Время проскрипций

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

В 82 году до нашей эры Луций Корнелий Сулла, выходец из древней и знатной семьи, представители которой, однако, давно не занимали значимых должностей в римском государстве, объявляется диктатором Рима. К власти он приходит после ожесточенной гражданской войны. После получения практически абсолютной власти Сулла проводит целый ряд реформ римской политической и экономической жизни. Он даровал свободу и римское гражданство 10 тысячам рабам, раздал землю не менее 100 тысячам своих ветеранов, поменял порядок и правила занятия государственных должностей, изменил систему римских судов. Он расширил и перестроил Курию Гостилия – в ней заседал римский сенат и переместил померий – сакральную границу Рима, которая оставалась неизменной с середины 5-го века.

Все эти и множество других перемен требовали денег. Много денег. А их в казне не было. И тогда Сулла начал практику проскрипций. Проскрипции (на латинском - proscriptio от proscribere — «письменно обнародовать, оглашать»), - это список лиц, объявленных вне закона. За выдачу или убийство включённого в списки назначалась награда, за укрывательство — казнь. Имущество проскрибированного подвергалось конфискации, потомки лишались почётных прав и состояния. Луций Корнелий Сулла превратил инструмент проскрипций в орудие политического террора. Они использовались также для сведения счетов и личного обогащения.

Вот, как описывает нравы, царившие в Вечном Городе в то время Плутарх в своих «Сравнительных жизнеописаниях»:

«Сулла занялся убийствами, кровавым делам в городе не было ни числа, ни предела, и многие, у кого и дел-то с Суллой никаких не было, были уничтожены личными врагами, потому что, угождая своим приверженцам, он охотно разрешал им эти бесчинства. Наконец, один из молодых людей, Гай Метелл, отважился спросить в сенате у Суллы, чем кончится это бедствие и как далеко оно должно зайти, чтобы можно стало ждать прекращения того, что теперь творится. «Ведь мы просим у тебя, — сказал он, — не избавления от кары для тех, кого ты решил уничтожить, но избавления от неизвестности для тех, кого ты решил оставить в живых». На возражение Суллы, что он-де ещё не решил, кого прощает, Метелл ответил: «Ну так объяви, кого ты решил покарать». И Сулла обещал сделать это… Не посоветовавшись ни с кем из должностных лиц, Сулла тотчас составил список из восьмидесяти имён. Несмотря на всеобщее недовольство, спустя день он включил в список ещё двести двадцать человек, а на третий — опять по меньшей мере столько же. Выступив по этому поводу с речью перед народом, Сулла сказал, что он переписал тех, кого ему удалось вспомнить, а те, кого он сейчас запамятовал, будут внесены в список в следующий раз. Тех, кто принял у себя или спас осуждённого, Сулла тоже осудил, карой за человеколюбие назначив смерть и не делая исключения ни для брата, ни для сына, ни для отца. Зато тому, кто умертвит осуждённого, он назначил награду за убийство — два таланта, даже если раб убьёт господина, даже если сын — отца. Но самым несправедливым было постановление о том, что гражданской чести лишаются и сыновья, и внуки осуждённых, а их имущество подлежит конфискации» - конец цитаты. А вот еще: «Но, кажется, всего невероятнее случай с Луцием Катилиной. В то время, когда исход войны был ещё под сомнением, он убил своего брата, а теперь стал просить Суллу, чтобы тот внёс покойника в проскрипционные списки как живого. Сулла так и сделал. В благодарность за это Катилина убил некоего Марка Мария, члена враждебной партии, и принёс его голову Сулле, сидевшему на Форуме, а затем подошёл к находившейся вблизи кропильнице Аполлона и омыл себе руки».

В своем пресс-марафоне Владимир Зеленский без всяких обиняков утверждал, что экс-депутат Сергей Пашинский – преступник. И тот сейчас под арестом без права залога. Законность обвинения у многих юристов вызывает множество сомнений. Еще несколько человек из властной обоймы пятого президента оказались под следствием – до приговоров еще дело не дошло. Ходят упорные слухи о том, что Владимир Александрович уже очертил список, подлежащих показательной экзекуции, и дал конкретные указания правоохранительным органам. Я не знаю, в чьих интересах действует шестой президент Украины: Коломойского, России или исключительно исходя из своих личных убеждений, но, подобно, Гаю Метеллу хочется обратиться к нему: «Ну так объяви, кого ты решил покарать». Пускай огласит весь список, как говорится, ради «…избавления от неизвестности для тех, кого ты решил оставить в живых». Ибо все разговоры о независимости украинских силовиков, после невиданной концентрации власти в руках одного человека, после того, как все силовые ведомства возглавили «на 100% его люди», как генпрокурор Рябошапка – это все пустые разговоры. Кто в Украине виноват, а кто нет – определяет один человек. Как Луций Корнелий Сулла 2101 год назад в Риме. И мы знаем его имя. Так, может, не стоит ломать комедию и сделать проскрипцию? Тем более, что честные римляне, то бишь, мудрые украинцы, с радостью воспримут новость.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №70 2019-10-24 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Маппет – шоу

Вітаємо всіх президентів!

Прийшов час грати музику, час запалювати вогні, настав час підняти завісу на сьогоднішньому Маппет – шоу!

Схоже, що саме таким вітанням слід починати навіть не кожний новий тиждень, а кожний новий день. Бо наше життя все більше і більше перетворюється на якесь шоу. Ну, давайте подивимось самі на основні теми тижня, теми, які обговорювала та обговорює вся країна.

Ще з кінця тижня минулого топ-темою стає номер з нової програми «95 кварталу», в якому «лисий з кварталу», разом із жіночою частиною державного академічного хору імені Григорія Верьовки за мотивами української народної пісні «Горіла сосна» висміяли підпал заміського будинку Валерії Гонтаревої, колишньої очільниці Національного Банку України. Різні люди по-різному оцінили це номер, який, до речі, було оприлюднено в день народження Гонтаревої. Хтось обурився, та назвав це «дном» як, наприклад Святослав Вакарчук, хтось не побачив у цьому нічого поганого, мовляв, сатира на те вона і сатира, що не часто подобається тим, проти кого вона спрямована. Пішов на посаду – будь готовий отримувати. Про те, що це саме сатира, а ні зловтішання з біди конкретної людини говориться і на фейсбуці «95 кварталу», так і написали, початок цитати: «Майже кожен новий випуск «Вечірнього Кварталу» стає резонансним, бо ми жартуємо на ті теми, які хвилюють суспільство. «Квартал» - це гостра політична сатира, так було, є і буде» - кінець цитати. 

Ігорю Коломойському жарт сподобався, Гонтарєву він взагалі назвав божевільною, а міністра економіки Мілованова дебілом, за те, що той вважає, що подібні жарти можуть нашкодити інвестиційному клімату, а сам Мілованов віджартувався з цього приводу та вважає, що «скандал вичерпаний» і вся ситуація свідчить про те, що у нас «вільне суспільство. 

Не встигли всі наговоритися з цього приводу, як вибухнув новий скандал – 11 депутатів від «Суги народу», членів податкового комітету Верховної Ради проголосували за проект закону, який, начебто, закріпляє корупційні схеми під час процедури купівлі-продажу нерухомості. Після цього, кулуарами парламенту, а потім вже і у засобах масової інформації поповзли чутки про те, що ці депутати взяли хабаря за таке голосування і навіть називався розмір цього хабаря – від 5-ти до 30-ти тисяч доларів. Так вважав керівник фракції «слуг» Давид Арахамія. Він же і запропонував всім депутатам, які є під підозрою пройти детектор брехні, або як його ще називають – поліграф. Цю ідею підтримали в Офісі Президента, але потім почали відмовлятися від неї. Але Олександр Дубінський, один з 11-ти депутатів заявив, що – поліграф, так поліграф! Але нехай проходять всі! І тоді вже сам Зеленський відреагував на ситуацію, - на його думку, початок цитати: «…всі члени Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики повинні пройти перевірку на детекторі брехні» - кінець цитати. Дубінський перший її пройшов у прямому ефірі за присутності десятків журналістів. Наступного дня його, по факту, опонент – Давид Арахамія повторив процедуру у такій самій затишній та невимушеній атмосфері софітів та камер. Більше того, він назвав все це дійство прикладом транспарентності правлячої партії. 

Ось що, з приводу всього цього я думаю. Як відомо – сатира – це висміювання недоліків суспільства та їх носіїв. І буває воно гострим та неприємним для тих самих носіїв. Але номер, який практично говорить, що ви бідні не тому, що напали на вашу країну, не тому, що ви ледачі, не тому, що ви економічно не активні, чи з якихось інших причин, а виключно тому що є/була нехороша Гонтарева, чи хтось інший, який вкрав у вас все багатство – і тому можна і треба спалити їй/йому будинок. Якщо це – сатира, тоді ось це: «Эх, яблочко, да с голубикою, подходи, буржуй, глазик выколю! Глазик выколю, другой останется, чтобы знал, гавно, кому кланяться» - це взірець подібної «сатири». І не забуваємо, що цей виступ створює трупа, якій платить певний олігарх, шоу показують на каналі, який належіть певному олігарху і цей олігарх є лютим ворогом людини, яку таким чином «висміюють». Вибачте, але називати це сатирою особисто я не можу. «Шаріковщиною» можу, а сатирою – ні.

Щодо проходження поліграфу у прямому ефірі, то це повна профанація такої процедури, багато фахівців зазначили, що так проходити детектор брехні не можна – коректних результатів не буде. З більшим успіхом влаштували би тим депутатам і не тільки їм середньовічні ордаліі, наприклад – випробування водою. Зв’язати їх всіх – та кинути у воду – якщо вода, чиста стихія,  прийме їх, тобто, якщо вони потонуть, значить вони чисті і не винні, а якщо вода їх не прийме і вони не потонуть – значить вони не чисті, винні і треба їх спалити на площі. І щоб народу було по-більше, бо це ж не аби яке шоу.

А що стосується «транспарентності», тобто, прозорості правлячої партії, то це, вибачте, повна фігня. В чому відкритість? В тому, що голова фракції та один дуже амбітний та самовпевнений депутат фракції ведуть публічну дискусію у стилі: «Ти – брехло! Я брехло – це ти брехло! Я брехло – це ти брехло!» - і так по колу до безкінечності! І роблять це публічно, особливо не вибираючи виразів! 

Може відкритість правлячої партії – це коли не закривають засідання Кабміну? Або коли законопроекти відкрито та фахово обговорюють, а не голосують за них у так званому «турборежимі», навіть не читаючи! Навіть не знаючи їх назв! Де і ким були написані ці законопроекти? Хто перевіріть на детекторі брехні їх авторів? 

Отже – замість демократичної процедури нам влаштовують саме справжнє шоу. Відволікаючи від основних тем. До основної, найголовнішої теми, я думаю – всі зі мною погодяться, відноситься питання війни з Росією та миру. Як то кажуть, в тему, один з депутатів від правлячої партії феєрично виступив на російському телебаченні. Під час свого виступу він зазначив, що всі протести проти запровадження так званої «формули Штайнмайера» вкинуті у суспільство радикальними націоналістами і з ними правоохоронці незабаром розберуться, а задля того, щоб припинити війну, слід відмовитися від української мови і всіх «простить». Саме цікаве, що його колеги по партії найбільше обурюються не тим, що він сказав, а тим, що поліз на російське телебачення, попри те, що йому не рекомендували це робити, і де його використали по-повній. А щодо суті сказаного – мало хто з однопартійців щось заперечив. І сам Володимир Олександрович ані пари з вуст з цього приводу, на відміну від історії з податковим комітетом. Може, це тому, що і Зеленський, і чимало депутатів його партії солідарні з цим депутатом? Ну, правда, що такого нового, чого не казав президент та його оточення, сказав Євген Шевченко? Хіба не казав Зеленський, що нам треба відкинути теми, які, за його думкою, розділяють український народ – мову, наприклад? Хіба не казав Богдан, Арахамія, що акції «Ні капітуляції» проплачені? Просто наш депутат зробив це трохи незграбно. Ось і наш місцевий «слуга» Ігор Негулевський вважає, що акція «Ні капітуляції» у Миколаєві – це не протест проти життя на колінах, а прояв боротьби старої влади з новою і організувала все це голова обласної ради Вікторія Москаленко.

А голова Миколаївської облдержадміністрації Олександр Стадник заявив, що скрізь навколо саботаж і він «примет меры». Такого висновку він дійшов, під час спілкування з мешканцями села Капустино Вітовського району, до якого вже кілька місяців так і не доїхав шкільний автобус попри пряме доручення самого Зеленського. Ось в мене питання – чи проходитимуть саботажники детектор брехні і, обов’язково в прямому ефірі? Бо як же зараз без цього шоу доводити вину або невинуватість? Але ж тут може так статися, що ймовірні саботажники можуть бути такими міцним, як Ілля Кива. І що тоді робити? Пропоную тоді випробування водою – старі методи, вони надійніші. А всім нам бажаю не здуріти, спостерігаючи це Маппет-шоу.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=LAfHN8TPjiw

Saving Private Holovchenko від губернатора та Show Must Go On від опоблоку

Вітаємо всіх президентів!

13 листопада 1942 року під час битви за острів Гуадалканал у Тихому океані японцями було потоплено легкій американській крейсер «Джуно». На ньому служили п’ятеро рідних братів Саліванів – всі вони загинули. Після цього армія США почала запроваджувати політику розділення родичів по різних підрозділах та відправлення додому останнього живого з них. Так, у 1944 році з Європи до Америки було переведено сержанта першого парашутного полку 101-й десантної дивізії армії США Фредеріка Ніланда, коли стало відомо, що решта троє його рідних братів загинули. Двоє – у Нормандії, а третій – у Тихому океані. Ця історія надихнули режисера Стівена Спілберга, який зняв у 1998 році епічне кіно «Врятувати рядового Раяна». Нагадаю сюжет – коли стає відомо що всі брати рядового Френсіса Раяна загинули, на його порятунок по надзвичайно небезпечній території, на якій американські та німецькі війська перемішані та відчайдушно б’ються між собою, відправляється команда з 8-ми чоловік. Заради шляхетної мети шестеро з них гинуть, але повертають матері останнього вцілілого сина. 

Мимоволі згадуєш цей сюжет, коли бачиш, як цілий голова обласної державної адміністрації, подібно до тих вісьмох відважних, відправляється на надзвичайно небезпечну територію - засідання депутатської комісії миколаївської міськради з питань ЖКГ, на якій депутати від різних фракцій перемішані та відчайдушно лаються та обстрілюють один одного важким мікрофоном, задля того, щоб вирішити питання переселення, а фактично – порятунку, телекомпанії «ТАК-ТВ». Коротко про суть ситуації: ця приватна телекомпанія займає на пільгових умовах один з поверхів 37-ї загальноосвітньої школи, прАва там знаходитися вже немає – сплив термін договору, але приміщень не звільняє. Через що туди не може переїхати Морський ліцей. Здавалось би – банальна ситуація, «ТАК-ТВ» приватна комерційна структура, приміщень під оренду у місті вдосталь – знайди, яка тобі до вподоби, домовся про ціну і працюй собі – так роблять всі! Але, як повідомив нам Олександр Васильович – тут особливий випадок! Як виявилось «ТАК-ТВ», початок цитати: «…це ЗМІ, висвітлює нашу з вами область, виходить у прямий ефір. Є розпорядження адміністрації президента, щоб всі ЗМІ, які висвітлюють життя в цілому українців, повинні бути у пріоритеті» - кінець цитати.

Скажіть мені – я один від побаченого та почутого офігєл?

Від того, що голова облдержадміністрації приходить на засідання постійної депутатської комісії та контролює явку депутатів та дає доручення працівникам виконкому.

Від того, що він не знає, що членами депутатської комісії є депутати. Чи то був такий вишуканий прикол?

Від того, що він повчає депутатів, які не є його підлеглими, як їм треба ходити на засідання комісій і що робити. 

Від того, що він прямо та неприховано втручається у роботу органу місцевого самоврядування, не маючи на це жодних прав та повноважень, тобто, будучи там, юридично ніким. На що, до речі, звернув увагу один з депутатів.

Від того, що робить він все це на користь та в інтересах однієї приватної компанії, одного засобу масової інформації, витрачаючи 50 хвилин свого робочого часу. Невже більш важливої справи у області не знайшлося?

Так, ось, хочеться звернутися до очільника області: Шановний Олександре Васильовичу! У Миколаєві та області багато приватних ЗМІ! Всі вони висвітлюють «нашу з вами область», як ви сказали, та не тільки. Отже всі вони мають бути «у пріоритеті». І всі вони якось виживають власним розумом та власними зусиллями. І всі мають проблеми – час від часу – точно мають. Вирішіть і їх, Олександре Васильовичу! Заради свободи слова! І хай «Так – ТВ» працює та процвітає!

До речі, на мій суб’єктивний погляд, вся ця ситуація мала би у депутатів викликати обурення та спротив, але викликала лише сміх. 

Show Must Go On, сказав колись великий Фредді Мерк’юрі, Show Must Go On повторив директор департаменту енергетики, енергозбереження та запровадження інноваційних технологій Миколаївської міської ради В’ячеслав Балух, коли звільнявся з цієї посади 31 липня цього року. Show Must Go On, напевно казав він, коли вже у серпні його призначали керівником ТОВ «Фасад – Центр». Ну, звільнився чиновник, ну, влаштувався на нову роботу – що тут такого скажете ви? А такого, що, стаття 26 Закону України «Про запобігання корупції» прямо забороняє чиновникам протягом року після звільнення з посади початок цитати: «…укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями…», якщо вони, ці чиновники «…здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців» - кінець цитати. І не забудемо додати, що вищеназваний департамент коли керувала ним вищеназвана людина із вищеназваної фірмою уклав договорів на понад 43 мільйона гривень. І вже у вересні ще уклали новий договір на 762 тисячі гривень. Отже, щоб ви розуміли картина вимальовується така: Департамент енергетики, енергозбереження та запровадження інноваційних технологій, який, до речі є улюбленим дітищем миколаївського Опозиційного блоку та його лідера Ігоря Дятлова та створений задля реалізації їх програми «Теплий дім», віддає ТОВ «Фасад – Центр» контрактів на 43 мільйона, а після звільнення колишній директор департаменту стає керівником цієї фірми в порушення прямої законодавчої норми. І контракти підписують і далі!

Взагалі подібна практика – це класика. Чиновник всіляко сприяє певній фірмі, а після звільнення, на ознаку вдячності, переходить на цю фірму працювати. У всьому цивілізованому світі таку практику намагаються ламати, в тому числі, забороняючі чиновникам після звільнення певний час займати відповідні посади у бізнесі. Така норма є і в українському Законі ««Про запобігання корупції», термін заборони – рік. Але – не в нашому випадку. Чи мале місце «сприяння» про яке я казав – це питання, на яке зможуть дати відповідь компетентні органи, якщо захочуть,  звісно. Але, як правило, те, що плаває, ходить та крякає як качка, качкою і є. В принципі, це все, що треба знати про програму опоблоку «Теплий дім», точніше – про методи її реалізації.

А тим часом у Миколаєві відкривають фонтани на Соборній площі. Народ у захваті, об’єкт, безумовно, красивий та позитивний, який повністю змінює концепцію головної площі міста. Не проходить і тижня, як працюють фонтани, як один дуже «вдячний» миколаївець їх псує. І, так - питання пріоритетності витрачання міського бюджету все одне лишається. Каналізація – це не так красиво та позитивно, але без неї у великому місті, не хворіючи постійно інфекційними захворюваннями, прожити неможливо, а без фонтанів – можна.

Без фонтанів прожити можна, а ось без щорічного фестивалю короткометражного кіно «Громадській проектор» людині культурній у Миколаєві прожити ніяк не можна. Безумовно це – головна кіноподія року у Миколаєві та непересічна культурна подія у нашому місті взагалі. Отже, наступного року не пропустить черговий «Громадський проектор».

У Києві відбулась чергова акція «Ні капітуляції», вже третя у жовтні. А в Миколаєві, як і в інших українських містах пройшли урочистості присвячені Дню захисника України, які вже стали традицією, доброю традицією. Користуючись нагодую і ми приєднуємося до всіх слів вдячності всім захисникам України. Вітаємо та щиро вам дякуємо!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=CPAyfenXr6Q

Шабтай Зеленский

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

31 мая 1665 года (17 сивана 5425 года по еврейскому календарю) в Газе, что в Палестине, Шабтай Цви публично провозгласил себя Мессией.

Шабтай Цви, также известный как Амира, или Мехмет Эфенди получил хорошее талмудическое и каббалистическое образование в Смирне, ещё в юности полностью посвятил себя духовным практикам. В Смирне вокруг него собрался кружок молодых людей. У него возникали периоды пророческих прозрений и озарений, которые чередовались с периодами глубокой депрессии. Шабтай был склонен к странным поступкам, нарушающим религиозные запреты. В 1648 году он объявил себя Мессией, но был изгнан из еврейской общины Смирны, а потом и из общины в Салониках. Путешествуя по стране и выполняя поручения местных общин, он решил посетить молодого целителя Натана в городе Газа, надеясь, что тот вылечит его от приступов депрессии. Но вместо этого, в 1665 году Натан признал в нём Мессию, найдя объяснение его душевному состоянию.

После провозглашения себя Мессией, то есть, человеком, который должен принести всему еврейскому народу освобождение и счастье – это если коротко, Шабтай Цви направился в сопровождении поклонников в Стамбул, а все действие, как вы понимаете, разворачивалось на территории Османской империи, выполнять свою миссию. По его замыслу, турецкий султан должен был возложить на его голову корону «Царя Мира» то есть, признать его власть над собой и освободить евреев. Новость о том, что в мире объявился Мессия, спаситель евреев, распространилась среди еврейских общин как степной пожар в сухую и ветреную погоду. Во всех городах, которые он проходил по пути к султану, его встречали торжественно. Евреев массово, не только в Османской империи, но и за ее пределами - по всей Европе охватывал мистический транс – они не только распродавали свое имущество, а вырученные деньги раздавали на милостыню, но бросали свои привычные занятия и проводили время в молитвах – они ждали скорого спасения.

В 1666 году по дороге в Стамбул корабль Шабтая Цви был остановлен войсками султана Мехмеда IV в Мраморном море, Шабтай был арестован и направлен в крепость Абидос. Режим заключения был мягкий, к нему тысячами стекались паломники и визитёры, которых он принимал. Наконец, султан встретился с ним. В ходе встречи Мехмед IV предложил Шабтаю Цви, если тот действительно Мессия, каковым себя считал, воскреснуть после того, как ему отсекут голову или принять ислам. Шабтай Цви не колебался ни секунды и 16 сентября 1666 года… принял ислам, получив от султана высокую должность. После этого мощное религиозное движение его сторонников, которое впоследствии назвали саббатианство практически сражу же и почти полностью прекратилось. Хотя, отдельные, немногочисленные его последователи, которые оправдывали переход в ислам Шабтая Цви, продолжали свою деятельность. Несколько тысяч из них до сих пор существуют в Турции.

В 17 веке еврейский народ не имел своего государства. Евреи находились в униженном и ограниченном положении, что в Османской империи, что в государствах Европы. Казалось, что выхода из такого положения не будет никогда. И поэтому, когда появился человек, который пообещал легкое и чудесное освобождение из отчаянного состояния, надо было только в это верить, в него так легко и так массово поверили. Потому, что вера не требовала и не требует объяснений, потому, что если человек между верой и реальным миром выбирает веру, то все, что противоречит вере упорно игнорируется. Тем более, что сам Шабтай искренне верил. Однако, когда он столкнулся с реальным миром – предложением султана Мехмеда, когда дилемма стала вопросом жизни или смерти, Шабтай выбрал реальный мир и принял ислам.

Как и Шабтаю Цви, украинскому президенту Зеленскому придется рано или поздно сделать выбор – или, по предложению Путина принять все его условия, капитулировать и отсечь себе таким образом голову. В политическом смысле, скорее всего. Потому, что как полноценный президент Украины после этого он уже никогда не воскреснет. Или ему придется «принять ислам», - в нынешней ситуации это означает продолжить курс своего, столь ненавидимого им предшественника – курс сопротивления российской агрессии и борьбы за независимость Украины. Курс, не легкий, но тяжкий, где точно нету места чудесным избавлениям. А его многочисленным сторонника либо придется разочароваться в нем и заняться поиском очередного Мессии. Бесконечным, кстати поиском. Либо заняться обороной и построением собственного государства. Ибо евреи, кстати, в конце – концов, отказались от этого бессмысленного занятия - поиска мессий и поняли, что освобождения и спасения они смогут добиться, только построив собственное независимое государство. Чем и занимаются вот уже более 70 – и лет, по-прежнему, с потом и кровью. И все равно, считают, что это лучший из возможных вариантов и не думают от него отказываться.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №69 2019-10-16 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

В отдельных районах Германии

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

7 октября 1949 года Народный совет, избранный Немецким народным конгрессом провозгласил о создании нового государства – Германской Демократической Республики – ГДР. Это государство, имевшее немалое влияние не только в Европе, но и в мире, просуществовало почти 41 год – до 3 октября 1990 года, когда было присоединено к своей западное соседке – Федеративной Республике Германии.

По – сути, создание двух немецких государств после Второй Мировой войны отражало тогдашнюю расстановку и баланс сил в Европе и, в целом, в мире. ФРГ была создано чуть ранее ГДР на территории зон оккупации трех из четырех стран – победительниц – Франции, Великобритании и США, а ГДР – на территории зоны оккупации СССР. В ее состав вошли пять немецких земель: Мекленбург-Передняя Померания, Бранденбург, Саксония-Анхальт, Саксония и Тюрингия, а Берлин был объявлен ее столицей, хоть и был поделен на зоны оккупации, как и вся Германия. Впоследствии это привело к возникновению двух берлинов – Берлина – столицы ГДР или Восточного Берлина и Берлина – самоуправляемой территории или - Западного Берлина который де-факто был под протекторатом ФРГ. Кроме этого мир получил блокаду Западного Берлина или Берлинский кризис 1948-1949 годов и Берлинскую стену в 1961 году, при попытке пересечь которую только по официальным данным погибло не менее 138 человек, а по неофициальным – значительно больше.

Какой еще след в истории оставила ГДР, это «государство свободных немцев». Первая ассоциация – Штази – Министерство государственной безопасности ГДР – совершенно беспрецедентная политическая полиция, превосходившая по своему влиянию внутри собственной страны и Гестапо и КГБ. Кроме досье на практически каждого жителя страны, включая школьников и стариков, в «активе» Штази – не менее 200 тысяч осведомителей из простых граждан, успешные вербовки Отто Йона и Хансйоахима Тидге возглавлявших в разные годы Федеральную службу защиты конституции ФРГ и контрразведку против ГДР в этой службе, внедрение в окружение канцлера ФРГ Вилли Брандта офицера МГБ Гюнтера Гийома, который стал его ближайшим помощником, подкуп депутатов бундестага. Кроме этого на счету Штази подготовка и поддержка боевиков итальянских «Красных бригад» и бойцов Организации Освобождения Палестины. В общем, внушительный список и дурная репутация. Отметим, что ГДР была одним из самых верных союзников Советского Союза до последнего момента. К «Штази» и Берлинской стене добавим, пожалуй, еще «Трабант» - это неуклюжее «чудо» социалистического автопрома.

После того, как в 1989 году Берлинская стена пала, а Германия объединилась в 1990 году (тридцатилетие этого события мы будем отмечать через год) всему миру стали доступны результаты сорокалетнего господства коммунистической России в Восточной Германии. Всеобщая техническая отсталость, бедность и нищета – особенно заметные на фоне Германии Западной. В отличии от ФРГ, где население с момента создания до 1990 года выросло с почти 46 миллионов до почти 64-х, население «восточнонемецкого коммунистического рая» упало с 18 до 16 миллионов. В немалой степени из-за того, что люди бежали оттуда, в первую очередь на Запад. Об уровне отсталости говорит еще такой факт: после объединения в единой Германии был введен так называемый «налог на солидарность» в размере 7,5% от дохода граждан и прибыли компаний. Средства от его получения направлялись на восстановление инфраструктуры в восточных землях. Именно восстановления – большинство дорого, мостов и прочего ремонту просто уже не подлежали – настолько они были изношены и не отвечали современным требованиям. Налог просуществовал немного до 1992 года, но очень скоро стало ясно, что одним-двумя годами вложений не обойдешься и его в 1995 году возродили, уменьшив, правда, позднее размер до 5,5%. И его не собираются отменять до сих пор! По состоянию на конец 2016 года Федеральное немецкое правительство вложило в восточные земли 1 триллион евро! И этот процесс продолжается, а разница в уровне доходов и жизни между востоком и западом страны все равно остается – и сравнение тут, как вы понимаете – не в пользу востока.

В контексте сегодняшних событий нам важно отметить то, как создавался этот анклав бедности, отсталости и террора как внутреннего, так и международного. ГДР создавалась полностью под контролем тогдашней России. Именно оккупационные власти решали, кто будет возглавлять руководящие должности в администрациях каждой земли, района, города и так вплоть до наименьшего поселка. Всякие инакомыслящие объявлялись нацистами или их пособниками и просто уничтожались или пропадали в тюрьмах надолго, если не успевали сбежать на Запад. После подобной сегрегации отобранные и утвержденные «немецкие товарищи» уже могли вполне самостоятельно двигать «дело коммунизма», зачастую превосходя учителей (говорят Хрущев считал идею Берлинской стены неосуществимой), что, конечно же, вовсе не отменяло контроль со стороны Большого Брата. Где на первом месте стояла Западная группа войск СССР в Германии численностью в почти 3 миллиона сразу после Второй Мировой и в полмиллиона в 80-е годы прошлого столетия.

Ничего не напоминает? По аналогии с сегодняшней Украиной, можно сказать, что ГДР возникло в отдельных районах восточной Германии под русской оккупацией. И, хотя, Украина, в отличии от Германии, ни на кого не нападала, это не помешало России вторгнуться – было бы желание, а повод русские всегда найдут. И с желанием у них все в порядке. Точно так же, как 70 лет назад в отдельных районах Германии, в отдельных районах Украины созданы квазигосударства, находящиеся под полным российским контролем. Но у западных немцев и их союзников тогда хватило ума не объединятся с троянским конем. Они дождались, когда империя, ослабленная глубоким системным кризисом, вынуждена была сама уйти с захваченных земель, более не в силах их контролировать. Ушла, кстати, без единого выстрела, без единой жертвы. Правда, ждать этого момента пришлось 40 лет и немцы вывод войск оплатили. Так скажите же мне, на милость, какого рожна нынешняя украинская власть с таким невероятным энтузиазмом пытается впихнуть в Украину аналог ГДР? Что за самоубийственные наивность и самоуверенность? Откуда столько дилетантства и полный игнор уроков истории? Впрочем, чтобы следовать историческим урокам, историю нужно изучать и знать. Хотя бы в рамках школьного курса…

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №68 2019-10-10 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Не переконали…

Вітаємо всіх президентів!

Феєрично, неповторно та суперово – це я про прес-марафон Зеленського 10 жовтня. 14 годин, уявіть собі – 14 годин – з десятої ранку до більше як до дванадцятої ночі! Спілкування Володимира Олександровича почалось 10 жовтня, а закінчилось вже 11-го. 14 годин, понад три сотні журналістів більше п’яти сотень питань – так стверджує його прес-служба – все це – абсолютний світовий рекорд! Фідель Кастро, Уго Чавес та Олександр Лукашенко, я вже не кажу про Володимира Путіна – глибоко присоромлені, всі вони лишися далеко позаду українського президента!

Безумовно, все, що сказав Зеленський будуть ще довго розбирати на цитати, аналізувати та робити висновки журналісти, політологи та всілякі коментатори. Ми же звернемо увагу на декілька моментів. Виявляється, що питання - злочинець людина – чи ні, в Україні зараз вирішують не через збирання доказів і доведення вини у суді, а… шляхом вуличного опитування. Саме такого висновку доходиш, коли слухаєш відповідь Зеленського щодо обіцяних ним так званих «посадок» так званих «корупціонерів». Зокрема – Сергія Пашинського, якого суд арештував цього тижня. Також, ми дізналися, що Зеленський фактично керує правоохоронцями, дає їм завдання та встановлює терміни їх виконання.  Як відзначають аналітики, йдеться про справи по конкретних людях на яких вказав саме Зеленський. Отже, назвати людину злочинцем до вироку суду, визначати людей, яких треба переслідувати – це, безумовно, перемога демократії та соціальної справедливості в Україні, з чим я дуже вітаю мудрий український народ, який все це обрав. Єдине, про що слід пам’ятати всім, хто цьому радіє та святкує, що мішенню відтепер може стати будь хто у будь який момент. Настрої авторитарних правителів такі примхливі… 

Під час того ж марафону Володимир Олександрович передав «привіт» новому очільнику миколаївської облдержадміністрації Олександру Стаднику через те, що той ще й досі лишає стару команду замів, а також, пообіцяв поспілкуватися із міністром інфраструктури, який вважає, що Варварівській міст – це виключно справа міста Миколаєва, а міністерству до цього діла немає, та запропонував, оскільки він ще не знає, які у нас та у нього губернатори і на що вони здатні, у разі чого, дзвонити йому. 

А перед доленосною прес-конференцією у Києві на Майдані Незалежності відбулось віче під гаслом «Ні капітуляції». Близько десяти тисяч осіб протестували проти так званої «формули Штайнмайєра» на впровадження якої погодилась Україна заради зустрічі у «нормандському форматі», а фактично – заради персональної зустрічі Зеленського та Путіна. Подібні акції відбулись у багатьох інших містах України, в тому числі і в Миколаєві. Тут можна лише зазначити, що до подібних результатів Янукович йшов кілька років, а Зеленському вистачило кількох місяців. Талант!

Тему «формули Штайнмайєра» було продовжено у четвер, 10 жовтня. До Миколаєва завітали заступник секретаря РНБО Сергій Кровонос, заступник міністра іноземних справ Василь Бондар та провели такі собі «Діалоги про Україну». Їх завдання було переконати миколаївців, що кроки, на які йде нова влада – це не зрада національних інтересів. І, за підсумками зустрічі, я не певний, що вони досягли мети. Не заладилось із переконанням з самого початку – коли гості запізнилися на цілу годину. Внаслідок цього, більшість чиновників як з самого Миколаєва, так із області, а їх, скажемо так, наполегливо просили прийти, та й ще привести із собою підлеглих, студентів і не задавати зайвих питань, скориставшись нагодою «зліняли» з заходу. Лишились тільки ти, для яких ця тема дійсно важлива – учасники російсько-української війни, волонтери та громадяни України. Аргументи гостей про те, що горезвісну формулу приймала влада стара, що якщо щось станеться з українцями у населених пунктах, які потрапляють до «сірої зони» після розведення військ, то війська туди повернуться, що всі розколи всередині українського суспільства – через Путіна, присутніх на зустрічі не вразили. Жирну крапку… Ні, жирний знак оклику, наприкінці спілкування поставила депутат міськради Олена Кисєльова, звертаючись до гостей, початок цитати:  «…сьогодні в залі ви неодноразово почули: не вірю, не знаю, як буду вчиняти, або, як буде вчиняти влада» - кінець цитати, а ще – що все дійство було влаштовано для того, щоб збити хвилю протестів і про те, що, знову цитата: «…платники податків Миколаєва готові утримувати українську армію, але вони не будуть утримувати республіки, які будуть гангреною в тілі України» - кінець цитати. 

Просто кажучи – не переконали. Отже, протести триватимуть.

Журналісти видання «НикВести» провели розслідування, в якому з’ясували, що під час придбання діайсера (це така спеціальна машина для видалення льоду з літаків) для Миколаївського аеропорту була викоростина схема, завдяки якої фірма, яка має всі ознаки «фірми – прокладки» на пустому місці заробила майже два мільйони гривень. Після оприлюднення цієї інформації частина депутатів обласної ради зажадала звільнення директора аеропорту Федора Барни, а новий очільник області, начебто, навіть на це погодився. Але це – не певно, хоч він і за всіх тих, кого грабували. 

Ну, і на останок про приємне – з 25 жовтня проїзд у миколаївських трамваях та тролейбусах коштуватиме 5 гривень. Думаю, що тепер слід чекати на підвищення вартості проїзду в маршрутках. А що – очевидно ж, що епоха бідності відходить у минуле. На очах! А це значить, що миколаївці можуть собі дозволити таку розкіш!

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=6Eoe9CjpJFI

Прості питання, лячний нардеп та мрія про 500 ескімо

Вітаємо всіх президентів!

Хто такий Штайнмайєр і що за формула його імені, яку всі так жваво зараз обговорюють? І що, взагалі, відбувається? На перше запитання відповідь проста - Франк-Вальтер Штайнмайєр – зараз це 12-й Федеральний президент Німеччини, у 2013 – 2017 роках він був міністром закордонних справ цієї країни, тому брав участь у всіх перемовинах в рамках так званого «Нормандського формату» - це переговори лідерів Франції, Німеччини, Росії та України щодо врегулювання ситуації на українському Донбасі. А на питання щодо формули його імені, відповідь не така проста – це не хімічна чи фізична формула, а запропонована ним послідовність дій щодо цього самого врегулювання. Про те, що Україна підписалась під цією формулою, Володимир Зеленський повідомів нам всім під час свого термінового брифінгу 1 жовтня. Він заявив, що було усунуто останню перепону для саміту «нормандської четвірки», що формула Штайнмайєра – це «страшилка», про те, що закон про особливості самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей починає діяти тільки після того, як там відбудуться місцеві вибори, демократичність яких визнає ОБСЄ, а значить, не під дулами кулеметів і ніякої зради немає і не буде. 

У тексті листа, який підписав представник України Леонід Кучма, формула звучить так, мовою оригіналу: 

«Настоящий закон вступает в силу в 20:00 по местному времени в день голосования на внеочередных местных выборах в отдельных районах Донецкой и Луганской областей, которые назначены и проведены в соответствии с Конституцией Украины и специальным законом Украины, регулирующим внеочередные местные выборы в вышеупомянутых районах. Он будет действовать на временной основе до дня публикации итогового доклада миссией БДИПЧ ОБСЕ по наблюдению за выборами, в соответствии с установленной практикой БДИПЧ ОБСЕ, о соответствии в целом внеочередных местных выборов стандартам ОБСЕ и международным стандартам для демократических выборов, а также украинскому законодательству, в котором дает ответ на вопрос, согласованный в "Нормандском формате", утвержденный Трехсторонней контактной группой и направленный Украиной в ее пригласительном письме и Председательством ОБСЕ Директору БДИПЧ.

Настоящий закон продолжает действовать на постоянной основе, в случае если в итоговом докладе БДИПЧ ОБСЕ будет сделан вывод в соответствии с установленной практикой БДИПЧ ОБСЕ, что внеочередные местные выборы в отдельных районах Донецкой и Луганской областей были проведены в целом в соответствии со стандартами ОБСЕ и украинским законодательством, при ответе на вопрос, согласованный в "Нормандском формате", утвержденный Трехсторонней контактной группой и направленный Украиной в ее пригласительном письме и председательством ОБСЕ директору БДИПЧ». ОБСЄ це - Організація з безпеки і співробітництва в Європі, а БДИПЧ, або БДІПЛ українською, це Бюро демократичних інститутів та прав людини.

Закон, про який йдеться – це Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Який, до речі, передбачає, що після проведення місцевих виборів у «окремих районах» формується народна міліція, місцева влада впливає на призначення прокурорів, та судів, а стосунки, в тому числі, бюджетні, із українським урядом відбуваються на основі договорів, а не на основі українських законів, як зі всіма іншими областями України. Такий різновид стосунків – це щось середнє між федерацією та конфедерацією і аж ніяк не схожий на унітарну державу, якою, згідно Конституції є Україна. Закон цей прийнятий ще у 2014 році, але чинності він так і не набув, оскільки Київ завжди посилався на те, що неможливо провести вільні вибори без контролю за україно-російським кордоном та забезпечення безпеки. Але зараз ситуація змінилась.

В чому зміни? В тому, що Україна, фактично, погодилась на те, що цей особливий порядок може стати постійним, в тому, що Україна заговорила про вибори ДО припинення вогню та деокупації і в тому, що Україна пішла на однобічні поступки Росії, бо підписання цієї формули – це була умова Росії для зустрічі у «нормандському форматі». 

Все виглядає досить складно, дуже багато невизначеного, але, як на мене, все – гранично просто. Зеленському та кожному українцю треба тільки дати відповідь на декілька простих питань. Ось ці питання: 

Чи будуть дострокові місцеві вибори в окремих районах Донбаса приходити за умови контролю Україною не лише кордону – а всієї території ОРДЛО? 

Чи буде там на момент проведення виборів діяти у повному обсязі українські: поліція, Збройні Сили, Служба безпеки, прокуратура, ДБР, НАБУ, суди і всі інші українські державні органи? 

Чи будуть люди, які, згідно українських законів мають сидіти багато років у в’язниці  - сидіти у в’язниці? Тут, як варіант – чи ці люди будуть за межами України і не прийматимуть участі у виборах і не впливатимуть на їх перебіг? 

Якщо на всі ці питання відповідь «впевнене так», тоді, на мою думку, все гаразд. Якщо ж відповідь «ні» або «невпевнене так» – а ситуація поки що виглядає саме таким чином, враховуючи заяви лідерів ЛНР-ДНР про те, що дулю з маком Україна отримає, а не контроль за кордоном і все треба погоджувати з ними, то такі вибори – це ніщо інше, як легалізація російських колаборантів в Україні та шлях до подальшого послаблення, дезорганізації та руйнування української державності. Як останній крок – зникнення з політичної мапи світу такої держави – Україна. І якщо це так – то рухи Зеленського – це ще не державна зрада, але перші кроки на шляху до неї. Як підписання свого часу Харківських угод. І хоча Володимир Олександрович у своєму відеозверненні 3 жовтня запевнив, що капітуляції не буде і червоні лінії він не перетне, але, пам’ятаючи феєричну історію з його розмовою з Трампом, особисто мене він не дуже переконав.

Осінь прийшла – у повітрі з’явився сильний запах Майдану. Частину українського суспільства категорично не влаштовують кроки Зеленського, це все про ту ж саму формулу. Того ж дня, як Зеленський проголосив про події у Мінську, у Києві, а потім і в інших містах України відбулись акції протесту, під гаслами – «Ні капітуляції!». Подібна акція відбулась і у Миколаєві. Що тут можна сказати – учасників значно більше, ніж було майже шість років тому у 2013 році. І вони, загалом, спокійніші але значно більш рішуче налаштовані. А, в цілому – стійке відчуття дежавю – як було під час підписання Януковичем Харківських угод та відмови від євроінтеграції. Україна знову увійшла до нового циклу. З чим я весь мудрий український народ і вітаю.

Народний депутат Ігор Негулевський від партії «Слуга народу», обраний від 130 виборчого округу з центром у Баштанці, зробив дуже цікаве селфі та оприлюднив фото на своїй фейсбуцсторінці (переглянути можна тут). Як видно на світлині, він власною сердито-злою фізією висловлює негативне ставлення до людини, яка знаходиться на задньому плані, а на задньому плані, на трибуні Верховної Ради – п’ятий Президент України Петро Порошенко. Шановний Ігорю Петровичу, ми розуміємо ваше ставлення до Петра Олексійовича, але, попри це, дуже Вас просимо – не робить так більше ніколи. Бо, побачивши таке Ваше обличчя може дуже перелякатися якась мала дитина. Ба, - більше – ця маленька людина на все своє життя може вирішити, що всі нардепи такі ж самі, як Ви. Сердиті та злі. І виросте вона із душевною травмою, на депутатів реагуватиме неадекватно та й ще, борони Боже, почне їх відстрілювати. Депутат Негулевський – не травмуйте дітей! Не губить майбутніх депутатів! Чи, може, Ви претендуєте на звання найкращого актора України? Пам’ятайте, хто у нас зараз президент, – а на Вашому місці такі претензії особливо небезпечні. Всі у нас знають, хто в країні найкращій актор. Королівській трон зайнято! 

А поки новий міністр інфраструктури проводив у Миколаєві наради, дорікав міській владі, що вона не займалась ремонтом Варвірівського мосту та повчав, як розпоряджатися міським бюджетом, а миколаївській міський голова відповідав йому заочно, в тому плані, що проблема цього мосту – це проблема не лише одного Миколаєва учні, вчителі та батьки миколаївської школи №40 записали відеозверення до президента Зеленського щодо незакінченого ремонту спортивної та актової залів цієї школи. У ньому вони розповіли про те, що вони вірять у швидкі зміни в країні, які Зеленський обіцяв у своїй виборчій програмі і що він, Зеленський, не залишить без уваги їх звернення до нього, як гарант Конституції прав та свобод людини. У зверненні говориться про те, що з 2016 року, через недбало проведений ремонт школа лишилася спортивної та актової зал та висловлюється прохання до Президента України посприяти успішному закінченню ремонту. Що тут скажеш. Я, звичайно, розумію батьків, учнів та викладачів школи №40 та нікого не хочу образити, але просто хочу спитати всіх – невже ми самі настільки слабкі, чи дурні, чи просто неспроможні, що не можемо дати раду своїм домам, вулицям, школам, долям? Що тільки добрий барін, цар чи президент може витирати нам, вибачте, соплі? Ви для цього  Зеленського обирали, шановні? Хіба це трішечки не по дитячому, хіба це не інфантилізм цілком дорослих та самостійних людей – чекати за найменших проблем «волшебника в голубом, чи то – в зеленому, вертолете»?

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=qJoQ0GPXUXE

Некоторые уроки Второй Чеченской

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

20 лет назад, 30 сентября 1999 года в интервью российской газете «Коммерсантъ» тогда еще глава правительства России Владимир Путин сообщил, что новой войны с Чечней не будет и в этот же день вечером танковые подразделения российской армии вошли на территорию Наурского и Шелковского районов Чечни со стороны Дагестана и Ставропольского края. Война, которая официально именовалась контртеррористической операцией (КТО), продолжалась более 10 лет и унесла жизни более 20 тысяч военных и не менее 125 тысяч гражданских лиц. Именно этот день, 30 сентября 1999 года и считают началом Второй чеченской войны. Активные боевые действия продолжались в 1999 и 2000 годах, однако официально режим КТО был отменен лишь в апреле 2009 года.

Когда Советский Союз уже трещал по швам в конце периода «перестройки», Чечня была одним из самых мощных центров борьбы за собственную независимость. После распада совершенно искусственного объединения – Чечено-Ингушской Автономной республики, 8 июня 1991 года была провозглашена независимость Республики Ичкерии. Правда, независимость эта была не совсем полноценная – ее не признало не одно государство мира, местная валюта так и не вытеснила из обращения российский рубль, строгой границы между мятежной колонией и бывшей метрополией так и не было установлено. А после обретения независимости между чеченскими кланами обострилась борьба за власть, умело подогреваемая извне Россией. Все это привело к началу Первой Чеченской войны 1994 – 1996 годов, которая окончилась поражением России и подписанием 31 августа 1996 года Хасавюртовских соглашений. Но в России не смирились с поражением.

Именно поэтому, хоть и считается, что есть Первая и Вторая Чеченские войны, на самом деле, попытки дестабилизировать обстановку в Ичкерии, несмотря на мирное соглашение, и оправдать новое вторжение со стороны России не прекращались никогда. И после того, как главой правительства там стал Владимир Путин, которого, как мы уже сейчас знаем, готовили на роль преемника Ельцина, подготовка к новому вторжению в Чечню началась ускоренными темпами. К тому же, активно готовилось общественное мнение в самой России и во всем мире.

В начале сентября в Москве, Буйнакске и Волгодонске были взорваны жилые дома, в результате чего погибли более 300 человек и более 1700 получили ранения. Официальное расследование нашло в произошедшем так называемый "кавказский" след, что послужило оправданием для российских властей для начала активной фазы боевых действий. Хотя, были очень существенные основания полагать, что подрыв домов был организован ФСБ, а человек, утверждавший это громко – Александр Литвиненко, был отравлен полонием в Лондоне в 2006 году российскими агентами и скончался в страшных мучениях. Агенты, впоследствии, стали депутатами Государственной Думы России.

23 сентября 1999 года президент России Борис Ельцин подписал указ "О мерах по повышению эффективности контртеррористических операций на территории Северо-Кавказского региона Российской Федерации", предусматривавший создание Объединенной группировки войск на Северном Кавказе. В тот же день, 23 сентября, российская авиация произвела бомбардировку Грозного, а 30 сентября началась наземная операция: танковые подразделения российской армии вошли на территорию Наурского и Шелковского районов Чечни.

На самом деле боевые действия на Северном Кавказе шли уже больше месяца – они начались после вторжения в Дагестан вооруженных групп под руководством Шамиля Басаева и Хаттаба. Федеральные власти обвинили президента Чеченской республики Ичкерия Аслана Масхадова в неспособности контролировать ситуацию. Владимир Путин заявил, что если чеченское руководство не может предотвратить переход бандитских группировок через границу Чечни, то "специалисты предложат свои средства". И «специалисты» - десятки тысяч российских военных «предложили».

Коренным отличием Второй Чеченской от Первой было: во-первых – лучшая подготовка армии и других силовых российский структур. Ими была проведена «работа над ошибками» и теперь русские действовали планомерно, системно и жестоко. Они, к примеру, не ломились в населенные пункты в которых были их противники – чеченское ополчение, теперь они окружали эти населенные пункты и методично уничтожали его артиллерией. Уничтожение прекращалось только после выдачи ополченцев и полной капитуляции. Это называлось «зачисткой». Широко практиковалось создание концентрационных лагерей для неблагонадежных элементов, - а таких было десятки тысяч чеченцев. Вторым коренным отличием было привлечение Россией на свою сторону части чеченских кланов, главным из которых стал клан тогдашнего муфтия Чечни Ахмата Кадырова. И вот это-то ребята – коллаборанты отличались особой жестокостью – несколько тысяч человек в ходе этой войны было ими взято в заложники, после чего они бесследно исчезли, - и никто ни их, ни их останков даже не ищет до сих пор.

Потому, как в Чечне, после ее покорения, установился один из самых диких, по европейским меркам, режимов нашего времени. Там уживаются фантастические по своей красоте мечети в центре отстроенного Грозного и абсолютно средневековый уклад жизни в традициях шариата – с полным бесправием женщин и системной чудовищной жестокостью по отношению к любому инакомыслию или нетрадиционному поведению. На более, чем щедрые дотации из Москвы там содержится, по-сути, личная армия Рамзана Кадырова из нескольких десятков тысяч сотрудников внутренних органов, вооруженных до зубов и преданных лично ему.

А в самой России, на волне победоносной войны президентом был избран Владимир Путин, который уже более двадцати лет де-факто и де-юре управляет ей.

Что показала эта война?

Россия, как всякая нормальная империя, никогда добровольно не отказывается от своих завоевательных планов. Никогда. С маниакальным упорством она будет добиваться своего. Завоевания и покорение других народов – это смысл ее существования, других просто нет. И если этого не происходит, то только по одной причине – империя в силу тех или иных причин перестала существовать или переживает серьезный кризис.

Россия может извлекать уроки из временных трудностей и неудач. Умываться кровью, но, перегруппировавшись, переть в наступление снова и снова, используя новую тактику и не гнушаясь ничем. И не считаясь ни с чем, даже с собственными потерями.

Пока народ, который сопротивляется российскому завоеванию един, даже если силы его относительно невелики – его завоевание – дело для русских крайне непростое. Когда же наоборот, то и выходит наоборот.

И еще. Когда русские говорят о том, что они хотят мира – они готовятся к очередной войне, а когда их очередной лидер говорит о том, что новой войны не будет, в тот самый момент – они начинают новую войну.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №67 2019-10-03 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33