Три варіанти та останній елемент

Вітаємо всіх президентів!

У миколаївській, ні, та що там у миколаївській, в українській, ні, та що там в українській, у світовій політиці минулого тижня відбулися зміни глобального масштабу, можна сказати - справжній тектонічний зсув. І це я вам кажу не про скандал навколо липневої телефонної розмови Трампа та Зеленського, який спричинив початок п’ятої за всю історію Сполучених Штатів процедури імпічменту, не про серію нарад та заяв нового очільника Миколаївської облдержадміністрації Стадника розповідаю. Ні, це все – дрібнички. Йдеться про вихід із фракції «Опозиційного блоку» у Миколаївській міськраді депутата Анатолія Дюміна. Бо він не може бути у опозиції до діючої влади. Так, так – той самий Дюмін – депутат міської ради чотирьох скликань поспіль, починаючи із 2002 року, відомий своєю принциповою та безкопромісною позицією до будь якої влади! Він завжди, чуєте – завжди підтримує діючу владу, або політичну силу, яка має всі шанси цією владою стати! І завжди робить це рішуче та відчайдушно, не дивлячись ні на які перешкоди! І якщо він був  раніше вірний Партії Регіонів, Януковичу, Чайці, а потім – Опозиційному блокові, то зараз, відповідно до своїх переконань, він став вірний Зеленському та Сєнкевичу. Як на мене – ну майже готовий голова Миколаївської обласної або, як мінімум, міської партійної організації партії «Слуга народу». А що – досвід є, ресурси є, харизма – є, тверда політична позиція - є. «Слуга  народу» – «Надо брать», як то кажуть! 

Олександр Стадник провів, як це назвали у прес-службі ОДА, початок цитати: «… масштабну нараду за участі народних депутатів України від Миколаївщини, депутатів обласної та міської рад, керівництва правоохоронних органів, очільників громад та керівництва окремих територіальних підрозділів Центральних органів влади», - кінець цитати. Спочатку зустріч планувалась як «закрита для преси», але потім настирні миколаївські журналісти змусили поміняти формат заходу із закритого на відкритий, ба більше – вели з нього пряму трансляцію. На ньому Олександр Васильович зробив низку цікавих, як на мене, заяв. Перша з тих, яка варта уваги - це про те, що часи політикуму наявних місцевих депутатів та чиновників минули. Зробив він цю заяву, до речі, сидячи у президії в оточені старих заступників голови ОДА. Потім він зажадав від всіх старих політиків дати можливість молодим та відійти в сторону. На пряме запитання щодо можливості використання старих заступників за нової влади, відповів розлого. Сказав про те, що «зам – це зам, подякував старим замам за те, що вони не кинули його, а допомагають йому опанувати справи, бо він і так спить по дві години на добу. Але, все ж таки, оголосив, про те, що готується нова команда і є, навіть, кандидатури на посаду зама по фінансам, чи то, навіть, першого зама, але не зміг точно сказати звідкіля, з якої сфери, цей можливий перший зам прийде. 

Отже, дайте молодим працювати, відійдіть в сторону. Ну, деякі напрямки роботи вже видно. Як з’ясувалось, за часів Порошенка Миколаївській області не вистачало… додаткових заходів щодо благоустрою та озелененню населених пунктів. Які мають вжити керівники районних державних адміністрацій, а також голови місцевих рад, голови міст, селищ чи ОТГ. Ні, це не жарт, чи моя видумка. Це цитати із доручення нового очільника облдержадміністрації, одного, з найперших, або, можливо, першого з подібних документів, підписаних ним. Початок цитати: «Доручив Службі автомобільних доріг організувати невідкладні ремонтні роботи на дорогах загального користування, а також очистити узбіччя доріг, навести лад із існуючими чи пошкодженими насадженнями.  Крім цього, запроваджуємо безстрокову кампанію із благоустрою, забезпечення чистоти і порядку у населених пунктах області», «Водночас, будуть продовжені роботи зі створення нових зелених зон, парків, скверів, висадження саджанців та кущів…» - кінець цитати. Тобто, ви серйозно! Не жартуєте! Ось весь цей хайп та холівар про корупцію, нові часи та про «все буде навпаки» – заради «благоустрою» та «висадження саджанців та кущів»?

Ви скажете – ну це ж тільки початок, не можна так чіплятися, дайте людині час. Але ж людина сама визнала, що у області, очолювати яку вона збиралась, у цій області працювала його потужна команда, яка вивчала тут все, Зеленський – вже п’ятий місяць президент. І з чого починаємо – із благоустрою та саджанців? Із того, що нової команди немає, працюємо із старою, що навіть точно не можемо сказати з якої сфери прийде можливий новий перший заступник? 

Вибачте, але тоді можуть бути тільки наступні варіанти:

Першій варіант: Про те, що все у країні було погано – була суцільна брехня. І все це було виключно для того, щоб просто потрапити до влади;

Другий варіант: Все у країні насправді було погано і нова команда просто хоче стати на чолі «тотальної корупції»;

Третій варіант: Зекоманда була не готова до отримання всієї повноти влади, як такої - немає команди і ніхто з них не знає, взагалі, що робити.

Обирайте варіанти на свій смак. Але, чесно кажучи, не відомо, який з цих варіантів гірший, бо хороших серед них я взагалі не бачу. А щодо важких умов роботи і сну по кілька годин на добу, вибачте, ми багато чули про методи роботи Андрія Богдана, але нічого невідомо про те, що він насильно змушує людей працювати на посадах голів обласних державних адміністрацій. Наскільки мені відомо – це справа виключно добровільна. І, до речі, найменше, хто буде звертати увагу на ці скарги – це виборці Зеленського та його партії. А ще - є відчуття дежавю. Здається, зовсім нещодавно ми вже чули щось подібне від іншого персонажу, як і про те, що «жизнь – игра».

І, так, - ледь не забув – вітаю мудрий український народ, який так одностайно та завзято – двічі, протягом всього кількох місяців, за все це проголосував!

Розгортається та поширюється, набирає нових обертів скандал із телефонною розмовою президента США Дональда Трампа та президента України Володимира Зеленського. Коротко про суть проблеми. Є Дональд Трамп, який хоче перебратися на другий термін на президентських виборах у США наступного року. І є Джо Байден – його основний конкурент від Демократичної партії. І Трамп шукає будь які можливості для того, щоб політично знищити свого основного конкурента. Джо Бйден у 2016 році, за часів Обами був віце-президентом і він наполіг на тому, щоб в Україні було звільнено тодішнього гепрокурора Шокіна через його, начебто, не боротьбу із корупцією. Але проблема в тому, що син Джо Байдена – Хантер Байден за часів Януковича обіймав високі посади у фірмі «Burisma». Власником якої є і був Микола Злочевський – за часів Януковича – міністр екології, сама фірма займається видобутком газу та нафти та продажем вуглеводнів. Після Революції Гідності людей причетних до фірми звинувачували у корупційних діях – саме за часів президентства Януковича та міністерства Злочевського «Burisma» отримала найбільше ліценцій на розробку нафтових та газових родовищ. Але після відставки Шокіна всі ці справи було закрито. Отже, Трамп під час свої телефонної розмови із Зеленським у липні досить однозначно, що видно із стенограми їх розмови попросив останнього допомогти його людям відновити ту справу, початок цитати: «Є ще одна річ. Дуже багато є розмов про сина Байдена, що Байден зупинив розслідування і багато людей хочуть дізнатися про це, тому якщо ви можете щось зробити разом з генеральним прокурором, це було б прекрасно. 

Байден ходив довкола та вихвалявся, що він зупинив розслідування, тому якщо б ви могли вникнути… Це звучить жахливо, як на мене» - кінець цитати. 

На що наш президент відповідає наступне, початок цитати: «Оскільки ми перемогли та отримали абсолютну більшість в нашому парламенті, наступний генпрокурор 100% буде моєю людиною, моїм кандидатом, який буде затверджений парламентом і почне працювати як новий прокурор у вересні. 

Він або вона дослідить ситуацію, конкретно компанію, про яку ви згадали в цьому питанні. Питання розслідування цієї справи це насправді питання забезпечення відновлення справедливості, тому ми попіклуємося про це і попрацюємо над розслідуванням цієї справи» - кінець цитати. 

Про цю розмову хтось доніс американським сенаторам, і демократи почали процедуру імпічменту проти Трампа. Вони звинувачують останнього в тому, що він тиснув на Зеленського, використовуючи свій президентський статус, задля вирішення власних питань, що є прямим порушенням присяги американського президента.

Що, насправді, видно із стенограми цієї бесіди? Не будемо забувати, що вона є досить відвертою, бо з самого початку не призначалась для публікації і обидва президенти говорили про те, що їх щиро хвилює. По-перше – Трамп насправді дуже-дуже сильно хоче переобратися, а Зеленський, особливо, враховуючи те, що його радник після розмови мав зустріч з особистим адвокатом Трампа Руді Джуліані у Мадриді, готовий йому в цьому допомогти. Але для нас важливо інше. Нагадаю слова Володимира Олександровича, знову процитую: «…наступний генпрокурор 100% буде моєю людиною, моїм кандидатом…». І хоча під час зустрічі двох президентів у Нью-Йорку Зеленський стверджував, що генеральний прокурор у нас незалежний,  все ж до яких його слів ви маєте більше довіри –  до тих, які пролунали під час відвертої розмови «не для зайвих вух», чи для тих, які були сказані на публіку у розпал скандалу, який, власне, і спричинила ця розмова? 

На мою думку, вірити треба словам щирим. І не тільки один новий Генеральний прокурор людина Зеленського на 100%. На 100% люди Зеленського: Прем’єр-міністр та всі, або майже всі міністри, Голова та Перший заступник Голови Верховної ради, більшість депутатів парламенту, голова СБУ (якому Зеленський, до речі, телефонує з приводу «чортів»), голови обласних адміністрацій. Корочє – скрізь один лише Зеленський, у різних обличчях. І до останнього часу це можна було назвати майже абсолютною владою Зеленського в Україні. Майже, бо не вистачало останнього, самого важливого елементу, для того, щоб влада Зеленського із «майже абсолютною» стала насправді абсолютною. Але, після того, як Анатолій Дюмін заявив про свою підтримку Зеленського та пішов разом з ще двома депутатами із фракції Оппоблоку, останній елемент став на своє місце. Після цієї події, недарма я порівняв її із тектонічним зсувом, всім остаточно стало зрозуміло – Зеленський – це на віки!

Відео - тут - https://www.youtube.com/watch?v=7HBjBawkDdk

Черный сентябрь. Или октябрь?

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

16 сентября 1970 года король Иордании Хусейн ибн Талал объявил в своей стране военное положение. Вооруженные силы этой арабской страны атаковали офисы и базы Организации Освобождения Палестины (ООП), Движение за национальное освобождение Палестины (ФАТХ) и других палестинских организаций, которые после Шестидневной войны 1967 года переместились вместе с сотнями тысяч беженцев с Западного берега реки Иордан на иорданскую территорию и обосновались там. В конфликт вмешалась Сирия – на помощь палестинцам была направленна усиленная танковая сирийская дивизия. США направили в восточное Средиземноморье свой Шестой флот, Израиль также был готов помочь Иордании. Но к 24 сентября иорданская армия сумела взять вверх над ООП и ее боевики во главе Ясиром Арафатом бежали в Ливан. Вслед за ними в эту страну переместилось 150 тысяч палестинских беженцев. Эти события иорданской и всеарабской истории впоследствии получили название «черного сентября». Что же послужило причиной этой, без преувеличения, братоубийственной войны

С момента возникновения государства Израиль он враждовал с арабским миром, который, в абсолютным большинстве, своем не воспринял самого факта существования еврейского государства и боролся против него. Все существование Израиля – это непрекращающиеся и по сей день арабо-израильские конфликты. И в них, особенно на начальном этапе, все арабские государства демонстрировали взаимную солидарность. Именно поэтому, после поражения арабов в Шестидневной войне, когда Израиль фактически захватил территорию Западного берега реки Иордан, Иорданское королевство приняло у себя сотни тысяч беженцев. Оно не могло поступить по-другому – иначе это не восприняли бы другие арабские государства. Вместе с ними в эту монархию перебрались Организации Освобождения Палестины с Ясиром Арафатом, Движение за национальное освобождение Палестины и прочие, прочие, прочие. Все эти люди были не только хорошо организованы и мотивированы, но и хорошо вооружены. Это были боевые организации, если хотите – самые настоящие мини-армии. Кроме того, они имели международную поддержку, финансирование, снабжались оружием, снаряжением и боеприпасами. Лагеря палестинских беженцев в Иордании практически сразу превратились в государство в государстве. Формально подчиняясь иорданским законам, они мало внимания обращали на Амман. На территории лагерей действовали свои законы, своя милиция, - иорданским правоохранителям вход туда был закрыт. Лагеря использовались как базы для диверсий и терактов против Израиля. Для их предотвращения ЦАХАЛ неоднократно вторгался на иорданскую территорию и проводил там войсковые операция, вступая в бои с иорданской армией. Но это, хоть и с трудом, король Хусейн еще мог стерпеть. Но когда ООП и другие палестинские организации, получившие приют на иорданской земле, вступили в открытый союз с тремя группировками, находившимися в Иордании вне закона: «Арабским национальным движением», баасистами и коммунистами, с целью свержение короля Хусейна и установление нового политического режима на «восточном берегу реки Иордан», терпение короля лопнуло. В Иордании начался «черный сентябрь». Итог – палестинские беженцы и боевики были изгнаны в соседний Ливан. Там они занялись привычной практикой терроризма и вмешательства во внутренние дела страны-приюта. Из жемчужины Ближнего Востока, богатой, даже по европейским меркам страны, Ливан превратился в арену гражданских кровопролитных войн, стал источником терроризма. Часть его территорий была оккупирована соседями, а главами правительств надолго ставали марионетки соседних государств – в основном, Сирии. О былом богатстве и благополучии все давно забыли. Разрушенные кварталы Бейрута – вот с чем стала прежде всего ассоциироваться эта страна. А в недрах Организации освобождения Палестины возникла «Организация Черного сентября», которая убивала иорданских чиновников, оперативников «Моссада» и захватывала самолеты с заложниками и израильские посольства по всему миру. Апогеем их деятельности стал захват и убийство 5 сентября 1972 года 11 членов израильских сборной на Мюнхенской олимпиаде.

Иордания тогда вынуждена была принять, из-за арабской солидарности, тысячи палестинских беженцев, которые, на поверку, оказались агрессивными, враждебными агентами, поставившими под угрозу само существование государства, принявшего их. Когда это стало очевидным, король Хусейн нашел в себе силы и, вопреки всяким солидарностям, сумел изгнать наглых захватчиков из своей страны.

Теперь вопрос другой – Ради какой – такой «солидарности» нынешние украинские власти собираются принимать ЛНР-ДНР, как они есть сейчас, в тело всей Украины? Кто может объяснить суть пресловутой «формулы Штанмайера»? Где гарантии того, что десятки тысяч хорошо организованных, мотивированных и вооруженных враждебных агентов не устроят в Украине «черный сентябрь»? Или октябрь? Или любой другой месяц года. Тем более, что нынешний украинский лидер – это не иорданский король Хусейн – боевой пилот, участник многих войн, привыкший воевать. И уже в силу этого, если вливание ЛНР-ДНР таки произойдет по самому худшему, «палестинскому» сценарию, то Украина очень рискует повторить судьбу скорее Ливана, нежели Иордании. Если вообще, останется на карте мира такое государство – Украина.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №66 2019-09-19 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Лохи всі ми

Вітаємо всіх президентів!

І півроку не минуло, як то кажуть! І справді, не пройшло півроку, тобто шість місяців, як Володимир Зеленський став Президентом України, нагадаю - це сталося 20 травня, і було призначено очільника Миколаївської обласної державної адміністрації. Шість місяців не пройшло, пройшло всього чотири. Темпи змін вражають. Але, зрештою, ця доленосна для нашого краю (я не політичну силу маю на увазі) подія сталася – нарешті, 19 вересня відбулось представлення місцевому нобілітету нового голови ОДА Олександра Стадника та заразом і нового очільника обласного управління Служби Безпеки України Віталія Герсака. Представляли їх спільно, радник президента Андрій Ермак та голова СБУ Іван Баканов щоб двічі з Києва не їздити.

І що ж ми всі почули на цьому представленні? По-перше – те, що жити у Миколаєві та на Миколаївщині має бути дуже-дуже страшно, бо у нас область «одна з найбільш криміногенних», що у нас вже за місяць буде програма з відновлення доріг, що старі часи минули. І знову, про те, що у нас тотальна корупція, і знову, що буде нова сторінка і все буде навпаки. А ще ми дізналися про те, що новий очільник державної адміністрації вже змагався із злочинністю у Миколаєві у далекому 1996 році і навіть «справився» із тим завданням. І це, коли йому було всього 19 років!

От скажіть чесно – не здається вам що це трохи схоже на намагання наїхати на місцевих, аби отримати від них покірливість та слухняність? Мовляв, у вас тут «найбільш криміногенна область» та «тотальна корупція». Лохи ви тут всі, корочє, і тому сидіть тихо! Ні, ніхто не буде заперечувати, що на Миколаївщині є своя злочинність і своя корупція. Як є вони і на Житомирщині, і на Херсонщині, і на Київщині і скрізь по Україні. І ще невідомо, насправді, де рівень злочинності та корупції більший – тут, чи у бурштиновому краї, наприклад? Але треба з ходу довести нікчемність місцевих. Аби знали своє місце. Але, якщо ви сказали про «тотальну корупцію» та злочинність то за свої слова треба відповідати, шановні. Бо ані корупції, ані злочинності не існує без їх конкретних носіїв – конкретних злочинців та корупціонерів. Корупція і злочинність – це не інфекція чи отрута у повітрі з болота, що поруч. Це конкретні люди, з конкретними злочинами та конкретними судовими вироками. Інакше всі слова про це – дешеві понти. І якщо все і всі тут такі погані, то де логіка у тому, щоб залишати старих керівників? Гнати треба всіх!

Поки що всі ці слова та обіцянки про нові часи залишимо тут – запам’ятаємо їх. Запам’ятаємо для того, щоб згадати, коли настане час. Єдине прохання до Олександра Стадника – не треба готувати програму відновлення доріг у Миколаївській області «на протязі місяца», краще «протягом місяцю», інакше можна дуже сильно застудитися.

Ну, а наприкінці тижня минулого Миколаїв масштабно, з розмахом, можна сказати, по-дорослому, на оновленій Соборній площі, відсвяткував своє 230-річчя початку  свого існування у складі Російської імперії. І слід зазначити – суперечку щодо стилю святкування, стилю нової площі її критики, поки що, на мою думку, програють і програють вщент. Про це свідчить 50 тисяч миколаївців, які прийшли на святковий «попсовий», як кажуть критики, концерт і всі ці «заморочки» щодо вартості, якості та естетики реконструкції Соборної площі були їм, як то кажуть, по-барабану. Ну чого ви хочете від людей, які вірять в те, що всі негаразди у їхньому житті від жадібних бариг і для того, щоб вирішити всі свої проблеми досить проголосувати на виборах за гарного хлопця, який вказує на винних і обіцяє всі проблеми вирішити за раз! Ви хочете, щоб вони ходили на площі слухати Баха чи Бетховена? Не прийдуть, не чекайте. Та й так у всьому світові – рок чи поп-концерти збирають, за звичай, більше глядачів, ніж опери.

Хоча, звичайно, можна святкувати по-старому, як 30 років тому, душевно, без пива та шашликів на Соборній. Цнотливо, порівняно із сьогоденням. До речі, на відео святкування у 1989 році, коли відкривали пам’ятник корабелам, дуже добре видно, що макету корабля у руці російського офіцера немає. Кажуть, його приладнали потім. А потім він зник, а потім знов з’явився – такий собі корабель Шредінгера. Втім, я дуже сумніваюсь, що миколаївці захочуть святкувати день міста як 30 років тому. Ці часи минули безповоротно. А ось, які йдуть чи то – насуваються – це вже зовсім інша тема.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=8IGRoXkwuYk

Авторитаризм на марші

Вітаємо всіх президентів!

35 українських бранців Кремля повернулися в Україну. Відео їх повернення та зустрічі рідними, журналістами та особисто Президентом України в аеропорту «Бориспіль», певен, бачили всі. І це дуже позитивна новина, навіть, за тієї обставини, що один з ймовірних учасників знищення малазійського «Боїнгу» у 2014 році, Цемах, скоріш за все, втрачений для міжнародного правосуддя назавжди.  

Але.

Як завжди, дуже часто є але. І той, хто не радів звільненню наших, той немає серця, а той, хто не задавав питання при цьому – немає розуму. Бо пан Зеленський у день повернення українців з полону сказав ясно та чітко, що це – обмін полоненими – лише першій етап, а будуть ще етапи – розведення військ, припинення війни та повернення територій і все це, взагалі – результат його домовленостей із Володимиром Путіним. І мені цікаво, думаю, не тільки мені – а що, насправді, далі? Про що домовились два Володимири? На яких умовах? Поки - це таємниця і відповіді на це немає.

А тим часом, на тлі повернення українців з російського полону в Україні руками зебільшості у парламенті повним ходом відбувається побудова авторитарного, а, можливо, і тоталітарного режиму президента Зеленського. З чого я це взяв, та чому так думаю? Так подивіться самі, які закони, та у якій атмосфері приймаються у стінах Верховної Ради не зі швидкістю скаженого принтера, а у турборежимі цілого скаженого поліграфічного комбінату і що відбувається у інших, так би мовити, відомствах.

Закон про імпічмент президента, тобто, про дострокове припинення його повноважень. Прийнятий з порушенням процедури, бо не можна приймати закон у другому читанні і в цілому, якщо депутати мають до нього зауваження, а зауваження були, прийнятий лише з однією метою – щоб його ніколи не можна було б застосувати. Відтепер достроково позбавити президента повноважень за злочин чи державну зраду буде складніше, ніж поміняти Конституцію. Для зміни Конституції потрібно спочатку проголосувати простою більшістю у 226 депутатів, дочекатися позитивного висновку Конституційного Суду, а потім проголосувати конституційною більшістю у 300 депутатів і вуаля – Основний Закон змінено! А для зміщення президента треба і висновків Конституційного і Верховного Судів чекати, і спецкомісію створювати, і голосів треба не 300, а 338 і не один раз, а двічі! Отже, вдумайтеся, для того, щоб змістити з посади всього одну людину треба більше голосів парламентаріїв, ніж для того, щоб змінити Основний Закон, за яким живуть всі люди у цій країні – від бомжа до президента! Пам’ятаючи, що недоторканість з нардепів вже знято, а пан Зеленській контролює СБУ та Генпрокуратуру, то уявити 338 депутатів, які поставлять свої підписи під вимогою імпічменту особисто я не можу. 

 Йдемо далі. Президент погоджує призначення заступника Генерального Прокурора, хоча такої норми не існує у жодному законі – генпрокурор сам може собі призначати заступників.

Президент спрямовує до Верховної Ради подання на дострокове припинення всього складу ЦВК – мовляв, політично заангажовані вони та приймали неправильні рішення – і остання новина – в раді знаходяться 341 голос за це! Вітаю «Батьківщину», ОПЗЖ та інших, дрібніших співучасників. 

Хоча тут не зовсім зрозуміло – цей же склад проводив и президентські і парламентські вибори і «оформив», так би мовити, перемогу Зеленського та його слуг. Тепер виходить, що їх перемога сумнівна?  Незважаючи на те, що демократичність та законність цих виборів визнали всі поважні міжнародні спостережні організації. Але слуги не дуже замислюються над логікою рішень Володимира, а слухняно натискають кнопки. Можна сказати, що в Україні почали конпкодавити по-новому. По-старому – це коли натискали на кнопки чужі, а по-новому – це коли натискають кнопки свої, але абсолютно не думаючи, за командою. Тепер депутати від більшості – це такі собі органічні пристрої для натискання кнопок у сесійній залі. Біороботи. Така собі модернова версія КПСС. 

Хоча по-старому ще трапляється і у слуг. Зеленський, кажуть, дуже злився і ті два невдахи, які кнокподавили по-старому публічно вибачились перед народом і президентом, бо вони ж без умислу, заради народу та й ще передадуть місячну зарплатню у благодійні фонди, які, правда, невідомо. І цим обмежились, хоча не персональне голосування – це пряме порушення конституційної норми! А ось коли Ірина Геращенко порівняла слуг за повне нехтування демократією і парламентаризмом із «зеленими человєчками» це дуже не сподобалось останнім. І вони вирішили позбавити народного депутата права участі у п’яти пленарних засіданнях Ради. Щоб не базікала зайвий раз.

Це – лише останні штрихи роботи зепарламенту за два з половиною тижні. Прискорене прийняття, у «турборежимі» правил, з порушенням поки що існуючих норм, законів, які обмежують права та можливості народних депутатів, нівелюють український парламент, як інституцію, прийняття закону про імпичмент, який, насправді, унеможливлює цей імпічмент, затвердження на всіх ключових посадах у виконавчій владі людей виключно Зеленського – ми маємо всі ознаки стрімкого руху до авторитарної держави. І все – під гаслами про волю народу. І все – за підтримки більшості мудрого українського народу. А там і до тоталітаризму недалеко. Я би міг довго розповідати про небезпеку для України згортання демократії, але більшості це не цікаво. А меншості скажу – цьому треба опиратися. Обов’язково, вже прямо зараз. Якщо не буде спротиву – буде біда. Велика біда. Логіка історичного розвитку невблаганна і винятків та виключень не знає.

Ну, а Миколаїв живе власним життям – тут вирують зовсім інші пристрасті. В черговий раз, на черговій позачерговій сесії обласної ради депутати не змогли відправити голову обласної ради Вікторію Москаленко у відставку. Миколаївці відчайдушно сперечалися у соціальних мережах через нову, ще правда не до кінця реконструйовану Соборну площу та новий бренд міста, презентований платформою «МрійДій» А ще, Миколаїв святкує 230 років від дня заснування його у складі Російської імперії і з нагоди такого свята міська рада надала звання почесних громадян міста відразу ж аж сімом миколаївцям – Ользі Харлан, Миколі Берсону, Вадиму Серцеву, Леоніду Клименко, Сергію Січко та Володимиру Коренюгіну та Миколі Кравченко – двом останнім – посмертно.  Отже, бачимо тут контексти: спортивний, театральний, екологічний, освітній – аж двічі, та, так би мовити, бюрократичний та відверто проросійський. На жаль, контексту патріотично-проукраїнського в цьому місті не знайшлось, поки що. Такий він, сучасний Миколаїв. 

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=wlecG2KML0g

Дело Кашпировского

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Совсем скоро, в октябре 2019 года исполнится 30 лет начала победоносного шествия Анатолия Михайловича Кашпировского по просторам всего Советского Союза. 8 октября 1989 года в эфире Первого канала Центрального телевидения СССР вышла первая из серии передач под общим названием «Сеансы здоровья врача-психотерапевта Анатолия Кашпировского». В этих передачах, которые смотрели десятки миллионов человек по всей той огромной стране Анатолий Кашпировский с экранов телевизоров проводил излечение от самых различных заболеваний. Его фраза «Даю установку…» - а дальше следовало указание на что он именно давал «установку» - например, на рассасывание послеоперационных швов, стала нарицательной и вошла в весь русскоязычный фольклор всего бывшего Союза ССР. Шутки – шутками, а тогда Кашпировский имел ошеломляющий успех. Как я уже говорил, у экранов телевизоров во время трансляции его «Сеансов» собиралось десятки миллионов людей, многие из них еще живы и могут подтвердить мои слова. А после серии телепередач Кашпировский начал разъезжать по всему СССР и собирать полные залы и стадионы – людей на встречи с ним приходило едва ли меньше, чем на концерты легендарного «Ласкового мая». А вскоре, на волне его успеха, появились многочисленные последователи, подражатели и конкуренты. Одним из них был, к примеру, Алан Чумак, сумевший также пробиться на Центральное телевидение. Этот предлагал ставить перед экранами телевизионных приемников емкости с водой, чтобы он их мог «зарядить» позитивной энергией. И ведь ставили бутылки, баночки и бутыли. И снова счет шел на десятки миллионов! А Чумак «заряжал»!

А уже после экстрасенсы, именно тогда это слово вошло в обиход, колдуны, шаманы, ведьмы и прочая стали исчисляться десятками, сотнями и даже тысячами если не десятками тысяч. Существуют они и поныне, хотя до масштаба первопроходцев таких, как Кашпировский или Чумак им, конечно, далеко.

Феномен Кашпировского и иже с ним объясняется довольно просто. Советский Союз в конце 80-х годов прошлого столетия переживал острый кризис – как мы понимаем уже сейчас – эта была агония. Кризис ощущался во всем – в падении уровня материального обеспечения, который выражался в тотальном дефиците всего – даже продуктов и товаров первой необходимости. Он ощущался в тотальном отрицании, особенно среди молодежи, господствующей идеологии того времени и ее носителей. Кризис был всюду – в армейской «дедовщине», нехватке элементарного, бегстве Советской Армии из Центральной Европы и очевидном поражении в Афганистане. В один момент из блестящего и могущественного режим стал обшарпанным и беспомощным. И это утверждение было справедливо для всего тогдашнего государства.

Устоявшийся и более – менее обеспеченный уклад жизни, десятилетняя стабильность, рушились на глазах, а на их месте зиял космический и холодный вакуум неустроенности, и неопределенности. А людей, привыкших к простым ответам на все вопросы, эта пустота пугала, очень пугала. Инстинктивно, утратив в один миг, незыблемую, как им казалось, твердь, они искали хоть какую-то опору. И, находили ее в Кашпировских и Чумаках. Поняв, что советская медицина в борьбе с их болезнями им не поможет, что она потому бесплатная, что мало на что способна, они хватались за малейшую надежду. Ведь так хотелось жить, быть здоровым и красивым! Без таких безобразных послеоперационных швов и спаек! А тут – вот она, эта возможность жить, быть здоровым и красивым! И так все просто! Достаточно включить телевизор в условленное время или прийти на стадион. Правда, там надо было уже заплатить. Но разве жизнь, здоровье и красота каждого из нас не бесценны! Люди легко верили и шли, и платили.

Надо ли говорить, что ни болезни, ни послеоперационные швы никуда не делись. И массовое увлечение конкретными Кашпировским и Чумакам прошли.

Однако, дело Кашпировсого по-прежнему живо. Я имею в ввиду не сколько то, что Анатолий Михайлович до сих пор жив и продолжает активно «лечить» людей, а сколько то, что все еще находятся люди, которые предлагают простые решения сложных проблем, особенно во времена кризиса и сложных периодов жизни государства. И размах у этих людей куда как больше, чем у Кашпировского. Тот предлагал решения сугубо медицинских проблем, а его последователи имеют рецепт от всего. Я о политиках. И общество, украинское – это точно, как и 30 лет назад с готовностью откликается на сию незамысловатую рецептуру, прильнув, теперь к экранам не сколько телевизоров, сколько компьютеров и смартфонов. Технологии распространения информации изменились – все остальное – нет. Нисколечки!

Украинцы, в основной массе своей, остались и остаются инфантильными, легко поддающимися внушению, не умеющими критически мыслить, сопоставлять факты, делать выводы и находить причинно-следственные связи. Даже те, которые родились после 1989 года и вообще не знают, кто такие Кашпировский и Чумак. Им по-прежнему хочется верить, что решение проблем и кризисов – не в том, чтобы думать, работать и сражаться, если того требует ситуация, а в том, чтобы один раз проголосовать за того, кто обещает все решить легко и просто. Так думаю не все, но очень многие, увы. Поэтому мы снова и снова проходим один и тот же цикл – кризис – растерянность, собственная слабость – очарование новым условным «Кашпировским» от политики – вознесение его на Олимп – разочарование – кризис. Все бегаем и бегаем без конца.

Когда прекратим?

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №65 2019-09-12 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Не Британія…

Вітаємо всіх президентів!

Британський парламент обламав Бориса Джонсона, премьер-міністра цієї держави, заборонивши йому виходити з Європейського Союзу 31 жовтня без угоди. Ба більше – він відмовився йти на дострокові вибори 15 жовтня. Як відомо, з 2016 року Велика Британія намагається здійснити Brexit – вийти з ЄС після того, як на референдумі 23 липня 2016 року більшість його учасників проголосувало за таке рішення. І вже понад три роки Британія та Європейський Союз не можуть віднайти формулу виходу яка б влаштовувала всіх. Основна  проблема – питання кордонів між Ірландією та Північною Ірландією. Нарешті Борис Джонсон – палкий прихильник безкомпромісного Brexitу – взяв курс на жорсткий розрив – без усіляких угод. Але на заваді йому став британський парламент, більше того – частина депутатів від його рідної Консервативної партії виступила проти. Бо вони вважають вихід з ЄС, та й ще по жорсткому, без угоди – вкрай негативним сценарієм для власної батьківщини – Британії. Страшне діється у цій Британії!

Слава Богу – нічого подібного зараз в Україні навіть уявити собі неможливо! Щоб якась там, прости Господи, Верховна Рада щось там заперечила Президенту, тобто – волі мудрого українського народу? Та ні за що на світі! Отето от весь разброд і шатаніє у наших, українських реаліях просто неможливі. Президент збирає керівництво уряду, парламенту, генпрокурора і ще кого треба – загалом – небагато народу, швиденько роздає вказівки, призначає терміни та відповідальних – і вперед – із піснею! А парламент, уряд та всі інші без заперечень беруть під козирок – і виконують. І ще як виконують!

За другий день роботи, прости Господи, українського парламенту той остаточно ліквідував депутатську недоторканність, та наштампував цілу купу змін до Конституції. Там і зменшення кількості депутатів з 450 до 300, і введення виключно пропорційної системи виборів нардепів, і надання можливості Президенту призначати керівництво САП та НАБУ, і багато чого іншого. Загалом – коли і якщо ці правки до Основного Закону буде прийнято остаточно, то роль та вага українського парламенту буде законодавчо закріплено у якості обслуги. До речі, а чому 300 депутатів, а не 250, наприклад? Тому, що цифра красива, як 300 спартанців? Під час обговорення у сесійній залі казали, це тому, що мудрий український народ за таке число проголосував на референдумі у 2000 році. Шкода, правда, що «слуги» не пам’ятають, за умов якого шаленого адмінресурсу відбувався той референдум, як зганяли на мітинги на його підтримку бюджетників звідусіль. Посилання на той референдум, як на мене - не найкращій аргумент. Врешті – решт, на референдумі 17 березня 1991 року більшість того ж самого мудрого українського народу проголосувала за те, щоб Україна лишилася у складі «обновленного Совєтського Союзу». То, може, згадаємо ті славні часи, та й того - Back in the USSR?

Як стало відомо, Уряд на своєму засіданні погодив кандидатуру нового голови Миколаївської обласної державної адміністрації. Ним має стати дехто Олександр Стадник. Не місцевий, тому широкому загалу у нас він мало відомий – з його коротких біографічних відомостей знаємо, що останнє його місце роботи – це податкова служба одного з районів Києва. Проте, набагато більше інформації можна отримати з Інстаграму його дружини, яка, до речі, з Миколаєва. Судячи з нього – їх життя – це життя на люксових курортах, в оточенні люксових речей і пересуваються вони на люксових автівках, що являє величезний дисонанс скромній посаді чоловіка та геть не відповідає способу життя справжнього «слуги народу». Ця невідповідність, а також те, що новий губернатор не з Миколаївщини викликало невдоволення та бурхливе обговорення миколаївців у соціальних мережах. Незадоволення, навіть, - увага! – виникло у деяких народних депутатів-миколаївців від «Слуги народу». На що їм, під час наради у Зеленського 5 вересня коротко пояснили – «Це рішення Президента і воно не обговорюється». Крапка.

Якщо чесно – мені байдуже, звідкіля буде очільник облдержадміністрації – аби тільки той кіт мишей ловив. Мене обурює зовсім інше. Хто, взагалі, цим депутатам слово давав? Мудрий український народ їх обрав для того, щоб вони дали змогу Зеленському та його команді працювати на повну. Якщо Володимир вважає, що миколаївським губернатором має бути Стадник – буде Стадник, якщо вважає, що має бути чорт лисий – буде чорт лисий (я не про лисого з «кварталу», хоча, якщо…)! І все тут! Бо воля  Зеленського – то воля народу! І не депутатська то справа – її обговорювати! Їхня справа – на кнопки у сесійній залі натискати – все! Тут вам не гнила якась Британія! Український парламент – не місце для дискусій – це вам не британський парламент!

А взагалі, звичайно, хайпу було б менше, якби жінки менше базікали б у інстаграмах там і всіляких фейсбуках…

Засідання Уряду України відтепер не будуть транслюватися наживо, бо вони не мають перетворюватися на шоу, повідомляти нам будуть тільки те, що, на думку нових урядовців, для нас важливо. Отакі нові стандарти відкритості та прозорості. А може це, щоб не було видно відразу ж косяків? Не будемо робити шоу, заявив новий молодий прем’єр і… за кілька днів покатався будівлею уряду на самокаті. Це ж не шоу, правда?

Ну, а в самому Миколаєві все стабільно – нових тролейбусів, яких міська влада хотіла закупити за кредитні гроші не буде, принаймні, поки що. Депутати не змогли набрати необхідної кількості голосів аби погодити це рішення. Катайтесь, шановні миколаївці, на маршрутках і тільки на маршрутках вічно.

Марк Антоний и Зеленский

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

2 сентября 31 года до нашей эры состоялось последнее великое морское сражение античности между флотами Октавиана Августа и Марка Антония, которые были соперниками в борьбе за власть в Римской империи. Объединенные силы Антония и Клеопатры проиграли это сражение, а спустя менее, чем через год, Октавиан вторгся в Египет. Марк Антоний покончил с собой, а через несколько дней его возлюбленная Клеопатра последовала его примеру, не желая заканчивать жизнь в подвале Мамертинской тюрьмы в конце триумфа Октавиана.

Марк Антоний прожил бурную и богатую на события жизнь. Будучи отпрыском древнего очень знатного патрицианского рода, он с юношества не мыслил себя вне высшей римской политики. Вся его жизнь - это череда авантюрных и головокружительных приключений - женитьб, военных походов и политических кампаний. В 43 году до нашей эры, он стал членом триумвирата, вместе с Октавианом и Лепидом, который разделил империю на три части. По-сути, тот триумвират зафиксировал паритет сил трех самых сильных политиков в римском государстве того времени. Но каждый из них стремился стать правителем единоличным – противостояние между ними было неизбежно. Через 12 лет из трех осталось только двое - Октавиан и Антоний. Первый контролировал Италию и западную часть империи, второй – Египет, Грецию и восточные провинции.

К чему я это? А к тому, что Марк Антоний был политическим противником Октавиана Августа. Можно сказать, что он был в оппозиции к официальному римскому режиму. При этом, и это очень важно знать, именно Антоний в глазах тогдашнего римского общества выглядел радетелем старых, республиканских, читай – демократических порядков. Кроме того, в его окружении было много варваров – не римлян. А с царицей эллинистического Египта – Клеопатрой в последние период своей жизни он жил, она родила ему нескольких детей. Об их бурном романе написано немало книг, пьес и снято кучу фильмов. Значило ли это, что его должны были с распростертыми объятиями принимать, скажем, германские племена, воевавшие с Римом, как собирается это делать президент Зеленский? А он, напоминаю, намерен по упрощенной процедуре давать украинское гражданство российским оппозиционерам.

Проблема, прежде всего, для германских племен и прочих не римлян, заключалась в том, что ни Антоний, ни Октавиан никаких германских племен в упор не видели. Они для них, как равные Риму, просто не существовали. Нет, конечно, они знали, что есть такие на свете. Но для них, как и для абсолютного большинства римлян, судьба этих племен - быть рабами Рима. Ни о какой независимости германцев и речи не шло. И Марк Антоний, хоть и был в оппозиции к Октавиану Августу, по отношению к германцам, как, впрочем, и к финикийцам, египтянам, грекам и всем прочим народам, имевшим несчастье оказаться в орбите Римской империи, относился точно так же, как Октавиан. Тут они были абсолютно солидарны. Антоний был в оппозиции к Октавиану, но не к империи. Просто, он хотел единолично править в ней, вместо Октавиана и все.

И точно такая же солидарность наблюдается у Путина и у так называемых оппозиционеров к его режиму. Это они сейчас выходят на митинги, когда их даже не допустили к участию в выборах в Мосгордуму, а когда империя забирала украинский Крым и убивала украинцев на Донбассе - они молчали, более того - они аплодировали Путину. Поэтому идея - давать украинское гражданство тем россиянам, которые просто против Путина, но на поверку - те же самые имперцы - не самая лучшая идея. Открывать двери своего дома для еще одних адептов взбесившейся империи? Как будто доморощенных мало.

Впрочем, Зеленскому и его слугам этого не понять, по крайней мере, пока не набьют себе шишек. Ведь для того, чтобы это понимать, надо знать историю хотя бы в рамках школьного курса, и, главное - делать из нее выводы. Вот только шишки, и кровавые, набивать будем мы все вместе.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №64 2019-09-05 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

«Скорострєли» чекають на пунш

Вітаємо всіх президентів!

Дві основні події сталися в Україні останнім часом. Це - святкування чергової річниці Дня Незалежності та початок роботи новообраного парламенту 9-го скликання. 

Дійство 24 серпня на головній площі столиці, чи як його назвали у відомстві Президента – «Марш гідності» далеко не всі зрозуміли. Найбільше, що запам’яталось від цього офіційного заходу – це білий колір омонівських щитів та водометної машини з якої поливали протестувальників під час Майдану, на яких діти у білому одязі ставили відбитки своїх долонь жовтою та синьою фарбами, контраверсійний реп-виступ під час виконання державного гімну та промова самого Зеленського, який згадав у якості віх становлення незалежності «кравчучкі», серіал «Богатые тоже плачут», штани «мальвіни», ваучери та пейджери.  Загальна кількість учасників – близько 3,5 – 4 тисяч чоловік.

Натомість, Марш захисників вітчизни – хода, організована учасниками російсько-української війни, без підтримки держави та новообранного Президента, зібрав на порядок більше людей. За інформацією столичної поліції у Марші захисників прийняло участь 50 тисяч чоловік – як самих учасників, так і глядачів. Ветерани війни рухались вулицями столиці, а кияни та гості висловлювали їм свою подяку та прихильність.

І ось здалося мені, та й не тільки мені, що 24 серпня 2019 року в центрі Києва зустрілося дві України. Одна – біла, без кольору без виразного національного забарвлення. В цій Україні Верховний Головнокомандуючий спілкується із Генеральним Штабом за допомогою СМСок, добре, що вже не поштовими голубами, там є війна, але не зрозуміло, хто на ній вбиває українців. Ця Україна хоче мира і щоб все було «хорошо» і дуже швидко і не важливо як. І була там інша Україна – сурова, потужна, забарвлена у національні кольори та камуфляж. Україна, яка розуміє, що швидко та просто «хорошо» не буде, а зовнішня небезпека нікуди не ділася. Україна яка розуміє звідки виходить ця небезпека та готова виступити на захист, як вже було останні понад п’ять років. 

І як ці дві України будуть уживатися разом і чи уживуться взагалі – я, чесно кажучи – не знаю.

Збулася споконвічна мрія мудрого, а ще, як з’ясувалось останнім часом, дуже рішучого українського народу – з народних депутатів буде знято недоторканність! 29 серпня відбулось перше засідання першої сесії Верховної Ради України 9 скликання. З чим нас всіх і вітаю! Як і очікувалось – під час її проведення були прийняті всі рішення, які хотів від Ради Володимири Зеленський. Спікер – Разумков, першій віце-спікер – Стефанчук, а просто віце-спікер – представниця «Батьківщини» Олена Кондратюк. До речі, «Батьківщина» заявила про те, що не буде у опозиції до нової влади. На місці Зеленського та його слуг я би не розслаблявся – так саме Юлія Володимирівна говорила п’ять років тому, а потім перетворилась на запеклого критика режиму і ледь не потрапила до другого туру президентських перегонів.

Але повернемось до рішень нового парламенту – Прем’єр-міністр – Олексій Гончарук, весь склад Кабміну, всі міністри – за пропозицією Зеленського, так саме. Генеральний Прокурор, Голова СБУ – всі, кого хотів призначити Зеленський свої призначення отримали. Але, найголовніше – здійснилось те, про що наймудріший народ України мріяв, напевно, віками – з депутатів зняли недоторканність, і це історичне голосування відбулось у присутності Зеленського та під його коментарі та зауваження деяким депутатам, щоб вони не «орали».

Алілуя! Ще зовсім недовго і з 1 січня 2020 року Конституцію буде змінено – і нардепів буде позбавлено їх недоторканності. А це значить, що можна буде народного депутат вдарити, штрикнути, сказати йому в очі, все, що про нього, депутата, думаєш, та, нарешті – плюнути в його нахабні депутатські очі. Бо недоторканності більше немає! А будь який депутат рано чи пізно заслуговує на те, щоб плюнути йому в очі. Бо він, і тільки він і ніхто інший винний в тому, що життя у конкретного українця не склалося. А хто ж ще? Навіть і не сумнівайтеся у цьому! 

До речі, про рішучість мудрого українського народу та нардепів, яких він обрав. Вже під завершення роботи першої сесії вони голосували за закони та постанови яких не те, щоб не було на сайті Верховної Ради, яких не те, щоб ніхто не обговорював, яких не те, щоб не було у порядку денному, а яких ніхто, або майже ніхто з них взагалі не бачив. Голосували без назв законопроектів, без назв комітетів, без нічого. Але рішуче та дисципліновано! Одним словом – скорострєли! А за що вони там проголосували – за Царство Боже на землі та початок ери правління джедаїв, або за перетворення України на філію Пекла де намісником Сатани буде Дар Вейдер? За що голосували «скорострєли»? Я хотів би від них почути відповідь.

До речі про тезу ЗеКоманди про те, що із старими політиками їм не по дорозі. У ЗеКабміні – майже всі міністри так чи інакше працювали раніше у державних установах, а два міністри взагалі із старого складу уряду – міністр фінансів Оксана Маркарова та міністр МВС – Арсен Аваков, який викликає дуже неоднозначну реакцію навіть у депутатів – скорострєлов, вибачте, у депутатів від партії «Слуга народу». Як з’ясувала, прости Господи, народна депутатка Ліза Богуцька, Авакова лишили задля того, щоб він міг протистояти Петру Порошенко, який вже на грудень цього року готує пунш. Ні, не пунш. Здається путч. Ну точно щось дуже шоколадне та погане. І тільки Аваков може його зупинити. Чекайте – а як же СБУ на чолі з Бакановим? Виходить, що такі великі «чорти» як Порошенко йому ще не зубах?

Як би там не було, але ще раз хочу привітати всіх із початком роботи філії Офісу Президента Зеленського у стінах Верховної Ради України! І хай буде вічна пам’ять українському парламентаризму!

А до Миколаєва, тим часом, приїхав жираф, перший з двох, а ще будуть слони. Ну, це я про те, що у нашому місті теж щось відбувається.

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=76GZX4TyMgg