Генератор криз

Ну, що ж, з понеділка у нас вже повноправний новий Президент держави Зеленський Володимир Олександрович – 20 травня відбулась його інавгурація. Що можна сказати – , судячи із того, як він стрибав до лисини Кошевого, дехто через таку його стрибучість інавгурацію навіть назвав кенгурацією, - наш новий Президент у хорошій фізичній формі. Це добре. А решта розмови – про, інше.

Під час своєї інавгураційної промови Зеленський зробив чимало гучних заяв. І про те, що кожен з нас тепер – президент і несе відповідальність за Україну, і про те, що Європа у кожного в голові, покликав українців звідусіль, та багато чого іншого. Але дві найголовніші заяви з усіх – це однозначна пропозиція Уряду Гройсмана піти у відставку та заява про розпуск Верховної Ради 8 скликання із вимогою прийняти Виборчий кодекс із відкритими списками та низкою кадрових вимог.

Володиир Гройсман не став зволікати з відповіддю і в той же день оголосив про те, що йде у відставку. А щодо розпуску парламенту та дострокових парламентських виборів, то буквально наступного дня після інавгурації почалися консультації із лідерами фракцій. Майже всі з них погодились із розпуском і вже в середу відбулось позачергове пленарне засідання Верховної Ради на якому розглядалися зміни до Закону про вибори, запропоновані Зеленським. Суть яких зводилась до наступного – ліквідація мажоритарки, виключно пропорційна система за закритими партійними списками (хоча два дні перед цим він говорив про відкриті – може просто не розуміє, про що йдеться?) та зменшення прохідного бар’єру з 5 до 3%. Сухий залишок – Рада навіть не включила президентські законопроекти до порядку денного. В четвер президентський указ про розпуск парламенту та призначення дати виборів на 21 липня було опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр». І в той же день, до Верховного Суду було подано позов про визнання цього указу незаконним а фракція «Народного фронту» почала готувати подання до Конституційного Суду щодо визнання цього указу неконстуційним. 

Отже, що ми маємо за неповний тиждень роботи новообранного президента? 

Перше – парламентську кризу;

Друге – урядову кризу;

Третє – конституційну кризу.

Багато із спостерігачів та коментаторів відмічають, що розпуск ради менше, ніж за півроку до припинення її повноважень не відповідає нормам української Конституції – незалежно від того, є там коаліція, чи немає. Уряд йде у відставку – немає з ким говорити місії Міжнародного валютного фонду про продовження співпраці від якої напряму залежіть зараз фінансова та економічна стабільність країни, Рада іде не дострокові вибори – ніхто ніяких законів, навіть самих потрібних і хороших приймати найближчі півроку не буде. Навколо – одні суцільні кризи, наслідки яких поки що не встигли відчути більшість українців, але, якщо кризи будуть розростатися та  поглиблюватися – відчують обов’язково. Отже, новий Президент Володимир Зеленський за наслідками кількох днів роботи на посаді отримує, як на мене – досить сумнівний, титул генератора криз. Враховуючи його хорошу фізичну форму, про яку я говорив раніше – генератор він дуже потужний.

У своїй першій промові Зеленський закликав українців зі всього світу повертатися до України. І деякі з них цей заклик не тільки почули, а й ще і відповіли на нього. Серед них – Андрій Портнов – заступник голови Адміністрації Президента часів Януковича, ідеолог диктаторських законів 16 січня та головний натхненник кровавого розгону Майдану, Валерій Хорошковськи – голова СБУ часів Януковича. Про Коломойського я не кажу – той повернувся ще до інавгурації, начебто щось знав. Не знаю, як ви, але я поверненню такої діаспори не дуже радію. Може вони всі щось знають або відчувають, чого не знаємо та відчуваємо ми?

Але на цьому новий Президент не зупинився. Протягом кількох днів він зробив кілька кадрових призначень. Всі, або майже всі нові призначення – друзі та бізнес-партнери Володимира Олександровича. Або люди, яких пов’язують із Ігорем Коломойським. Найбільший резонанс викликало призначення адвоката олігарха Андрія Богдана, який також за часів Януковича займав купу постів і не може, відповідно до пункту 5 першої частини статті 2 «Закону про очищення влади», або як його називають закону про люстрацію – не може обіймати посаду голови Адміністрації Президента. У Зеленського, правда, заявили, що якщо Конституційний суд визнає закон про люстрацію таким, що не відповідає Конституції, то Зеленський звільнить Богдана. Чекайте, чи не правильно було б призначати людину на посаду не порушуючи чинний закон. Але, ж коли дуже хочеться.

Як на мене – дуже симптоматичний початок. Новообраний порушив закони та Конституцію значно швидше за Януковича. А якщо до цього додати геть не зрозумілу ідею про референдум щодо переговорів з Росією. Я нагадаю, що у Криму, Донецьку та Луганську п’ять років тому вже проходили референдуми, а до цього, у 1938 році референдум провели у Австрії. І до чого все це призвело?

Отже, якщо оцінювати коротко – замініть «Рошен» на «95 квартал» - і по суті нічого не помінялось – де там нові підходи? Операція по розпуску Ради та спробою зміни виборчих правил нашвидкоруч – ніщо інше, як спроба бліцгригу та рейдерського захоплення держави через парламент. Але з наскоку не вийшло. Поки що. Як там співав новоспечений лідер «голосної» політсили «веселі, брате, часи настали – ми наближаємось до мети». Тільки треби уточнити хто це – «ми» та яка у цих «ми» мета? Схоже, дуже вона дуже проста та геть не нова.

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?time_continue=2&v=vOedxa32cLc

Мешают правила? К черту правила!

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

19 мая 1536 года в лондонском Тауэре на эшафоте напротив Белой башни была обезглавлена Анна Болейн — вторая жена короля Англии Генриха VIII Тюдора и мать второй правящей королевы Англии Елизаветы I Английской. История брака Анны с Генрихом, ее взлет к королевскому величию, а также последовавшая за этим казнь сделали эту королеву ключевой фигурой политических и религиозных потрясений, положивших начало Реформации в Англии.

Анна Болейн родилась в 1501 году в семье сэра Томаса Болейна и леди Элизабет Говард, принадлежавшей к старинному аристократическому роду. Её начальное образование было типичным для женщин её сословия. В 1512 году Томас Болейн по поручению Генриха VIII отправился с дипломатической миссией в Брюссель. В 1513 году Анна и Мария Болейн были приглашены к обучению в школе под попечительством правящей Маргариты Австрийской. Образование Анны родители решили продолжить в Париже. В 1514 году обеих сестер Болейн отправили во Францию в составе свиты принцессы Марии Тюдор, сестры короля Генриха VIII. При французском дворе Анна не только закончила образование, но и постигла все тонкости великосветского флирта.

В январе 1522 Анна вернулась в Англию и в том же году впервые встретилась с королем. На момент этой встречи Генриху был 31 год, он был женат на Екатерине Арагонской, родившей королю единственную выжившую дочь Марию. При этом любвеобильный красавец-монарх состоял в любовных отношениях сразу с несколькими фаворитками, среди которых была и старшая сестра Анны Мария Болейн. Встретив Анну, король увлекся молодой, умной и грациозной девушкой, которая, впрочем, принимала внимание короля со сдержанностью. Но это только усиливало страсть Генриха, говорят, что он даже сочинил знаменитую балладу «Зеленые рукава». Окончательно влюбившись в Анну, он предложил ей стать его законной женой и королевой Англии. На что она, естественно, согласилась. Но католическая вера не давала возможность разводов при живых и здоровых супругах без соизволения папы.

Однако до 1532 года Генрих VIII так и не смог получить от римского папы Климента VII разрешения на развод с Екатериной, а сама она наотрез отказалась аннулировать брак и удалиться в монастырь. Тогда король решился избавиться от церковной власти католического Рима. В 1532 году, после смерти архиепископа Кентерберийского Уильяма Уорхэма, на его место был назначен лояльный к семье Болейн Томас Кранмер. Через парламент был проведен ряд актов о признании превосходства власти короля над Святым престолом, что означало разрыв с Римом. 25 января 1533 года в Лондоне состоялась церемония венчания Анны и Генриха, а 23 мая того же года Томас Кранмер провозгласил предыдущий брак короля незаконным и аннулированным. 28 мая брак Генриха VIII и Анны был объявлен законным. 1 июня 1533 года в Вестминстерском аббатстве Анна Болейн была коронована в качестве королевы-консорта. За это папа Климент 11 июля 1533 года отлучил короля от церкви. В ответ на это в 1534 году английский парламент под давлением короля принял «Акт о супрематии» (Act of Supremacy), по которому Генрих был провозглашён главой Церкви Англии. Церковный разрыв с Римом был полностью завершён. Генрих потребовал от подданных безоговорочного признания документа. Всех тех, кто отказался (включая ближайших приближенных короля), обвинили в измене и казнили.

В этот момент своего наивысшего триумфа Анна Болейн не подозревала, что он стал предвестником ее падения. За все свои годы жизни с Генрихом она смогла родить ему только одного ребенка — принцессу Елизавету (1533). После этого у королевы были еще две беременности, но обе закончились выкидышами. Отчаявшись обзавестись наследником мужского пола, король охладел к жене и начал оказывать знаки внимания ее фрейлине Джейн Семур. К 1536 году отношения между супругами испортились окончательно, и Генрих стал искать повод избавиться от Анны. Вскоре король заявил, что его принудили к браку против воли под воздействием колдовства, а вслед за этим королеву обвинили в государственной измене и в супружеской неверности королю. 2 мая 1536 года Анна Болейн была арестована и доставлена в Тауэр. 12 мая Анна была признана виновной в неверности, инцесте и государственной измене, за что ей грозило сожжение на костре. 14 мая 1536 года все тот же архиепископ Томас Кранмер объявил о недействительности брака Анны и короля. 17 мая Генрих VIII «милосердно» заменил смертную казнь через сожжение на обезглавливание мечом, для чего был вызван специальный палач из Франции.

Утром 19 мая 1536 года Анна Болейн в сопровождении двух своих фрейлин взошла на эшафот, возведённый напротив Белой башни в Тауэре. Одна из фрейлин завязала ей глаза, после чего королева положила голову на плаху. Палач отрубил ее одним ударом. Анна была похоронена в безымянной могиле в часовне Святого Петра в Тауэре, однако ее останки были обнаружены при реконструкции часовни в 1876 году во время правления королевы Виктории и обозначены мемориальной доской.

К чему все это я? А к тому, что когда английскому королю Генриху VIII чего-то захотелось, но получить это не позволяли существовавшие правила, он решил – «К черту правила!» И изменил их. Ситуация способствовала – в Европе во всю бушевала Реформация, католическая церковь давно потеряла былые влияние власть и авторитет. А англичанам было, в основном по-барабану. Глядя на то, как новый президент Украины назначает на высшие государственные посты людей, с сомнительным прошлым, как он издает указы и распоряжения, противоречащие нормам права и как народ «за» или ему по-барабану, невольно ощущаешь себя в Англии начала 16 века. Не забываем о том, что Генрих VIII переписал правила, прежде всего, чтобы усилить собственную власть. И невезучая Анна Болейн, закончившая жизнь на эшафоте – далеко не единственная жертва королевского властолюбия. Повторим историю?

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №64 2019-05-23 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Час хаосу

Зовсім не жартівливі пристрасті розгорілися протягом останніх двох тижнів на Миколаївщині. Формальним приводом для розпалу пристрастей стала спочатку чергова, а потім вже позачергова сесія обласної ради, на якій планувалось розглянути перерозподіл кількасот мільйонів гривень обласного бюджету. Були там і власні надходження і субвенції з державного бюджету, в тому числі на програму нової української школи, з реалізацією якої Миколаївська область на пару з Житомирською пасла задніх.

Серед перших, хто виступив з критикою, крім звичних критиків нинішнього керівництва обласної ради, був народний депутат Вадим Підберезняк. Взагалі, він ще минулого тижня різко пройшовся по керівництву Миколаївської обласної державної адміністрації. Дісталось всім. Перед усім – Олексію Савченко, першому заму Боню, потім – Олександру Кушніру, новопризначеному заму Трайтлі. Хіба що єдиний, хто отримав позитивну характеристику – Валентин Гайдаржі. І, зрештою, Вадим Підберезняк заявив, що в день голосування 21 квітня він отримав погрози від Олексія Савченка. Всі запам’ятали фото, зроблено тієї ночі, яке облетіло всі сайти та соцмережі  – виявляється це був той самий момент.

Олексій Савченко відповів – відкинув всі звинувачення та пообіцяв зустрітися з народним депутатом у суді. Спостерігаємо за цим конфліктом. Хоча, можливо, що він дуже скоро затихне сам собою.

Але все це були квіточки. Ягідки були на засіданні комісії з питань бюджету, коли депутати Федір Барна – голова комісії та Вадим Олабін поговорили на високих тонах та поштовхалися і майже побилися. Взагалі, все їх спілкування – це такий собі взірець місцевого парламентаризму. Можна дивитися і дивитися. Безкінечно…

Саме цікаве, що:

Не дивлячись на всі заяви про можливі фальсифікації документів головою облради Москаленко, на всі бурхливі емоції під час засідань постійних депутатських комісій і навіть на бійку депутатів.

Не дивлячись на те, що засідання бюджетної комісії так і не відбулося.

Всі, повторюю, всі питання, які внесла обласна державна адміністрація, всі рішення, які вона хотіла, щоб були прийняті – були прийняті. Не з першого разу і з мінімальною кількістю голосів, але прийнятті. І затвердження Федора Барни на посаді директора Миколаївського міжнародного аеропорту, і перерозподіл бюджету і навіть більше! Обласна державна адміністрація передала обласній раді права щодо управління майном яке належіть до спільної власності громад області. Хоча у обласної ради немає жодних структур, посад та людей, які можуть здійснювати оперативне управління цим майном.  Що з цього вийде – подивимось. А поки що, один з депутатів, який проголосував за бюджет відкликав свій підпис, а інші депутати пообіцяли оскаржити все це дійство у суді.

Особисто я вважаю, що все, що відбулось, пов’язано із так званим транзитом влади, як зараз новомодно стали говорити. Обрано нового президента, але він ще не став чинним, не набрав повноважень – це станеться лише 20 травна, і його кадрова політика, як в центрі, так і на місцях для більшості учасників процесу лишається таємницею, покритою темрявою. Хоча, деякі плітки вже з’явились. Країна знаходиться у стані невизначеності і цим станом намагаються скористатися всі. І ті, хто відходить від влади, і ті, хто прагне її отримати на місцях. Дехто вже заявляє, що нового президента підтримував ще тоді, коли той і не думав балотуватися. Ніяких конкретних прізвищ не називаю – слідкуйте за заявами, а головне - за вчинками.

Верховна Рада України визначила дату інавгурації новообраного Президента України Володимира Зеленського. Складання присяги на урочистому засіданні Ради відбудеться 20 травня, в понеділок, о 10-й годині ранку. Що цікаве, рішення біло прийняте конституційною більшістю.

Вже наступного дня після цього голосування фракція «Народного фронту» у парламенті вийшла з коаліції «Європейська Україна» про припинення існування якої було негайно оголошено. Таким чином, у парламенту з’являється тридцять днів для створення нової, а коли цей термін сплине, новообраний президент Зеленський не матиме законних підстав розпускати Верховну Раду.

Чи погодиться Володимир Олександрович із такою логікою, чи буде наполягати на іншому – вже дуже скоро дізнаємось. Як на мене – зараз розпочнеться протистояння Президента та парламенту, принаймні – його частини. І єдине, що можна із впевненістю зараз сказати – це те, що Україна вступає у черговий віток турбулентності та невизначеності, наслідками яких може бути справжній хаос. Яким дуже вміло може користатися наш північно-східний сусід. Зрештою, особисто я, зовсім не здивуюсь, коли стане відомо, що цей хаос, власне, цей сусід організував та влаштував.

Відеверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=Pd7olRWVAr8

Будьте осторожны с пришельцами

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

14 мая 1607 года считается датой начала английской колонизации Америки. Высадившись в этот день в Вирджинии, они основали колонию Джеймстаун — первое английское поселение на Североамериканском континенте. Форт просуществовал с 1607 по 1699 год, после чего был заброшен. Сейчас представляет собой музей под открытым небом. Хотя, первые попытки были и раньше. Но они были безуспешны. В марте 1584 года Уолтер Рэли получил от королевы Елизаветы I Тюдор патент на заселение земель в Новом Свете. Благодаря его активным действиям в 1585-м была основана колония Вирджиния. Однако первые попытки основать поселение провалились — колонисты просто исчезли. Реальная колонизация началась только после того, как в 1606 году король Яков I Стюарт закрепил право на колонизацию Вирджинии за двумя акционерными компаниями — Лондонской и Плимутской. Уже в апреле 1607 года их корабли вошли в Чесапикский залив.

Англичане высадились на территорию континента 14 мая 1607 года. Новый форт был назван Джеймстауном в честь короля Якова. Руководство колонией было поручено совету из 7 человек, в число которых входили Бартоломью Госнольд, Джон Ретклифф и Джон Смит. Корабли отплыли в Англию за новыми поселенцами и провизией, оставив на берегу 104 человека. Колонисты столкнулись со значительными трудностями, в частности болезнями, недостатком пищи и воды, из-за чего возникли голод и даже людоедство. В результате большое количество людей погибло. Колония неизбежно бы исчезла, но 8 октября корабли вернулись с новыми людьми и провизией. Такие рейсы отныне стали регулярными.

В конце 1607 года Джон Смит ушел на разведку и был захвачен индейцами. В написанной им позже книге «История Вирджинии» он рассказывает, что его привели в лагерь вождя Союза алгонкинов Поухотана. Смита должны были казнить ударом дубины по голове, но его спасла юная дочь вождя 12-летняя Покахонтас, обхватившая его руками. В итоге вождь даровал Смиту жизнь, англичанин прошел индейский ритуал, после чего был объявлен приемным сыном Поухотана и провозглашен «главой племени пришельцев». Эта романтическая история легла в основу многочисленных произведений, а также нескольких полнометражных фильмов и знаменитого диснеевского мультфильма. Когда 2 января 1608 года Джон Смит вернулся в Джеймстаун, он обнаружил пепелище и всего 38 человек. Смит сумел заключить мир с индейцами, что и позволило англичанам выжить. Индейцы помогли поселенцам продуктами после пожара, а затем торговали с ними.

Весной 1610 года Вирджинская компания приняла решение вместо избираемого советом президента назначить губернатора. Первым официальным губернатором считается Томас Уэст, он же лорд Де Ла Вэрр, в честь которого позже был назван штат Делавэр и проживавшее на его территории индейское племя ленапе. В 1619 году произошло событие, оказавшее существенное влияние на всю дальнейшую историю США. В этом году губернатор Джордж Ярдли передал часть власти Палате горожан, основав тем самым первое в Новом Свете демократически выбранное законодательное собрание.

В 1625 году новый король Карл I Стюарт провозгласил Вирджинию колонией Англии с прямым правлением Короны и в колонию был назначен королевский губернатор. С этого момента Джеймстаун стал местом постоянного противостояния с местными племенами — самое крупное нападение индейцев произошло в 1644 году.

Однако, все началось с того, что местное племя пощадило Джона Смита и в дальнейшем индейцы помогали колонистам и мирно с ними торговали. Спасая их от гибели, они, в конечном итоге, подписали приговор себе. Вначале колонисты были малочисленны, слабы и казались не опасными. А сейчас американский континент не принадлежит коренным американцем. Будьте осторожны с пришельцами, каким-бы безобидными они не казались, не говоря уже о тех, кто с порога заявляют о том, что хотят вас уничтожить. Впрочем, глядя на часть украинцев, не желающих признавать факт войны с Россией, понимаешь, что пример американских индейцев никого ничему не научил…

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №63 2019-05-16 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Байдужі депутати, «дутий» PR Дятлова та чуйний до змін Кернес

Тиждень минув у марних спробах знайти вирішення проблеми міського сміттєзвалища. Нагадаю, 1 травня там, за нез’ясованих обставин загинула дитина. Ця трагічна подія привернула увагу до ситуації на звалищі – а там розквітає незаконне видобування вторинної сировини, толком не зрозуміло як вимірюється отримання сміття – у кубічних метрах чи у тонах і взагалі, - купа проблем. Депутати намагались з’ясувати ситуацію та знайти шляхи вирішення проблеми, але – не дуже вдало – на виїзне засідання комісії з питань житлово-комунального господарство у понеділок добралися тільки два з членів відповідної депутатської комісії напевно, дощ завадив, хоча журналістам він на заваді не став. А в середу не відбулось спільне засідання відразу трьох комісій миколаївської міської рада з тієї ж самої причини – більшість депутатів не з’явилась.

Виходить, що більшості депутатів чи то байдужа до гострих проблем міста, чи то вони проблему сміття не вважають за проблему, чи у них не вистачає часу. Дуже часто можна чути від них, що, мовляв, депутатська діяльність – це громадське навантаження. Це не є для депутатів роботою і гроші вони за це не отримують. Формально – це правда. Але, також правда, те, що вини мають повноваження вирішувати проблеми, люди їх їм делегували – у нас представницька демократія – це по-перше. А, по-друге, ніхто насильно цих людей депутатами ставати не змушував. Отже, може нам, виборцям, наступного разу, коли будемо обирати, не обирати знову тих, кому зараз байдуже?

Чи добуде Вікторія Москаленко свій термін на посаді голови Миколаївської обласної ради до кінця каденції ради цього скликання? Саме таке питання мимоволі виникає, коли бачиш як розвиваються події навколо чергової сесії обласної ради, яка призначена на 16 травня. Відразу ж кілька депутатів облради звинуватили Вікторію Вікторівну у порушені норм регламенту та законодавства. У тому, що питання змін до бюджету області, які планується проголосувати на сесії вчасно ніхто з депутатів не бачив. Зрештою – у поганій організації роботи та почали вимагати на сесії від неї та голови облдержадміністрації звіту. Голова обласної ради вже традиційно всі звинувачення відкидає, а, щодо того, що неможливо ознайомитися із проектами рішень, відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» то це, виявляється, чи депутати з журналістами не туди дивились, чи розробники недопрацювали. Ну, тобто, в чому тут роль керівництва обласної ради та самої ради, крім безумовного погодження зі всім, що пропонує адміністрація, – взагалі невідомо. Наостанок у справу вступила важка артилерія – народний депутат Вадим Підберезняк на своїй сторінці у Фейсбук повідомив наступне – початок цитати: «Голова обласної ради Вікторія Москаленко вкотре зловживає службовим становищем, владою та підробляє документи! В зв’язку з чим звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину! Вважаю що це не поодинокий випадок даної особи!» - кінець цитати. Саме так, не голови обласної ради, не Вікторії Москаленко, а – «даної особи». А в його заяві йдеться про те, що Вікторія Вікторівна, начебто, підписала розпорядження про скликання сесії заднім числом.

Чим все це закінчиться и чи добуде Вікторія Москаленко свій термін на посаді голови Миколаївської обласної ради до кінця каденції ради цього скликання – побачимо. Одне можна точно сказати – у зв’язку із зміною верховної влади у країні і не тільки – спокій їй буде лише снитися.

9 травня у Миколаєві сталася, як на мене, чи то курьозна, чи то дурна, чи просто не зрозуміла подія. Ось, чесне слово – я не знаю, як оцінювати те, що одні зробили а інші побачили в цей день. Команда Ігоря Дятлова масово роздавала миколаївцям надувні кульки із його прізвищем та слоганом «За розвиток, за мир» на них. І ці кульки масово опинилось на меморіалі ольшанців. Фото з цим дійством миттєво стали предметом обговорення у соціальних мережах.

 Скажімо так – піар для політика – справа звична та необхідна. Питання в іншому – що наступного разу Ігор Сергійович використає для нагадування про себе у такий «надувний спосіб» - жертв Холохосту, Голодомору? І де у нього та у його команди межа?

Ну, а чимала кількість учасників акції «Бессмертный полк» у Миколаєві свідчить лише про одне – для когось цілком свідомо колишня совєтська та нинішня російська ідентичність була та лишилась актуальною. А української вони не бажають з тих чи інших причин. Добре, що хоч портретів Захарченка, Гіві та Мотороли не несли. А мешканці Харкова з подачі міського голови Кернеса дуже швидко зібрали необхідну кількість голосів під електронною петицією для зворотного перейменування вулиці Григоренка на вулицю Жукова та знесення намету в якому збирається допомога українським військовим з центральної площі міста, бо, виявляється, у нас новий президент вже закінчує війну і нащо про оту війну нагадувати? Реванш, капітуляція – питали ви прихильників нового президента? Ні, ніякого реваншу, ніякої капітуляції – відповідали вони. Ось, тільки, Геннадій Адольфович відрізняється чудовим політичним чуттям і на зміни політичної погоди реагує миттєво – всім про це відомо. Схоже, на нас на всіх чекають чималі і дуже неочікувані зміни. З чим всіх нас і поздоровляю! То ли еще будет!

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=7AB-ekMXTpQ

День Победы?

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Часть первая

Этот текст был написан мною и размещена в блоге на одном из николаевских сайтов ровно 6 лет назад – в мае 2013 года. Тогда, помнится, этот пост вызвал бурное обсуждение – критики было очень много.  Привожу текст без правок и изменений.

Каждый год 9 мая мы празднуем день Победы. Это государственный праздник. В государстве Украина. Мне хочется разобраться: Что мы празднуем?

7 (а не 9-го) мая 1945 года Германия подписала акт о капитуляции перед союзными государствами. 8 мая его повторно подписали, и в этот же день он вступил в силу. Это к вопросу о дате. Именно 8 мая и считается днем окончания войны в Европе. И уже многие годы именно так и отмечают эту дату европейцы – как окончание войны в Европе. И еще почитают память всех жертв той войны.

Понятно, почему помпезно празднуют в России. Россия – правопреемник СССР. И давайте не будем кривить душой – Российская империя, Советский Союз и Российская федерация – суть одно и то же. Вся жизнь этого государства – завоевательная война. И поэтому участие в уничтожении кровавого режима Гитлера (по - сути, случайное) – единственное, что оправдывает и бывший и нынешний российские режимы перед своими гражданами и всем миром.

Что празднуем мы: Победу Сталина над Гитлером? ГУЛАГа над Бухенвальдом?

Может, мы празднуем бездарность советского командования, потерпевшего почти полное поражение в 1941 году, а потом приносившее чудовищные, миллионные гекатомбы собственных войск? Или мы празднуем полевые военкоматы, посылавшие на верную гибель безоружных людей, даже без формы? Или миллионы погибших советских военнопленных, только потому, что Сталин не считал их людьми? Или еще миллионы выживших пленных, пополнивших армию рабов ГУЛАГа? Заградотряды? Штрафбаты? Что мы празднуем 9 мая? Как можно праздновать такое колоссальное кровопролитие?

Европейцы почитают память погибших и день окончания войны потому, что они прекратили воевать, они примирились. А мы продолжаем непримиримо воевать? С кем? Ну, с Россией – понятно, а мы, Украина?

Мне кажется, что прекратить помпезное празднование гибели огромного количества людей и почитать память всех жертв той страшной мясорубки – единственное правильное, что можно делать. И рано или поздно мы к этому придем. Ибо всех, кого коснулись та война – жертвы. Жертвы двух кровавых режимов.

Вечная им память.

Часть вторая

С тех пор многое произошло и появилась потребность в дополнении.

Не существовало во время Второй мировой войны такого независимого государства – Украина. Фронт советско-германского конфликта в рамках той войны прошелся по всей территории современной Украины дважды – с начала с запада на восток, после – с востока на запад. И это была тотальная война – с обеих сторон в ней принимали участие миллионы людей – разрушения и жертвы были огромны. Учитывая, что оба режима, боровшихся между собой, были тоталитарными, окончание войны не принесло Украине свободы и независимости. Как и многим другим странам и народам восточной и центральной Европы. Из одного рабства они попали в другое. Как говорил мне один ветеран той войны, участник обороны Севастополя, переживший «Уманскую яму», немецкий лагерь военнопленных, концлагерь, участник польского подполья «Армия Крайова» - «Они были коричневой чумой, а мы – красной».

Последние пять лет украинской действительности отмечены, в первую очередь, поиском украинской идентичности. Украинская идентичность, как и любая другая – не лучше и не хуже других. Просто это то, что отличает Украину и украинцев от всех остальных и на что украинцы и Украина имеют безусловное право, как и все остальные. Набор символов, язык, обычаи и прочее. И все это – не такое, как в России. И именно заявка на собственную идентичность и стала причиной войны с Россией. Не может быть в рамках империи разных идентичностей – идентичность должна быть только одна – имперская.

Поэтому, продолжать сейчас праздновать 9 мая, так, как это делают в России – это значит маркировать себя принадлежащим к русскому миру во всех смыслах этого словосочетания. Это значит, отказываться от украинской идентичности и оставаться в идентичности российской, имперской. Это значит – выбирать империю и добровольное рабство, а не свободу и независимость. И этот выбор, учитывая более пяти лет войны Украины за независимость, вполне осознанный. Кстати, это касается не только этого дня. У нас есть еще даты, которые мы отмечаем так же, как в России, ДНР и ЛНР. И простой немец, француз или американец, глядя на это со стороны, не может понять разницы между нами.

А что выбираете вы?

Аудиоверсия тут - http://nikvesti.fm/broadcast/show/33   Паралелі та Аналогії #62     2019-05-09

Сміттєві «сюрпризи», зухвалий Кормишкін та заочна розмова Путіна з Зеленським

Чимало миколаївців скористалися так званими «довгими вихідними» наприкінці квітня – на початку травня та поїхали собі відпочивати. Хтось – на беріг Південного Бугу, хтось – на беріг Середземного моря, а хтось – і ще подалі. Здавалось – події на Миколаївщині мають зупинитися. Але життя воно таке – на наші свята та відпуски мало звертає уваги та триває собі, завжди «даруючи» нам сюрпризи і дуже часто - неприємні. Так було і цього тижня.

1 травня на комунальному об’єкті – полігоні твердих побутових відходів, простіше кажучи, на міському звалищі сталася трагедія – там загинула 9-ти річна дитина. Хлопчик був з дорослими, які займаються там тим, що шукають вторинну сировину у смітті. Що конкретно сталося – остаточно невідомо, але дитина померла. Поліція відкрила провадження за фактом загибелі неповнолітнього.

Для когось – нещасливий випадок, трагедія. А для когось – ще одна нагода нагадати про себе, та атакувати міського голову та чиновників, які не подобаються із черговою порцією критики. Щойно стало відомо про подію, як відеозвернення з цього приводу записав лідер опозиціонерів у міській раді Ігор Дятлов, загальний зміст якого – доколє буде безлад у департаменті ЖКГ. Його заклик підхопили колеги по фракції – від них посипались звинувачення на мера, профільного заступника Юрія Степанця, керівника департаменту ЖКГ та директора «Миколаївкомунтранса». Останнього, до речі, мер на час розслідування відсторонив від посади.

Сам міській голова прокоментував подію в тому ключі, що несанкціоноване проникнення на сміттєзвалище людей, які, скажімо так, заробляють на цьому – справа давня а охороняти звалище від них – справа, яка коштує мільйони гривень з бюджету і неодмінно відіб’ється на розмірі тарифу.

Очевидно, що міське сміттєзвалище – це проблема не тільки міста, а й ще сусідніх з ним сіл Миколаївського району. На відео, яке було знято ще минулого року добре видно, що, як їх прийнято зараз називати, особи ромської національності, оселилися поруч, влаштували там таке собі наметове містечко, та, фактично, приватизували це, як виявляється, хлібне місце. Звичайно, загибель дитини – подія не пересічна і хтось має за це відповісти. Зазвичай, за неповнолітніми мають слідкувати їх батьки, вони, здебільшого і відповідають, особливо, коли діти знаходяться під їх безпосереднім наглядом. А як стало відомо, у цьому конкретному випадку мати дитини рішенням суду була позбавлена батьківських прав. Прав була позбавлена, а дитини – ні. Це вже зовсім інша проблема. Але ж, - який чудовий привід для опозиції попіарітися, вимагати переформувати виконком, перерозподілити бюджет та видати чергову порцію критики – має вона підґрунтя – чи ні – не має значення. Хоча з одним слід погодитися – на полігоні ТПО раніше ладу було більше, і такі трагічні випадки не мають повторюватися.

Голова фракції «Наш Край» у Миколаївській обласній раді Юрій Кормишкін виступив з неочікуваною, сміливою, я би сказав, - зухвалою вимогою! Він вимагає від голови Миколаївської обласної державної адміністрації звіту перед обласною радою. Олексій Савченко, нагадаю, ще 21 квітня оголосив про свій намір піти у відставку. «Фракція партії «Наш край» в обласній раді вимагає від голови державної адміністрації Олексія Савченка, перед складанням повноважень, відзвітувати перед депутатами обласної ради та жителями регіону про результати своєї роботи на посаді очільника Миколаївської області, під час сесії Миколаївської обласної ради, яка, попередньо, відбудеться 16 травня 2019 року» - кінець цитати. Ще раз, звертаю увагу на сміливість та зухвалість Юрія Анатолійовича! Вимагати звіту саме тоді, коли Савченко збирається піти. Не тоді, коли цього вимагали інші депутати, не тоді, коли відбувалися трабли із аеропортом, ні – саме зараз. Єдине питання – навіщо? І кому це зараз потрібно? І що, таким чином демонструє партія «Наш край» і особисто Юрій Кормишкін? Особисто я – не розумію.

Президент Петро Порошенко повідомив про те, що домовився про зустріч із переможцем президентських виборів. Мета зустрічі – виробити єдину позицію щодо чергового наступу Путіна на Україну. Нагадаю, що нещодавно президент Росії видав указ, згідно якого окремі категорії українських громадян можуть отримувати російське громадянство за спрощеною процедурою і стосується це, перед усім, тих українців, які проживають в окупованих районах Донецької та Луганської області. Міжнародні спостерігачі вже назвали такі дії Росії повзучою анексією. А новообраний президент, тим часом, зустрічається з керівниками релігійних українських та релігійних в Україні організацій та робить досить різкі заяви. Наприклад, на міркування Путіна про те, спільне громадянство росіян та українців, він відповів, не особисто, а через фейсбук, наступне: «Довго думав стосовно «много общего» між Україною та Росією. Реальність така, що сьогодні, після анексії Криму та агресії на Донбасі, з «общего» у нас залишилося тільки одне – це державний кордон» - кінець цитати. І що Україна повинна повернути контроль за своїм кордоном і після того можна буде з Росією про щось говорити. Можливо, після таких заяв частину виборців Зеленського чекає вже скоре розчарування. Правда, в тому ж допису Володимир Олександрович дуже переймається тим, що на російському телебаченні виходить шоу за його участі, в якому він знявся вже давно. І не зрозуміло, що його зараз турбує більше – повзуча анексія Путіна, чи вихід його давнього шоу?

За цим кланяюся. Зустрінемось!

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=rByP27qMJZo

Латинский гражданин, перегрин, дедитиций или…?

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Президент Российской Федерации Владимир Путин издал указ, согласно которому граждане Украины, проживающие на отдельных территориях Донецкой и Луганской областей Украины, могут получать российское гражданство по упрощенной схеме. Можно сказать, что началось фактическое присоединение этих территорий к России. Потому, как – не сомневайтесь – пройдет совсем немного времени – год – два, и эти на этих землях будут жить не граждане Украины, у которых, якобы, есть некие разногласия с официальным Киевом, а вполне полноправные граждане Российской Федерации. А значит, можно откинуть лицемерную риторику про то, что там нет регулярных российских войск и официально их туда ввести. Не официально они, напоминаю, уже давно там. Однако, вот на счет полноправности гражданства у неофитов возникают некоторые сомнения. Ничего российские власти не говорят о праве на пенсионное обеспечение новых граждан, возможности получить заграничный российский паспорт и права голоса на российских выборах.

В общем, ничего нового в вопросе захвата чужих земель и порабощения чужих народов Кремль не придумал. В Римской империи всеми правами обладали римские граждане, квириты. Ниже их по комплексу прав были латинские граждане, - они были лишены возможности избирать руководителей римского государства, но за особые заслуги перед империей они могли стать полноценными римскими гражданами, еще ниже – перегрины – эти считались подданными Рима, но самоуправлялись по своим национальным обычаям, а на самом дне – дедитиции, что в переводе с латинского означало «сдавшиеся». Последние управлялись напрямую римской администрацией и были лишены вообще всяких прав. Еще ниже были разве что рабы. Но это были те же детиции, «сдавшиеся», только угнанные со своих исконных земель и превращенные в говорящие вещи.

Судя по тому, какая участь уготована новым гражданам России родом из Луганской и Донецкой областей – их статус в Римской империи был бы где-то между латинскими гражданами и перегринами. А главное, этот статус всегда можно подкорректировать в зависимости от военно-политической ситуации. Кстати, всем стремящимся в российское гражданство придется доказать, что он не наркоман и не ВИЧ-инфицированный – этим категориям гражданство не светит.

Что еще сказать? Только констатировать тот факт, что Москва не отказывается от своих планов поглощения Украины – выдача российских паспортов – это приглашение всему юго-востоку нашей страны. Путин как бы говорит: «Вы только позовите меня, сделайте, как сделали в Донецке и Луганске пять лет назад – и вожделенная книжица с двуглавым орлом на обложке вам обеспеченна». А ведь для немалого числа наших граждан, она действительно предел мечтаний – не будем себя обманывать. И от фамилии украинского президента их мечты не изменятся.

Так, что господа хорошие, готовимся к увлекательному уже скорому будущему. И каждый должен дать себе ответ на вопрос: Кем он готов стать: латинским гражданином, перегрином или дедитицием? Или, все же, остаться гражданином свободной страны, несмотря на что. И независимо от фамилии украинского президента.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №61 2019-05-02 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Поки ми живі – нічого не вирішено остаточно

Отже, другий тур президентських виборів відбувся, результат відомий всім – відповідно до відомостей Центральної виборчої комісії тринадцять мільйонів  п’ятсот сорок одна тисяча та й ще п’ятсот двадцять вісім українських виборців проголосувало за Володимира Зеленського – коміка, шоу-мена та продюсера «95 кварталу», а чотири мільйона  п’ятсот двадцять дві тисячі триста двадцять виборців – за Петра Порошенка -  чинного Президента України. Трохи більше 73-ох відсотків проти майже 24-х з половиною. На Миколаївщині співвідношення ще більше на користь Зеленського - 85 з половиню проти 12 з половиною відсотків.

Отже, поки не оголошено офіційних результатів виборів та не проведено процедури інавгурації новообранного президента країна знаходиться у перехідному стані. Кожні слова та дії, які вчиняє старий, але ще чинний Президент, та переможець виборів знаходяться під мікроскопом суспільної уваги. І що ж ми бачимо? Всюди сущий представник «командизеленського» Дмитро Розумков вже встиг зробити заяву про те, що зниження тарифів – не прерогатива президента та, взагалі, він, президент може впливати лише на те, на що може впливати. Сам Зеленський поскаржився на те, що ЦВК, цитую «затягує офіційне оголошення результатів», мовляв, щоби затягнути його дату вступу на посаду та не дати йому можливості достроково розпустити Верховну Раду, знову  цитата – «система боїться». Ну, а, оскільки булаву від Зеленського за його ж словами «хтось ховає», то він вирішив злітати на вихідні до Туреччини.

Натомість, поки що чинний Президент Петро Порошенко через ініціював позачергове засідання Ради Безпеки ООН з приводу указу президента Росії Володимира Путіна. Указ Путіна, нагадаю, спрощує отримання російських паспортів мешканцям тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей України.  Також, Порошенко підтримав прийняття Верховною Радою так званого «мовного закону». А у Зеленського пообіцяли його вивчити. Напевно, після вивчення самої української мови. Також, Порошенко провів нараду з депутатами парламенту від БПП, де було прийняте рішення готуватися до парламентських виборів.

Отже, підсумовуючи події в країні за тиждень, що минув. Зеленський вибори виграв, але як і раніше живого спілкування уникає – замість нього говорять тіні його, так званої команди, ясності щодо його думок, кадрових призначень як не було, так і немає. Порошенко здаватися не збирається та готується до виборів до Верховної Ради.

А що ж відбувається у нас на тлі загальноукраїнських драматичних подій? Голова обласної державної адміністрації подякував Президенту Петру Порошенку та після цього повіз до Києва свою заяву про звільнення з посади. І ця новина надзвичайно збурила місцеву громадськість. І мені, чесно кажучи, не зрозуміло – чому? Олексій Савченко представляв на Миколаївщині Президента Петра Порошенка і було б дивним, якби він погодився далі представляти Володимира Зеленського, і ще б дивнішим було б, якби Зеленський погодився працювати із Савченком. Президент змінюється – змінюється уся вертикаль його влади – цілком нормальна, цивілізована практика. Хоча, у представницькій демократії, якою і є Україна, здійснення владних повноважень не може перериватися – це теж факт.

Господарський суд Миколаївської області на початку квітня прийняв рішення про стягнення майже 40 мільйонів гривень з комунального підприємства «Миколаївський міжнародний аеропорт» на користь компанії «Житлопромбуд – 8». Нагадаю, що вищеназвана компанія здійснила ремонт будівлі аеровокзалу Миколаївського аеропорту без проведення тендерів та належного оформлення, про що, свого часу розповідали миколаївські журналісти. А зараз, можна сказати – час розплати настав. Чи будуть виплачені ці кошти без пручання у вигляді дієвої апеляції з боку КП та усіх гілок обласної влади? Якщо так – то хто платитиме – саме КП чи обласний бюджет? Побачимо.

Із зміною влади у Києві почалися ширитися у владних коридорах мерії чутки про можливу заміну секретаря міської ради. Деяких депутатів навіть запідозрили у бажанні вже прямо зараз вимагати від Тетяни Казакової відставки. Але, як показала сесія міськради у четвер – говорити про зміну влади у місті ще передчасно. І хоч, є претензії до Тетяни Вікторівни і є бажаючи зайняти її місце, а в деяких фракціях таких претендентів аж троє або навіть четверо – вважай – половина фракції секретарей! Зрозуміло, що частині депутатів не терпиться зайнятися улюбленою справою – ділити посади, та чи знайдуть вони зараз компромісну фігуру, яка влаштує всіх, ще при тому, що не відомо хто та коли з’явиться у будинку навпроти?

Нечуваний демографічний бум очікує сусідню Білорусь! Саме такий висновок можна зробити, якщо продивитися послання Олександра Лукашенка до білоруського парламенту якщо у державних службовців цієї країни не буде по троє – четверо дітей – їм не світить кар’єрне зростання. Буде бейбі-бум у Білорусі!

І, підсумовуючі. Хтось зараз радіє та знаходиться у ейфорії, хтось вже вирішив, що йому можна все. Хтось посипає голову попілом. Скажу так – не праві ні перші, ні другі, ні тертті. Поки ми живі – нічого не вирішено остаточно. Головне зараз інше – не пересваритися остаточно всім тим, для кого українська незалежність має хоч якесь значення. Бо правило Риму першого – розділяй та володарюй – працює, як ніколи. А третій Рим, як відомо – то Москва і нащадок Риму першого вона гідний.

Всіх зі святами!

Відеоверсія - https://www.youtube.com/watch?v=xNeKfhC3jSQ

Большинство не может ошибаться!

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Буду сегодня краток.

До 17 столетия ни у кого не вызывало сомнения что Земля является центром Вселенной. И что Солнце, Луна, звезды и другие планеты все вращаются вокруг нее. Это было очевидным, любые другие утверждения воспринимались как бред, как глупость, как ересь, в конце – концов. Подождите, говорили те не многие, кто поддавал геоцентрическую систему сомнению, а как вы объясните странные «выкрутасы» в орбитах планет и других небесных тел? Объясним, отвечали те многие, которые не поддавались на глупости и были чужды сомнениям – и придумывали новые теории и схемы, которые объясняли. А критики и в них находили изъяны. Сторонники «очевидного» теряли терпение – большинство не может ошибаться! – горячо утверждали они и отправляли сомневающихся на костры. Еще раз – большинство не может ошибаться – говорили они.

А потом открыли классическую механику, закон всемирного тяготения. И когда в центр поставили Солнце, а не Землю – все встало на свои места. «Выкрутасы» в движениях планет стали объяснимы. Объяснили и многое другое. В конце – концов, с помощью гелиоцентрической системе и дальнейшему ее развитию стали возможными полеты космических аппаратов к планетам Солнечной системы, что и является лучшим подтверждением ее истинности.

Большинство, 72%, не могут ошибаться – говорят они. Как видно из моего примера – могут, еще как могут. А таких примеров можно накидать еще уйму! Большинство было и в нацисткой Германии, и в Советском Союзе. А в Северной Корее какое сплоченное большинство! И только один вопрос волнует меня сейчас – запылают ли костры для еретического меньшинства и как скоро это произойдет? А то, что у очень многих руки так и чешутся снести хворост и чиркнуть спичкой – это факт, они сами об этом говорят в открытую. Только вот, меньшинство совсем не молчаливое и безропотное, на костер спокойно не пойдет…

Так, что, господа хорошие, похоже на то, что мы с вами доживаем последние относительно спокойные деньки. С чем вас и поздравляю!

По сему раскланиваюсь, услышимся.

Аудиоверсия тут –  №60 2019-04-25 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33