Кинокефалы, медные челюсти и букашка

Раньше, много лет назад, люди верили, что в далеких странах живут люди с песьими головами (кинокефалы) и люди, ходящие вниз головами. Сейчас, все знают, что песиголовцев не существует, а вниз головами ходят только акробаты, гимнасты и циркачи и то, только во время выступлений и спортивных состязаний. Но, как выяснилось совсем недавно, есть на свете по крайней мере одна страна, где осуществляются попытки перевернуться с ног на голову. Именно к такому выводу приходишь, просмотрев последний брифинг главы державы, посвященный теме возвращения из плена 24 украинских моряков (хотя моряки там – не единственная тема).

Судя из короткой, но бурной и эмоциональной речи Владимира Александровича, выходит, что в невозвращении моряков вина целиком и полностью лежит на украинском МИДе, который, не согласовав с ним, ответил отрицательно на предложение России вернуть моряков при условии, что они, моряки, будут тут, в Украине, преследоваться в уголовном порядке за нарушение российских законов. А в России, напомню, им вменяют незаконное пересечение российской границы. А «незаконно пересекали» они ее, напомню, в Керченском проливе, который прилегает к Крымскому полуострову, который Россия отчекрыжыла у Украины силой. И аннексию которого ни Украина, ни абсолютное большинство государств планеты не признают. А Международный Трибунал решил совершенно ясно и однозначно – корабли и моряков Россия захватила незаконно и обязана их вернуть Украине без всяких условий. А Россия начала выдвигать условия. И такие условия, что, согласись Украина на них, то она бы косвенно признала бы аннексию Крыма Россией. Так что же так возбудило новоизбранного? Или он был уже готов пойти на это самое признание, а МИД все пасочки поломал? 

В любом случае, делать Климкина и украинский МИД виновным в невозвращении украинских моряков – это однозначное переворачивание ситуации с ног на голову. Уж если кто и виновен в этом, так это только Путин, Россия и российский народ который целиком и полностью поддерживает своего фюрера – не будем кривить душой – это именно так.

Один из современников как-то сказал о Тите Флавии Веспасиане, когда тот еще не стал императором Рима, но все к этому шло, что «Мир еще заплачет в его медных челюстях». И был прав – правление Веспасиана отличалось чрезвычайными жестокостью и жесткостью. Он каленным железом выжигал сопротивление порабощенных империей народов (именно во времена его правления был разрушен Храм в Иерусалиме), беспощадно расправлялся со своими политическими противниками и проводил очень жесткую фискальную политику. Никаких сантиментов, поблажек или исключений он не допускал. И добился стабилизации, укрепления и расширения Римской империи. Медные челюсти, не знающие чувств и эмпатии – это самая лучшая характеристика империи. Они пережевывают все – территории, страны, государства. Но, прежде всего, - людей, их жизни и их судьбы. Они лишены всякого сострадания, милосердия и сочувствия. У них есть только одна, всепоглощающая эмоция – ощущение собственного величия и превосходства, презрительное высокомерие ко всему остальному миру и требование рабской покорности от тех, кто попал в их жернова. И все это в полной мере применительно для современной России и ее вождя Путина. Поэтому, вот это – «Верните детей их родителям» - для Путина и русских – проявление слабости, чрезвычайной слабости, прежде всего, самого Зеленского. Публичный конфликт с собственным МИДом, да еще в такой истеричной форме – это демонстрация слабости уже целого государства. И опять – Зеленского, как руководителя. Тем более, руководителя такого ранга. Ты сначала отладь взаимодействие внутри команды, там можешь кричать, истерить и топать ногами, но выносить все это на публику… А так, пока, что – для путинских медных челюстей Зеленский выглядит как букашка, которую они смогут легко и без усилий стереть в порошок.

А сам Владимир Александрович, допуская такие истерики и душещипательные призывы к медным челюстям, похоже, просто не понимает, с кем имеет дело. 

Или он уже договорился с медными челюстями о чем-то, чего мы не знаем?

Реформи. Глибокі та докорінні. Просто зараз

Вітаємо всіх президентів!

Конституційний Суд України, як ми і передбачали, виніс вердикт, згідно якого Указ Президента про припинення повноважень Верховної Ради та призначення дострокових виборів парламенту на 21 липня 2019 року відповідає нормам Конституції України. Мовляв, Верховна Рада, початок цитати: «… протягом строку своїх повноважень не відновила у Регламенті Верховної Ради України правове регулювання питання припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, з яким пов’язується початок перебігу місячного терміну формування нової коаліції депутатських фракцій і конституційне право Президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо така коаліція депутатський фракцій не сформована в Україні» - кінець цитати. І виник «конституційний конфлікт» між депутатами та президентом. А носієм влади у нас є народ, то і нехай він і вирішує. Ну, прямо, як у Середні Віки – є суперечка то нехай зійдуться на ристалищі лицарі та у двобої з’ясують хто з них правий. Хто кого зарубає на смерть – той і правий. Такий собі сучасний варіант Суду Божого. Де тут закон та правосуддя – невідомо, але піпл хаває аж бігом.

Хвиля повідомлень про замінування накрила Миколаїв, та не тільки його. Зловмисники мінують все -  лікарні, дитячі садочки, вокзали та аеропорти. Мінують масово. І кожний такий сигнал спеціальні служби зобов’язані відпрацювати. З евакуацією персоналу та всіх присутніх. З миколаївських лікарень, наприклад, було евакуювано кілька тисяч людей. В тому числі, важких, ліжачих хворих, яких пересувати не можна. Люди обурюються, що це за покидьки роблять і чому їх не можуть спіймати СБУ та поліція? На жаль, сучасні технології дозволяють уникати покарання, особливо, якщо цей процес проводити потужними силами, наприклад, силами держави. А масовість мінувать не залишає сумнівів – це спланована, скоординована акція, мета якої – дезорганізація роботи українських служб, перед усім – спеціальних, а також – нагнітання у суспільстві атмосфери страху, паніки та стресу. Нагадаю, що точно така картина спостерігалась у 2014 році, під час найбільш активних дій на фронті російсько-української війни. І зараз ми маємо загострення на фронті, хоч і не таке, як п’ять років тому. Аналогії очевидні. Мусимо звикнути до того, що подібні атаки з метою дестабілізації України були, є і будуть доти, доки триватиме ця війна. А вона триває – не забуваємо про це.

А в цей час президент Зеленський бігає через фонтан. Чим обурює консервативну частину українського суспільства. Не солідно, кажуть. А як по мене – нічого страшного в цьому я не вбачаю. Якщо згадати, як новообраний стрибав аби поцілувати лисину Кошового то стає очевидним – наш президент демонструє хорошу фізичну форму. І це добре. Ось, про Джо Байдена, якого вважають найбільш вірогідним конкурентом чинного американського президента на виборах 2020 року та якому у листопаді цього року буде 77 років, кажуть, що він у хорошій фізичній та ментальній формі. Та й сам Дональд Трамп, який не набагато молодше за Байдена – нещодавно йому виповнилось 73 роки зовсім не старий маразматик. Отже, фізична форма у Зеленського хороша. Чекаємо на прояв ментальної.

На цьому тижні Володимир Олександрович відвідав з офіційними візитами Францію та Німеччину. Там він встиг похвалитися українськими жінками, як туристичним брендом, чим обурив частину українського жіноцтва. Нагадаю, що Зеленський не перший український президент, який намагається привабити іноземців до України жіночими принадами українок. До нього це робив пан Янукович. Не знаю, чи збільшилась тоді кількість закордонних туристів в Україні, але Віктор Федорович за кордон поїхав. І без всякого безвізу.

Але пан Зеленський почув слова французького президента про, начебто, готовність української сторони вести переговори з сепаратистами у новому форматі і відразу ж відреагував, мовляв, Україна готова вести переговори у так званому «нормандському форматі», без сепаратистів. Якщо до цього додати його інтерв’ю німецькому виданню Bild, в якому він сказав, що скажіть Путіну під час зустрічі, що Крим та Донбас – це Україна, то слова Зеленського, поки що, нічим не відрізняються від слів Порошенка. Подивимось, які будуть діла. А, якщо враховувати те, що Путін заочно відповів Зеленському, що Україна МАЄ вести переговори з сепаратистами, а Крим – це питання, яке Росія з Україною не обговорюватиме, то ситуація порівняно із часами Поршенка теж, геть не змінилася. Поки що.

А тим часом Харківська міська рада проголосувала про перейменування проспекту імені Петра Григоренка на проспект імені маршала СССР Жукова не зважаючи на протести під харківською мерією. Петро Григоренко – український правозахисник, десидент, його іменем проспект у Харкові був названий у 2016 році в рамках виконання так званого закону про декомунізацію. Маршал Жуков один з найвищих совєтських військових начальників часів Другої Світової Війни, має дуже неоднозначну характеристику через нехтування мільйонами солдатських життів. Але дуже шанувався у СРСР та шанується у сучасній Росії. Жуков, як міністр оборони Совєтського Союзу точно підпадає під дію закону про декомунізацію. І Кернес та іже з ним точно про це знали, коли йшли на цей крок. Але вони зробили це, хоча раніше про це навіть не заїкалися. І справа навіть не в ознаках реваншу, який стає все більш відчутним. Справа в тому, що Кернес, та такі, як він, відчувають, що раніше не можна було стирати українську ідентичність, а зараз – можна. Можна, бо новий президент думає так, як вони, або, нова українська центральна влада немає сил та бажання на це реагувати. Вибачте, але одна країна – це коли одні базові цінності. А коли в частині України домінують російські цінності на противагу українськім і центральна влада нічого не робить з цим – то не дивно, що рано чи пізно ця частина України стане частиною Росії. Але, на жаль, жодної реакції Президента Зеленського на цю конкретну ситуацію досі немає. Президент захоплено скасовує шкільну форму та збирається перенести свою адміністрацію до Українського Дому. Яка вже, до речі, не адміністрація а Офіс Президента. Ні, це не для того, щоб Богдан, глава адміністрації не потрапив під дію закону про люстрацію, бо там, у законі, Офіс Президента не згадується. Ні, це ні для цього. Це реформа. Глибока. Докорінна. Радійте з цього.

Щодо кандидатів по мажоритарним округам Миколаївщини, то, поки що, найбільш помітним висуванням відзначився Борис Козир, який балотується по 127-му виборчому округу, до якого входить Заводський район Миколаєва, місто Очаків, Очаківський та Миколаївський райони. Щодо інших мажоритарників, то там є дуже цікаві прізвища, про які ми поговоримо після того, як закінчиться процес реєстрації всіх кандидатів. 

Ну, і наостанок – депутати Миколаївської обласної ради Олабін та Барна посперечались, хто з них більший балабол. А ви думали, чим ще займаються депутати обласної ради?

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=fo_22lJrVmI 

Я оглянулся посмотреть не оглянулась ли она, чтоб посмотреть не оглянулся ли я

Вітаємо всіх президентів!

На початку тижня Конституційний Суд розпочав розгляд справи щодо відповідності Конституції України указу новообраного Президента Володимира Зеленського щодо припинення повноважень Верховної Ради та призначення дострокових виборів парламенту на 21 липня. На публічну частину засідання з’явився Володимир Олександрович власною персоною і заявив, що рішення про розпуск Ради відповідає духу закону, бо, мовляв, рейтинг у Ради лише 4% і народ аплодує цьому рішенню, що його позиція бездоганна, весь народ уважно слідкує за діями суду, а сам він більше не буде з’являтися там, для того, щоб не тиснути на суддів своєю присутністю.

Чесно, не знаю, як корелюються дух закону та народні настрої, у тридцяті роки минулого століття, наприклад, у Німеччині настрої були такі, що євреї у всьому винні, а у Радянській Росії – що винні вороги народу, но то таке. А ось прийти, нагадати про волю народу і піти, і назвати це відсутністю тиску на суд – ну, це зовсім не тиск – правильно? Це просто, як у тій пісні – «я оглянулся посмотреть – не оглянулась ли она, чтоб посмотреть – не оглянулся ли я?» Не зовсім зрозуміло? Звикайте – у нас цього, незрозумілого, тепер багато буде. А, як говорять, судді Конституційного Суду більше стурбовані не дотриманням законів, процедури, тощо, а тим, як їх рішення буде сприйнято суспільством. Таким чином, передбачити їх вердикт не дуже складно.

На підтвердження цієї думки прозвучали слова ветерана української політики Юлії Тимошенко, яка завжди дуже добре відчувала настрої своїх та й чужих виборців. Вона зустрілась з новим президентом та порадила йому не зважати на рішення Конституційного суду, у разі, якщо воно буде негативним для нього. Мовляв, це рішення заздалегідь незаконне та корупційне. «Бей посуду – я плачу», або все можна! 

Отже, дострокові парламентські вибори йдуть вже повним ходом. І знову змушенні розповідати про них, бо наше завдання – це творення відеолітопису Миколаївщини та всієї країни. В межах наших скромних сил, звичайно.

10 червня закінчилось висування партіями своїх кандидатів. Свої з’їзди та презентації партійних списків провели:

• -Найбільший фаворит, судячи з даних соцопитувань, перегонів партія «Слуга народу», яка лише зараз почала з віртуальної перетворюватися на реальну;
• -Партія «Голос», яку вважають основним конкурентом «Слуги народу»;
• -Партії «Опозиційна платформа за життя», яка є відверто проросійською силою;
• -Партія «Опозиційний блок – довіряй людям» - яка така сама проросійська і буде конкурувати з об’єднанням Медведчука – Рабиновича, та яку ще називають партією двох Ген – по іменам двох міських голів Харкова та Одеси – Геннадія Кернеса та Геннадія Труханова;
• -Українська Стратегія Володимира Гройсмана – який рішуче заявив про власні амбіції та зібрав цілком гідну команду до свого списку.

До цього слід додати Блок Петра Порошенка, який став «Європейською стратегією», «Батьківщину», партії Смешка, Гриценка та чимало інших – всіх і не згадаєш. Числа 24-го ми побачимо остаточний список партій, які прийматимуть участь у виборах, тоді ж буде зрозуміло хто претендуватиме на депутатські мандати у мажоритарних округах. На Миколаївщині, судячи як з офіційної інформації, так і з проявів активності на округах будуть змагатися Артем Ільюк, Борис Козир, Ігор Бриченко, Андрій Вадатурський, Вадим Підберезняк – це з чинних депутатів. А з тих, хто не депутат – перелічувати їх поки що не варто – буде їх легіон. Почекаємо півтора тижня.

А тим часом, життя у самому Миколаєві триває своєю чередою – сесії міської ради проходять мляво, сотні земельних питань не голосуються – фактично можна казати про параліч міської ради, або, навпаки, проходять бурхливо, коли в них намагаються прийняти участь системні борці за щось, або за когось, головне тут - боротьба. Хоча, ні – деякі зміни розпочались – почалась перебудова головної площі міста – Соборної та нам обіцяють скоро новенькі автобуси на міських маршрутах, правда, є проблеми з набором водіїв та встановленням тарифів на проїзд. 

І, нарешті, літня спека. Життя триває. Далі буде ще цікавіше.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=sAPzvm4bpTA

Не реванш, кажете…

Вітаємо всіх президентів!

На жаль, змушені почати із сумної новини – минулої суботи помер відомий миколаївський поет, публіцист, есеїст, перекладач, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, член Національної спілки письменників України Дмитро Дмитрович Кремінь. У понеділок у холі Миколаївської обласної ради відбулось прощання миколаївців із цією видатною постаттю. Особисто для мене Дмитро Кремінь завжди був людиною, яка була справжнім українським патріотом, який підтримував Майдан, який завжди був на боці світла та добра. Вічна та добра йому пам’ять та наші щирі співчуття рідним та близьким Дмитра Дмитровича.

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради на своєму засіданні відмовився прийняти рішення про демонтаж пам’ятного знаку Леніському комсомолу біля кінотеатру «Юність». Деякі члени виконкому, очевидно, пам’ятаючи комуністичне минуле, яке так саме очевидно, не відпускає, щось розповідали про те, що треба не тільки «ламати» але і «созідать», а деякі виступили проти, тому, що справу про визнання Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» таким, що не відповідає Конституції України розглядає зараз Конституційний суд. 

Скажу, що прикро чути таке від досвідчених юристів – давайте не будемо виконувати закон, бо, можливо, його скасують. Так можна будь яку правову норму ігнорувати, - нас же, закони час від часу змінюють. Але це зараз в тренді – якщо новообранному можна призначати очільника своєї адміністрації всупереч закону про люстрацію, бо, мовляв, його теж, розглядають у Конституційному суді, то чому не можна так саме вчиняти виконкому провінційного міста? Вибачте, але це – ніщо інше, як правовий нігілізм. А ще – абсолютно чітка реваншистська позиція, в даному випадку – окремих членів виконкому. Виступати проти демонтажу символів катування та нищення України, українського народу та всього українського – це відверта проросійська та проімперська і точно не проукраїнська позиція. Трохи прихована, трохи прикрита фразами про «созіданиіє» та законність – але, по суті, - саме це.

Верховна Рада не прийняла відставку Прем’єр-Міністра Гройсмана. За таке рішення проголосувало лише 97 народних депутатів. Мотивом більшості не відправляти Уряд у відставку за словами, наприклад, лідера фракції Народного Фронту Максима Бурбака, початок цитати:  «не можна допускати хаосу в економиці та вакууму у виконавчій гілці владі» - кінець цитати. 

Крім того незрозуміло, кого Зеленський бачить новим прем`єром. А якщо звільнити прем'єра чинного, згідно з Конституцією, його уряд все одно виконуватиме обов'язки до призначення нового Кабміну. Різниця лише в тому, що в.о. прем'єр-міністра буде обмежений в правах підписувати документи.

До того ж, після заяви новообранного про відставку уряду та переобрання Ради, Україна на невизначений термін втратила можливість отримати 2,5 млрд доларів міжнародної допомоги від МВФ, ЄС та Світового банку. І це при тому, що 2019 рік - рік пікових виплат по боргах, зробленим попередніми урядами. А це, на хвилиночку, – 400 млрд грн.

Але частина депутатів відчайдушно покритикували Кабінет Міністрів. І Прем’єр досить жорстко їм відповів – про те, що його уряд змушений «розгрібати» проблеми, які «нагребли» деякі попередники, та про те, що він хоче, щоб українці плакали лише від щастя. Так чи інакше, але Уряд Гройсмана продовжує працювати та складе повноваження вже тільки перед новообраною Верховною Радою. Як і має бути у парламентсько-президентській республіці, якою і Україна, якщо хтось про це забув.

Чи то хтось так жартує, чи то цілеспрямовано хтось нагнітає ситуацію у Миколаєві – за минулий тиждень кілька разів поліція та рятувальники змушені були евакуювати та проводити перевірку двох готелів – «Інгул» та «Миколаїв». Що цікаво – дехто відразу ж вбачає в цьому політичне підгрунтя – мовляв, «Інгул» належіть дружині Ігоря Дятлова, а можливо – це діють елементарні шантажисти, тим більше, що, на адресу, принаймні одного з готелів, приходили листи з подібним змістом – вимагали тисячу гривень за спокій. Хоча, можливо, хтось просто розхитує ситуацію, враховуючи на те, що ще був сигнал про замінування Южно-Української атомної станції.

Партія «Слуга народу», яка є політичною силою Зеленського буде відбирати кандидатів в депутати через інтернет, але бідкається, що на це дуже мало часу і взагалі, вони хочуть узаконити праймеріз. Вибачте - що? У вас мало часу? Ви хочете узаконити праймеріз? Так і хочеться заволати, як у популярній нині пісні – «охрана!, отмєна!». Це ж Володимир Олександрович призначив дострокові виборів і обмежив, не тільки власну політичну силу, а і всі інші у часі! Винуватити вам, хлопці, немає кого. А щодо до праймеріз – цього американського дива, про яке говорять всі, але ніхто в Україні не бачив, то всі, хто зараз про це говорить – брешуть. Нормальне праймеріз неможливо провести не тільки через брак часу – остання дата висування кандидатів партіями – 10 червня, але і через відсутність подібних традицій, процедур та уявлення у більшості, як це робиться у США – це, фактично, місцеві партійні конференції, які тривають п’ять місяців і закінчуються загальнонаціональними партійними зборами, які відбуваються цілковито публічно. Так, що, якщо вам хтось зараз говорить про праймеріз – знайте точно – брешуть. У кращому випадку кандидатів відбиратимуть на з’їзді – але найвірогідніше – це робитиме лідери партій. І не обов’язково, що цей вибір буде поганим.

Відеоверсія тута - https://www.youtube.com/watch?v=5UL1nPGlCho