Ми пам’ятаємо

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Миколаїв – місто відчайдушних сміливців – це очевидний факт. Хоробрий тут на хороброму сидіть та хоробрим поганяє, так можна сказати, якщо перефразувати Миколу Гоголя – класика російської літератури із українським колоритом. Саме такого висновку доходиш коли дивишся статистичні відомості по захворюванності коронавірусом в Україні загалом та в Миколаєві зокрема а потім виходиш на вулиці рідного міста. Минулого тижня в Україні було вперше зафіксовано понад три тисячі хворих за добу. Це в десятеро більше, ніж фіксувалось на початку пандемії у березні. Загалом, по Україні – вже під 150 тисяч хворих але коли я пишу, та вимовляю ці слова це число змінюється в бік збільшення а не зменшення. Так саме і в Миколаївській області та в самому Миколаєві кількість хворих на КОВІД-19 рекордна. Міські лікарні стрімко заповнюються хворими і можуть переповнитися за кілька тижнів. Або цього не сталося міській голова Олександр Сєнкевич закликає миколаївців витримувати всі санітарні норми. Але всі ці заклики марні. Сміливі мешканці міста маски у маршрутках, магазинах та інших людних місцях з обмеженим простором переважно не носять, дистанції не дотримуються, бо хвороби не бояться! Отже, більшість миколаївців – хоробрі люди, які зовсім не цінують ані власного життя, ані життя оточуючих. Бєзумству храбрих поьом ми славу! Або – слабоуміє і отвага! 

Пандемія – пандемією, а маховик місцевих виборів набирає обертів. Основні гравці роблять остаточні ставки та визначаються з кандидатами. Так, схоже, що ОПЗЖ визначилось із власним кандидатом в миколаївські міські голови – ним буде Артем Ільюк, колишній депутат Миколаївської міської ради та Ради Верховної, принаймні, про це свідчить той факт що саме він став керівником міської партійної організації. Отже, виходить, що всі плітки про те, що Владислав Чайка штурмуватиме мерську посаду від під прапорами ОПЗЖ були лише плітками, які, скоріш за все, поширював штаб кандидата. Від Слуг – Домбровська, Дятлов знайшов собі «Миколаївців», отже Чайка буде у поодинокому польоті. 

В той самий час, партія «Наш Край» висуне на посаду Миколаївського міського голову Миколу Круглова. Про це у своєму фейсбуці написав очільник Миколаївської обласної організації «Нашого Краю» Юрій Кормишкін, початок цитати: «Наш край» единой командой выдвигает на должность мэра опытного управленца, государственного деятеля, сильную личность, николаевца – Николая Петровича Круглова. Мы уверены, что Николай Петрович – это именно тот человек, который способен дать городу перспективу, развитие и экономическую стабильность, а горожанам уверенность в завтрашнем дне, комфорт, безопасность и достойный уровень жизни.Будущее родного края за хозяйственниками и профессионалами. Городу нужны государственные деятели, а не слуги» - кінець цитати.

Отже поговоримо про двох персонажів із цього переліку майбутніх кандидатів, бо остаточно ми почнемо дізнаватися весь список всіх кандидатів із 15 вересня коли, згідно закону почнеться їх висування партіями. Але нам цікаві Ільюк та Круглов. Незважаючи на те, що вони різні за віком у них є спільне минуле – це активне членство в Партії Регіонів за часів президентства Януковича Віктора Федоровича. І вони були там не рядовими партійцями вони обіймали досить високі державні та партійні посади і обидва відзначились на них. Микола Петрович з 2010 по 2013 роки обіймав посаду голови Миколаївської облдержадміністрації. Саме за його керування областю сталися Врадіївські події, коли мешканці цього райцентру на Миколаївщині здійняли справжній бунт проти міліцейського свавілля – працівник органів, який, до того ж був родичем тодішнього очільника обласного Управління МВС, зґвалтував та жорстоко побив жінку, а його колеги намагалися це приховати. Ці події сколихнули та обурили всю Україну і вважаються зараз провісником Майдану. Артем Ільюк у 2010 – 2012 роках очолював фракцію Партії Регіонів у Миколаївській міській раді, а з 2012 році опинився у парламенті, де до нього наприкінці 2013-го приєднався Микола Круглов. І там вони лишалися вірними своїй політичній силі до кінця, вони обидва голосували, голосували руками за так званні «диктаторські закони 16 січня» у 2014 році. Це був розпал Майдану, але жертв до цього голосування не було. Але прийняття цих законів, які суттєво обмежували основні свободи громадян, недарма їх назвали «диктаторськими», стали для тодішніх українських силовиків своєрідним «спусковим гачком» - вони дали зелене світло для ескалації насильства проти майданівців. І вже 19 січня саме серед майданівців з’явились перші жертви. І спіраль насильства з того моменту йшла тільки вгору, поки не дійшла до розстрілу «Небесної сотні» у лютому 2014 року. 

Що було потім – відомо всім. Користуючись внутрішньою слабкістю України Росія анексувала Крим, окупувала частину Донбасу та розпочала проти нас гібридну війну, яка точиться й понині та яка призвела до тисяч загиблих, десятків тисяч поранених та мільйонів біженців. І коли всі миколаївці підуть 25 жовтня на виборчі дільниці вони мають пам’ятати імена тих, хто натиснув свого часу спусковий гачок цих всіх подій. І хто навіть не вибачився за ті свої дії, принаймні я про це нічого не чув.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=KD80jyHXffA&feature=emb_logo

Ковід, вибори та психічне здоров’я

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Його ніхто не хоче помічати, про нього воліють забути та не згадувати, так, начебто, його не існує. А дехто взагалі не вірить в його існування. Але він є, він нікуди не дівся і заявляє про себе кожного нового тижня все гучніше і гучніше. Я говорю про коронавірус, який по кількості захворюванності в Україні б’є всі рекорди. Щодня реєструється більше двох тисяч нових хворих і це число стрімко наближається  до трьох тисяч, кількість оддужавших – значно менша. Загалом, по Україні зареєстровано понад 130 тисяч хворих, і поки я говорю ці слова, ця цифра змінюється у більшу сторону. Останніми днями спалах COVID-19 відмічається і на Миколаївщині, особливо – в самому Миколаєві – по 60-70 нових хворих, з яких більша частина – в обласному центрі. Цей різкий спалах став причиною того, що святкування дня міста, яке планувалось на 12 вересня було скасовано як і, взагалі, всі масові розважальні заходи. Олександр Сєнкевич заявив, що свято – це добре і це подарунок для будь якого мера напередодні місцевих виборів, але ризикувати здоров’ям містян він не може. Хоча майже катастрофічна ситуація з розповсюдженням хвороби не завадила меру Одеси Труханову провести день міста повністю ігноруючи будь які карантині обмеження за величезної скупченості людей. 

Отже, яка ситуація з короновірусом на цей момент? Кількість хворих стрімко зростає, але це не головне. Головне те, що кількість госпіталізованих хворих зростає ще більше, за визнанням самого міністра охорони здоров’я Степанова за серпень хворих у лікарнях стала більше вдвічі порівняно із липнем. Лікарні поволі, але невпинно заповнюються ковідними пацієнтами. В деяких українських містах вільних місць вже майже немає, для того, щоб звільнити місця для ковідників інших хворих, іноді важких, вимушено викидають просто на вулицю. Ось як це відбувалось у 8-й київській лікарні за описом журналістки Вікторії Поліненко, яка мала лікуватися там у кардіологічному відділені, початок цитати: «Фактично одних пацієнтів викинули на вулицю, щоб покласти інших. Настільки ганебну ситуацію я бачила вперше. Тільки в нашому відділенні було близько 80 осіб, в тому числі у тяжкому стані. З відділення поверхом вище вивозили інсультників, які взагалі не рухаються. Так само травматологію – я бачила, як людей на розтяжках намагалися впихнути у звичайні машини й таксі. Оформити документи лікарі не встигали, тож пацієнтів виписали без будь-яких документів про їх перебування в лікарні. Це не виглядало як виписка, це виглядало як евакуація. Я завтра поїду зустрічатися з лікарем і отримувати свою виписку. Добре, що в мене є така можливість і стан здоров’я дозволяє. Уявіть собі, як післяопераційним хворим” – кінець цитати.

В той же час, миколаївці масово ігнорують карантинні обмеження і не носять маски у маршрутках та інших людних місцях. Один клас за іншим в школах та групи у дитячих садочках відправляють на карантини через те, що там виявляють хворих школярів чи вчителів. А миколаївці ходять без масок. І ті, хто стикається із респіраторними хворобами із незвичним, але неважким перебігом, а погодьтеся, що бронхіт у серпні-вересні за умови 35-градусної спеки – це вже незвично, розповідають, що тести та рентгенівські дослідження їм не роблять. Бо їх, тестів, елементарно немає, а на рентген – величезна черга. Отже, кількість виявлених хворих – це кількість протестованих важких хворих, середніх та легких не тестують, якщо тільки вони самі себе не тестують, а це значить, що реальних хворих в десятки разів більше, ніж зареєстровано. Але миколаївці маски у маршрутках не носять, бо, бачте, спека. Невже ви думаєте, що у реанімаційному відділенні обласної інфекційної лікарні під апаратом штучної вентиляції легень вам буде прохолодніше? І це за умови, якщо для вас там знайдеться місце.

Незважаючи ні на що, місцеві вибори мають відбутися. Центральна Виборча комісія оголосила початок офіційної кампанії з 5 вересня. Партії почали проводити з’їзди на яких вони приймають рішення про участь у цих місцевих виборів. «Європейська Солідарність» оголосила про участь у виборах. За словами очільника партії Петра Порошенка ЄС ставить на меті сформувати: «…потужні фракції у всіх обласних радах, особливо це важливо у південних та східних регіонах – для забезпечення унітарності країни, боротьби з ідеями федералізму та проявами сепаратизму – кінець цитати. Трохи раніше провели свій з’їзд «Слуги народу» на якому кандидатка від них на посаду Миколаївського міського голови Тетяна Домбровська заявила що вже відчуває себе… Миколаївським міським головою. Чесно кажучи, я точно не знаю як називається психічний розлад, під час якого людина вважає себе іншою людиною, якою вона не є.

Як, на вашу думку, називається людина, яка вперто, раз за разом, намагається зробити щось, що викликає обурення та активне несприйняття у значної частини суспільства? На мою думку, він або дебіл, або впертий шахрай та злодій. Саме це спадає на думку, коли бачиш з якою впертістю намагається Володимир Олександрович разом із керівником свого офісу протягнути незрозуміло що на переговорах по Донбасу. Спочатку – якусь «формулу Штайнмаєйра», тепер – через видатних та «юних» переговорників Кравчука та Фокіна просувається ідея надання особливих повноважень Донецькій та Луганській областей із амністією російських колаборантів. Це навіть більше, ніж хотіла Росія – бо в Мінських угодах йдеться лише про окремі райони Донецької та Луганської областей. Офіс Зеленського відхрестився від горезвісного інтерв’ю Фокіна. Але питання на неприємний осад лишилися.

Справа в тому, що і Кравчук, і Фокін звикли жити в умовах російського рабства. Вони ніколи не були прихильниками української незалежності, у 1991 році їх інтереси тимчасово співпали з інтересами тої частини українського суспільства, яка щира прагнула незалежності, для якої українська незалежність є самоцінністтю. Але звичка плазувати перед Москвою, звичка зневажати національними інтересами на користь власних, звичка пристосовуватися у Фокіна та Кравчука лишилась. Питання: Навіщо таких людей призначати у склад переговорної групи від України? Чи є це проявом дебільності, чи є це проявом злочинного умислу тих, хто їх туди призначив – вирішувати вам, шановні глядачі.

До речі, що до тих, хто не перетравлює Україну, її незалежність та все українське. Подейкують, що деяких з яскравих представників українофобства вже записала до своїх партійних виборчих списків ОПЗЖ. Я говорю про скандально відомого депутата обласної ради Скорого, якому не подобаються український державний гімн та прапор. Як то кажуть – подібне приліпає до подібного. Але кожний українець, для якого державні прапор та гімн є цінними мають усвідомлювати – чим менше їх прийде на вибори 25 жовтня, тим більше скорих, фокіних та кравчуків опиниться у місцевих радах.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=tv4UappoRLY&feature=emb_logo

А який ваш вибір?

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Перед усім, хочу тих громадян України, для яких українська незалежність є самоцінністю привітати з 29-ю річницею Незалежності України. А тих своїх співгромадян, для яких українська незалежність не є самоцінністю я з річницею Незалежності України не вітаю, оскільки вона для них не є святом через те, що українська незалежність для них не є самоцінністю. Втім, сподіваюсь, ці громадяни провели цей зайвий вихідний із задоволенням. Ну, а тепер можна і до коментування та аналізу всього того, що відбулось, відбувається та буде відбуватися цими днями та тижнями.

Партія «Слуга народу» та її реальний лідер та натхненних Володимир Зеленський не є проукраїнськими політиками. Такий простий висновок можна зробити із заяв місцевих політиків, які презентують цю політичну силу. Вони вважають себе якоюсь треттєю силою, яка єдина спроможна на здійснення позитивних, на їх думку, змін. Певно, що саме це мала на увазі Тетяна Домбровська кандидатка від слуг на миколаївського міського голову, коли давала характеристику основним політичним силам країни та регіону. На її думку ОПЗЖ хоче повернути Совєтскій Союз, а Європейська Солідарність, початок цитати: «ностальгує за козацтвом» і лише слуги Зеленського на щось здатні. Тобто, прагнення Європейської Солідарності та значної частини українських громадян зберегти українську державність та українську ідентичність Тетяна Домбровська поблажливо назвала «ностальгією за часами козацтва». Добре, що не зневажливо «шароварщиною», хоча саме такий підтекст читається. Очевидно, що сам Зеленський, Арахамія та інші присутні на цьому дійстві згодні з таким визначенням, бо на обличчях їх було задоволення і ніхто пані Домбровській не заперечив. Але виникає питання: «Слуги» ні проросійські, ні проукраїнські, тоді які вони? А фіг його знає! «Какая разніца», якщо коротко.

Взагалі, країна фактично вже живе у стані виборів. Як відомо, 25 жовтня мають відбутися місцеві вибори, українці обиратимуть депутатів сільських, міських, районних та обласних рад а також сільських та міських голів. 5 вересня буде оголошено старт виборчої кампанії. Незважаючи на те, що офіційно ці вибори ще не почалися вони вже йдуть повним ходом, про що свідчить неймовірна кількість біг-бордів із обличчями партійних лідерів, та виборчими гаслами. А Володимир Зеленський, фактично, здійснює передвиборчий вояж, під прикриттям офіційних візитів в регіони. Хоча ні, він займається не лише передвиборчою агітацією, він ще, не жаліючи власних сил, здійснює президентські повноваження, наприклад, закидає у кошик баскетбольного м’яча під оплески підлеглих, хоча, звичайно, до потужності Бердимухамедова – Президента Туркменії йому ще далеко. Але слід визнати, що і Володимир Олександрович і його оточення рухаються у правильному напрямку. Але повернемось до місцевих виборів. Не оминув Зеленський нещодавно і Миколаївщину. Там він «освятив» першу десятку кандидатів до міської та обласної рад, не зрозуміло, правда, хто куди. Там же мав виступ про так звану «стратегію розвитку» Миколаївщини і Давид Арахамія – лідер монобільшості у парламенті, та який має безпосередній зв’язок з Миколаївщиною. Він наобіцяв чимало. Абсолютна більшість його обіцянок немає жодного відношення до повноважень місцевої влади – вони рівня парламенту і Кабміну і дуже часто повторюють ідеї про які говорили вже до нього багато людей. Але деякі тези привернули мою увагу. Перша – це загравання на фантомних болях частини миколаївців на тему «Миколаїв – місто корабелів», виявляється, вже йдеться про якусь національну програму відродження суднобудування. Друга – це така собі пропозиція збереження по-новому червоного шламу – відходів виробництва глиноземного заводу – у цеглинах. Тобто, замість того, щоб змусити Глиноземний вивозити відходи виробництва за межі України, як має бути за умови роботи за толінговою, давальницькою схемою, або платити всі належні податки, «добрі» слуги весело погоджуються на якісь цеглини. А деякі пропозиції у так званій «стратегії» просто вражали висотою польоту мрії, як-то розбудова «Миколаївської Рів’єри» між Очаковим та Коблєвим. Ну, просто тобі «Нью-Васюкі» і все!

Взагалі, ці місцеві вибори являють собою приклад того, як бізнес, коли його атакує держава яку захопило збіговисько невігласів, популістів та дилетантів, захищається. Один із способів захисту – увійти до складу цього збіговиська, стати його частиною та може навіть очолити його та скерувати у потрібному напрямі. Я маю на увазі входження Миколи Капацини до виборчого списку «Слуг народу». Як то кажуть – якщо не можна протидіяти процесу – слід його очолити. А Слуги, таким чином, певно, що вирішать чимало своїх фінансових проблем – бо  вибори – це дуже витратне задоволення.

Як відомо, у Білорусі вже кілька тижнів не припиняються протести проти Олександра Лукашенка. Незважаючи на репресії проти мирних протестувальників, їх ніяк не вдається приборкати. Володимир Путін вже оголосив про те, що на прохання Лукашенка він підготував так званий резерв російських силовіків, готових прийти на порятунок нинішньому білоруському режиму. Бо білоруських силовіків вже не вистачає задля утримання Лукашенка при владі. Бо груба сила та абсолютна відсутність прав у пересічних білорусів – це все, на чому тримається Лукашенко. Віднедавна його навіть стали називати президентом ОМОНу бой його бійці і насправді є чи не найважливішою його опорою. 

Так саме, як Лукашенка почали називати президентом ОМОНу, після 24 серпня Зеленського почали називати президентом шоу-бізу. Бо, через шоу-бізнес він набув популярності, завдяки цій популярності отримав крісло президента і як, вдячна людина, найбільше шанує саме представників шоу-бізнесу. Саме такого висновку доходиш, коли бачиш в якому товаристві захотів Зеленський опинитися на День Незалежності України. Хоча в той самий час, буквально на відстані декількох кілометрів від Володимира Олександровича знаходилось зовсім інше товариство – десятки тисяч людей, цілий людський потік який складався з ветеранів російсько-української війни, родичів загиблих в тій війні, волонтерів та просто українських громадян, які своєю участю у Марші Захисників демонструють вже другий рік поспіль готовність опиратися російській агресії. Але Зеленський не пішов до цієї частини українського суспільства. Він не є прихильником активного опору, наступу, натомість він – це поступки, компроміс, відступ. Він не наступатиме, він не дратуватиме того, у кого щось там побачив в очах. І така зараз Україна і така зараз українська реальність. Схоже, що Зеленський свій вибір зробив остаточно, а який вибір зробили чи зробите ви?

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=jS_Czlt4iP0&feature=emb_logo