Шпагат Сєнкевича

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Сєнкевич банкує! Саме такого висновку можна дійти, якщо проаналізувати результати другої частини другої сесії міської ради восьмого скликання. Взагалі, слово «банкує» прийшло до нас із гри в карти, буквально означає наступне: «Поставити гроші на кон, вести гру проти кожного з партнерів по грі, тримати банк». Але в нашому випадку  ключове тут – не проти кого, а за кого йде гра. А гра тут йде виключно за себе. Олександр Федорович грає виключно за себе. Подивіться самі. У нього – цілком лояльний секретер ради, керівництво у ключових депутатських комісіях. Рада прийняла бюджет на 2021 рік той, який він хотів, майже без зауважень. Більше того – на останньому засіданні міська рада призначила заступників мера за бажанням мера, який не дуже й то обіймався питаннями процедури під час їх призначення, та затвердила склад виконкому, який він запропонував. І він вирішив збільшити свою, так би мовити, базу підтримки у депутатському середовищі за рахунок відверто колаборантської та проросійської Партії Шарія, бо у нас в країні… плюралізм та демократія а все інше – це відношення одних депутатів до інших і нічого більше. І протягнув норму у новий Регламент ради, згідно якої керівний склад постійних депутатських комісій може формуватися не лише в середині самих комісій, як було до цього, а і рішенням ради, якщо комісія на першому своєму засідання не змогла вирішити цього питання. І відразу ж, після голосування за цю норму регламенту було проголосовано керівний склад трьох комісій, в дві з яких увійшли представники вищеназваної колаборантської, проросійської політичної сили. Ну, у нас же плюралізм, демократія і все таке. А інше – просто ставлення одних депутатів до інших.

Що тут можна додати? Україна – безумовно демократична держава. Влада у ній визначається вільним волевяивленням її громадян – це правда. Так саме правдою є те, що проти України вже сьомий рік точиться російська агресія, у нас анексований Крим, та окупована частина Донбасу. І в середині України частина її громадян підтримує агресора, частина опирається агресії, а частині все по-барабану, аби був ввечері на ТВ 95-й квартал і хавчик у холодильнику. І це не просто відношення, не просто симпатія чи антипатія одних людей до інших. Бо росіяни та їх колаборанти сьомий рік вбивають українців за те, що вони українці. Незалежно від їх етнічного походження. Бо не визнають за ними права на існування. Іншої причини цієї війни не існує. І намагання знайти опору у партіях, одна з яких колаборує з агресором, а інша – висловлює настрої тих, хто опирається знищенню України та агресії – це означає сісти на такий глибокий та широкий шпагат, що все, вибачте за грубе слово, може порепається. 

Щоб там не було, яка б влада не приходила, які б люди не мінялися у владі – а винні у всьому, як завжди, журналісти. Не ті теми обирають для висвітлення, шукають один лише негатив та й, взагалі. Це підтвердив на своєму брифінгу нещодавно призначений голова ОДА Віталій Кім. Як то кажуть – «наша пєсня хараша, начінай сначала». Люди, начебто, нові, а традиції старі. До речі, кадри управлінські ці нові люди залучають також старі. Старі, перевірені кадри Партії Регіонів, прости Господи, за згадування таке під новорічну ялиночку.

Тетяна Домровська пішла до регламентної комісії міської ради аби… краще контролювати депутатів власної фракції, як виявляється. Чесно кажучи, не знаю. Трохи дивує дивне уявлення щодо функцій цієї постійної комісії і що ж це за фракція така, яку треба так щільно контролювати? І це при тому, що у цієї партії є повна вертикаль влади. Корочє – глаз да глаз там потрібний. Побажаю успіхів Тетяні Миколаївні у цій нелегкій, але шляхетній справі.

Зрештою, мені хочеться поговорити про деякі підсумки 2020 року, року, який минає та який запам’ятають багато з нас. Як ми будемо згадувати 20-й рік 21 століття?

Перед усім – ми запам’ятаємо його через пандемію короновірусу. Ця нова інфекція спричинила глобальну кризу. Як у медицині, так і у економіці. Локдауни по всьому світові, обвальне зменшення авіоперевезень, зменшення туристичних потоків. Країни закриваються одна від одної. І лише наприкінці року з’явились перші вакцини. Власним прикладом лідери найбільш розвинутих держав мотивують своїх співгромадян до вакцинації. Адже світ ще не вигадав ліків від цієї напасті. А в Україні міністр охорони здоров’я не може точно сказати коли і як почнеться вакцинація, а в Офісі Президента говорять про перемовини із Польщею щодо постачання вакцин. А ми пам’ятаємо, що Польща сама не виробляє вакцини. В той же самий час, кількість офіційно захворівших на ковід в України вже перевалила за мільйон, а в самому Миколаєва майже 75% лікарняних ліжок передбачених для хворих короновірусом зайняті. Зрозуміло зараз одне – ми житиме з ковідом довго. І позбавимось його після інших країн.

Ще минули рік запам’ятається перемогою здорового глузду над дурнуватим популізмом – перемогою Байдена над Трампом. Україна, поки що, таким похвалитися не може.

Рік запам’ятався місцевими виборами, на яких пропрезидентська партія, та сама, депутатів якої треба міцно контролювати та в якої є вертикаль влади часто-густо не перемогли та посіли навіть не другі місця у багатьох радах.

Ще рік запам’ятався безглуздими кримінальними справами та судовими процесами проти п’ятого Президента України, деякі з них, ну просто написані в Кремлі, та які всі заразом були однією з причин фіаско партії Зеленського на місцевих виборах.

Не забуваємо й про спробу отруєння Олексія Навального, тобто, вбивства, без слідства, суду, вироку та всієї оттої демократичної лабуди. Ми говоримо про банальне вбивство, про яке його виконавці розповідають спокійно, як про… ремонт автівки, а сам Путін, як звичайно, про проїски американських спецслужб. Що раз демонструє людожерську сутність російської держави але ані скільки не засмучує місцевих шанувальників російського світу. Може тих, хто хоче співпрацювати з останніми засмутить, або змусить замислитися?

У будь якому разі, рік 2020-й відходить у минуле. І нехай відходить зі всіма своїми негараздами та проблемами. Для когось він став фатальним, та з ним пов’язані одні лише втрати. А для когось він став вдалим. Комусь він подарував вдачу, перспективу та, навіть, справжнє кохання.

Чого і вам бажаю у році, наступному.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=OqQuOv93QVU&feature=emb_logo

Перші – не завжди найкращі

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Друга сесія обласної ради як і підготовка до неї минула під гаслом: «Хай живе невігластво та свавілля!». Ну, чесно, колеги з обласної ради, важко якось інакше прокоментувати те, що ви пропонували у свій регламент. 

Нагадаю, що регламент будь якої ради – це своєрідна конституція відповідної ради, зведенні правила, за якими кожна з рад житиме всю наступну каденцію. Є закони, які визначають загальні правила, але закони не всеосяжні, часто-густо не детальні і саме регламенти покликані все осягнути та деталізувати. І ось тут іноді трапляються цікаві казуси. Не оминули вони і нашої обласної ради.

З самих цікавих – це можливість позбавляти депутата права голосу за не етичну поведінку. При чому, що таке не етична поведінка обласні депутати не визначили, а лише збираються це зробити. Ця норма, про позбавлення депутата права голосу, невідомо за що, настільки, скажемо так протирічить закону, що деякі депутати прямо говорили про це і анонсували судове оскарження. На щастя, у депутатів обласної ради вистачило здорового глузду, аби вилучити скандальну норму з документу в останній момент, але вони були, як то кажуть «на грані». Але обласні обранці похвалилися, що зробили це раніше за депутатів міської ради.

Ну, що тут додати? Якщо прийняття регламенту ради – це змагання на те, хто швидше ледь не потрапить у халепу та ледь не напорить боків – вітаю вас колеги з обласної ради, ви перемогли! Так тримати! Головне наступного разу – не зупинятися за півкроку від прірви. 

А днем пізніше на свою другу сесію зібралась Миколаївська міська рада. Новий регламент не затверджували, аби пальма першості лишилася у депутатів обласної ради, вирішили, все ж таки, його краще доопрацювати. Натомість, обрали секретаря ради. Ним став Дмитро Фалько, депутат із мерської фракції «Пропозиція». Він говорив про час, як про найцінніший ресурс, який депутати інвестують у місто. За його кандидатуру проголосувало 35 депутатів при одному, що утримався. Фракція ОПЗЖ не брала участі у голосуванні з цього питання. Фалько обрали секретарем попри те, що міський голова помилився та зіпсував свій бюлетень. Депутати, також, затвердили положення про постійні депутатські комісії та затвердили їх персональний та кількісний склад. На відміну від минулого скликання, у міській раді восьмого скликання комісій буде п’ять проти шести.  Серед голів постійних комісій – представники Європейської Солідарності, Пропозиції, Слуг Народу та Нашого Краю. Крім того, депутати перерозподілили бюджет 2020 року.

Отже, констатуємо наступне: Найбільше від того, що сталося виграв міській голова Олександр Сєнкевич. Такою сильною позицією як у нього зараз похвалитися може далеко не кожний український мер. У нього – свій секретар ради, та керівництво у ключових депутатських комісіях. Але він має пам’ятати, що такий величезний вплив тягне за себе величезну відповідальність. 

Серед аутсайдеров процесу – ОПЗЖ. 

Помер Геннадій Кернес – багаторічний мер Харкова. Нещодавно обраний на цю посаду знову. Приведений до присяги за своєї фактичної відсутності на неї. Все – через важке захворювання. Кернес помер через ускладнення після короновірусу. Як на мене – страшна смерть. Не тому, що від хвороби. А тому, що тебе підтримують у стані овоча твої спільники, аби лише отримати владу. Тому, що тебе тримають у вегетативному стані, замість відпустити і даті спокій душі, а самі в цей час змагаються за потоки та ту ж саму владу. А потім вимикають апаратуру, яка підтримує твоє тіло, коли вже немає потреби навіть у твоєму тілі. 

Але, найстрашніше інше. Найстрашніше це те, що переважна більшість харків’ян проголосувала за живий труп, за привід. Як у якомусь середньовіччі. Ось це – справжня смерть цивілізації, демократії та місцевого самоврядування. Принаймні, у окремому Харкові. Який лише на вигляд – сучасний мегаполіс – а насправді – середньовічне захолусття. 

А потім ми дивуємось що телевізійного коміка обирають президентом.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тута - https://www.youtube.com/watch?v=qub0aWm2F9Q&feature=emb_logo

Кіму з Зеленським та Медведчуку з Путіним – мої «вітання»!

 

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Нарешті відбулись перші сесії новообраних обласної та міської рад. 

Щодо ситуації у Миколаївській обласній раді. Очевидно, що у ньому склалася неформальна коаліція Слуг народу та Опозиційної платформи за життя. Про що свідчить злагоджене голосування майже всіх депутатів за кандидатуру голови обласної ради від Слуг народу Анни Замазєєвої та за кандидатуру першого заступника голови від ОПЗЖ Володимира Фроленка. І очевидна явна підтримка цієї нехитрої комбінації з боку нещодавно призначеного голови обласної державної адміністрації Віталія Кіма. Який на словах заявив про те, що не хоче бути головним у обласній раді і ОДА збирається працювати з обласною радою відкрито та прозоро, як партнери. Отже, зі сказаних ним слів можна зробити висновок, що Віталій Олександрович відноситься з цілковитою повагою до місцевого самоврядування. Запам’ятаємо ці його слова. Про них ми згадаємо згадаємо пізніше. 

Але маємо констатувати факт – на сьомому році російсько-української війни у Миколаївській обласній раді де-факто склався союз проросійських колаборантів та пропрезединтської політичної сили. З очевидного благословіння Зеленського та його представника у регіоні. Про що свідчить переписка останнього із головою та куратором миколаївської ОПЗЖ, народним депутатом Юрієм Загороднім. І в той самий час, буквально в той самий час, представників чи не єдиної проукраїнської сили у обласній раді починають переслідувати, вигадуючи кримінальні справи просто на рівному місці. Про що свідчить вручення повісток колишній голові обласної ради від Європейської Солідарності за, начебто, причетність до хибного мінування будівлі обласної ради рік тому і що вона розцінює як політичний тиск та політично обумовлене переслідування. З чим всіх вас, нас, Віталія Кіма, Володимира Зеленського, Віктора Медведчука та Володимира Путіна гаряче «вітаю»!

Тепер про міську раду. Там, принаймні, поки що, все не так драматично. У четвер відбулось прийняття присяги новообраними депутатами, та  новим «старим» міським головою Олександром Сєнкевичем. Крім того, депутати створили тимчасову комісію для розробки Регламенту ради нового скликання, положення про депутатські комісії узгодження кількісного та якісного складу цих комісій. Із примітного. Спіч Сєнкевича. Олександр Федорович сказав, що він за мир, але, якщо треба, то може і повоювати. І друге примітне – це бажання губернатора Віталія Кіма мати свого прямого представника у складі виконавчого комітету ради. Пам’ятаєте, як Віталій Олександрович на сесії обласної ради розповідав про партнерство ОДА та обласної ради? А тут – хочу, каже, прямого представника у виконком. Такого, собі, «смотрящєго». Якщо чесно, такої безпардоного та неприхованого втручання у діяльність місцевого самоврядування у нас я не пам’ятаю. Ні, звісно, губернатори впливали на владу обласного центру, але це завжди було, як це сказати – пристойно, так, напевно. Але щоб так – неприховано, відкрито, без «будь ласка», а просто – хочу і все. Такого не згадаю. Ось відразу ж скажу – особисто я категорично проти такого грубого втручання з боку державної влади у діяльність місцевого самоврядування. Самоврядування на те і самоврядування, що воно самоврядування. Без вказівок та зовнішнього втручання. Особливо такого.

І про короновірус. З 8 по 24 січня Уряд оголосив локдаун.  

На період локдауну заборонено відвідування усіх закладів освіти, окрім дошкільної та спеціальної.

Заборонена робота кафе, барів, ресторанів, крім на виніс і на доставку.

Заборонено приймання відвідувачів у торговельно-розважальних центрах, окрім купівлі товарів першої необхідності.

Заборонено приймання відвідувачів в закладах розважальної діяльності. 

Заборонена робота закладів культури (театри, кінотеатри, виставки), фітнес-залів, басейнів, усіх масових заходів, крім офіційних спортивних. 

Салони краси можуть працювати винятково за попереднім записом та без очікування відвідувачів усередині. Закриються всі заклади розміщення, крім готелів та закладів реабілітації.

У новорічну ніч пропонують дозволити працювати закладам харчування до першої години ночі. 

Громадський транспорт продовжить роботу. Працюватимуть готелі, банки, продуктові, аптеки, поштові оператори, АЗС, СТО. Можна буде купити корм для тварин, відремонтувати автівку.

Отже, шановні, готуйтеся.

Але, у будь якому разі, не забуваємо про маски, дистанцію та антисептики. І бажаю всім не хворіти, бо дали буде цікаво, а як ви, хворі, почуєте та побачите, як я вам про це розповім?

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=2EvwVINuxQU&feature=emb_logo

Випускайте повітря, Артеме Олександровичу

 

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Отже, перша сесія новообраної миколаївської міської ради восьмого скликання відбудеться 10 грудня. Хоча самі вибори депутатів відбулись 25 жовтня. І перша сесія цілком могла відбутися вже 3 грудня, принаймні про це говорив Олександр Сєнкевич, коли розмірковував про плани роботи з депутатами на останній місяць року, що минає. І це цілком логічно – новим депутатам слід, умовно кажучи, вивчати ситуацію, приймати бюджет на наступний рік, розпочинати керувати містом. І до кінця року зовсім мало часу, кожен день важливий. Але міська територіальна виборча комісія, яка відповідно до закону призначає першу сесію нової ради, всі ці міркування відкинула та вирішила керуватися… місячним календарем. Саме тому перша сесія буде не 3 грудня, а на цілий тиждень пізніше 

Здивування та обурення цим «лунатизмом» міської ТВК висловили лідери майже всіх політичних сил, які пройшли до міської ради. Всі, крім ОПЗЖ та партії Шарія. Один з лідерів опозежистів Артем Ільюк так прокоментував цю колізію на своєму фейсбуці, спочатку про міську ТВК, початок цитати: «А я вам напомню, что это независимый орган и никто не имеет права указывать, как делать и что делать, когда он действует в правовом поле»  - кінець цитати. Хоча він, начебто, і за скоріший початок роботи: «Я поддерживаю идею о скорейшем начале работы новоизбранного мэра и депутатов» - кінець цитати. 

Тобто, ідею про скоріший початок роботи Артем Олександрович підтримує, але міську ТВК яка затягує цей початок не засуджує а, навпаки, виправдовує та захищає. Де логіка, спитаєте ви? Логіка є, якщо придивитися ретельніше. Вона стає зрозумілою, коли ми читаємо у тій самій заяві про діалог мера з депутатами, якого мер, начебто, не хоче, знову цитата: «Если мэр решил, что диалог с депутатами ему не нужен – это заведомо ошибочный путь» - кінець цитати. Олександр Сєнкевич навіть вступив у заочну дискусію з Ільюком, початок його цитати: «— Меня удивляет, как иезуитски город пытаются сделать заложником амбиций представителей отдельной политической силы» - сказав він у коментарі виданню «НикВести».

Отже що ми спостерігаємо? А спостерігаємо ми спробу ОПЗЖ, через міську територіальну виборчу комісію, яку ця політична сила фактично контролює, диктувати свої умови не лише міському голові, а і всім іншим депутатам новообраної ради. І диктат цей суто егоїстичний, власношкурний, якщо так можна сказати. Він відбувається всупереч інтересам міста, містян, держави. Коли треба негайно вирішувати питання боротьби з пандемією ковіду, про що навіть говориться у відкритому листі Секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олексія Данілова до депутатів місцевих рад всіх рівнів, початок цитати: «Одним із ключових питань національної безпеки є здоров’я людини. Сьогодні поширення хвороби COVID-19, яка вже забрала життя 12 717 українців, а ще 758 264 людей з початку року захворіло, є загрозою надзвичайно високого рівня. … З метою об’єднання і консолідації зусиль у боротьбі з пандемією вкрай важливим є невідкладне проведення сесій місцевих рад, на яких мало б бути розглянуто питання подолання негативних наслідків поширення COVID-19 у кожній області, кожному районі, місті, селищі, селі» - кінець цитати. Але Артему Олексанровичу разом з ОПЗЖ плювати на життя та здоров’я миколаївців, для них головне – задоволення їх «хотєлок».

Що тут можна сказати? Артем Олександрович, звичайно, можна диктувати свою волю, коли маєш більшість у міській ТВК. Але з першої сесії міської ради восьмого скликання у вас подібної більшості не буде. У сесійній залі у вас всього 17 багнетів. Із можливими сателітами набрання більшості вкрай складне завдання і, навіть, якщо вам це вдасться, в чому я дуже сумніваюся, більшість ця буде вкрай нестійка та вразлива. Особливо, якщо згадати про те, що у вашій власній фракції є такі персонажі, що іноді здається, що вони прибули до нас з іншої галактики або, навіть, з паралельного всесвіту. Отже, надування щік, у політиці річ, звичайно, важлива, але – видохніть, Артеме Олександровичу, випустить повітря. Зрештою, повітря – це лише повітря.

Ось що добре із Давидом Арахамією, що за нього нічого не треба вигадувати, ніяких слів, висловів, або епітетів. Він сам все вигадає, розповість та сам всі епітети скаже – просто бери та використовуй. Так, під час останнього свого великого інтерв’ю він поскаржився на медичну реформу, яка заважає Зеленському та його слугам боротися із короновірусом. Так і хочеться нагадати пану Давиду, що сімейні лікарі, до яких звертаються в першу чергу ковідні хворі і не лише вони – це результат саме медичної реформи, а реформа децентралізації – це те, що дозволяє містам та громадам розвиватися та підтримувати медичну галузь, в тому числі. І щоб ви робили без сімейних лікарів та децентралізації? Зрештою, ви могли все переробити – у вас монобільшість, Зеленський сидить на Банковій – в чому проблема? Проблема, очевидно, в «інтелектуальному локдауні». Це ще один мем, який породив Арахамія. Не важливо, що він мав на увазі – але виглядає так, що у нього з урядом інтелект пішов у локдаун. І про короновірус.

Епідемія COVID-19 продовжується у всьому світі і в Україні. Вже понад 65 мільйонів офіційно підтверджених випадків у всьому світі, і близько восьми сотень тисяч в Україні. І ці цифри стрімко збільшуються щодня. В українському уряді панує повний хаос – прем’єр говорить про масове тестування українців, міністр охорони здоров’я заперечує це. Всі міністри говорять про локдаун, але ніхто не може сказати коли та в якому вигляді. Начебто – з 24 грудня. Або – з 2 січня. Ніхто не знає. Але я знаю – локдауна не буде. 

Судить самі. 

Пам’ятаєте кадри, на яких італійці в березні виходили на балкони своїх квартир та співали? Чому вони так вчиняли? Аби якось розважити та підтримати один одного, бо їм було фактично заборонено залишати власні домівки. За появу на відстані понад 100 метрів від місця проживання без дуже поважної причини, та й ще у групах, італійців карали дуже великими штрафами, або, навіть і більш жорстким покаранням. Оце і був справжній локдаун. Бо таким чином радикально розривалися ланцюги передавання хвороби від однієї людини до інших. Те, що було у нас, і що пропонують вчинити нам у грудні-січні – це фактична заборона на роботу певних бізнесів. 

І все. 

Ніхто не слідкував і не слідкуватиме за пересуванням людей, особливо легкохворих та контактних. Ніхто не картатиме за порушення карантину. А після історії з «Велюром» ніхто особливо не буде дотримуватися карантинних обмежень. Локдаун від Зеленського та Шмигаля з Арахімєю принесе лише ще більше вбивання бізнесу. 

І все. 

Бо це – не справжній локдаун, а імітація. Власне, як і все, що робить Володимир Олександрович. Наслідком цього локдауну стане ще більше падіння економіки, ще більша діра в бюджеті, НЕ зменшення рівня захворюванності на ковід – коли всі перехворіють та настане тепло, тоді і буде зменшення та - зміна Уряду. 

Жити нам за прем’ера Авакова. 

А всім бажаю не хворіти, одягати маски у людних місцях, користуватися антисептиками та поводитися відповідально – хворієте, навіть легко – намагайтеся не контактувати з людьми. Бо наше здоров’я та життя, життя наших близьких, перед усім, від нас і залежить. Іншого способу вижити під час «інтелектуального локдауну» просто не існує.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=bab-xB7quRY&feature=emb_logo

Холодний Шуфрич, Кива поправляючий та Шайхет з Аваковим – переможці ковіда

Вітаємо всіх президентів та всі сосни!

Отже, місцеві вибори 2020 на Миколаївщині закінчилися. Визначився склад рад всіх рівнів, стало відомо прізвище Миколаївського міського голови. Ним став чинний мер міста - Олександр Сєнкевич. У другому турі виборів міського голови 22 листопада він переконливо переміг свого конкурента від ОПЗЖ Владислава Чайку. За Сєнкевича у другому турі проголосувало майже п’ятдесят чотири з половиною тисячі миколаївців, за Чайку – майже тридцять п’ять тисяч з половиною. Владиславу Чайці не допомогла пропаганда мансард на дахах житлових будинків, які паплюжать їх вигляд, не допоміг йому також десант народних депутатів від ОПЗЖ. Не допоміг Нестор Шуфріч, який, бідолашний, не зміг прийняти теплий душ у нашому місті, і тому, знесилений холодною водою, нічого не зміг зробити для свого протеже. Не допоміг Чайці Ілля Кива, який, певно, після відвідування «увєсєлітєльних завєденій» виявив у Миколаєві цілий «прєступний клан Сєнкевича» і обіцяв не віддати цьому кланові перемогу Чайки. Але перемога Чайки виявилась примарною і Кива поїхав собі до Києва, не виконавши того, що обіцяв. Очевидно, що у столиці у нього є більш важливі завдання, як то – поправляти, вибачте, член під час засідання парламенту. Що тут можна додати? Хіба що перефразувати народне прислів’я: «Скажи мені, хто поправляє тобі член, ой вибачте, не те хотів сказати – Скажи мені, хто захищає твій результат на виборах – і я скажу, тобі хто ти».

А якщо серйозно, то це знаковий результат для Миколаєва. Другий раз поспіль наше місто на півдні України не обирає мером ставленика проросійських сил.

У нас таки є новий очільник обласної державної адміністрації. Ним, як і передбачалось, став начальник виборчого штабу партії «Слуга народу» Віталій Кім. Указ про його призначення 25 листопада підписав Володимир Зеленський. Представлення нового губернатора відбулось… у кабінеті Володимира Олександровича про що було розміщене протокольне фото на сайті Офісу Президента. Ну і, досить, я вважаю. Навіщо ото збирати депутатів, мерів в наш ковідний час?. Роботу губернатора Віталій Кім збирається суміщати із депутатством у Миколаївській міській раді. І про короновірус.

Кількість захворівших цією заразою в Україні щодоби б’є нові рекорди. Останні данні – понад 16 тисяч в день і, в Миколаєві – майже п’ять сотень на добу, і, очевидно, що це не межа. В Уряді все більше говорять про повний локдаун, десь на різдвяні та новорічні свята, хоча міністр Степанов стверджує, що всього для рятування життів українців вистачає, а міністр Аваков виступає за негайний локдаун. А Володимир Зеленський? А Володимир Зеленський зустрічається з батьками. Ось такий собі плюралізм думок в одному Уряді.

Здається мені, що жорстких карантинних обмежень, як навесні, що, власне, і називають новомодним словом «локдаун», нам не оминути. Я дуже сумніваюсь, що обіцяні вісім тисяч підприємцям їх врятують. І тут є ще одне пікантне питання. На чиєму боці буде новоспечений губернатор? На боці підприємців, яких локдаун може просто знищити і які обов’язково будуть протестувати, як вже протестували проти карантину вихідного дня представники ресторанного бізнесу Миколаєва, до якого Віталій Кім має безпосереднє відношення і цей протест він підтримував, нам про це відомо, чи буде гнути лінію держави? Подивимось.

А тим часом миколаївська поліція віднайшла абсолютно новий спосіб боротьби з кононовірусом. Завдяки йому ковіду в Миколаєві взагалі не буде. Геть! Зовсім! Як відомо, від цієї хвороби люди, на жаль, вмирають. А померлих треба ховати. А наше поліцейське управління вирішило паралізувати роботу комунального підприємства «Миколаївська ритуальна служба» через що воно не може ховати померлих. Отже, якщо померлих не можна ховати, то померлих не буде. Все, епідемію ковіду в місті зупинено! Поліції слава, Шайхет та Аваков – молодці.

І це вже майже остаточно – Байден – майбутній Президент Сполучених Штатів Америки. Це визнають практично всі – навіть республіканці. Визнають всі, крім самого Трампа та Путіна. Російський цар чи не єдиний у світі правитель, який ще досі не привітав Джо Байдена із перемогою на виборах. Альцгеймер, такий  Альцгеймер. До речі, ще про Альцгеймера, вибачте, про Путіна. Як повідомив його прес-секретар Дмитро Пєсков, Путін не робить щеплення російською вакциною від короновірусу, бо вона, початок цитати: «не пройшла всіх клінічних випробувань» - кінець цитати. Стоп. А як же так? В Росії ж казали, що вакцина є, Росія, як завжди, попереду всієї планети. Ось і наші російські агенти, на кшталт Медведчука, собі щеплення нею зробили. Виходить, на ньому просто проводили клінічні випробування? Ну, в принципі, чудова ілюстрація ставлення російського правителя як до власного народу, так і до власних прислужників у інших державах.

З власного досвіду скажу, що не хворіти на ковід значно краще, ніж хворіти. Тому бажаю вам на нього не хворіти і взагалі, не хворіти. Ну, крім тих, хто готовий заради доведення власної рабської відданості своєму господареві колоти собі всіляку неперевірену хрєнь.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=u-ihUKHNf_E&feature=emb_logo

Чайка, перший «народний мер» Ніконов та «федеральний округ Новоросія»

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Вже три тижні, як відбулись місцеві вибори. Незважаючи на те, що і обласна, і міська виборчі комісії оголосили їх результати, пристрасті навколо них не стихають. Останнього тижня неабиякого розголосу набув справжній скандал із крадіжками голосів від одних кандидатів від ОПЗЖ на користь інших. Про що йдеться? Спробую коротко пояснити.

Новий виборчий закон, за якими відбулись ці вибори, передбачає, що кандидат може змінити позицію у виборчому списку, яку йому визначила партія. Для цього певна кількість виборців мають позначити його номер у виборчому бюлетені, як багато з вас робили. Коли кандидат отримає цю певну кількість голосів виборців, він може пересунитися, умовно кажучи, з останнього місця у списку на перше і стати депутатом. І саме навколо цих розгорівся справжній скандал. Спочатку журналісти відання НикВести, а потім вже й інші спостерігачі помітили суттєву невідповідність між кількістю голосів поданих за певних кандидатів від ОПЗЖ і які відображенні у протоколах дільничних виборчих комісіях та цифрам, які є у протоколі обласної виборчої комісії. Ба більше – у самих протоколах територіальної комісії цифри теж не «білися» як говорять на професійному сленгу члени виборчих комісій.  А голоси поданні за одних кандидатів від ОПЗЖ дивним чином «перетікали» до інших. І саме цікаве, що обласна територіальна комісія визнає, що видала нікчемний протокол, але вже нічого зробити не може. Чи не хоче? Справа дійшла до суду, в якому обласна ТВК заявила, що відомості вона заносила не з протоколів ДВК, а з якоїсь електронної таблиці. Тут треба пояснення. Єдиним джерелом відомостей для визначення результатів виборів є первинні протоколи дільничних виборчих комісій. І сума голосів і якість голосів у протоколах ДВК має відповідати тому, що занесено до протоколів ТВК. Але – не відповідає. Не відповідає у міській ТВК, яка повністю контролюється представниками ОПЗЖ, не відповідає у обласній ТВК. Які можуть бути причини цього?

Причина перша – у виборчих комісіях панує бардак.

Причина друга – у територіальних виборчих комісіях, перед усім – у міський, яка, нагадаю, контролюється представниками ОПЗЖ, вирішили викинути первинні протоколи ДВК на смітник, та просто «подарувати» перемогу окремим кандидатам від ОПЗЖ, замість тих, хто її заслужив.

Я не є прихильником цієї політичної сили, але за неї проголосувало чимало миколаївців. В тому числі, вони визначились з конкретними кандидатами від цієї партії, яких вони підтримали. Але партія їх голоси вкрала, просто знехтувала ними. От така хороша партія «Опозиційна платформа за життя», з такою «повагою» вона ставиться до своїх виборців. До речі, від неї у другому турі мерських виборів балотується кандидат з відомим у місті прізвищем. Але про це пізніше.

А в Миколаївській області, судячи зі всього, новий очільник Миколаївської обласної  державної адміністрації. Ним стане голова виборчого штабу «Слуг народу» Віталій Ким. Той самий, який не вивів до другого туру мерських виборів Тетяну Домбровську, той самий, який «забезпечив» «призове» третє місце партії Слуга Народу на міських виборах. Як стало відомо з його короткої презентації на засіданні Кабінету Міністрів, на якому було погоджено його кандидатуру, він збирається підвищувати привабливість нашого регіону, бо «Велике будівництво» будує дороги до узбережжя Чорного моря Миколаївської області. Ще він казав про корупцію, відновлення суднобудування, але жодного слова ми не почули про те, як він буде долати пандемію короновірусу, хвиля якої буквально накриває Україну і наш регіон. 

До речі, про COVID – 19. Його все більше і більше в нашому житті. Захворів Зеленський, у лікарні опинився Сєнкевич, а миколаївці ще й досі продовжують їздити у маршрутках без масок. Чи вже з масками? І з цих вихідних до кінця листопада запроваджується так званий «карантин вихідного дня» фактично – це є локдаун на два дні з сьомі на тиждень.

Повертаємось до теми місцевих виборів. 22 листопада у Миколаєві відбудеться так званий другий тур мерських виборів, бо 25 жовтня переможця не було визначено. Миколаїв вирішуватиме, хто наступні п’ять років буде міським головою, хто буде на чолі міста. Або це буде чинний міській голова Олександр Сєнкевич, або висуванець партії ОПЗЖ. Так, представник тої самої партії, яка з такою «повагою» ставиться до волі власних виборців. Тої самої партії, в якій хто буде балотуватися, хто буде претендувати на посаду голови обласної ради – визначатиме так звана Стратегічна раді у Києві, чотири людини, серед яких є Віктор Медведчук, відомий адвокат Василя Стуса. А там партія «говоріт Медведчук, а подразумєваєт Путін». І цього ніхто не приховує. І, якщо про Сєнкевича все більш-менш відомо, він останні п’ять років на видноті, то Владислав Володимирович потребує більшої уваги.

Отже Владислав Чайка – син багаторічного Миколаївського міського голови Володимира Чайки. Є бізнес-партнером Олексія Пеліпаса. Саме за часів коли міським головою був його батько цей тандем отримав у власність купу комунального майна – підвали та інші об’єкти, які є співластністтю мешканців будинків, всупереч всім нормам та законам. До речі, Чайку називають на рекламі «народним мером». Але він другий народний мер після Дмитра Ніконова, який вже носив цей «почесний» титул у 2014 році під пам’ятником ольшанцям і прапором Николаевской Народной Республики, тоді ж, до речі, проводився так званий референдум щодо федералізації України та створення у її складі федерального округа «Новоросія». Ви спитаєте, а що спільного між так званим «народним мером» Дмитром Ніконовим, федералізацією України, Новоросією та Владиславом Чайкою? А те, що вони обидва у 2010 році балотувалися до міської ради від Прогресивно-соціалістичної партії України. Так, тої самої ПСПУ незабутньої Наталії Вітренко, яка виступала за союз з Росією та проти спільних з навчать з країнами НАТО. Цього літа Владислав Володимировича трохи не занесло у стан Слуг Народу, принаймні, він був не проти і заявляв про підтримку Зеленського. Але згодом повернувся до звичного промосковського стійла. 

Отже, а що 22 листопада? А 22 листопада частина виборців, яким з якихось причин не дуже подобається Сєнкевич, можуть взагалі не прийти на виборчі дільниці. Незважаючи навіть на те, що Чайка їм не подобається ще більше – мовляв, обоє рябоє. А ось виборці Чайки прийдуть обов’язково – бо вони дисципліновані, люблять Путіна та ностальгують за Совєтскім Союзом. І таким чином ми ризикуємо отримати на чолі міста власника майна, яке по-праву мало лишатися у власності миколаївців та шанувальника «русского міра». Як вам так перспектива?

Особисто до Сєнкевича у мене були, є і будуть питання. Як у містянина, та як у майбутнього депутата міської ради – ані він сам, ані ви можете в цьому не сумніватися. А ось до Владислав Чайки у мене питань немає. Тому я 22 листопада обов’язково беру з собою паспорт, захисну маску та обов’язково йду на свою виборчу дільницю і голосую. І мій вибір очевидний. Бо Миколаїв був, є і має залишатися українським містом у складі єдиної України. І розвиватися, звичайно.

Закликаю вас 22 листопада вчинити так саме!

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=MqgJpImiMDE&feature=emb_logo

Не адекватний

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Як і обіцяв, зустрічаємось вже після виборів.

Поки всі рахували бюлетені на виборчих дільницях, а потім вираховували у штабах та територіальних виборчих комісіях скільки яка партія отримала мандатів у місцевих радах наступного скликання, в Україні стався величезний бабах. Такий собі конституційний бабах. Я про рішення Конституційного Суду, відповідно до якого фактично скасовуються всі надбання у антикорупційній боротьбі після Революції Гідності та яке, за його руйнівними наслідками, порівнюють з ядерним вибухом. Зокрема, цим рішенням у минуле має відійти відкритий доступ до електронних декларацій чиновників та суддів, скасовується кримінальна відповідальність за брехню у тих самих деклараціях, а головне – Національне Агентство з запобігання корупції позбавляється права перевіряти відомості у деклараціях посадовців без чого вся антикорупційна риторика останніх років втрачає будь який сенс. Реакція Володимира Зеленського на цю новину була просто блискавичною. Він геть забув про своє доленосне опитування під час голосування 25 жовтня, скликав засідання Ради національної безпеки та оборони і повідомив всім, що за таких рішень Конституційного Суду грошей Україні ніхто не дасть. І запропонував рішенням Верховної Ради розігнати весь Конституційний Суд, а якщо Рада не погодиться, а там, нагадаю, більшість депутатів – від Слуги Народу -  президентської партії, пригрозив і Раду розпустити. При цьому, навіть депутати його фракції не вважають, що Володимир Олександрович має законні підстави для розпуску Верховної Ради, а спікер парламенту, який теж від Слуги Народу вносить свій, альтернативний законопроект, який передбачає відновлення антикорупційних норм, але без розпуску Конституційного Суду, яке всі експерти називають незаконним. Зеленський наполягає на своєму законопроекті і чим все закінчиться – особисто я не беруся спрогнозувати. 

Наразі, що ми маємо? Ми маємо чистої води провокацію з боку проросійського та олігархічного лобі у парламенті – бо своє рішення Конституційний Суд прийняв не просто так а за поданням нардепів від ОПЗЖ та За Майбутнє. І маємо хаотичну та судомну реакцію Зеленського. Він поводиться як авторитарний правитель, як лідер політичної партії, яка  щойно отримала на виборах відсотків зі 75, а не програла місцеві вибори майже скрізь. Він вимагає порушити закон, так, начебто закон – це він. Так, начебто має за собою величезну армію активних прихильників, готових до активних дій на його боці. І ніякого маневру, ніяких обхідних шляхів – тільки напролом. І в такий його поведінці, як на мене, – абсолютна відірваність від реальності, не розуміння хто він та на якому світі знаходиться. Мусимо визнати – Володимир Зеленський вже не адекватна людина. Його вже майже ніхто не боїться, навпаки – піднімають на глум. Наразі, ми спостерігаємо початок карколомного краху епохі Зеленського про що, до речі, свідчать результати місцевих виборів. Ось про них зараз і поговоримо.

Миколаївська міська територіальна виборча комісія у вівторок, 3 листопада оголосила результати виборів до Миколаївської міської ради, а у четвер, 5 листопада – результати виборів Миколаївського міського голови. Отже, до Миколаївської міської ради заходять шість партій – ОПЗЖ взяла 17 мандатів, Пропозиція – 14 мандатів, Слуга народу – 9, Європейська Солідарність – 5, Партія Шарія – 5 та Наш Край – 4. 

Щодо виборів Миколаївського міського голови, то жоден з шести кандидатів в мери 25 жовтня не набрав більше половини голосів виборців. Найбільше голосів набрали Олександр Сєнкевич та Владислав Чайка. Отже, 22 листопада на нас чекає другий тур мерських виборів в якому приймуть участь Сєнкевич та Чайка.

І хоча, хто стане мером ще невідомо, але деякі попередні висновки вже можна зробити. Пропрезидентська партія не перша та, навіть не друга – а лише третя. І це результат притаманний для абсолютної більшості рад по всій Україні. В лічених радах Слуга народу взяла першість – у кращому випадку – на другому місці, а й то і ще менше, як у Миколаєві. Є такі, в які вони взагалі не пройшли. Всіх здивував результат Пропозиції, напевно, що самого Олександра Федоровича найбільше. Жодна з партій, які пройшли до міської ради обласного центру немає більшості і жодна не є такою великою, щоб мати визначний вплив на результати голосування. Отже, для обрання ключової людини у міській раді, після міського голови – секретаря ради та для прийняття будь яких інших рішень депутатським фракціям та групам прийдеться об’єднуватися. Формат цих об’єднань особисто я не беруся прогнозувати, принаймні, зараз. До 22 листопада точно не візьмуся. Але буде цікаво, обіцяю. 

На момент, коли готувався цей матеріал, ще не було оголошено офіційних результатів по виборах до Миколаївської обласної ради. Але вона буде такою самою строкатою, як і Миколаївська  і так само там будуть можливі будь які домовленості, союзи та коаліції. Там теж буде цікаво.

Рахують голоси довго не лише в Україні. В Америці через пандемію коронавіруса десятки мільйонів американців проголосували поштою. Таких виборців було настільки багато, що пошта ще й досі доставляє бюлетені на пункти, де їх рахують. Коли готувався цей матеріал, переможець ще не бува зрозумілий, але за рахунок «поштових» голосів перевагу почав отримувати Джо Байден, а Дональд Трамп, який був у лідерах після підрахунку звичайних, «піших» голосів тих американців, які прийшли на виборчі дільниці, своє лідерство почав втрачати. Причому, у деяких важливих штатах перевага Байдена налічує менше тисячі голосів! І все це дуже нервує Трампа та його прихильників. В деяких американських містах почалися маніфестації прихильників обох кандидатів із протилежними вимогами – ті хто за Байдена вимагають всі голоси порахувати, ті, хто за Трампа – навпаки, припинити підрахунок,  або вимагають більшого контролю за цим процесом. 

Отже, як бачите, цікаво не лише у нас, а й в самій Америці.

І все це – на тлі нової хвилі пандемії COVID-19, яка накриває Україну та Європу. 

Ми навіть не уявляємо, як цікаво незабаром буде всім.

За цим кланяюся – побачимось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=IMWEvBEPRwo&feature=emb_logo

Про динозаврів, вінегрет, відсутності контролю та бурхливе минуле колишнього голови облради

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Лише тиждень розділяє нас від дня «Ч», від дня місцевих виборів. На яких, нагадаю, миколаївці, як і всі українці, обиратимуть міських, селищних та сільських голів та депутатів відповідних рад. Загалом – місцеву владу, яка, за ідеєю, має опікуватися чистотою вулиць, станом місцевих доріг та справністю каналізації. Але пристрасті, які вирують навколо цих виборів у Миколаєві, та й не лише у ньому, значно перевищують рівень парламентських і, подекуди, навіть президентських виборів. 

Перед усім – я кажу про епопею із реєстрацією виборчих списків ОПЗЖ до міської ради. ОПЗЖисти дуже сильно наксоячили з ними – чи то не встигали «обілетити» всіх, хто отримав право на білети, чи то просто у них у штабі бардак. Для того, щоб ці косякі виправити було влаштовано фактичне захоплення влади у міський територіальній виборчій комісії. Цей Sturm und Drang - «буря та натиск» - відбувався драматично – із зламом сейфу комісії, нічними бдєніями та надзвичайною активністю активістів ОПЗЖ міцної статури. Всіма правдами, а, вірніше, неправдами ОПЗЖ у бюлетенях буде. Тут особливу роль зіграла абсолютна безпорадність нинішньої ЗЕвлади.

Отже, 25 жовтня миколаївці обиратимуть собі мера та депутатів міської ради. У соціальних мережах, на ютьюбі безліч рекламних роликів кандидатів різного штибу. Купа записів різноманітних передач та ефірів. Деякі з них привернули мою увагу і я спробував проаналізувати та прокоментувати них. Вмощуйтесь перед екранами та моніторами зручніше, буде цікаво.

Отже, перший екземпляр – Микола Круглов. У своєму відео він зробив декілька цікавих заяв. Спочатку – про те, що в нього є стратегія, та сама «стратегія Круглова» про яку нам кричить з кожного стовпа реклама, але якої ніхто не знає, потім він розкриває деякі деталі цієї так званої стратегії – і головна з них – про те, що він відновить суднобудування. На цій ностальгічній ноті хочеться особливо зупинитися. Справа в тому, що за часів його першого пришесття на посаду голови обласної державної адміністрації у 1994 – 1999 роках, суднобудівна галузь Миколаєва зазнала особливо стрімкого занепаду. Саме тоді наші суднобудівні заводи фактично зупинилися. А ще тоді, коли Круглов був міністром транспорту зазнало кінцевого краху Чорноморське Морське Пароплавство. Не зміг тоді – а зможе зараз? Також Микола Петрович хоче будувати так званий «японський міст» та боротися із численною рекламою на вулицях. Дивлячись на всі ці обіцянки зробити те, чого він не зробив, маючи значно більше влади та повноважень, ніж та влада та повноваження, які він намагається взяти зараз, невільно згадуєш слова одного з персонажів фільму «Парк Юрського періоду» - «У динозаврів був шанс. Вони його згаяли. Так чи варто його їм давати ще раз?».

Інший лідер політичного руху, Олександр Садиков, кандидат в міські голови вважає, що все, що відбулось в Україні у 2014 році – а саме – анексія Криму та окупація частини Донбасу – сталось через неправильну гуманітарну політику української влади (). Так і хочеться порівняти його з Вітольдом Фокіним, якого Володимир Зеленський нещодавно героїчно звільняв з Тимчасової Контактної групи по Донбасу через подібні заяви. Той, до речі, теж вважає, що українці та кримські татари сильно дратували кримчан, що і стало причиною анексії Криму Росією. Отже, не дивно, що у виборчому списку партії цього лідера є такий собі Ігор Дятлов – голова Миколаївської обласної ради часів президентства Януковича, той самий, який керував миколаївським антимайданом та порівнював учасників Революції Гідності із нацистами, брехав про начебто побиття міфічними приїжджими миколаївця за те, що він, миколаївець розмовляв рідною, вочевидь, російською, мовою, брехав, бо ані того побитого, ані тих «чужаков» які його начебто били ніхто не бачив. Він же не шкодував гучних епітетів щодо учасників Майдану – «головорізи, погромники», та взагалі, обіцяв стерти з лиця землі будь кого, хто проти нього – просто хотілось нагадати про ці буремні епізоди з життя Ігоря Сергійовича. І висловити здивування симбіозу помаранчого губернатора часів Ющенка та біло-голубого глави обласної ради часів Януковича. До речі, список тої партії взагалі схожий на якийсь вінегрет. 

А тим часом народні депутати від «Слуги народу» возили по місту бутафорську булаву Зеленського з телевізійного серіалу та так само по-бутафорськи боролися із своїми опонентами. Ну, тобто – продовжували жити, як і їх політичний лідер у вигаданому світі. До речі, про лідера. Той захотів розпитати 25 жовтня народ абсолютно незрозумілим, з абсолютно незрозумілим юридичним підґрунтям опитуванням. Питань буде п’ять і всі вони абсолютно популістські, як, власне, і всі останні півтора роки правління ЗЕкоманди.  І знаєте, я навіть не буду обговорювати всі ці питання, бо не в цьому суть. А суть в тому, що Зеленський вже звертався до українців з подібним півтора роки тому. І обіцяв півтора роки тому вирішити легко, швидко та просто всі проблеми та виконати всі побажання українців але – не вирішив і не виконав. Але схоже, що зібрався продати нам всім повітря другого разу. І зміст питань не має абсолютно ніякого значення, бо, як і півтора роки тому їх не буде вирішено. Ну, що, мудрий український народ – повіримо йому ще раз, дамо йому ще один шанс?

Чимало видосів від кандидатів партії Сєнкевича. Дехто її називає партією мерів. Але у Миколаєві виборчий список цієї партії вірніше назвати партією чиновників. Безліч начальників управлінь, департаментів та керівників комунальних підприємств. Всі вони готові, цитую «брати відповідальність», та йти до міської ради депутатами. І я цілком припускаю, що кожний з них окремо є чудовою людиною. Але. Є одне але. Всі вони - підлеглі міського голови, вони залежні від нього. І вони є представниками виконавчої гілки влади, тої гілки, яка виконує рішення. Натомість, міська рада приймає ці рішення та здійснює функції контролю за їх виконанням. А що буде, якщо одні і ті самі люди прийматимуть рішення та контролюватимуть їх виконання? Практика показує, що нічого доброго. Крім того, ці люди вже взяли на себе відповідальність, коли почали працювати у виконкомі. Невже замало відповідальності?

Натомість, Петро Порошенко одужав від коронавірусу і відразу ж пішов у наступ. У своєму відеозверенні, записаному після одужання, він абсолютно справедливо критикує Зеленського та всю ЗЕвладу за бездіяльність та згаяний час замість підготовки держави та суспільства до боротьби із пандемією КОВІД-19. І просто пропонує чіткий та конкретний план подолання кризи. А найперший крок з подолання кризи до якого він закликає – це зробити правильний вибір на місцевих виборах 25 жовтня. Якщо чесно, то відрадним є те, що хоч хтось в цій державі попри все зберігає впевненість, здоровий глузд та знає що робити. 

А всім миколаївцям 25 жовтня я бажаю не схибити. 

Я бажаю не повестися на обіцянки легкого рішення складних проблем – останні півтори роки показали, що легких рішень не існує, просто не існує.

Я бажаю не втрачати контроль над виконавчою владою – відсутність такого контролю ні до чого доброго не приводить.

І ще я бажаю не толерувати явних або прихованих російських колаборантів – бо вони спряли початку війни на сході України, та анексії Криму – Миколаїв не може повторити долі Донецька, Луганська чи Сімферополя.

 Натомість, бажаю всім безпеки та розвитку українського міста Миколаїв у складі єдиної та неподільної України.

Втім, 25 жовтня кожний має зробити свій власний вибір. Але потім відповідати за нього. Саме цим, відповідальністю, дорослі люди відрізняються від дітей. А ми ж з вами всі дорослі – чи не так?

За цим кланяюся – побачимось вже після виборів. 

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=JYm0zKaaypI&feature=emb_logo

О ситуации в городской ТВК

 Коротко о происходящем сейчас в городской избирательной комиссии.

1. Комиссия работает в условиях жесточайшего и абсолютно беспрецедентного давления на нее. За весь свой опыт работы в избирательных комиссиях, а у меня за плечами три окружных и Николаевская областная ТВК в 2015-2020 годах лично я с подобным сталкивался, но ни в таких масштабах. Ярчайший пример – последнее заседание в воскресенье, 27 сентября. Депутат областного совета Максим Невенчанный практически вмешивался в работу комиссии, оказывая на ее членов психологическое давление, кому интересны подробности – можно рассмотреть почти пять часов этого безобразия тут: https://www.youtube.com/watch?v=10QMuiBLG64&feature=emb_logo 

В таких условиях членам комиссии крайне тяжело выполнять свои обязанности, это негативно сказывается на работе комиссии и ставит под угрозу реального срыва городские выборы в целом.

2. Теперь о ситуации с регистрацией партийного списка ОПЗЖ, вокруг чего, собственно, и разгорелся последний конфликт. Все субъекты избирательного процесса – и партии, и избирательные комиссии должны следовать букве и духу Закона, в нашем случае – недавно принятому Избирательному Кодексу Украины. В Законе, в частности, четко прописана процедура выдвижения кандидатов местной организацией партии и требования к составлению списков кандидатов. Это и сообщение на сайте партийной организации за пять дней до конференции/собрания, и процедура аккредитации представителей СМИ, и предупреждение о конференции за день соответствующую избирательную комиссию и многое другое. Из серьезных новшеств Кодекса – соблюдение гендерной квоты в списках. В каждой полной пятерке списка должно быть не меньше двух лиц одного пола. То есть, если в пятерке есть три «мальчика», то остальные двое должны быть «девочками» или наоборот. Если в списке есть неполная пятерка – от 2 до 4, то «мальчики» с «девочками» должны там чередоваться. Это - требование Закона и оно применяется для ВСЕХ партий без ИСКЛЮЧЕНИЯ. И все партии тут в одинаковых условиях. И я не понаслышке знаю, насколько трудно соблюсти эту норму. В связи с этим возникает резонный вопрос: Почему все партии должны выполнять это требование, а ОПЗЖ – нет? Не выполняешь требование Закона – нафиг с пляжа. А что касается обвинений избирательной комиссии в подмене или фальсификации документов – то это прямая дорога в полицию, писать заявление, а не повод для истерик и махания рукам на заседании комиссии. Я уже не говорю о странном несоответствии списка партии, оглашенного на партийной конференции в прямом эфире и списка, предоставленного в комиссию.

3. И последнее. Для «Слуг народа». Ваш представитель – глава териизбиркома, это ваше лицо, если хотите. Объясните мне, почему она жалуется на незаправленный картридж и нехватку бумаги? Или нехватку какой-то канцелярии? Я уже не говорю о других, более серьезных вещах. Это просто позор какой-то…

Про шкарпетки

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Місцеві вибори – менше, ніж за місяць, отже, весь цей час до 25 жовтня тема місцевих виборів – це топ-тема, звичайно, якщо хтось з депутатів від «Слуги народу» не буде вимагати «плюшек» і потрапляти за це за грати, або хтось з них не робитиме недолугі та відверто глупі заяви, про що ми ще згодом поговоримо.

Отже, оскільки останній день висування кандидатів – 24 вересня, то останні два тижні – то був цілий парад партійних конференцій, зборів, які, власне, і висували своїх кандидатів на посади депутатів всіх рівнів та міських і сільських голів.

Партія «За майбутнє», яку тісно пов’язують із українських олігархом Ігорем Коломойським на Миколаєвщині представлятиме, перед усім, Юрій Гранатуров – персона відома, можна сказати, старожил миколаївської політики. Стальки, скільки він змінив політичних проектів, стільки в мене немає пар шкарпеток. І що цікаво, всі ці проекти так само, як мої шкарпетки – сірі або темні і без будь якої виразної ідеології. Так, так – мої шкарпетки – поза будь якої ідеології. Замайбутнівці, або ще як неформально називають цю цікаву політичну субстанцію «За майбах» - натякаючи на основну мету її учасників – щоб у кожного з них було по «Майбаху», йдуть до влади тому, що, за їх же словами, їм набридло що у владі коїться бардак. Правда, хочеться тут же запитати – а хто ж є джерелом цього бардаку – коли сам Юрій Ісайович і багато кандидатів від «Майбаха» є діючими депутатами і не один термін? Хто ж цей бардак в цій владі там створив? До речі, значна частина кандидатів із списку цієї партії встигла за останні кілька місяців щонайменше двічі змінити партійну прописку. Повторюю, в мене стільки пар шкарпеток немає, скільки у них партій було і ще буде.

«Наш край» висунув на мери міста Миколу Круглова, який не відчуває відповідальності за своє голосування в українському парламенті за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року, після прийняття яких було відкрито шлюз для кривавого насилля на Майдані та не вважає Росію агресором. Такий висновок можна зробити хоч би з того, що він не дав прямої відповіді на відповідне пряме запитання. Очікувано у списках «Нашого краю» Юрій Кормишкін, серед цікавого – Світлана Федорова, керівниця обласної інфекційної лікарня. Остання обставини неабияк обурила Олексія Вадатурського – мовляв, Федорова має людей від коронавірусу лікувати, а не балотуватися. На що Федорова відповідає довгими та розлогими постами у Фейсбуці, настільки довгими и розлогими, що виникає питання – а є в неї час лікувати хворих – написання таких дописів вимагає чимало часу?

«Пропозиція» цілком передбачувано висунула в мери Сєнкевіча. Із цікавого в спискіах цієї партії, напевно – лише сам Сєнкевич та підприємець Дмитро Фалько, решта – чиновники, голови райадміністрацій, і деякі активісті, відомі тим, що виконували роботи за гроші для Агенції Розвитку Миколаїва. Це, власне, все, що можна сказати про цю політичну силу.

«Європейська Солідарність» висунула кандидатів в понад як тридцять рад різних рівнів по  всій Миколаївській області. Виборчий список до Миколаївської обласної ради очолив голова обласної організації Михайло Талпа, а до Миколаївської міської ради – очільниця Миколаївської міської організації партії – Олена Кісельова. Партійна команда ЄС спрямована на вирішення нагальних проблем області та міста. У списках – підприємці, лікарі, фермери, юристи.

«Слуги народу» провели свою конференцію можна сказати, по-сімейному, без «большого стєчєнія народу». А Ігор Дятлов та Олександр Садиков опинилися в одному списку партії під назвою «Миколаївці». Що характерно – як і в «Майбахі» в «Миколаївціях» багато чинних і колишніх депутатів, для яких звично міняти політичні проекти, знову згадаємо про шкарпетки.

Але найбільш драматичним, скандальним та просто кумедним виявилось висування кандидата в мери Миколаєва та кандидатів в депутати Миколаївської міської ради від ОПЗЖ. Ще два тижня тому, особисто я стверджував, що кандидатом в мери Миколаєва від цієї політичної сили буде Артем Ільюк, а Владиславу Чайці нічого там не обломиться. Про це свідчило все – і просто надмірна реклама Ілюка на бордах і в соцмережах, і заяви голови обласної організації ОПЗЖ про те, що Ільюк є найбільш вірогідним кандидатом в мери від ОПЗЖ, і те, що Артем Олександрович став головою міської організації цієї партії. Аля я помилявся. Владислав Чайка, який ще влітку думав йти в мери від «Слуг народу» переграв свого молодшого візаві. Напевно, далися взнаки спритність та зв’язки його керівника штабу, може ще якісь моменти, про які ми не знаємо. Але цей тиждень розпочався з того, що відбулись збори міської організації ОПЗЖ на якій не відбулось висування ані самого Ільюка в якості кандидатів в мери, ані кандидатів до депутатів до міськрада потім відбулась конференція обласної організації цієї партії, на якій було висунуто Владислав Чайку на посаду Миколаївського міського голови та виборчий список ОПЗЖ до міськради, в якому не прозвучало прізвища Артема Олександровича, принаймні, в першій п’ятірці точно не звучало. Але вже наступного дня список звучав зовсім інакше, принаймні, його друга позиція, бо так вирішила так звана «Стратегічна рада» ОПЗЖ, яка, як відомо, складається з чотирьох осіб: Медведчук, Льовочкін, Рабинович та Бойко – такі собі відомі українофіли та меценати. 

Отже, про що говорить ця ситуація? Вона говорить про те, що внутрішньовідова боротьба всередині цієї сили просто шалена і про те, що команда ОПЗЖ йде на міські вибори як команда жаби та гадюки – із величезним протиріччями всередині. І як вони збираються керувати містом, не дай Боже, звичайно, із такою файною командою заклятих друзів та однодумців? А ще, це дуже красномовно характеризує рівень внутріпартійної демократії цієї політичної сили. Втім, якщо комусь це подобається…

Отже, на мерську посаду претендуватимуть шестеро осіб: Микола Круглов, Юрій Гранатуров, Тетяна Домбровська, Владислав Чайка, Олександр Садиков та чинний міський голова Олександр Сєнкевич. І загалом понад десяток партій висунули своїх кандидатів у депутати на міських депутатів, але про це поговоримо згодом. Ось такі розклади за чотири тижні до дня голосування, яке, нагадаю, відбудеться 25 жовтня.

Ну і, наостанок. Давід Арахамія в своєму черговому інтерв’ю заявив, що «Слугам народу» чим менше вони наберуть місць в місцевих радах, тим краще, аби не відповідати за погані дороги та діряву каналізацію,бо з позиції опозиції їм краще виходити на нові парламентські вибори. Отже, переводжу на людську мову слова голови парламентської фракції партії «Слуга народу». Ця партія хоче бути в опозиції задля того, щоб легше було обратися але потім ні за що не відповідати і знову обратися. Це, на мою думку, не політична партія, а лохотрон якійсь. А, втім, якщо Арахамія хоче меншу долю у місцевих радах, то може, дамо людям те, чого вони хочуть, зробимо їх разом? Я маю на увазі – зробимо щасливими. Бо мати те, чого жадаєш – це справжнє щастя.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=N_9JuwceOlk&feature=emb_logo

Ми пам’ятаємо

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Миколаїв – місто відчайдушних сміливців – це очевидний факт. Хоробрий тут на хороброму сидіть та хоробрим поганяє, так можна сказати, якщо перефразувати Миколу Гоголя – класика російської літератури із українським колоритом. Саме такого висновку доходиш коли дивишся статистичні відомості по захворюванності коронавірусом в Україні загалом та в Миколаєві зокрема а потім виходиш на вулиці рідного міста. Минулого тижня в Україні було вперше зафіксовано понад три тисячі хворих за добу. Це в десятеро більше, ніж фіксувалось на початку пандемії у березні. Загалом, по Україні – вже під 150 тисяч хворих але коли я пишу, та вимовляю ці слова це число змінюється в бік збільшення а не зменшення. Так саме і в Миколаївській області та в самому Миколаєві кількість хворих на КОВІД-19 рекордна. Міські лікарні стрімко заповнюються хворими і можуть переповнитися за кілька тижнів. Або цього не сталося міській голова Олександр Сєнкевич закликає миколаївців витримувати всі санітарні норми. Але всі ці заклики марні. Сміливі мешканці міста маски у маршрутках, магазинах та інших людних місцях з обмеженим простором переважно не носять, дистанції не дотримуються, бо хвороби не бояться! Отже, більшість миколаївців – хоробрі люди, які зовсім не цінують ані власного життя, ані життя оточуючих. Бєзумству храбрих поьом ми славу! Або – слабоуміє і отвага! 

Пандемія – пандемією, а маховик місцевих виборів набирає обертів. Основні гравці роблять остаточні ставки та визначаються з кандидатами. Так, схоже, що ОПЗЖ визначилось із власним кандидатом в миколаївські міські голови – ним буде Артем Ільюк, колишній депутат Миколаївської міської ради та Ради Верховної, принаймні, про це свідчить той факт що саме він став керівником міської партійної організації. Отже, виходить, що всі плітки про те, що Владислав Чайка штурмуватиме мерську посаду від під прапорами ОПЗЖ були лише плітками, які, скоріш за все, поширював штаб кандидата. Від Слуг – Домбровська, Дятлов знайшов собі «Миколаївців», отже Чайка буде у поодинокому польоті. 

В той самий час, партія «Наш Край» висуне на посаду Миколаївського міського голову Миколу Круглова. Про це у своєму фейсбуці написав очільник Миколаївської обласної організації «Нашого Краю» Юрій Кормишкін, початок цитати: «Наш край» единой командой выдвигает на должность мэра опытного управленца, государственного деятеля, сильную личность, николаевца – Николая Петровича Круглова. Мы уверены, что Николай Петрович – это именно тот человек, который способен дать городу перспективу, развитие и экономическую стабильность, а горожанам уверенность в завтрашнем дне, комфорт, безопасность и достойный уровень жизни.Будущее родного края за хозяйственниками и профессионалами. Городу нужны государственные деятели, а не слуги» - кінець цитати.

Отже поговоримо про двох персонажів із цього переліку майбутніх кандидатів, бо остаточно ми почнемо дізнаватися весь список всіх кандидатів із 15 вересня коли, згідно закону почнеться їх висування партіями. Але нам цікаві Ільюк та Круглов. Незважаючи на те, що вони різні за віком у них є спільне минуле – це активне членство в Партії Регіонів за часів президентства Януковича Віктора Федоровича. І вони були там не рядовими партійцями вони обіймали досить високі державні та партійні посади і обидва відзначились на них. Микола Петрович з 2010 по 2013 роки обіймав посаду голови Миколаївської облдержадміністрації. Саме за його керування областю сталися Врадіївські події, коли мешканці цього райцентру на Миколаївщині здійняли справжній бунт проти міліцейського свавілля – працівник органів, який, до того ж був родичем тодішнього очільника обласного Управління МВС, зґвалтував та жорстоко побив жінку, а його колеги намагалися це приховати. Ці події сколихнули та обурили всю Україну і вважаються зараз провісником Майдану. Артем Ільюк у 2010 – 2012 роках очолював фракцію Партії Регіонів у Миколаївській міській раді, а з 2012 році опинився у парламенті, де до нього наприкінці 2013-го приєднався Микола Круглов. І там вони лишалися вірними своїй політичній силі до кінця, вони обидва голосували, голосували руками за так званні «диктаторські закони 16 січня» у 2014 році. Це був розпал Майдану, але жертв до цього голосування не було. Але прийняття цих законів, які суттєво обмежували основні свободи громадян, недарма їх назвали «диктаторськими», стали для тодішніх українських силовиків своєрідним «спусковим гачком» - вони дали зелене світло для ескалації насильства проти майданівців. І вже 19 січня саме серед майданівців з’явились перші жертви. І спіраль насильства з того моменту йшла тільки вгору, поки не дійшла до розстрілу «Небесної сотні» у лютому 2014 року. 

Що було потім – відомо всім. Користуючись внутрішньою слабкістю України Росія анексувала Крим, окупувала частину Донбасу та розпочала проти нас гібридну війну, яка точиться й понині та яка призвела до тисяч загиблих, десятків тисяч поранених та мільйонів біженців. І коли всі миколаївці підуть 25 жовтня на виборчі дільниці вони мають пам’ятати імена тих, хто натиснув свого часу спусковий гачок цих всіх подій. І хто навіть не вибачився за ті свої дії, принаймні я про це нічого не чув.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=KD80jyHXffA&feature=emb_logo

Ковід, вибори та психічне здоров’я

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Його ніхто не хоче помічати, про нього воліють забути та не згадувати, так, начебто, його не існує. А дехто взагалі не вірить в його існування. Але він є, він нікуди не дівся і заявляє про себе кожного нового тижня все гучніше і гучніше. Я говорю про коронавірус, який по кількості захворюванності в Україні б’є всі рекорди. Щодня реєструється більше двох тисяч нових хворих і це число стрімко наближається  до трьох тисяч, кількість оддужавших – значно менша. Загалом, по Україні зареєстровано понад 130 тисяч хворих, і поки я говорю ці слова, ця цифра змінюється у більшу сторону. Останніми днями спалах COVID-19 відмічається і на Миколаївщині, особливо – в самому Миколаєві – по 60-70 нових хворих, з яких більша частина – в обласному центрі. Цей різкий спалах став причиною того, що святкування дня міста, яке планувалось на 12 вересня було скасовано як і, взагалі, всі масові розважальні заходи. Олександр Сєнкевич заявив, що свято – це добре і це подарунок для будь якого мера напередодні місцевих виборів, але ризикувати здоров’ям містян він не може. Хоча майже катастрофічна ситуація з розповсюдженням хвороби не завадила меру Одеси Труханову провести день міста повністю ігноруючи будь які карантині обмеження за величезної скупченості людей. 

Отже, яка ситуація з короновірусом на цей момент? Кількість хворих стрімко зростає, але це не головне. Головне те, що кількість госпіталізованих хворих зростає ще більше, за визнанням самого міністра охорони здоров’я Степанова за серпень хворих у лікарнях стала більше вдвічі порівняно із липнем. Лікарні поволі, але невпинно заповнюються ковідними пацієнтами. В деяких українських містах вільних місць вже майже немає, для того, щоб звільнити місця для ковідників інших хворих, іноді важких, вимушено викидають просто на вулицю. Ось як це відбувалось у 8-й київській лікарні за описом журналістки Вікторії Поліненко, яка мала лікуватися там у кардіологічному відділені, початок цитати: «Фактично одних пацієнтів викинули на вулицю, щоб покласти інших. Настільки ганебну ситуацію я бачила вперше. Тільки в нашому відділенні було близько 80 осіб, в тому числі у тяжкому стані. З відділення поверхом вище вивозили інсультників, які взагалі не рухаються. Так само травматологію – я бачила, як людей на розтяжках намагалися впихнути у звичайні машини й таксі. Оформити документи лікарі не встигали, тож пацієнтів виписали без будь-яких документів про їх перебування в лікарні. Це не виглядало як виписка, це виглядало як евакуація. Я завтра поїду зустрічатися з лікарем і отримувати свою виписку. Добре, що в мене є така можливість і стан здоров’я дозволяє. Уявіть собі, як післяопераційним хворим” – кінець цитати.

В той же час, миколаївці масово ігнорують карантинні обмеження і не носять маски у маршрутках та інших людних місцях. Один клас за іншим в школах та групи у дитячих садочках відправляють на карантини через те, що там виявляють хворих школярів чи вчителів. А миколаївці ходять без масок. І ті, хто стикається із респіраторними хворобами із незвичним, але неважким перебігом, а погодьтеся, що бронхіт у серпні-вересні за умови 35-градусної спеки – це вже незвично, розповідають, що тести та рентгенівські дослідження їм не роблять. Бо їх, тестів, елементарно немає, а на рентген – величезна черга. Отже, кількість виявлених хворих – це кількість протестованих важких хворих, середніх та легких не тестують, якщо тільки вони самі себе не тестують, а це значить, що реальних хворих в десятки разів більше, ніж зареєстровано. Але миколаївці маски у маршрутках не носять, бо, бачте, спека. Невже ви думаєте, що у реанімаційному відділенні обласної інфекційної лікарні під апаратом штучної вентиляції легень вам буде прохолодніше? І це за умови, якщо для вас там знайдеться місце.

Незважаючи ні на що, місцеві вибори мають відбутися. Центральна Виборча комісія оголосила початок офіційної кампанії з 5 вересня. Партії почали проводити з’їзди на яких вони приймають рішення про участь у цих місцевих виборів. «Європейська Солідарність» оголосила про участь у виборах. За словами очільника партії Петра Порошенка ЄС ставить на меті сформувати: «…потужні фракції у всіх обласних радах, особливо це важливо у південних та східних регіонах – для забезпечення унітарності країни, боротьби з ідеями федералізму та проявами сепаратизму – кінець цитати. Трохи раніше провели свій з’їзд «Слуги народу» на якому кандидатка від них на посаду Миколаївського міського голови Тетяна Домбровська заявила що вже відчуває себе… Миколаївським міським головою. Чесно кажучи, я точно не знаю як називається психічний розлад, під час якого людина вважає себе іншою людиною, якою вона не є.

Як, на вашу думку, називається людина, яка вперто, раз за разом, намагається зробити щось, що викликає обурення та активне несприйняття у значної частини суспільства? На мою думку, він або дебіл, або впертий шахрай та злодій. Саме це спадає на думку, коли бачиш з якою впертістю намагається Володимир Олександрович разом із керівником свого офісу протягнути незрозуміло що на переговорах по Донбасу. Спочатку – якусь «формулу Штайнмаєйра», тепер – через видатних та «юних» переговорників Кравчука та Фокіна просувається ідея надання особливих повноважень Донецькій та Луганській областей із амністією російських колаборантів. Це навіть більше, ніж хотіла Росія – бо в Мінських угодах йдеться лише про окремі райони Донецької та Луганської областей. Офіс Зеленського відхрестився від горезвісного інтерв’ю Фокіна. Але питання на неприємний осад лишилися.

Справа в тому, що і Кравчук, і Фокін звикли жити в умовах російського рабства. Вони ніколи не були прихильниками української незалежності, у 1991 році їх інтереси тимчасово співпали з інтересами тої частини українського суспільства, яка щира прагнула незалежності, для якої українська незалежність є самоцінністтю. Але звичка плазувати перед Москвою, звичка зневажати національними інтересами на користь власних, звичка пристосовуватися у Фокіна та Кравчука лишилась. Питання: Навіщо таких людей призначати у склад переговорної групи від України? Чи є це проявом дебільності, чи є це проявом злочинного умислу тих, хто їх туди призначив – вирішувати вам, шановні глядачі.

До речі, що до тих, хто не перетравлює Україну, її незалежність та все українське. Подейкують, що деяких з яскравих представників українофобства вже записала до своїх партійних виборчих списків ОПЗЖ. Я говорю про скандально відомого депутата обласної ради Скорого, якому не подобаються український державний гімн та прапор. Як то кажуть – подібне приліпає до подібного. Але кожний українець, для якого державні прапор та гімн є цінними мають усвідомлювати – чим менше їх прийде на вибори 25 жовтня, тим більше скорих, фокіних та кравчуків опиниться у місцевих радах.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=tv4UappoRLY&feature=emb_logo

А який ваш вибір?

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Перед усім, хочу тих громадян України, для яких українська незалежність є самоцінністю привітати з 29-ю річницею Незалежності України. А тих своїх співгромадян, для яких українська незалежність не є самоцінністю я з річницею Незалежності України не вітаю, оскільки вона для них не є святом через те, що українська незалежність для них не є самоцінністю. Втім, сподіваюсь, ці громадяни провели цей зайвий вихідний із задоволенням. Ну, а тепер можна і до коментування та аналізу всього того, що відбулось, відбувається та буде відбуватися цими днями та тижнями.

Партія «Слуга народу» та її реальний лідер та натхненних Володимир Зеленський не є проукраїнськими політиками. Такий простий висновок можна зробити із заяв місцевих політиків, які презентують цю політичну силу. Вони вважають себе якоюсь треттєю силою, яка єдина спроможна на здійснення позитивних, на їх думку, змін. Певно, що саме це мала на увазі Тетяна Домбровська кандидатка від слуг на миколаївського міського голову, коли давала характеристику основним політичним силам країни та регіону. На її думку ОПЗЖ хоче повернути Совєтскій Союз, а Європейська Солідарність, початок цитати: «ностальгує за козацтвом» і лише слуги Зеленського на щось здатні. Тобто, прагнення Європейської Солідарності та значної частини українських громадян зберегти українську державність та українську ідентичність Тетяна Домбровська поблажливо назвала «ностальгією за часами козацтва». Добре, що не зневажливо «шароварщиною», хоча саме такий підтекст читається. Очевидно, що сам Зеленський, Арахамія та інші присутні на цьому дійстві згодні з таким визначенням, бо на обличчях їх було задоволення і ніхто пані Домбровській не заперечив. Але виникає питання: «Слуги» ні проросійські, ні проукраїнські, тоді які вони? А фіг його знає! «Какая разніца», якщо коротко.

Взагалі, країна фактично вже живе у стані виборів. Як відомо, 25 жовтня мають відбутися місцеві вибори, українці обиратимуть депутатів сільських, міських, районних та обласних рад а також сільських та міських голів. 5 вересня буде оголошено старт виборчої кампанії. Незважаючи на те, що офіційно ці вибори ще не почалися вони вже йдуть повним ходом, про що свідчить неймовірна кількість біг-бордів із обличчями партійних лідерів, та виборчими гаслами. А Володимир Зеленський, фактично, здійснює передвиборчий вояж, під прикриттям офіційних візитів в регіони. Хоча ні, він займається не лише передвиборчою агітацією, він ще, не жаліючи власних сил, здійснює президентські повноваження, наприклад, закидає у кошик баскетбольного м’яча під оплески підлеглих, хоча, звичайно, до потужності Бердимухамедова – Президента Туркменії йому ще далеко. Але слід визнати, що і Володимир Олександрович і його оточення рухаються у правильному напрямку. Але повернемось до місцевих виборів. Не оминув Зеленський нещодавно і Миколаївщину. Там він «освятив» першу десятку кандидатів до міської та обласної рад, не зрозуміло, правда, хто куди. Там же мав виступ про так звану «стратегію розвитку» Миколаївщини і Давид Арахамія – лідер монобільшості у парламенті, та який має безпосередній зв’язок з Миколаївщиною. Він наобіцяв чимало. Абсолютна більшість його обіцянок немає жодного відношення до повноважень місцевої влади – вони рівня парламенту і Кабміну і дуже часто повторюють ідеї про які говорили вже до нього багато людей. Але деякі тези привернули мою увагу. Перша – це загравання на фантомних болях частини миколаївців на тему «Миколаїв – місто корабелів», виявляється, вже йдеться про якусь національну програму відродження суднобудування. Друга – це така собі пропозиція збереження по-новому червоного шламу – відходів виробництва глиноземного заводу – у цеглинах. Тобто, замість того, щоб змусити Глиноземний вивозити відходи виробництва за межі України, як має бути за умови роботи за толінговою, давальницькою схемою, або платити всі належні податки, «добрі» слуги весело погоджуються на якісь цеглини. А деякі пропозиції у так званій «стратегії» просто вражали висотою польоту мрії, як-то розбудова «Миколаївської Рів’єри» між Очаковим та Коблєвим. Ну, просто тобі «Нью-Васюкі» і все!

Взагалі, ці місцеві вибори являють собою приклад того, як бізнес, коли його атакує держава яку захопило збіговисько невігласів, популістів та дилетантів, захищається. Один із способів захисту – увійти до складу цього збіговиська, стати його частиною та може навіть очолити його та скерувати у потрібному напрямі. Я маю на увазі входження Миколи Капацини до виборчого списку «Слуг народу». Як то кажуть – якщо не можна протидіяти процесу – слід його очолити. А Слуги, таким чином, певно, що вирішать чимало своїх фінансових проблем – бо  вибори – це дуже витратне задоволення.

Як відомо, у Білорусі вже кілька тижнів не припиняються протести проти Олександра Лукашенка. Незважаючи на репресії проти мирних протестувальників, їх ніяк не вдається приборкати. Володимир Путін вже оголосив про те, що на прохання Лукашенка він підготував так званий резерв російських силовіків, готових прийти на порятунок нинішньому білоруському режиму. Бо білоруських силовіків вже не вистачає задля утримання Лукашенка при владі. Бо груба сила та абсолютна відсутність прав у пересічних білорусів – це все, на чому тримається Лукашенко. Віднедавна його навіть стали називати президентом ОМОНу бой його бійці і насправді є чи не найважливішою його опорою. 

Так саме, як Лукашенка почали називати президентом ОМОНу, після 24 серпня Зеленського почали називати президентом шоу-бізу. Бо, через шоу-бізнес він набув популярності, завдяки цій популярності отримав крісло президента і як, вдячна людина, найбільше шанує саме представників шоу-бізнесу. Саме такого висновку доходиш, коли бачиш в якому товаристві захотів Зеленський опинитися на День Незалежності України. Хоча в той самий час, буквально на відстані декількох кілометрів від Володимира Олександровича знаходилось зовсім інше товариство – десятки тисяч людей, цілий людський потік який складався з ветеранів російсько-української війни, родичів загиблих в тій війні, волонтерів та просто українських громадян, які своєю участю у Марші Захисників демонструють вже другий рік поспіль готовність опиратися російській агресії. Але Зеленський не пішов до цієї частини українського суспільства. Він не є прихильником активного опору, наступу, натомість він – це поступки, компроміс, відступ. Він не наступатиме, він не дратуватиме того, у кого щось там побачив в очах. І така зараз Україна і така зараз українська реальність. Схоже, що Зеленський свій вибір зробив остаточно, а який вибір зробили чи зробите ви?

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=jS_Czlt4iP0&feature=emb_logo