда ему было работать или учиться – он проходит курс боевой подготовки в Сербии, в лагере четников и готовится совершать теракты во имя «Великой Сербии».

28 июня 1914 года эрцгерцог Франц Фердинанд, наследник австро-венгерского престола, и его жена герцогиня София Гогенберг приехали с визитом в Сараево. При проезде его кортежа по улицам города, в них метнули гранату. Ни сам наследник, ни его супруга, не пострадали, хотя осколки от гранаты ранили 20 человек (по всему пути следования кортежа стояли толпы людей) а одного убили. Несмотря на это попытку покушения, Франца Фердинанда с женой не эвакуировали, а повезли в Ратушу, где даже продолжили церемонию визита. Да, протоколы безопасности тогда были весьма и весьма несовершенными. Наследник решил навестить в госпитале раненых. И по ошибке, автомобиль с ним и супругой поехал в госпиталь по той же дороге, где его уже ожидал Гаврило Принцип с браунингом в кармане. При маневре поворота колесо автомобиля выехало на бордюр дороги, что заставило водителя сдавать назад и маневрировать. Эта запинка позволила Гавриле приблизиться на расстояние в полтора метра и произвести всего два выстрела практически в упор. Наследник и его жена умерли от ран в течении 15 минут.

А потом уже были ультиматумы Австро-Венгрии Сербии, вторжение австрийских войск в нее, и цепная реакция объявлений войны основных держав континента друг другу. 1 августа 1914 года началась Первая Мировая война.

Понятно, что Гаврило Принцип и содеянное им не стало причиной войны. Тем более, что действовал он в составе группы из шести человек, а само покушение было организовано сербской разведкой и к его реализации (переправка оружия, переправка самих исполнителей, финансирование и прочее) привлекалось еще больше людей. Но именно он нажал на спусковой крючок, в прямом и переносном смысле. Одновременно крючок пистолета и войны, в которой погибло миллионы людей. Так, что, оглядываясь на тот опыт, хочется сказать – не будьте таким спусковым крючком. Тем более, что желающих нажать на него ой как много сейчас вокруг! И обстановка весьма напоминает ту, что была сто и четыре года тому назад.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

«Священна корова» опоблоку, недолуга служба і прорив в аеропорті

Під час сесії міської ради 30 жовтня  сталася досить, як на мене, цікава подія. Виступили представники батьківського комітету школи №3. Як відомо, там відбувається термосанація, під егідою Департаменту енергетики, енергозбереження та запровадження інноваційних технологій, який очолює Олександр Омельчук – виходець із опоблоку. І батьки, учні яких навчаються у цій школі не можуть зрозуміти деяких речей. Нащо замінювати металопластикові вікна, на які свого часу витратилися вони, батьки? Чому це відбувається наприкінці жовтня – початку листопада, що чинить страшенні незручності для дітей, педагогів і, фактично, не дає можливості нормально проводити навчальний процес? Який взагалі в цьому сенс? Якщо вартість термосанації – 32 мільони гривень. Після закінчення всіх робіт економія протягом опалювального сезону складатиме близько 200 тисяч гривень. Тобто, зверніть на це увагу – проект окупиться років через 150. Ви все правильно почули. Не 15 чи 30 – а 150. Років, не місяців. І Сєнкевич, і Олександр Омельчук і опоблоковці горою стали на захист проекту. І взагалі, назвали батьків і деяких колег – депутатів, які зрушили це питання некомпетентними. І зрозуміло, чому.

Загадаємо 2015 рік. Вибори до місцевих органів влади по всій країні, в тому числі – вибори миколаївського міського голови та миколаївської міської ради. З програмою «Теплий дім» у мери балотується лідер миколаївських опоблоковців Ігор Дятлов, тоді ще без бороди. Основний меседж його кампанії – ми утеплимо житлові будинки и миколаївці будуть платити менше. Дятлов мером не став. Але опоблок отримав найбільшу фракцію у міськраді, майже половину депутатських мандатів, що дало їм можливість продавити для реалізації їх програми чимале фінансування. Правда, акценти змінилися – замість утеплення житлових будинків на перший план вийшли соціальні об’єкти, перед усім – школи. Під це вибили посаду цілого заступника міського голови і створення цілого департаменту, а сама програма перетворилась на «священну корову» опоблока.

І що ж виходить зараз? А виходить, що миколаївці поки що платять більше. Із бюджету міста. На проекти, результати яких, як у школі №3, не побачать навіть діти тих дітей, які ходять там у перший клас, хіба що їх онуки. І, зверніть увагу, термосанацію проводять на великих об’єктах. Хоча є школи, де взагалі ще стоять дерев’яні вікна з радянських часів. Чому не там? А тому, що там обсяг робіт маленькій. І бюджети такі ж маленькі. Тому, що програма «Теплий дім» перетворилась у програму освоєння бюджетних коштів, навіть без ілюзії ефективності. І тендери в рамках здійснення цієї програми викликають дуже багато питань. От мені цікаво – чи спитають виборці опоблоку у 2020 році у своїх обранців – чому їх будинки не утеплені та чому вони не стали платити менше?

На початку тижня керівник Департаменту житлово-комунального господарства міста Віталій Кузнєцов написав заяву про звільнення. Пояснив своє небажання працювати на цій посаді тим, що у будь якому разі він не буде задовольняти фракцію опозиційного блоку, бо у міській владі панують політичні ігри в яких він не хоче приймати участі. Краще за все скаже сама заява, мовою оригіналу: «Но я хочу, чтобы николаевцы понимали. Дело же совсем, не конкретно, в фамилии Кузнецов. Любой другой человек на месте директора Департамента ЖКХ тоже не будет подходить фракции «Оппозиционный блок».  Ситуация повториться, если этот руководитель не будет из «Оппозиционного блока» или не будет послушно с ним работать и выполнять все, что скажут. В противном случае будет делаться все, чтобы выжить несговорчивого и не «удобного» руководителя» - кінець цитати.

Але, тема ЖКГ на цьому не була закрита. У п’ятницю, під час позачергової сесії звітував за його роботу виконуючий обов’язки голови Олександр Брижатий. І був нещадно розкритикований. І доповідь і доповідач. Окремі депутати назвали. А депутат Олена Кісельова назвала департамент «Недолугою службою генерального замовника». Ключове слово тут – «недолуга». Але ніякого рішення по звіту прийнято не було. Певний – далі буде.

Під стінами обласної державної адміністрації відбувся мітинг проти підвищення ціни на газ. Що, власне, не здивувало. Здивував склад учасників. Там були представники: партії Медведчука-Рабіновича і Робочої партії, Опоблоку і «Батьківщини», «Громадянської позиції» і прихильників «русского мира». Ну, злиття в екстазі Оппоблоку та «За життя», це ще зрозуміло. Але куди дивляться Гриценко з Тимошенко? Вони якось слідкують за власними депутатами та партійцями? Чи для досягнення бажаної мети всі засоби годяться?

На останок, про топ новину минулого тижня. Не перестає вражати нас керівник Миколаївського аеропорту Федір Барна своїм активним просуванням у лідери української та світової авіації підвідомчого йому підприємства. Цього разу від презентував на власній сторінці у Фейсбук прототип талісмана аеропорту – «Микофлайчика» у вигляді голубої білки-летяги. І відразу ж наразився на купу фотожаб. 31 жовтня, у день появи «Микофлайчика» він став топ-темою у миколаївському сегменті Фейсбука. Жартували всі, кому було не ліньки.

А скажу так – даремно ви всі так! Особисто я чітко розумію – саме «Микофлайчика» не вистачало для запуску нашого аеропорту! З його появою з’явилась і впевненість – він дуже, дуже скоро полетіть! І ганьба буде слабкодухим!

Не расстанусь с Гитлерюгенд, буду вечно молодым!

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

29 октября 1918 года, сто лет назад был создан Российский коммунистический союз молодёжи, сокращенно (РКСМ), который впоследствии стал Всесоюзным ленинским коммунистическим союзом молодёжи (ВЛКСМ), или Комсомолом. Умилительно сейчас читать в социальных сетях посты бывших комсомольцев конца 70-х – 80-х годов прошлого столетия, нынешних депутатов и чиновников, посвященных столетию этой, уже не существующей почти тридцать лет, организации. Поздравления и полные ностальгии посты. С одной стороны, можно понять людей, испытывающие положительные эмоции, при воспоминании о своей молодости. В молодости все краски ярче, а звуки четче, лестницы не такие крутые, а отражения в зеркалах приятней. Но давайте посмотрим, кому вы воспеваем осанну?

Основной целью деятельности ВЛКСМ – было введение в жизнь, если можно так сказать, решений, задач и установок сначала ВКП(б), а потом и КПСС, кто не знает – Коммунистической партии Советского Союза. Была такая организация, идеология которой признана тоталитарной и человеконенавистнической. На ее совести, если помните – десятки миллионов загубленных человеческих жизней и искалеченных судеб.

Комсомольцы в свое время массово тренировались стрелять, прыгать с парашютом, обучались всевозможным военным специальностям – короче, активно готовились к завоевательной войне, как и вся империя, планы которой сильно подпортил Гитлер.

Кстати, нравиться это или нет – но невольно напрашивается аналогия ВЛКСМ и Гитлерюгенд. Нет, конечно, полного знака равенства между двумя организациями ставить нельзя. Гитлерюгенд больше захватывал «пионерский» возраст, кроме того, прекратил свое существование в 1945 году, после поражения Германии во Второй Мировой Войне и не пережил всех тех очень интересных трансформаций, которые пережил Комсомол, - об этом ниже. Но суть обеих структур была одна – быть молодежным крылом тоталитарных и преступных «взрослых» организаций, воспитывать молодежь в духе их идеологий. А идеологии были еще те – собственная исключительность, не восприятие других народов равными себе и полное отсутствие эмпатии по отношению к объявленным врагам. Еще стоит добавить к этому отбивание способности к критическому мышлению и полное оболванивание народных масс. Поэтому лучшие друзья в один момент становились врагами. Или наоборот. И ни у кого это не вызывало особых вопросов. С кем дружить, а с кем враждовать – решала партия.

Комсомолу, конечно, повезло больше. Он дожил до 1991 года и менялся вместе со всем Советским Союзом. Как его мать родная – КПСС, бюрократизировался и дряхлел. Но в последние годы Союза он, можно сказать, получил новое дыхание. С 1988 года при комитетах комсомола начали создаваться «молодежные центры» по организации свободного времени юношества. Центрам разрешалось вести совместную хозяйственную деятельность с государственными, кооперативными и иными общественными предприятиями на долевых началах. Созданные совместные предприятия, обратите внимание, освобождались от уплаты подоходного налога и налога на прибыль. Постановлением правительства предприятиям и организациям комсомола давалось право самостоятельно или на договорных началах определять цены и тарифы на оказываемые ими платные услуги, а товары и иное имущество, ввозимое в СССР предприятиями и организациями комсомола, освобождалось от таможенных сборов и пошлин. ЦК ВЛКСМ создал более 17 тысяч молодежных, студенческих, ученических кооперативов. В недрах «комсомольской экономики» шёл процесс формирования бизнес-класса, в новые структуры вливалось бабло партии, недавних цеховиков, рэкета и не только. По-сути, через комсомол происходила легализация капиталов, всего пару лет назад считавшихся сугубо криминальными. Из организации идеологической комсомол плавно превратился в организацию коммерческую, надо отметить, без особого сопротивления большинства его членов. И мирно помер в 1991 году. Ни по этой ли поре, поре веселого и бесшабашного зарабатывания шальных денег скучают нынешние чиновники и депутаты, тогдашние комсомольские активисты? Ну, тогда их можно понять.

Только и забывать о сути этой организации не стоит.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!