Лишився запах сосен… Краще вони не стануть

Вітаємо всіх президентів! І сосни всі ми теж вітаємо!

Всесвітня організація охорони здоров’я вказує на те, що після ослаблення карантину у більше десяти європейських країнах епідемія коронавірусу прискорилась. І Україна, на жаль, входить до числа цих країн. Минулого тижня кількість зареєстрованих хворих за добу перевищила тисячу осіб, загальна кількість захворівших вже більше сорока тисяч, кількість померлих – більше тисячі. Всього у світі кількість захворівших наближається до десяти мільйонів, кількість померлих – до півмільйона. В Миколаївській області кількість хворих та померлих так само збільшилась минулого тижня. Незважаючи на те, що щодня в Україні реєструють хворих втричі більше, ніж на початку епідемії, з 2 липня Уряд дозволяє відновлення роботи кінотеатрів.

Маємо визнати – COVID – 19 все більше стає фоном нашого життя. Мало хто дотримується навіть мінімальних застережних заходів, як то – маски та обмеження кількості пасажирів у транспорті, чи кількості відвідувачів у магазинах. Перевірки не вирішують питання, бо вони тимчасові, як тільки поліцейські уходять з доріг – порушення відновлюються. Отже, за таких обставин маємо готуватися до ще гіршого сценарію, особливо в осені. Втім, ніякі епідемії та катаклізми не можуть зупинити політичного процесу в нашій країні. Ось, про них і поговоримо.

Безумовно, місцевою топ-темою минулого тижня став діалог двох топів партії «Слуга народу» - Олександра Корнієнко – голови партії, та Давіда Арахамії – голови парламентської фракції цієї партії, який сам з Миколаєва. Під час презентації останнього як голови Миколаївської організації «Слуг», вони, думаючи, що вони не знаходяться у прямому ефірі, обговорили між собою зовнішні та ділові якості однієї своєї колежанки та ймовірної кандидатки на посаду миколаївського міського голови. Діалог не тривалий але досить яскравий, вартий цитування ще раз: «Алахвердиева вообще красотка. Такая поддутая, конечно, чуть-чуть. Чуть-чуть тюнинг ту мач... Ну, баба рабочая, вообще. Как корабельная сосна. Она тут от@уярит тебе, б@ять, 300 встреч за 4 месяца. Выиграет, б@ять чисто. Аж энергетик. К Президенту ты заведешь и увидишь – он а@ует, подпрыгнет, выкурит все айкосы и скажет: «Баба да, баба да» - кінець цитати. В основному говорив голова партії, голова фракції погоджувався, тому приводимо слова вельмишановного пана Корнієнка. 

Ця розмова двох непересічних джентльменів миттєво облетіла всю Україну – це без всілякого перебільшення, і відразу ж стала скандалом. Хтось може сказати, що це цирк якийсь. Але циркове шоу почалось згодом. З початку фігуранти стверджували що це монтаж, і про народну депутатку Ірину Аллахвердієву вони не говорили взагалі (), сама шанована колежанка погоджувалась із такою версією подій і навіть у всьому звинуватила політичних супротивників. Але, наступного дня пан Корнієнко визнав таки, що висловлювався і про нардепку Аллахвердієву, і про ймовірну кандидатку в миколаївські мери від його партії Тетяну Домбровську, визнав свої вислови сексістськими та вибачився, запропонувавши Домбровській все ж таки продовжити змагання за право балотуватися від «Слуги народу». На що остання відповіла згодою, та заявила про те, що прийняла вибачення пана Корнієнка.

Що тут можна сказати? В принципі таке зневажливе ставлення до жінок з боку значної частини чоловіків в українському суспільстві – не новина. Але, незважаючи на те, що це не новина, таке ставлення не перестає бути огидним. Вибачте, але Корнієнко та Арахамія обговорювали двох жінок як якісь работорговці на ринку невільників. Схоже, що у них подібне ставлення не лише до жінок. Але ж і жінки, яких це торкнулося – не заперечили, а підіграли своїм партійним босам, дехто, навіть назвав це компліментом. 

З іншого боку – ось скажіть, ну хто до останнього часу знав хто такі Аллахвердієва та Домбровська? Ні, звичайно, хтось їх знав, але широкому загалу миколаївців ці два прізвища абсолютно нічого не казали. У них немає жодної політичної історії, жодних політичних переконань. Втім, як, власне, у всього проекту під назвою «Слуга народу». А подібні скандали сприяють впізнаванності та, насправді, підвищують шанси на виграш на виборах Домбровської, хоча, як на мене ці шанси цілком мізерні. Взагалі, на думку багатьох експертів, шанси «Слуг» на цих місцевих виборах не такі вже і райдужні і на них чекає жорстке розчарування. У будь якому разі, абсолютна більшість цих персонажів як з’явилися нізвідки, так туди і повернуться. І, до речі, - всім вже було абсолютно байдуже, що там ще Корнієнко та Арахамія говорили під час своєї презентації – про критерії відбору кандидатів, навчання майбутніх депутатів (другий Трускавець – чи що?), стратегію та тактику майбутньої місцевої кампанії. Як там співав двічі увійшовши та залишивши одну й ту саму річку Славко Вакарчук – лишився запах сосен…

І ще одне. Будь яка політична сила, коли отримує владу, привносить до держави саме ті звичаї та порядки, які панують у неї всередині. Вони не можуть стати краще. Тільки гірше.

Нарешті нардепи-миколаївці від «Слуги народу», а вони всі від цієї партії, звернули увагу на проблеми суднобудівного заводу «Океан», який потерпає від нічим не вмотивованих дій Генеральної прокуратури. Депутати на чолі з Давідом Арахамією відвідали завод, переконалися в тому, що той ніхто не ріже на металобрухт, навпаки – завод працює, виконує замовлення. Депутати – слуги вирішили звернутися до правоохоронних органів з приводу цієї ситуації а сам Давід Арахамія висловим намір стати для «Океану» інвестиційною нянею. Як то кажуть – подивимось які сосни з цього вийдуть.

А за всіма цими гучними скандалами та разборкам зовсім непомітним стала сесія міської ради, під час якої депутати не змогли прийняти жодної з трьох запропонованих програм поводження з безпритульними тваринами, отже, схоже, що безпритульні коти та собаки можуть відчувати себе у нашому місті цілком безтурботно до кінця року, як мінімум, бо вірогідність прийняття хоч якогось рішення з цього питання депутатами цього скликання дорівнює нулю.

Як не крути – а міняти значну частину місцевих депутатів і час, і треба, бо бродячі тварини – це лише маленька частина проблем, щодо яких це депутатське скликання так і не дійшло згоди за всі п’ять років своєї каденції. Але проблеми нікуди не ділися та не збираються, та вимагають свого рішення.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=pI4MOO9uqtg&feature=emb_logo

Наступить на ВСЕ старые грабли

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

24 июня 2011 года, девять лет назад, в Печерском районном суде Киева началось рассмотрение дела над бывшим премьер-министром Украины Юлией Тимошенко по обвинению в превышении власти и служебных полномочий при заключении газового контракта с Россией 19 января 2009 года. В октябре она была признана виновной и приговорена к семи годам заключения.

Юлия Владимировна Тимошенко во второй раз возглавила правительство Украины 18 декабря 2007 года, когда ее кандидатуру утвердила Коалиция демократических сил, сформированная в результате досрочных парламентских выборов 2007 года. Несмотря на мировой экономический кризис, который начался осенью 2008 года, и выход 2 сентября 2008 года пропрезидентской фракции «Наша Украина - Народная самооборона» из коалиции, правительство Тимошенко ушло в отставку только 3 марта 2010 года после победы на президентских выборах Виктора Януковича.

После вступления на премьерский пост Юлия Тимошенко пообещала, что Украина будет надежным транзитером газа в Европу, а новое правительство изучит все газовые соглашения с Российской Федерацией и сделает газовые торговые отношения с ней более прозрачными. В рамках этих намерений 2 октября 2008 года премьер-министры Владимир Путин и Юлия Тимошенко подписали Меморандум, который предусматривал ликвидацию посредников в торговле газом между Украиной и Россией и подробно определял условия будущих контрактов по поставкам газа в Украину на ближайшие годы. Однако из-за долга компании-посредника «РосУкрЭнерго» перед российским поставщиком газа «Газпромом» подписание договора, намеченного на 31 декабря, было сорвано и 1 января 2009 года поставки газа в Украину были полностью прекращены.

Пользуясь безвыходной ситуацией, 4 января правительство России предложило поставлять газ в Украину по цене 450 долл. за 1 тыс. куб. м, а 8 января - по 480 долларов, против 235 долларов, цены, о которой было договорено в ходе предварительных переговоров в декабре прошлого года. 19 января 2009 года в результате пятичасовых переговоров премьер-министры Путин и Тимошенко договорились о возобновлении транспортировки газа в Украину по цене 450 долл. США за 1 тыс. Куб. метров.

После прихода к власти Януковича вся деятельность Тимошенко   на посту главы правительства, которая на выборах была его главным оппонентом, была подвергнута придирчивой ревизии и 11 апреля 2011 года против нее было возбуждено уголовное дело «за превышение власти и служебных полномочий при подписании газовых соглашений с Россией в 2009 году», рассмотрение которого начался в Печерском суде Киева 24 июня 2011 года. 5 августа Тимошенко была арестована в зале суда, а 11 октября 2011 года Печерский районный суд Киева признал Тимошенко виновной в превышении власти при заключении Украина-российских договоров о поставках и транзите газа, что, по мнению суда, привело к убыткам государства в лице государственной компании «Нафтогаз» в размере 189 500 000 долларов.

Суд приговорил Юлию Тимошенко к 7 годам заключения, лишил права занимать определенные должности в государственной власти на 3 года после отбытия основного наказания, а также обязал возместить «Нафтогазу» ущерб. Впоследствии против Тимошенко были возбуждены дела, связанные с ее деятельностью на посту руководителя ЕЭСУ в 1996-97 годах, когда долги этой частной компании перед Россией были погашены за счет бюджета Украины, и по обвинению в организации убийства в 1996 году бизнесмена и народного депутата Евгения Щербаня.

После Революции Достоинства Юлия Тимошенко была освобождена, приговор против нее был отменен, она была полностью реабилитирована, а все уголовные дела против нее были закрыты. Виктор Янукович и многие его соратники бежали из Украины и находятся сейчас в России.

И тогда, и сейчас, многие аналитики, комментаторы и политики указывали на очевидную политическую подоплеку уголовного преследования Юлии Тимошенко. Решения по российским газовым поставкам, принятые ею, так же имели политическую подоплеку, они принимались в условиях жесткого противостояния с тогдашним президентом Украины Виктором Ющенко и под еще более жестким российским давлением. Они, эти решения, безусловно, весьма спорны, но, как любые политические решения, если это только не прямая государственная измена, в цивилизованном обществе не могли и не могут быть основанием для уголовного преследования. Однако, для Виктора Януковича, в силу его ментальных и психологических особенностей, упечь за решетку своего главного политического оппонента, было делом принципиальным. Что было потом – мы все знаем. Расправившись с Тимошенко, Янукович с компанией решили, что им можно все и попытались установить в Украине криминальную диктатуру, да еще и сделать ее российским протекторатом. Однако, его планы разрушил украинский народ, вернее, та его активная часть, для которых украинские суверенитет, независимость, территориальная целостность, политические свободы, в конце – концов, - не пустой звук. И ради них эти люди оказались готовы жертвовать всем, вплоть до собственной жизни.

Наблюдая за тем, как Владимир Зеленский с послушными правоохранительными органами преследует своего главного оппонента на последних президентских выборах Петра Порошенко, просто диву даешься, насколько можно не учиться на уроках истории. Причем, не какой-то древней истории, которая имела место тысячи лет назад в каком-то Древнем Риме или Ассирии, а истории совсем недавней, которая развивалась у нас у всех, в том числе и у самого Зеленского, буквально на глазах. Удивительное желание Владимира Александровича наступить на все, буквально все грабли всех своих предшественников! Тут и политические преследования, тут и набор в команду маниакальных себялюбцев и нарциссов типа Саакашвили, и пугающая наивность в оценках мотивов действий России и Путина. Такое ощущение, что Зеленский видит новые грабли предшественников, на которые не ступала еще его нога, и увлеченно и радостно, с гиканьем и смехом, бежит наступить на них.. И предсказать последствия для Украины и украинского государства такого его поведения сложно. Ну как, сложно. Сложно предугадать насколько эти последствия будут пагубными. А на счет того, что будет плохо – даже и не сомневайтесь.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №103 2020-06-25 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Кава з Зеленським – дуже дорого, хорошая дєвочка та машина часу

Вітаємо всіх президентів! 

Коронавірус в Україні б’є всі рекорди. Рекорди, на жаль, негативні. Минулого тижня кількість захворілих за добу впритул наблизилась до тисячі осіб, а поки я пишу та говорю ці слова може вже і стала більшою за тисячу. Загальна кількість померлих в Україні впритул наблизилась до цієї самої цифри і так само, коли я пишу та говорю ці слова їх може стати більше тисячі. 

Всього загалом на Землі вже захворіло понад 8,5 мільйонів людей, з них померло понад 450 тисяч, одужали більше 4 мільйонів. В Миколаївській області кількість захворівших стала більше 330 осіб, з них більше 260 людей одужали. І хоча на тлі інших українських регіонів наша область виглядає більш-менш благополучно але і у нас кількість хворих збільшується. Уряд подовжив діє адаптивного карантину до кінця липня, а в деяких, найбільш уражених регіонах скасовують пом’якшення карантину та знову повертаються до його більш жорстких форм. Міністр боротьби зі змінами у медицині, ой, вибачте, здається він називається міністром охорони здоров’я, Максим Степанов вважає що причиною такого стрімкого зростання кількості COVID-19 в Україні є несвідомі громадяни, які повністю ігнорують будь які заходи безпеки – ходять скрізь без масок, скупчуються та не дотримуються безпечної дистанції. А тим часом, людину, яка мала б демонструвати зразок відповідальної поведінки під час пандемії, але – ніт, не демонструвала, за порушення карантину навіть не оштрафували. У Хмельницькому міськрайоному суді не знають, чи можуть штрафувати Зеленського за адміністративні порушення, бо у нього є імунітет, і це не імунітет від вірусу. І за роз’ясненням щодо цього питання звернулися до Верховного Суду. В той же час, голові Хмельницькій ОДА та Хмельницькому міському голові впаяли штраф по 17 тисяч гривень кожному. Після цього можна зробити застереження, що пити каву, та взагалі, сідати за один стіл з Володимиром Олександровичем може вам коштувати дуже дорого – 17 тисяч гривень за філіжанку кави – погодьтеся це трохи забагато.

Місцеві вибори близько. Якщо для більшості громадян це означає лише, що в останню неділю жовтня їх запросять на виборчі дільниці, то серед місцевих політиків відбуваються часом бурхливі події. Бажання обратися, або переобратися, бажання стати депутатом якоїсь ради або головою ОТГ чи міста часто виявляє у бажаючих цікаві риси та якості. Виявляється, наприклад, що для частини місцевих політиків перехід з одної політичної сили до іншої – діаметрально протилежної за ідеологією – нормальна та звичайна справа. Бо в новій силі харизматичний лідер, бо інші вчиняють так само, тому - шниряти туди-сюди в тусовки з абсолютно різними ідеологіями – це цілком нормально. А вся проблема в тому, що таку «достойну» поведінку висвітлюють журналісти, бо вони «поводяться некоректно». Взагалі, журналісти ці – як скалки у дупі – дуже заважають нормальним людям міняти партійні бренди частіше за шкарпетки. З іншого боку, можна прийняти людину до своєї тусовки лише тому, що вона «хорошая дєвочка» – і немає ж фактів, що дєвочка погана. Хочу лише додати, що чим ближче до дати місцевих виборів, тим більше подібних прикладів ми побачимо – слідкуйте за новинами. А може йдеться про доволі багаточисленну групу людей, які чомусь вважають себе політиками, але, насправді, не мають ніяких політичних переконань, вони не мають принципів, їм абсолютно байдуже, під якими прапорами стояти, аби лише бути при владі. Сьогодні вони українські патріоти, а завтра вітають Путіна, а післязавтра клянуться у вірності рептилоїдам. Та справжня біда ні в тому, що такі люди є і вони пруться до політики, а в тому, що за них голосують раз за разом. А потім мудрий український виборець дивується – чому ж так хєрово жити і ніяк життя не покращується?

Олександр Сенкєвич, схоже, визначився з яким проектом він піде на вибори у жовтні. Це політична партія під назвою «Пропозиція» яку у п’ятницю презентували мери шості українських міст – Дніпра, Миколаєва, Кропивницького, Житомира, Каховки та Чернівців. Цю партію вже встигли назвати «партією мерів», хоча самі фігуранти просили її так не називати. На презентації говорили про те, що партія не буде ідеологічною, натомість – вона буде програмною. А говоритимуть мери про розвиток місцевого самоврядування. Чи «вистріліть» цей проект у жовтні – покаже час. Ідея об’єднання навколо місцевих лідерів суспільної думки, скорочено – ЛСД, навколо лідерів місцевих громад, в принципі, не нова. Але такої реалізації, здається, ще не було. Ідея сильного самоврядування сама по собі здорова ідея та може привабити певну кількість виборців. Одне лише можна сказати певно – частина мерів бажає меншої опіки з боку держави, частина не змогла домовитися з найбільш рейтинговими партійними брендами, а частина і не хотіла. А що із цього вийде – час покаже, чекати лишилося не так довго.

У Києві, у Печерському районному суді обирали запобіжний захід п’ятому Президенту України Петру Порошенко. Слідство хотіло арешту із заставою у 10 мільйонів але потім зажадало особистого зобов’язання. Але подією стало не судове засідання, а акція протесту прихильників п’ятого Президента України проти політичного переслідування останнього, яка відбулась під стінами Печерського суду. Кілька тисяч прихильників Петра Порошенка мітингували під стінами цієї судової інстанції, а після того, як у судовому засіданні було оголошено перерву до 1 липня, протестувальники колоною пройшлися до Офісу Президента, де знову висловили свій протест. 

І що хочеться сказати. Особисто в мене відчайдушне відчуття дежавю. Таке враження, що я на машині часу повернувся у 2012-2013 роки. Точно такі справи проти опонентів на виборах. Спочатку, перед, та під час виборів говориться про страшну корупцію, мародерів та бариг. А потів відкриваються кримінальні впровадження, в яких немає ані краплини тої самої корупції, ані трішечки користі – йдеться лише про дії опонентів під час виконання ними своїх обов’язків на державних посадах. Жодної корупції. А справи все штампуються і штампуються. А приводи для справ все більше і більше схожі за помсту саме за політичні рішення, як-то справа за отримання Томосу, наприклад. І 18 червня вже гасла звучали схожі «Зека – геть!» та «Зелю – геть!» - навіть співзвучно. І вулицями тими самими протестувальники ходять, тими самими маршрутами – від судів до президентської резиденції. Дуже багато аналогій, просто дуже.

Але, є відмінності. Сім – вісім років тому Крим та частина Донбасу були ще частиною України. А понад 13 тисяч українців ще були живими. І Росія на чолі із своїм безумним фюрером Путіним, який буде на троні пожиттєво, не так відверто та відкрито зазіхала на український суверенітет. Тому, те, що зараз робить людина, яка очолила українську державу матиме такі ж самі наслідки, що і тоді, але тільки буде гірше. І не слід вважати, що гірше вже не може бути, ще як може! В цьому питання, особисто я – рішучій оптиміст! 

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео туту - https://www.youtube.com/watch?v=jKE3PtPndWI&feature=emb_logo

Все может быть очень быстро, как 80 лет назад

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Несмотря на принятие советского ультиматума о смене правительства и разрешение на размещение на своей территории неограниченного контингента Красной Армии, 15 июня 1940 года советские войска оккупировали Литву, а на следующий день - Латвию и Эстонию. По результатам проведенных через месяц парламентских выборов во всех трех странах победили прокоммунистические силы и в начале августа Литва, Латвия и Эстония вошли в состав СССР на правах советских республик.

Отдельной частью подписанного 23 августа 1939 года в Москве пакта Молотова-Риббентропа был секретный протокол, первый пункт которого очерчивал сферу интересов Советского Союза в балтийском регионе: в орбиту советского влияния отходили Финляндия, Эстония, Латвия и Литва, которой отходила Виленская область, которая была в составе межвоенной Польши. Заключение советско-германского договора не на шутку встревожило руководство балтийских республик и на то были объективные причины. Еще 13 августа по приказу Народного комиссара обороны СССР Климента Ворошилова в Ленинградском военном округе (ЛВО) началось создание группировки войск для оккупации балтийских стран: Новгородская армейская группа была преобразована в 8-ю армию с центром в Пскове и вместе с подчиненной ЛВО 7-й армией имела 23 стрелковые дивизии, 10 танковых и 2 стрелково-пулеметные бригады общей количество личного состава около 440 тысяч солдат, имевших на вооружении более 3000 танков, 3600 орудий и 421 бронемашину.

Советские войска, развернутые к концу сентября 1939 вдоль границ балтийских государств, по своей численности превосходили армии стран Балтии вместе взятые: в мирное время армия Литвы составляла 28 тысяч человек, Латвии - 23 тысяч, Эстонии - 11 тысяч; при условии мобилизации они могли увеличить личный состав до 140, 130 и 100 тысяч человек соответственно. Однако мобилизация требовала времени, которого у балтийских стран не было. При отсутствии реального союзника, которым на тот момент могла быть только нацистская Германия, судьба балтийских государств была практически решена. А заключение Пакта о ненападении между Германией и СССР означал, де-факто, что Германия никак не будет противодействовать Советскому Союзу в реализации его намерений и планов.

После того, как два государства-агрессора договорились, процесс аннексии балтийских государств был очень быстрым. Под давлением СССР 28 сентября 1939 года был подписан советско-эстонский договор о взаимопомощи сроком на десять лет, который де-факто ограничивал суверенитет Эстонии. Он был ратифицирован сторонами 4 октября 1939 и предусматривал введение в страну 25-тысячного контингента Красной армии, а также передачу СССР ряда стратегических портов и островов на Балтийском море. 18 октября советский военный контингент был введен в Эстонию. 5 октября пакт о взаимопомощи с СССР подписала Латвия: в страну вводился 25-тысячный контингент Красной армии, которой передавались порты Лиепая (Либава) и Вентспилс (Виндава) и базы береговой артиллерии; договор вступил в силу 14 октября.

Больше всего сопротивлялась Литва. Еще 3 октября 1939 года в Москву была приглашена литовская делегация, которой советская сторона предложила Виленскую область в обмен на отказ от региона Мариямполе, который интересовал немцев. Это вызвало протесты Литвы, но под давлением СССР 10 октября литовское правительство было вынуждено согласиться на ведение двадцатитысячного военного контингента Красной Армии, который дислоцировался в стратегических пунктах неподалеку от Каунаса, Вильнюса, в Шяуляй и Паневежисе, а решение судьбы Мариямполе откладывалось на будущее. 25 октября был подписан договор о создании литовско-русской военной комиссии, которая должна решить технические вопросы по размещению советских войск, а в ночь с 27 на 28 октября 1939 литовские подразделения вошли на территории Виленской области, которая после расчленения Польши была оккупирована войсками РККА.

Формально Эстония, Латвия и Литва стали советскими протекторатами, но в вопросах внутренней политики оставались независимыми. 25 октября Ворошилов даже издал специальный приказ, регламентирующий поведение советских войск и запрещал вмешиваться в межпартийные и другие вопросы внутренней жизни балтийских стран.

Осознавая, что Советский Союз не остановится на достигнутом и полная оккупации лишь вопрос времени, Адольф Гитлер, несмотря на протесты советской стороны подписал с эстонским и латвийским правительствами соглашения, благодаря которым к концу года в Третий Рейх из Эстонии эмигрировало 13 тыс. немцев, а из Латвии – 50 тыс. Сомнительная победа Советского Союза в «зимней войне» с Финляндией и несомненные победы Вермахта на западном фронте давали балтийским странам призрачную надежду избавиться от советской «протекции». В этих условиях СССР решил завершить демонтаж государственности этих стран. Используя как повод вроде как антисоветский характер заключенного еще в 1934 году пакта о сотрудничестве между Литвой, Латвией и Эстонией, 14 июня 1940 года Советский Союз выдвинул Литве ультиматум, которым среди прочего потребовал смены правительства на более лояльное к себе и разрешения на пребывание на ее территории неограниченного контингента советских войск.

Угроза неминуемой оккупации расколола правящую верхушку страны - 15 июня 1940 президент Литовской республики Сметона, который настаивал на вооруженном сопротивлении, оставшись в меньшинстве, сложил полномочия и с семьей выехал в Германию. В тот же день в Литву были введены советские войска и в Вильнюсе было сформировано Народное правительство во главе с коммунистом Юстасом Палецкис, которого через два дня премьер-министр Антанас Меркис по требованию СССР назначил исполняющим обязанности президента и главой правительства. Должность министра обороны в новом кабинете министров занял бывший командующий литовской армией Винцас Виткаускас, который оппонировал СметОне при обсуждении советского ультиматума.

16 июня 1940 года аналогичные ультиматумы получили правительства Латвии и Эстонии, которые были оккупированы на следующий день, несмотря на то, что президенты Улманис и Пятс, соответственно, приняли советские требования. Уже 11 июля приказом №0141 наркома обороны СССР маршала Семена Тимошенко территория Эстонии была включена в состав Ленинградского военного округа, а территории Латвии и Литвы -  Прибалтийского, штаб которого размещался в городе Калинин (ныне - Тверь, РФ).

Дальше процесс развивался просто стремительно. 14 июля в всех трех балтийских странах были проведены внеочередные парламентские выборы, на которых победу одержали единственные допущенные к ним прокоммунистические Союзы трудового народа. Уже 21-22 июля вновь избранные парламенты провозгласили создание Литовской ССР, Латвийской ССР и Эстонской ССР и приняли декларации о вхождении в состав СССР. Юридическое оформление аннексии было завершено 3-6 августа 1940 года решением Верховного Совета СССР.

Процесс советизации балтийских государств сопровождался репрессиями и массовыми депортациями местного населения в Сибирь: в 1941 году «в связи с наличием в Литовской, Латвийской и Эстонской ССР значительного количества бывших членов различных контрреволюционных националистических партий, бывших полицейских, жандармов, помещиков, фабрикантов, крупных чиновников бывшего государственного аппарата Литвы, Латвии и Эстонии и других лиц, ведущих подрывную антисоветскую работу и используемых иностранными разведками в шпионских целях» из Литвы было выслано около 17,5 тыс. человек, из Эстонии - чуть больше 10 тыс., из Латвии - по разным оценкам от 15,4 до 16,5 тысячи человек.

В годы Второй мировой войны надежды на восстановление национальных правительств оказались напрасными - окуппированые немецкими войсками, 25 июля 1941 Литва, Латвия и Эстония вместе с Беларусью вошли в райхкомисариат Остланд с центром в Риге, который просуществовал до капитуляции Германии 8 мая 1945. После войны балтийские государства оказались единственными членами Лиги наций, чья независимость не была восстановлена.

Независимость Латвии, Литвы и Эстонии фактически была восстановлена в 1990 году – когда Советский Союз был неизлечимо болен и при смерти. Их пример показывает, что, когда у такого большого и мощного агрессора, как Россия, есть план твоего захвата, он готов внутренне и у тебя нету никакой реальной поддержки извне – все происходит стремительно и быстро. И всегда находятся внутри те, кто готов сотрудничать с оккупантом. И уже никто ничего просто не успевает сделать. И все это кончается пятидесятилетней оккупацией, репрессиями, заселением твоих земель колонистами, для которых твой народ – неполноценные, хитрые рабы. Все это кончается национальным унижением и ставит твой народ на грань существования. И вся риторика, и действия России современной по отношению к Украине свидетельствует только о том, что после 1940 года ничегошеньки там, кроме формы, не изменилось. И при удачном стечении обстоятельств она, Россия, будет действовать в Украине так же, как и в 1940 году в Балтии - быстро и беспощадно. Даже если Украина выполнит все ее ультиматумы и требования.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №102 2020-06-18 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Захищати вітчизняного виробника? Не на часі, коли навколо порохоботи!

Вітаємо всіх президентів!  

Таке враження, що хтось на небі дуже довго не робив цього, а потім, раптово вирішив врубити літо. Справжня літня жара почалася з початком тижня, що минув. Незважаючи на це, коронавірус не відступає. Всесвітня організація охорони здоров’я говорить про наростання епідемії, найбільше заражень відбувається у Південній та Північній Америках та у Південно-Східній Азії. Всього загалом на Землі вже захворіло понад 7,5 мільйонів людей, з них померло понад 400 тисяч, одужали більше 3,5 мільйонів. В України минулого тижня зареєстровано черговий антирекорд за кількістю інфікованих за добу, всього захворіло понад 30 тисяч, померло близько 900, близько 14 тисяч одужали. В Миколаївській області кількість захворівших перебільшила 300 осіб, з них більше двох сотень людей одужали. Міністр охорони здоров’я Степанов вважає причиною рекордного росту кількості захворівших нехтуванням українцями карантинних правил, зокрема – масковим режимом, застосуванням антисептика, та іншим. І дійсно, достатньо пройтися крамницями або проїхатися у маршрутці, щоб зрозуміти, що навіть мінімальні заходи не виконує майже ніхто. Майже ніхто не одягає маски у місцях скупчення людей, майже ніхто не контролює кількість людей у магазинах і маршрутках. І було б дивно, якби люди вчиняли всупереч тому, як робить обрана ними на посаду президента людина, яка сама демонстративно порушує карантин, та й ще вихваляється цим. А головний санітарний лікар, присутній при цьому вигадує якісь дурнуваті версії про перевірку. І ми чомусь дивуємось?

Нещодавно народна депутатка Анна Скороход, та сама, яка відома тим, що плакала на засіданні парламенту, та яку згодом звинуватили у любіюванні інтересів її чоловіка – громадянина Російської Федерації та вигнали із фракції «Слуги народу», розповсюдила інформацію про те, що, начебто, завод «Океан» розпилюється на металобрухт. На цьому тижні для миколаївської та української преси на заводі влаштували тур, де показали, що «Океан», насправді працює, попри все, виконує замовлення, платить зарплату працівникам, а саму депутатку просто використали вороги цього українського підприємства, яке відроджується. Власник заводу, Василь Капацина, відповідаючи на питання, хто стоїть за безперервними атакам на «Океан» однозначно вказав на Росію, яка не може змиритися з тим, що в Україні з’явиться потужний суднобудівний актив, після арешту майна заводу у січні за клопотанням Генеральної прокуратури ніхто справою заводу у прокуратурі не займається, а новий генпрокурор Ірина Венедіктова, як і старий ігнорує всі звернення Василя Капацини. А поки є арешт майна і ніхто нічого не хоче робити, завод не отримує суднобудівні замовлення, не може кредитуватися та знаходиться у критичному стані. А ще, Василь Миколайович здивувався бездіяльністю Служби безпеки України. І, здається, ми знаємо причину такої бездіяльності СБУ та інших органів. Вони зайняти. У них немає часу. Вони інтригують проти очільника області, вони зайняти переслідуванням попередників. Їм не до захисту вітчизняного виробника. Тому спрогнозувати як буде розвиватися ситуація навколо «Океану», особисто я не беруся. А ось про інше поговоримо.

Володимир Зеленський дав велике інтерв’ю інтернет-виданню «Українська правда». Там було все – і про те, що мери не можуть бути в опозиції до президента, бо це опозиція до держави, і про те, що Зеленський хотів заразити себе коронавірусом, і про колишнього керівника свого офісу Андрія Богдана, якого Володимир Олександрович врятував, за його словами, від влади, і про Бандеру, і про те, що завдяки поїздкам на місця він дізнається про справжній стан речей і багато чого іншого – хто хоче може подивитися сам. Ми зупинимось на іншому. На тому, що Зеленський вкрай неприязно ставиться до п’ятого Президента України і не приховує цього. І це не просто погане ставлення. Це і образа і, певною мірою, страх перед Порошенко і вирок для останнього, навіть без рішення суду, хоча Володимир Олександрович говорить що вирок – це справа правоохоронних органів. Але всі чудово розуміють, що так саме, як Володимир Олександрович перестав воювати з Росією у своїй голові, точно так він вже виніс вирок Петру Олексійовичу у тій самій голові. А Венедіктова та всі інші старанно намагаються цей вирок втілити у життя. Інакше як пояснити шоу, які безупинно влаштовує ДБР викликаючи п’ятого Президента на допит як, свідка, а потім намагається вручити підозру за дуже дивною справою, а потім Генеральний прокурор тікає від підозрюваного. А потім, Державне Бюро Розслідувань оприлюднює відео, в якому називає людей, які виступають проти переслідувань Петра Порошенка «порохоботами». Тобто, державний правоохоронний орган використовує образливу, дегуманізуючу назву щодо прихильників одного політичного діяча. Навіть за часів Януковича прихильників Тимошенко так не називали. І не важливо, хто цей діяч, важливо, що це робить державний орган. І ви хочете сказати, що політика тут ні до чого і це не політичне переслідування? 

Юрій Гранатуров збирається приймати участь у майбутніх місцевих виборах у складі команди «Нашого краю». Хоча були небезпідставні плітки, про те, що Юрій Ісайович хотів змінити політичну команду. Судячи зі всього – не домовився. З ким? А з ким домовлявся. Напевно, ті, з ким домовлявся, вирішили, що хоч старий кінь борозни не зіпсує, але й не поглибить.

Відразу дві сесії - Миколаївської обласної та міської рад пройшли в п’ятницю. Депутати Миколаївської обласної ради перерозподілили обласний бюджет, та вирішили передати будівлі обласної дитячої інфекційної лікарні на баланс Чорноморського національного університету ім.Петра Могили. А депутати Миколаївської міської ради погодили кредитні угоди на придбання 60 тролейбусів та 50 автобусів, що, за думкою Олександра Сєнкевича може стати початком транспортної революції у місті. І все більше і більше депутати виступають з гучними заявами та гаслами. Бо – місцеві вибори близько.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=qwWOVQybcLk&feature=emb_logo

Когда кажется, что все хорошо…

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

8 июня 2012 года в Варшаве матчем Польша - Греция начался 14-й Чемпионат Европы по футболу, который проходил в двух странах, Украине и Польше, и который завершился 1 июля 2012 года финальной игрой в Киеве.

Выборы организаторов Евро-2012 проходили с 2005 по 2007 годы. 18 апреля 2007 в Кардиффе на очередной сессии УЕФА были объявлены победители конкурса на проведение первенства, которыми стали Польша и Украина, победившие в финальном голосовании Италию и совместную заявку Хорватии и Венгрии. Это был третий турнир в истории европейских национальных футбольных соревнований, хозяевами которого являются две страны: первым стал чемпионат Европы 2000 года, проведённый в Бельгии и Нидерландах, а вторым - чемпионат, проведенный в Австрии и Швейцарии в 2008 году.

Жеребьевка отборочного турнира прошла 7 февраля 2010 в Варшаве - 51 сборная были разбиты на 9 групп, 14 победителей которых вместе с организаторами турнира - Польшей и Украиной - приняли участие в финальной стадии Евро-2012. Жеребьевка финального турнира состоялось 2 декабря 2011 года в 19:00 по местному времени в Киеве, в Национальном дворце искусств «Украина». Соперниками сборной Украины стали команды Англии, Швеции и Франции.

Матчи чемпионата проходили на восьми стадионах: четырех в Польше (Варшава, Познань, Гданьск и Вроцлав) и четырех в Украине (Львов, Киев, Харьков и Донецк). В Украине специально к Чемпионату Европы было построено два стадиона (во Львове и Киеве). Кроме стадионов, в Украине было развернуто масштабное дорожное строительство – Львов, Харьков и Донецк связали со столицей практически новые качественные автострады, которые до сих пор находятся в неплохом состоянии. Между городами, в которых проходили игры чемпионата начали курсировать первые поезда интерсити. Всего на подготовку к Евро-2012 было потрачено около 12 млрд евро в Украине и около 20 млрд евро в Польше.

В первом матче Евро-2012, который прошел 8 июня 2012 на Национальном стадионе в Варшаве, сборная Польши сыграла вничью 1-1 с командой Греции. Украина провела первый матч 11 июня, убедительно обыграв сборную Швеции со счетом 2-1 (оба гола забил капитан нашей сборной Андрей Шевченко). Проиграв два следующих матча, сборная Украины выбыла из турнира.

Чемпионом Евро-2012 стала Испания, которая 1 июля 2012 года на НСК «Олимпийском» в Киеве со счетом 4-0 обыграла команду Италии.

Всего восемь лет назад Украина обсуждала перипетии строительства стадионов, автострад и частые поломки южнокорейских поездов Hyundai. А потом украинцы следили за играми чемпионата, болели за свою сборную и обсуждали взлетевшие цены на гостиницы в Киеве и других городах. Если глянуть со стороны – обычная, не самая богатая и устроенная европейская страна. Казалось бы – ничто не предвещало дальнейших трагических событий.

Но.

Уже в третьем квартале 2012 года началось падение ВВП, начались проблемы с наполнением и выполнением всех бюджетов. С середины 2013 года это выражалось в систематических серьезных задержках проводок платежей через Госказначейство, что свидетельствовало о хроническом дефиците бюджета. В то же время, в августе 2012 года принимается языковый закон Колисниченко-Кивалова, который де-юро, низводил украинский язык в части регионов страны в разряд второсортного. Руководство Министерства обороны и спецслужбы плотно оккупировали российские агенты, которые разваливали силовой блок украинского государства изнутри. В конце 2012 года проходят парламентские выборы, с целым рядом скандалов, проукраинская оппозиция систематически загоняется под плинтус, наиболее яркие, по мнению режима, ее представители либо сидят в тюрьме по надуманным обвинениям, либо вынуждены эмигрировать. А простые люди, которых все эти политические разборки нисколько не волновали, развлекались Евро – 2012 или ждали мифической ассоциации с Евросоюзом, в надежде на улучшение собственной жизни, которая неуклонно ухудшалась. И тогда в ночь с 29 на 30 ноября 2013 года «Беркут» побил студентов…

Что стало после этого – известно всем. Так в истории бывает, что кажется, что все хорошо. И люди радуются чемпионатам, а тревожных звоночков, которых на самом деле вокруг предостаточно – не замечают или не предают им значения. Пока от подготовки, те, кто готовился, не переходят к делу. Так и сейчас не замечают признаков отката к тому, против чего украинцы восстали шесть с половиной лет тому назад. И скажите мне – почему последствия такой близорукости и такого равнодушия по отношению к собственной стране и судьбе должны быть не такими же, как шесть с половиной лет тому назад? А может быть и даже худшими.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №101 2020-06-11 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Збірна солянка «Слуги народу» або будинок без фундаменту

Вітаємо всіх президентів!

Кількість випадків COVID-19 зареєстрованих загалом на Землі перебільшило шість з половиною мільйонів та наближається до сьомі мільйонів, кількість померлих наближається до 400 тисяч, а кількість одужавших – до трьох мільйонів. В Україні кількість захворівших перевищила 25 тисяч, кількість померлих українців наближається до восьми сотень, кількість одужавших стала більше 11 тисяч. В Миколаївській області кількість хворих стала більше трьох сотень. На цьому тижні в Україні було встановлено антирекорд з кількості захворівших за один день. Незважаючи на це, Україна поступово послаблює карантинні обмеження – відкрилися фітнес-зали, відновлюється міжобласне пасажирське залізничне та автобусне сполучення, планується з 15 червня відкривати внутрішнє авіасполучення, а з 22 – міжнародне. З 5 червня кафе та ресторани можуть обслуговувати гостей всередині приміщень, за певних умов, в тому числі, якщо за одним столиком може бути не більше чотирьох осіб. І до цього моменту ми ще повернемось.

Там часом, як в Україні призначають нового міністра культури – колишнього топ-менеджера каналу 1+1 Олександра Ткаченко, який в галузі культури до цього відзначився хіба що сумлінним виконанням всіх вказівок власника цього каналу, у Сполучених Штатах приватна компанія Ілона Маска SpaceX спільно з державною NASA відправляє на Міжнародну космічну станцію двох астронавтів на своєму космічному кораблі Crew Dragon. Після виходу на земну орбіту Crew Dragon успішно пристикувався до МКС, а астронавти Даг Хелі та Боб Бенкен перейшли на станцію. На мою думку, світ ще не усвідомив всієї революційності цієї події. По-перше – вперше людей у космос відправляє приватна компанія – те, ще було раніше під силу виключно державам, якщо точніше – лише трьом державам у світі – тепер може робити приватний бізнес. По-друге – цей запуск зруйнував монополію Росії на транспортування людей на земну орбіту. Після 2011 року, коли США згорнули свою програму Space Shuttle лише Роскосмос міг транспортувати людей до Міжнародної космічної станції. Чуйні росіяни відразу ж підвищили тарифи на космічні подорожі з 20 до 70, а згодом – навіть і до 90 млн. долларів за людину – зовсім як наші таксисти у Новий Рік, чи під час ожеледиці. А коли у 2014 році, після анексії Криму та російської агресії проти України, Сполучені Штати були серед ініціаторів антиросійських санкцій, росіяни погрожували американцям припиненням співпраці та навіть, вустами Дмитра Рогозіна – голови Роскосмосу пропонували доправляти астронавтів до МКС батутом. І американці збудували такий собі «батут». «Батут працює» сказав Ілон Маск під час прес-конференції, відповідаючи на питання щодо російської реакції на подію. А ще ця подія – наочний приклад інстутиційної переваги суспільства в якому панує вільна конкуренція у всіх галузях життя – від політики до економіки над суспільством в якому ця конкуренція вбивається та придушується кожного дня. Успіх американської SpaseX ще раз продемонстрував, що Сполучені Штати та Росія належать до різних світів, до різних цивілізацій, а проблема України в тому, що вона остаточно ще не визначилась до якого з цих світів та цивілізацій належить. 

Повертаємось до наших, українських та місцевих подій. Давід Арахамія – лідер фракції партії «Слуга народу» у Верховній Раді та миколаївець дав розлоге інтерв’ю миколаївському інтернет-виданню НикВести. Розповідав про те, як партія влади готується до місцевих виборів, до яких лишилося менше п’яти місяців. Що можна винести з цієї розмови? По-перше, політична партія «Слуга народу» є збірною солянкою дуже різних людей, які не об’єднані спільними: ідеологією, історією та політичними переконаннями. По-друге, на місцеві вибори «Слуги» формуватимуть таку саму збірну солянку – у них просто немає іншого виходу за відсутністю, повторюсь: ідеології, історії та політичних переконань. Єдине, на відміну від ситуації гарячки позачергових виборів минулого року, вони збираються підійти до цієї справи більш ретельно. Але не факт, що їм це вдасться. Будуть відбиратися успішні люди в різних галузях за вказівкою Володимира Олександровича і вони будуть такою собі «цунамі», яка змиє старі еліти. Якщо хтось вважає, що в цьому є щось нове, то він глибоко помиляється. Ми це вже бачили. У 1996 – у Народно-демократичній партії, у 2006 та 2007 роках – у блоці Наша Україна – Народна самооборона. Найбільш яскраво ми це бачили у 2010 році у горезвісній Партії регіонів. Всі ці скупчення різних людей закінчували однаково – у часи кризи, або зміни влади на горі вони просто розбігалися. Але до цього вони хоч трохи трималися купи бо там була хоч якась подоба ідеології – або проукраїнська, або проросійська. А зараз в якості ідеології виступає «какая разніца», а єдине на чому тримаються «Слуги» - це феноменальний рейтинг Володимира Зеленського. І ще немає серйозної кризи а «монобільшості»  де-факто вже немає, а є групи по-інтересах. А на місцях поділ на такі групи буде ще більш явним. Бо не можна збудувати міцного будинку без міцного фундаменту.

Володимир Зеленський відвідав Хмельницьку область де постріляв з луку, поспілкувався з туроператорами та разом з наближеними людьми відвідав місцеве кафе. Прес-служба Зеленського процитувала слова Зеленського: «Крута кава у Хмельницькому! Ароматна і смачна! Перші кафе виходять з карантину, оговтуємося потихеньку від коронавірусної епідемії» - кінець цитати. Відразу ж всі зауважили, що відвідини кафе Зеленським&Co. відбулись всупереч рішенню Уряду, відповідно до якого приймати відвідувачів всередині кафе можуть лише з 5 червня, а візит був третього, та за столиками можуть сидіти не більше 4 людей, не рахуючи дітей. Отже, лишається вирішити хто з присутніх за столиком хмельницького кафе буде вважатися дитиною – Голова офісу Зеленського Єрмак, його заступник Тимошенко чи сам Володимир Олександрович. Щоправда, Зеленський пообіцяв сплатити штраф. І це вже з ним не перше, згадаємо його штраф за демонстрацію виборчого бюлетеню минулого року. Хтось скаже – дурниця все це та дрібниця, а я прискиплююся. Зрештою – порушив – зазнав покарання. Але не в цьому справа. А в тому, що поведінка людини, яка знаходиться на найвищій державній посаді – це приклад. Приклад, який наслідують багато людей. І не сплачені штрафи потрібні країні, в якій не вщухає епідемія небезпечної хвороби, а приклад правильної поведінки. А Володимир Олександрович, судячи зі всього, не зовсім розуміє на якому світі він взагалі знаходиться. 

А Давід Арахамія на пряме питання щодо оцінки вчинку його боса заявив, фактично, що це не його справа, коротше – відпетляв від очевидної відповіді.

Тому виникає питання з цього приводу. Для чого Давід Арахамія та очолювані ним «Слуги» збираються змивати своєю «цунамі» стару еліту? Аби зайняти її місце та займатися тим самим? Порушувати правила, бо вони стали новою елітою? Бо порушення карантину Зеленськім це, насправді, верхівка айсбергу. Але вона дуже показова.

А нові чи то старі місцеві еліти у жовтні обиратиме мудрий український народ. У нас же демократія. Поки що.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тут - https://www.youtube.com/watch?v=fRsKfXqGgxE

Соломинка, ломающая хребет верблюду

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной, на этот раз сотый, можно сказать, юбилейный выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

28 мая 1987 года в 18.45 по московскому времени на Красную площадь в Москве сел легкомоторный самолет "Сессна-172B" с 19-летним гражданином ФРГ Матиасом Рустом за штурвалом, который несанкционированно залетел на территорию СССР из Финляндии, преодолев все защитные рубежи советской ПВО. Через четыре месяца он был приговорен к 4 годам заключения, но уже через год вернулся на родину по доброй воле Михаила Горбачева. Его полет ознаменовал собой начало краха Советского Союза.

Руст получил лицензию пилота в 1986 году в аэроклубе Гамбурга и до мая следующего года имел всего лишь 50 часов летного опыта. 13 мая 1987 года он арендовал самолет Cessna 172B Skyhawk и в течение двух недель путешествовал Северной Европой, посетив Фарерские острова, Исландию, Норвегию и Финляндию и 28 мая в 12.21 вылетел из Хельсинки, сообщив диспетчеру, что следует в Швецию.  Через 20 минут, в районе города Нуммела, его самолёт вышел из зоны управления аэропорта. Руст выключил все средства связи, резко сменил курс и эшелон, и на высоте около 200 м пролетел вдоль береговой линии Балтийского моря до заранее намеченной точки, которая находилась точно на воздушной трассе, соединяющей Хельсинки и Москву, и примерно в 14:00 исчез с экранов финских радиолокационных станций. Диспетчеры запустили поисково-спасательную операцию. В 40 км от береговой черты Финского залива спасатели обнаружили масляное пятно и предположили, что самолёт потерпел крушение; чтобы достоверно в этом убедиться, были привлечены дополнительные силы. Руст же на небольшой высоте под оживлённой воздушной трассой пересёк советскую границу возле города Кохтла-Ярве и взял курс на Москву.

Руст ориентировался по магнитному компасу и заранее намеченным объектам — Чудскому озеру, озеру Ильмень, озеру Селигер, железнодорожному пути Ржев — Москва. Дежурные радиотехнические подразделения ПВО обнаружили его в 14:10. Три зенитных ракетных дивизиона были приведены в боевую готовность, наблюдали «цель 8255», но команды на уничтожение не получали. В воздух поднимались дежурные звенья МиГ-21, МиГ-23 с аэродромов Тапа, Андреаполь, Хотилово и Бежецк. В районе города Гдов его обнаружили визуально — в 14:29 пилот МиГ-23МЛД старший лейтенант А. Пучнин (656-й иап) доложил, что «в разрыве облаков наблюдает спортивный самолёт типа Як-12 белого цвета с тёмной полосой вдоль фюзеляжа». Самолёт Руста двигался на малой высоте и с малой скоростью полёта, что делало невозможным постоянное сопровождение его скоростными истребителями. Сделав несколько пролётов над ним и не получив чёткой команды, лётчики просто возвращались на базы.

Руст был в районе Пскова, когда в 15:00 в соответствии с графиком сменился кодовый номер системы «свой — чужой». Здесь шли учебные полёты одного из авиационных полков, и неопытный молодой лейтенант дежурной смены КП ПВО присвоил признак «свой» всем объектам, находящимся в воздухе. Примерно через час Руст пролетел над Селигером и попал в зону ответственности другого соединения, но теперь его приняли за участника поисково-спасательной операции на месте произошедшей накануне в 40 км западнее города Торжок катастрофы самолётов ВВС — в воздухе столкнулись Ту-22 и МиГ-25. Так он и добрался до советской столицы – его «передавали» из одной в другую зону ответственности разных подразделений ПВО, надеясь, что кто-то примет решение. Но решение принимать оказалось некому.

Руст намеревался посадить самолет на Красной площади, однако из-за большого скопления людей не смог этого сделать - после нескольких кругов 28 мая 1987 года в 18.45 по московскому времени он посадил самолет на Большой Москворецкий мост и накатом доехал до собора Василия Блаженного на Красной площади. Выйдя из самолета, Руст начал раздавать автографы всем желающим, объясняя, что прилетел из Западной Германии; через 2 часа он был арестован.

Версий причин полета Матиаса Руста было несколько - и полет в Москву, чтобы доказать свою мужественность любимой девушке, и провокация западных спецслужб, и провокация КГБ по приказу Михаила Горбачева, чтобы дискредитировать военное руководство СССР (из-за Руста со своих должностей были освобождены министр обороны Сергей Соколов, начальник противовоздушной обороны СССР Александр Колдунов и более сотни мелких чиновников). Однако, сам Руст на суде, который начался в сентябре 1987 года, заявил, что его полет был попыткой продемонстрировать мирные намерения Запада в отношении СССР.

В СССР Руст был обвинен в хулиганстве, нарушении авиационного законодательства и незаконном пересечении границы и 4 сентября 1987 года, признав себя виновным, получил 4 года заключения, однако уже 3 августа следующего года был освобожден по амнистии и вернулся в ФРГ. Финскими властями он был оштрафован на 105 тысяч долларов за то, что на его поиски в Балтийском море была организована спасательная операция, для уплаты которого семья Руста продала эксклюзивные права на историю Матиаса немецкому журналу Stern.

В дальнейшем Руст вел странный образ жизни, в ноябре 1989 года Руст, проходивший альтернативную службу в больнице в Риссене, ударил ножом медсестру за отказ пойти с ним на свидание. В 1991 году он был приговорён к 4 годам лишения свободы, но был освобождён спустя всего 15 месяцев. Торговал обувью, жертвуя деньги детскому дому. В 1994 году Руст снова побывал в России, 3 недели безуспешно пытаясь встретиться с Горбачёвым. Долгое время Руст жил на Тринидаде. В 1997 году обратился в индуизм и женился на индийской девушке по имени Гита, дочери богатого торговца чаем из Бомбея. После бракосочетания Руст вернулся с женой в Германию. В апреле 2001 года Руст предстал перед судом по обвинению в краже кашемирового свитера в универмаге. Приговорён к штрафу в размере 10 000 немецких марок, который впоследствии был уменьшен до 600. Зарабатывал на жизнь игрой в покер, а также, по его словам, преподаванием йоги и аналитикой для инвестиционного банка. Самолет, на котором Руст совершил свой знаменитый полет, в 2008 году был куплен у японского коллекционера Немецким техническим музеем, где в настоящее время выставляется в фойе.

Несмотря на множество конспирологических версий, которые оправдывают поразительную «дырявость» советской системы ПВО, сквозь которую столько легко просочился чудаковатый немец на своей маленькой «Сессне», реальной остается самая простая – советская военная машина показала свою полную несостоятельность. И от несопоставимости масштабов – с одной стороны – легкий мирный самолетик – с другой – огромная махина с сотнями и тысячами тяжелых и грозных реактивных самолетов, и ракетных батарей, это несостоятельность имела просто катастрофический размер. Советская военная машина казалась грозной, как тигр. Но оказалось, что тигр был нарисован на воздушном шаре, который легко проткнул по-детски наивный Матиас Руст на игрушечном самолетике. От этого конфуз и позор казались еще бОльшими. Шарик сдулся и весь мир увидел, что гигант - на глиняных ногах и вовсе не так силен, как хотел казаться. Инцидент с Рустом послужил отличной возможностью для Горбачева отправить в отставку десятки представителей советского генералитета, выступавших за продолжение жесткого противостояние с Западом. О чем сейчас проливают слезы современные российские комментаторы.

В истории так части бывает – когда незначительное, на первый взгляд, событие демонстрирует слабость и пустоту режима. И чем более напыщен и надут режим своей самозначимостью, тем сильнее эффект от внезапно обнажившейся правды. Такие события становятся своеобразной соломинкой, ломающей хребет верблюду. Именно такой соломинкой для Советского Союза и стал полет Матиаса Руста 33 года назад. Стоит лишь добавить, что подобные события – вещь довольно частая в истории России. Что однозначно говорит: как о природе всех политических ее режимов, так и об их неизбежно одинаковой судьбе. Для каждого из них находится свой Матиас Руст.

За сим кланяюсь – услышимся.

Аудиоверсия тут –  №100 2020-06-04 http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Телеграм-шоу від СБУ замість реальної роботи

Вітаємо всіх президентів!

Кількість випадків COVID-19 зареєстрованих на планеті знаходиться в районі шості мільйонів, понад триста шістдесят тисяч людей померло, близько двох з половиною мільйонів одужало, а епіцентр пандемії перемістився до Бразилії. В Україні кількість захворівших перевищила 20 тисяч, від цієї хвороби померло близько 700 українців, кількість одужавших наближається до 10 тисяч. В Миколаївській області цифра випадків коронавірусу близько 3 сотень, з них близько півтори сотні людей одужали.

Світ, Україна та Миколаївщина потрохи послаблює карантинні обмеження. З червня частково відновлюється залізничне пасажирське сполучення, ведуться перемовини про відновлення авіасполучення. У Миколаєві поступово починають працювати дитячі садочки, а ось дитячих пришкільних таборів цього літа не буде. І хоча рівень захворюванності коронавірусом в Україні не зменшується – кожного дня фіксується приблизно однакова кількість випадків COVID-19 і важко передбачити в якому напрямі рухатимеся ситуація, але вже зараз можна казати про важкі економічні наслідки. Сфера послуг, торгівлі, реклами, транспорту та багато інших втратили до 90%. До 90% всього – клієнтів, виручки, обсягів. Про прибутки взагалі не йдеться. Втрачає бізнес – втрачають люди – багато працівників лишися без роботи, або розміри їх зарплат значно зменшились. Втрачають бізнес та люди – втрачають і всі бюджети – від державного до місцевих. 

І це – лише початок. Світ та Україна ще не вийшли повністю з карантину, хворобу не подолано, а втрати вже вражають. І тут слід чітко усвідомлювати – найбільше постраждають найслабкіші країни та економіки. Якщо світові інституції прогнозують падіння світового ВВП на рівні 3%, то Україні та українцям слід готуватися до гіршого сценарію – не менше 4-8%. І тут дуже важливими мають стати дії як держави, так і місцевих органів влади. Як вони підтримають бізнес, чим допоможуть. Якщо на рівні Уряду ми, поки що, лише чуємо про те, що програма підтримки економіки готується, то на місцевому рівні найбільш притомні депутати вже озвучують конкретні пропозиції, зокрема, щодо звільнення приватних підприємців від сплати єдиного податку на час карантину, та на певний час після нього. У будь якому разі всім – і бізнесу, і державі, і громадам, і людям слід готуватися до тривалого затягування пасків та визначення пріоритетів – що зберігати і фінансувати, а від чого відмовлятися, відкладаючи на кращі часи.

Ані коронавірус, ані посуха не можуть стати на заваді інтригам та боротьбі за владу у обласному центрі, на тлі яких Мадридській двір та палац імператора Візантії виглядають тьмяно та блідо. Конфлікт між головою Миколаївської обласної ради Вікторією Москаленко та центральною владою, яку сьогодні у нашому регіоні фактично уособлює очільник обласного управління СБУ Віталій Герсак не вщухає, а навпаки - загострюється. Вікторію Вікторівну вчергове викликають до СБУ, вона вчергове заявляє про тиск на неї з боку спецслужби з метою її дострокової відставки. Цього разу вона зробила це в ефірі всеукраїнського телеканалу. На її підтримку виступили три фракції обласної ради – «Укроп», «Європейська солідарність» та «Батьківщина». Натомість, «Наш Край» з Кормишкіним на чолі про підтримку Вікторії Вікторівни нічого не промовив. Розбився їх союз об риф Управління комунального майна області в друзки. Крім того, Москаленко заявила що спрямувала листи про її політичне переслідування до послів Великої Сімки. Якщо це так, то скандал може сягнути міжнародного рівня – наші міжнародні партнери дуже чутливо ставляться до втручання спецслужб у політичний процес – а саме таке втручання – грубе та неприховане, ми зараз спостерігаємо. Чим все закінчиться – важко спрогнозувати. Але що маємо зараз? Маємо голову обласного управління спеціальної служби який, як розповідають, є шанувальником ексклюзивних автомобільних брендів та дуже дорогого тюнігну, який за дев’ять місяців роботи відзначився: незрозумілою заявою про брудні пробірки; показовою, начебто, боротьбою з нелегальними заправками та, зрештою, грубим та явно незаконним тиском на політичну опозицію.

Ще пліткують, що Віталій Герсак дотичний до одного анонімного телеграм-каналу, який яскраво розповідає про, начебто, злочини відомих в регіоні особистостей та певних правоохоронців та без міри хвалить самого Герсака. Якщо цей зливний бачок і справді має стосунок до обласного очільника спецслужби, то маємо визнати, що вперше спостерігаємо як відкрито та, знову ж, грубо, начальник місцевої СБУ інтригує проти, та підсиджує місцевого губернатора. Бо «парафініт» цей канал Олександра Васильовича нещадно. І не можна сказати, що раніше такого не було, щоб голова спецслужби та губернатор конфліктували та грали один проти одного. Але, щоб так відкрито та відверто – це вперше. Та й ще в одні ворота. 

І ще одне хочеться додати. Створити анонімний телеграм-канал та зливати туди «ексклюзивні» подробиці про злочинців та їх злочини можу я, може будь хто. Але ж, хіба це функція очільника СБУ – розважати провінційну публіку кримінальним чтивом? Справа будь якої правоохоронної структури – збирати по злочинцям докази, висувати обвинувачення та доводити їх вину у суді. Все, крапка. А у нас – телеграм-шоу якесь виходить. Якщо, звичайно плітки є правдою. Але ми знаємо, що у кожній чуйці є своя малюсінька частка неправди.

У Державному Бюро Розслідування, як виявилось, працюють великі шанувальники мистецтва. Ніякий інший висновок неможливо зробити, коли дивишся, з яким завзяттям слідчі та спецназ ДБР штурмували музей Гончара, в якому Петро Порошенко презентував виставку із власної колекції картин. ДБР підозрює п’ятого Президента в тому, що він, начебто, купував та завозив ці картини з порушенням митного та податкового законодавства. Саме тому, як Бюро згодом пояснило, і вдались його слідчі до штурму та обшуку музею без рішення суду у якості невідкладних слідчих дій. Але. Закон дозволяє такі дії, але вимагає негайно після них отримати судову санкцію на це. Як вже зараз стало відомо, Печерський суд, такий чуйний до побажань влади, такої санкції слідчим ДБР не дав. Отже, виходить, що обшук та всі його наслідки незаконні. На що це схоже? А схоже на те, Зеленський за будь яку ціну хоче відправити Порошенка за грати. У Володимира Олександровича так горить від цього бажання в грудях, що він змушує вірні йому ДБР та Генеральну Прокуратуру порушувати закон, аби загасити цей пекельний вогонь. І, схоже, що всі останні та майбутні призначення в цих органах мають виключно політичне підґрунтя. Щось мені це дуже нагадує події десятирічної давнини, коли духовний батько Володимира Олександровича Віктор Федорович так саме шукав будь який привід аби загасити свій пекельний вогонь стосовно Юлії Володимирівни. Загасив. А зараз ламає олівці в Ростові-на-Дону. Що ще раз доводить, що історія нікого нічому не вчить. Хоча пристрасть та впертість, з якою Зеленський намагається наступити на всі граблі, на які наступали всі його попередники вражає.

За цим кланяюся, зустрінемось!

Відео тутай - https://www.youtube.com/watch?v=kz2UgaLbI6o&feature=emb_logo