Люди не хочуть бути рабами

 

Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Як відомо, 9 серпня у Білорусі відбулись президентські вибори. Місцева Центральна виборча комісія та державні засоби масової інформації оголосили про те, що за попередніми даними та за даними екзіт-пулів Олександр Лукашенко набрав 75-80% голосів. А його основна кокурентка Світлана Тихановська близько 10%. Буквально в день голосування на вулиці Мінська а потім і інших білоруських міст почали виходити протестувальники. Значна частина білорусів не повірила у такі результати виборів. І відразу ж, без всіляких розмов та попереджень всіх людей, які виходили на абсолютно мирні протести почали жорстоко бити, розганяти та арештувати міліцейські спецназівці. У відповідь протестувальники почали будувати барикади, які руйнувалися білоруським ОМОНОМ з ще більшими завзяттям та жорстокістю. Після чого білоруси почали просто виходити та гуляти вулицями пішки або на велосипедах, але і тоді їх забирали з вулиць. 

Репресії проти мітингарів вражають своїми масштабами та жорстокістю. Ось як описує пережите російський журналіст Нікіта Тєліженко, який потрапив у полон ОМОНу на мінській вулиці, початок цитати: 

«Как только остановились, раздался крик стоявших на улице омоновцев в бронежилетах: «Лицом в землю!!!»В наш автозак влетели несколько силовиков, нам загнули руки за спину так, что идти было практически невозможно. Парня передо мной специально головой о дверной косяк входа в РУВД ударили. Он закричал от боли. В ответ на это его начали бить по голове и орать: «Заткнись, сука!» Первый раз меня ударили, именно когда выводили из автозака, я просто недостаточно низко нагнулся и получил удар рукой по голове, а потом коленом в лицо. В здании РУВД нас сначала завели в какое-то помещение на четвертом этаже. 

Люди там лежали прямо на полу живым ковром, и нам пришлось идти прямо по ним. Мне было очень неудобно, что я все-таки наступил кому-то на руку, но я совсем не видел, куда шел, потому что голова была наклонена сильно в пол. «Все на пол, лицом вниз», — орали нам. А я понимаю, что лечь некуда, кругом в лужах крови лежат люди. 

Мне удалось найти место и лечь не на людей, вторым слоем, а рядом. Лежать можно было только на животе лицом вниз. Опять мне повезло, что на мне была медицинская маска, она мне скрасила впечатление от грязного пола, в который пришлось уткнуться носом. Парень рядом со мной, устраиваясь поудобнее, случайно повернул голову в сторону и тут же получил пинок в лицо армейским берцем. … А вокруг шли жесточайшие избиения: отовсюду были слышны удары, крики, вопли. Мне показалось, что у некоторых задержанных были сломаны — у кого руки, у кого ноги, у кого позвоночник, потому что при малейшем движении они орали от боли». 

Далі він описує, як затриманих утрамбовули по 25-30 людей в камери розраховані на 5 осіб так, що люди задихалися та не могли спати, як людям не давали пити та відвідувати туалети через що вони змушені були справляти і малу і велику нужду прямо в камерах. Інші затримані, яких стали випускати через те, що тюрми переповненні, розповідали як їх змушували співати гімн та постійно били, як збривали голови ножами та фарбували волосся, жінки – як їм погрожували зґвалтуванням, як винесення судових вироків перетворилося на конвейер і як людей при цьому постійно били, знущалися з них та піддавали жорстоким тортурам .

Хтось може спитати – А що ж не вистачало білорусам, проти чого вони протестували, у них же за бацька все так добре виглядає – вулиці чисті, дороги, на відміну від українських, відремонтовані? А виявляється, що прибрані вулиці, добрі дороги – це лише один, парадний так би мовити бік, медалі. З іншого боку – повна відсутність базових прав людини, надзвичайно жорстоке придушення будь якої опозиції, навіть натяків на неї, абсолютна безправність пересічних громадян та, звичайно, тотальне фальшування будь яких виборів у вигляді тупого переписування їх результатів на користь Лукашенка та його посіпак. Може, проти цього і повстали білоруси? Може їм просто набридло бути кріпаками у 21 столітті? Може тому протести у сусідній країні не вщухають, а навпаки, розростаються -  страйкувати починають працівники великих державних підприємств МАЗ, БЕЛАЗ та інші. 

Отже, дуже схоже, що ми спостерігаємо початок кінця режиму Лукашенка – цієї огидної відрижки Совєсткого Союза. Навіть, якщо він зараз вціліє, він вже буде послаблений – бо не матиме підтримки ані всередені, ані зовні – хіба що Путін його врятує, бо Путін такий самий огидний, як Лукашенко, а огидне до огидного липне. Всі, хто захоплювався цим режимом, можливо, побачать його істинне обличчя, і зрозуміють – лукашенківска Білорусь – це, передусім, жорстока та кривава диктатура за ширмою показного порядку. Совєсткій Союз відродити неможливо. 

А Україні слід більш активно сприяти подоланню білоруської кризи, бо Україні потрібна білоруська незалежна Білорусь – така Білорусь стане природнім союзником української незалежної України. До речі, всі ці події пробуджують у білорусах національну свідомість, вони починають задавати питання «Хто ми?» і відповідають – «Ми – білоруси».

І сьогодні це все, що я хотів вам показати і про що хотів розповісти. 

Жыве Билорусь!

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=-dRYVq7nRPY&feature=emb_logo

Коронавірус нас вітає знову, а впевненість нового очільника поліції насторожує

 Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Минулий тиждень у нас відзначився неймовірною спекою та відразу ж кількома антирекордами щодо захворюванності на коронавірус. Кількість захворівших у світі вже на рівні 20 мільйонів, в Україні стримко наближається до ста тисяч. Кожного дня реєструють понад тисячу нових хворих. У Миколаївській області, а, якщо вірніше – у самому Миколаєві так само відмічається різке зростання кількості хворих на COVID-19, настільки різке, що обласні чиновники заговорили про можливість переходу Миколаївщини з так званої зеленої зони карантину до помаранчової або, навіть, до червоної, і тоді карантині обмеження, про які всі вже забули, знову повернуться. 

А насправді, давайте чесно дамо собі відповідь – хто зараз дотримується елементарних заходів безпеки? І дамо чесну відповідь – та практично ніхто! Маски у громадському транспорті одягають одиниці, в магазинах та супермаркетах – трохи більше, але переважно – не одягають, або носять на підборідді. Скажу більше – на поодиноких людей в масках у маршрутках інші дивяться, скажемо так, недоброзичливо, а на прохання у магазинах одягнути маску реагують дуже часто агресивно. Отже, якщо так і далі все буде, то в осені у нас цілком може бути італійський сценарій, нагадаю, це коли місць в лікарнях не вистачає і люди вмирають сотнями та тисячами за добу. А від цієї хвороби ще й досі немає ані вакцини, ані іншого специфічного лікування і, оскільки вірус новий та маловивчений, то ніхто не може сказати, як людина, яка перехворіла COVID-19 перенесе, наприклад, звичайний грип. Але, будемо чесними, ні до чого вмовляння лікарів не призведуть. По-перше – серед самих лікарів немає єдності, а, по-друге –є метушіння з боку влади отже, прогнози по коронє навряд чи можна вважати втішними. У будь якому разі, змусити миколаївців та українців носити маски та дотримуватися дистанції зможуть хіба що гори трупів, та ніщо інше. Дай Боже, щоб такого не було. Але осінь покаже як воно буде.

Одеський господарський суд ще раз підтвердив законність продажу суднобудівного заводу «Океан», ще раніше це зробив Миколаївський господарський суд. Ще одна маленька перемога на довгому шляху відстоювання справедливості. Але очевидно, що той шлях не пройдено ще до кінця.

Нещодавно призначений начальник Головного управління національної поліції Сергій Шайхет дав прес-конференцію під час якої розповів про себе та про те, чим живе та дихає у нас поліція в області. З першого погляду – цілком нормальний, я би сказав, черговий захід. Якби не один момент. Не знаю, як вам, але мені різанула одна його заява, а саме, про те, що розпочаті розслідування по, начебто, зловживанням у бюджетних сферах як в області, так і в обласному центрі і він, початок цитати – «…переконаний, що багато крали» - кінець цитати. Розберемося. Отже, слідство ще не відбулось, судового вироку немає, але очільник поліції області вже переконаний, що «багато крали». То й що, виходить, що слідство має лише підтвердити його переконання? Звичайно, може бути так, що Сергій Шайхет знає більше за нас, але, все ж таки, будь яке слідство має встановлювати істину, а ось крали чи не крали, є вина – чи ні – має визначати суд. Мені так здається. А переконання про те, що крали, головного поліцейського області, якщо чесно – трохи насторожує.

Міністерство юстиції Сполучених Штатів Америки звернулося з позовом щодо конфіскації двох об’єктів комерційної нерухомості у Кентуккі та Техасі, які належать Ігорю Коломойському та його партнеру Геннадію Боголюбову. За версією мінюсту США гроші, за які було придбано ці офісні будівлі, нечесно було виведено з ПриватБанку, коли Коломойський та Боголюбов ним володіли. А загалом, в заяві цього американського відомства говориться про мільярди доларів, виведених з банку колишніми власниками. Ігор Валерійович все заперечує. Лазаренко робив те ж саме свого часу, але опирався він не дуже довго…

Всіх вразили кадри дуже потужного вибуху у Бейруті, внаслідок якого загинуло понад сотня людей, ще сотні було поранено, завдано значної матеріальної шкоди. Але наслідки цим не обмежились. Справа в тому, що 2750 тон амміачної селітри, яка, власне, і вибухнула, зберігалися у бейрутському порту кілька років. Їх було конфісковано з судна, власником якого був росіянин, але який не мав грошей на його ремонт. Отже, судно та вантаж було конфісковано за борги, потім вибухонебезпечний матеріал зберігався не належним чином, якби зберігався належним, не сталося б те, що сталося. Російське раздолбайство поєдналось з місцевим – і великий ба-бах. І вже на цьому фоні розпочалися протести місцевого населення, люди вважають, що саме недбалість ливанської влади призвела до трагедії. Це я про те, що спокій та стабільність у цілій країні можуть бути зруйновані лише одним вибухом, або одним вбивством темношкірого у Сполучених Штатах. Наш світ дуже крихкій, а спокій за вікном дуже оманливий.

 За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=2ipwT5G_imo&feature=emb_logo

Боротьба триває

 

Вітаємо всіх президентів та всі сосни! 

Арешт майна суднобудівного заводу «Океан» знято. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці написав власник та інвестор заводу Василь Капацина. Початок цитати: 

«6 місяців і два тижні завод Океан був під арештом. Ми робили все можливе і неможливе, щоб наблизити день, коли зможемо говорити про арешт Заводу в минулому. Цей день настав.

Ми отримали рішення Печерського суду Києва, в якому сказано (читайте уважно!): прокуратура не надала доказів, що арешт був потрібний, а саме твердження про необхідність арешту, на якому так наполягали деякі прокурори, "ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ПРИПУЩЕННЯХ". Їм, бачте, сподобалися фейки афериста і рейдера Ігнатова та його посіпак, вони повірили вигадкам, зробили якісь припущення, і арештували Океан. Не думав, що це скажу. Але після місяців поневірянь по кабінетах ОГП, ДБР, ОПУ: дякую суду, що нарешті назвав речі своїми іменами» - кінець цитати. 

Далі Василь Миколайович перелічує втрати, яких зазнало підприємство: контракти на 218 мільйонів гривень, корабели, які поїхали по заробітки закордон, а головне – нищівний удар по репутації «Океану» на відновлення якої піде дуже багато часу. 

Отже, чи можна вітати Василя Капацину та океанівців з перемогою. Безумовно, так. Але слід розуміти, що ця перемога скоріше проміжна, але ж ніяк не остаточна. У супротивника, а це, власне, – Російська Федерація є і бажання і можливості продовжувати свою атаку. Битву виграно, але війну – ще ні. І те ж саме можна сказати про велике протистояння України та Росії. Росія намагається Україну захопити а Україна, поки що, опирається. І результат цього протистояння ще не визначений. А ситуація з «Океаном» є і відлунням і частиною цього протистояння та цієї невизначеності. Отже – терпіння Василю Капацині, океанівцям та всім українцям. Боротьба триває.

Місцеві вибори насуваються на нас незупинно та невблаганно. Незважаючи на чималу різноманітність на українському політичному ринку партій та околопартійних проектів, настрої українських виборців взагалі та миколаївських виборців зокрема розподіляються між трьома напрямами: проросійський, проукраїнський та «какая разніца» імені Володимира Олександровича. І ці три напрями представлені трьома політичними силами – проросійський - це Опозиційна платформа за життя, «какая разніца» - це «Слуга народу» та проукраїнський – це «Європейська солідарність». І це визнають всі гравці, принаймні ті, які ще тверезі та притомні. І всі бажаючи стати або депутатами, або міськими головами, або головами ОТГ намагаються вскочити у відповідні партійні потяги. Тим більше, що процес партизації виборів та подальшого політичного життя на місцях, після прийняття поправок до виборчого законодавства буде посилюватися. Бо відтепер вибори по партійних списках будуть у всіх містах та громадах з кількістю виборців від 10 тисяч і вище, замість 90 тисяч, як було перед цим.  Бажаючи стати депутатами та головами громад підшукують собі партійні квартири відповідно до власних політичних переконань, або відсутності таких, відповідно до своїх знайомств, зв’язків та можливостей, тощо. І з’ясувалось, що бажаючих значно більше ніж вакантних місць. Отже виникла внутрішня конкуренція. В ОПЗЖ, наприклад, є щонайменше два претенденти на кандидування на посаду миколаївського міського голови – Артем Ільюк, який за 7 років перебування в українському парламенті найбільше відзначився своїм голосуванням за диктаторські закони 16 січня, після яких почалося кровопролиття на Майдані, та Владислав Чайка, який найбільш відомий тим, що він є сином свого батька та діловим партнером свого партнера. Це підтвердив лідер групи ОПЗЖ у Миколаївській обласній раді Володимир Фроленко. І хоча пан Льовочкін, який обіймає високу посаду у ієрархії ОПЗЖ фактично заявив, що альтернативи Ільюку немає, інтрига, до часу висування кандидатів лишається. 

Отже, чим ближче до виборів, тим частіше ми будемо свідками подібних інтриг і чим більше та чи інша політична сила матиме рейтинг, тим гостріше будуть ці інтриги.

А у сусідній Білорусі 9 серпня президентські вибори, ну так там називають процедуру легімитизації знаходження Олександра Лукашенко керівником цієї держави протягом чергового строку президентських повноважень. Бо важко назвати якось інакше дійство, під час якого всіх більш-менш сильних кандидатів білоруського очільника або ув’язнюють, або змушують тікати за кордон, або просто не реєструють. Але і там є інтрига – місцеві силовики затримують кілька десятків бойовиків начебто російської приватної військової кампанії Вагнера. І всі навколо жваво починають це обговорювати – чи опирається Лукашенко Путіну чи це у них гра так у піддавки. І чи можуть бути там серйозні протести проти прогнозованих результатів виборів, бо вже зараз опозиційні кандидати збирають чималі мітинги на свою підтримку. На мою думку, хто б не переміг на цих виборах у Білорусі, для України майже все одно. У випадку перемоги Лукашенка, ми отримаємо хоч і гонорового, але вірного спільника Росії, а у випадку перемоги, наприклад, Світлани Тихановської, яка вважається його основною конкуренткою, ми отримаємо очільника Білорусі, яка не дає прямої відповіді на питання «Чий Крим»? Тобто, не визнає однозначно суверенітету України над її міжнародно визнаними територіями а, натомість, намагається підіграти Росії. Отже, замість Лукашенка, який дружить з Путіним, але вважає, що Техас мають грабувати лише техасці, ми можемо отримати білоруський аналог президента Молдови Додона, який просто їздить до Москви по інструкції та вказівки. Але у нашому буремному світі можливо все, що завгодно.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=IBIQYXIRDc8&feature=emb_logo