Встояти перед спокусами

Вітаємо всіх!

2018 рік вже майже закінчено. Яким він був для міста, області, країни, світу? Для кожного з нас? Спробуємо зупинитися на основних подіях, трендах розвитку, які, на нашу думку, мали найбільший вплив на наше життя в році, що відходить в історію.

Найперше для міста – це повернення на свою посаду міського голови Олександра Сєнкевича. Нагадаю, в жовтні року позаминулого, повноваження міського голови достроково припинила міська рада своїм рішенням, тобто, оголосила йому імпічмент. З цього приводу навіть збирався мітинг на його підтримку, але ані в довготривалий, ані в велелюдний майдан він не перетворився. Про обставини повернення у крісло міського голови Олександра Сєнкевича ходять хіба що не легенди, натякають на Адміністрацію Президента. Подейкують, що з його боку плата за  - це – підтримка діючого президента на березневих виборах. Але ж ми в це не віримо, і вихід мера із партії «Самопоміч» нічого не доводить.

Після «другого пришестя» Сєнкевич проголосив, що він новий мер, «битий» за якого, як відомо, двох небитих дають і пообіцяв працювати з новим складом виконавчої влади, сформованої за його відсутності та консолідувати депутатів. Одним словом – все лише заради слави Риму! Однак – не так сталося, як гадалося. Спочатку пішов директор департаменту ЖКГ Андрій Палько, потім – голова Інгульської райадміністрації Світлана Гладун, інші чиновники дрібніше. Щодо консолідації депутатів, то сесії тривалістю у кілька місяців, звинувачення мера, шокуючі відкриття родинних зв’язків на них, та все щось подібне - стали справою звичайною. А зміни у керівництві департаменту ЖКГ спричинили іншу важливу подію.

Літом відбувається конкурс на визначення керуючої компанії для багатоповерхових будинків Інгульського, Корабельного районів та мікрорайону «Соляні». Конкурс виграє широкому загалу у Миколаєві невідома фірма «Місто для людей», а комунальні ЖЕКі, які  раніше обслуговували ці будинки, лишаються у розтрощеного корита. Відразу ж серед значної частини міських депутатів здіймається хвиля обурення. Мера, фактично, звинувачують у потуранні злочину, у знищенні цілої галузі міського господарства, у явному сприянні «Місту для людей», а прізвище заступника директора департаменту ЖКГ - Рєпін стає синонімом слова «посіпака» у міських масштабах. І, взагалі, говорять, що таким чином Сєнкевич розплатився за повернення у крісло, що, звичайно ж, тільки плітки. Створюється тимчасова депутатська комісія з розслідування обставин конкурсу, історія подекуди стає схожа на детектив. І що, спитаєте ви? Аж нічого! Мер вперто гне свою лінію, депутати вперто йому опонують, час від часу влаштовуючи йому обструкції.

Я не знаю, новий мер чи оновлений повернувся у своє крісло, але нікуди не ділися протиріччя між ним та значною частиною депутатів міської ради – отже, причина, яка призвела до імпічменту нікуди не зникла. Але свої корективи внесла президентська кампанія, хто б що там не казав – Сєнкевич має імунітет чи то краще сказати індульгенцію від Адміністрації Президента. А ось, що буде після квітня 2019? Побачимо. А, поки що, найбільше зиску від ситуації має Опоблок – хоча б у постійному збільшені фінансування на свою програму тепломодернізації, яка викликає сумніви щодо своєї ефективності, але є дуже ефективною щодо піару цієї політичної сили. І останні голосування по бюджету року наступного не тільки підтвердили цю тезу, а й ще виявили нову, можливо лише ситуаційну, коаліцію у міській раді у складі Опоблоку та БПП.

Третя тема року – Миколаївській міжнародний аеропорт. Рік почався із події трагічної – самогубства тодішнього його директора Владислава Волошина. Ця подія призвела до доволі гострої суспільно-політичної кризи – протестів громадськості та тимчасового самовідсторонення від виконання обов’язків голови ОДА Олексія Савченка. Було порушено кримінальну справу, результати розслідування якої, наразі, невідомі, якщо вони взагалі є. Та й, взагалі, про справу всі вже забули. А сам аеропорт наприкінці року почав приймати та відправляти перші рейси і це – чудово! 

Лишається одне питання – коли це чудове комунальне підприємство стане хоча б самоокупним, я вже не кажу про прибуток. Судячи з того, що на його потреби у міському та обласному бюджетах наступного року передбачено десятки мільйонів гривень – ще не скоро. Та і не варто забувати про позовні вимоги до аеропорту «Житлопромбуд – 8» у понад 40 мільйонів гривень.

Не можна оминути 4-й економічний форум, який став важливим майданчиком для обговорення проблем та перспектив Миколаївщини. Не забуваємо про те, що суднобудівний завод «Океан» отримав нового, українського, та що ще важливіше – миколаївського власника – з’явилась надія на відродження суднобудування – хоча там не все так просто.

Серед подій загальноукраїнських слід відзначити:

 Установчий Собор Православної Церкви в Україні та очікуваний Томос;

Загострення ситуації на Азовському морі, - російські військові атакують українські військові кораблі та захоплюють у полон 24 – х українських військових моряків;

Як наслідок – ця подія спричинила обговорення на Раді Безпеки ООН, голосування на Генеральній Асамблеї ООН з осудженням дій Росії та ведення воєнного стану у 10 областях України на 30 діб, в тому числі, в Миколаївській через бурхливе обговорення у Верховній Раді. 

Не забуваємо про підвищення цін на газ на 25% яке більшість українців ще не відчули повною мірою та відновлення співпраці із МВФ, в рамках якої Україна вже отримала 1,4 мільярди доларів через що зовсім безсоромно той самий долар впав у обмінниках.

А взагалі, 2018-й пройшов як рік вже фактично розпочатої президентської передвиборчої кампанії 2019-го, яка плавно переходитиме у парламентську.

Ну, а у світі ціна на нафту зростала, а потім різко падала, Трамп зустрічався із північнокорейськім диктатором Кім Чин Ином і вони, начебто, домовилось про денуакліїзацію Північної Кореї. Але світові розвідки доносять, що Кім Трампа кинув. 

«Талановиті» російські розвідники «Боширов та Петров» безуспішно намагались отруїти надзвичайно небезпечною та забороненою речовиною «Новічок» у британському Солсбері батька та доньку Скріпалей. В наслідок гине жінка, яка випадково знаходить ємність з під отрути. Їх вираховують британські спецслужби, а словосполучення «шпилі Солсбері» після їх недолугої спроби виправдатися стає синонімом деградації та непрофесіоналізму у роботі спеціальних служб. На Росію накладають чергову порцію санкцій.

Президент Трамп заявив про можливий вихід США із договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності через те, що Росія вже давно його не виконує. 

Отже. 2018 рік вже майже закінчено. Яким він був для міста, області, країни, світу? Для кожного з нас? 

Судячи з переліченого – непростим, хоча, бували і гірше. 

Який буде наступний? Точно, що не простіше за цей. На всіх на нас чекає забагато випробувань та спокус. Але від нас залежіть чи витримаємо ми випробування, чи встоємо перед спокусами.

Тому – обережно бажаю, щоб наступний рік був краще за минулий та ми пройшли його з найменшими втратами.

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=VQo3zLYyxKo 

Параллелей не будет

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Декабрь 1914 года. В Европе идет недавно начавшаяся война, которую впоследствии назовут Первой Мировой. Впереди еще почти четыре года бойни, а сейчас война еще только началась, хотя уже есть десятки тысяч убитых, раненых и пропавших без вести. После стремительного наступления немцев на Париж, отражения их атаки и так называемого «Бега к морю» - когда силы противников пытались обойти друг – друга, все время продвигаясь на север, западный фронт стабилизировался. Армии зарылись в окопы, ни у кого не было решительного превосходства, чтобы прорвать фронт противника – начался этап позиционной войны с, тем не менее, постоянными местными стычками, локальными атаками контратаками и артдуэлями.

Но на Рождество случается нечто, совсем необычное. На отдельных участках фронта солдаты и даже полевые командиры, не сговариваясь, начинают развлекать друг друга пением рождественских гимнов, прекращают стрелять по противнику. На брустверах окопов ставятся и украшаются рождественские ёлки, а снайперы противника при этом не расчехляют своих винтовок. Более того, немецкие, французские и британские солдаты массово встречаются на нейтральной полосе, обмениваются подарками, сувенирами, поздравляют друг друга с Рождеством, распивают напитки, устраивают футбольные матчи и даже ходят в гости в траншеи к противнику. В других местах до такого братания дело не доходит, но никто не стреляет в команды противника, собирающих на нейтралке труппы, а артналеты происходят в строго определенное время и по строго обозначенным целям, чтобы вражеские солдаты могли вовремя уйти из зоны поражения.

Это явление получило название Рождественского перемирия и имело место и в следующем, 1915 году, правда, уже в значительно меньшем объеме. И в 16-м, и в 17-м, но уже совсем эпизодически. Ничего подобного событиям 1914 года уже не повторялось. По мотивам Рождественского перемирия снимали фильмы, писались песни, ему ставились памятники.

Что же это за феномен Рождественского перемирия 1914 года? В чем его причины и может ли он повторится сейчас в наших условиях. У него было несколько причин.

Во-первых, в декабре 1914 года еще была надежда, что война продлится недолго и жертв ее было еще относительно не много. Верденская мясорубка и химическая атака на Ипре были еще впереди. Враждующие стороны еще не были ожесточены против друг друга безвозвратно.

Во-вторых, сказалась общность воспитания, традиций и обычаев солдат воюющих сторон. И англичане, и французы, и немцы, и потом американцы и канадцы праздновали столетиями Рождество в одно время и с очень схожими мотивами и ценностями. И дух этого праздника умиротворения в семейном кругу был столь силен, что пересилил, хоть и на короткое время, дух войны и взаимного уничтожения. В последующие годы ожесточение битвы взяло вверх, да и боролось командование обеих сторон с проявлением подобного пацифизма весьма жестко – к примеру, командира роты шотландских гвардейцев сэра Йена Калхуна приговорили к расстрелу за короткое перемирие с целью собрать и похоронить трупы погибших на ничейной земле и едва не привели приговор в исполнение. Да и далеко не все солдаты с обеих сторон поддерживали идею. Одним из тех, кто был против перемирия, являлся молодой ефрейтор 16-го баварского резервного пехотного полка Адольф Гитлер.

Можно ли себе представить нечто подобное на сегодняшнем фронте войны Украины с Россией? Боюсь, что нет.

Во-первых – все уже понимают, что война не кончится скоро – по факту, она уже длится дольше Первой Мировой.

Во-вторых – слишком много потерь понесли мы и продолжаем нести.

Ну, и, наконец, - нету той общности культуры и традиций, что была среди противников более ста лет назад, хоть и отмечаем Рождество мы по одному календарю, многие из нас смотрели одни и те же фильмы и читали одни и те же книги. Многолетнее пребывание в одной империи на ролях господ и их рабов вряд ли можно назвать «общностью». Те, кто на фронте в окопах, - наверняка так не считают. Немцы и французы вырабатывали общность в своих независимых домах, а не в одном тюремном бараке.

И немного статистики, которую по-быстрому удалось раздобыть. В январе-феврале 2015 года проходило Дебальцевское сражение, в ходе которого погибло не менее 179 наших солдат. В январе 2017 года на войне погибло 18, а в январе 2018 – 14 украинских воинов.

Очень трудно брататься с теми, кто ставит своей целью тебя уничтожить или поработить.

Так, что – сегодня параллелей и аналогий не будет, вопреки названию передачи.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Шлюбна ніч БПП та Опоблоку, Сєнкевич без тріщини та Шуфрича б’ють – то до виборів

Вітаємо всіх!

Тиждень бюджетних пристрастей – так можна назвати тиждень, що минув. Відразу дві сесії – обласної та міської рад, та й ще і в один день – жах для журналістів, приймали відповідні бюджети. Обласна пройшла відносно спокійно та досить швидко. Із моментів, які привернули до себе увагу – хіба що заява депутата Олабіна, який поскаржився на неможливість вивчити запропонований бюджет за кілька днів, та й взагалі закликав обласну раду саморозпуститися та передати всі повноваження губернатору. Однак, його пропозиція не знайшла підтримки серед депутатів. А голова новоутвореної депутатської групи «Опозиційна платформа – За життя» Володимир Фроленко порадив «зустрітися з мозками». Як на мене – дуже слушна пропозиція. Враховуючи те, що названий депутат напередодні сесії називав підкупом депутатів включення до бюджету статті про так звані депутатські кошти та поставив під сумнів факт нашої війни з Росією. Ні, ще раз – «зустрітися з мозками». Я – тільки за. Обома руками! Всім би не завадило. Хоч іноді. «Зустрітися з мозками». Слід запам’ятати.

А ось сесія міської ради проходила не нудно, як я і казав раніше – інакше у нас просто не буває. Почалось з того, що вже після того, як проект міського бюджету було затверджено рішенням виконкому, з’явилась інформація про те, що обласна державна адміністрація пропонує спрямувати до обласного бюджету з міського понад 165 млн. гривень для виконання різних програм. При тому, що бюджет розвитку, умовно – вільні кошти, на 2019 рік – всього 550 млн. гривень. Запевняю вас – в масштабах міста – це не так вже і багато, якщо загадати скільки невирішених проблем у місті є. Один Варварівській міст чого коштує! Пояснювалось це тим, що це співфінансування програм, які будуть реалізовані в межах Миколаєва та для миколаївців. І взагалі – це не місто дає, а область дофінансовує. Але зайвих грошей в бюджеті міста не було. Та й зі всіх прохань ОДА міській голова погоджувався, лише на 81 мільйон. Диво, але 21 грудня гроші знайшлись. Аж 121 мільйон. Звідки, спитаєте ви? Ось і член виконкому Олександр Садиков теж здивувався – звідки знайшлося понад 120 мільйонів всього за кілька днів? А дуже просто – з циліндру. З того самого, з якого фокусники витягують кроликів. Ну може бути під новий рік диво? З яких пропонувалось 81 – області, а 40 – угадайте кому? Правильно – на програму енергоефективності, яка є «священною коровою» оппоблоку. Та й ще 10 мільйонів забрали з міського стадіону на будинок культури «Молодіжний», що дуже не сподобалось «Нашому краю». А ще депутати не могли домовитися через те, хто має пооб’єктно перерозподіляти кошти у міжсесійний період – бюджетна комісія чи виконавчий комітет? Сесія з перервами тривала майже до опівночі 21 грудня. Чого там тільки не було! Питання бюджету ставилося на голосування раз за разом та провалювалось. Всі були стомлені та роздратовані та іноді зривались. Секретар ради навіть давала вказівки зачиняти двері сесійної зали, щоби депутати не втеклі та не зруйнували кворум. Зрештою, чи то з шостої, чи то з сьомої спроби бюджет було проголосовано голосами Опоблоку та БПП. Отже, можна говорити про створення коаліції у міськраді з представників цих політичних сил. Дехто вже називає це новою шлюбною ніччю БПП та Опопблоку.

Що тут скажеш? Очевидно, що облдержадміністрації слід проводити інформаційну кампанію не після реакції на їх пропозицію, яку можна було цілком передбачити, а перед. А всім слід вчитися у Опопблока користуватися нагодою та витискати із ситуації максимум. До речі, я не знаю, чим думали лідери фракцій та міській голова у 2015 році, коли дозволили, щоб більшість планово-бюджетної комісії складали опоблоківці . Вони взагалі там можуть приймати рішення без інших депутатів. Так, у опоблока найбільше представництво у міськраді, але ж – не більше половини.

Міській голова Миколаєва Олександр Сєнкевич офіційно вийшов з лав політичної партії «Самопоміч», тому що він був обраний від миколаївців, за його словами, незалежно від їх уподобань і він хоче бути незалежним від політики. Ну, ще він сказав, про те, політичні процеси заважають нормальній роботі. 

От мені цікаво, це Сєнкевичу треба було три роки, щоб ось цю «істину» збагнути?

А голова партії Андрій Садовий навіть коротко прокоментував такий крок однопартійця. «Не зламайся. Даш тріщину, - зметуть». А ось у мене питання – А що він зробив? Як це називається? Ви як думаєте?

Те, що зараз коється навколо відомої політичної сили – партії «Свобода», як на мене, все більше починає бути схожим на скандал. Нагадаю, що минулого тижні троє народних депутатів від неї запропонували ввести санкції проти низки українських юридичних та фізичних осіб, серед яких – новий власник суднобудівного заводу «Океан». Відомий миколаївській бізнесмен Василь Капацина, в чию команду входить власник заводу, цього тижня дав прес-конференцію, на якій виклав свою версію подій. За його словами, у боротьбі за «Океан», їм протидіяв дуже впливовий російський бізнесмен та державний діяч Ігор Юсуфов, за яким, у свою чергу, стоять російські спецслужби, та, власне, і сама російська держава. Через шахрайські схеми, завод було штучно доведено до банкрутства з величезним боргом. Як виявилось згодом, і основний кредитор – офшорка «Бельмонт» виявилась фейком. І коли, все ж таки, це змагання з ФСБ було майже вигране, деякі народні обранці від партії «Свобода» нанесли початок цитати - «важке поранення» - кінець цитати. Процес відродження заводу опинився під загрозою. Василь Капацина звернувся до журналістів з проханням провести журналістське розслідування дій нардепів, бо через правоохоронну систему цього зробити практично неможливо – депутатська недоторканність! А можливими мотивами їх дій він назвав зраду, гроші чи оману, а може й ще щось.

Як на мене – час вже свободівцям щось відповісти. Бо, якщо версія, озвучена на прес-конференції таки є правдою, то для цієї політичної сили це – суцільна ганьба. Але, поки що, ані на центральному рівні, ані на регіональному звідти – ані пари з вуст. На мій погляд, повний ігнор тут «Свободі» грає в мінус.

Собор єдиної православної церкви в Україні таки відбувся і на ньому було обрано очільника новоутвореної церкви, що, безумовно, можна долучити до перемоги Петра Порошенка. Росії та російській церкві це не сподобалось. Очікувано. Не вдаючись у всі теологічні та церковні моменти, вітаємо розірвання ще одного зв’язку із безумною імперією. До речі, питання нової церкви, а саме внесення змін до законодавства, згідно з яким УПЦ МП має вказати на свій зв’язок із РПЦ у офіційній назві призвело до побиття Нестора Шуфрича у Верховній Раді. Дісталося і Юрію Бойко. Є така народна прикмета в українців, - якщо б’ють Шуфрича – вибори на порозі. До речі, про вибори – ЦВК оприлюднила графік виборів Президента згідно з яким висування кандидатів у Президенти починається 31 грудня а закінчується 3 лютого, а саме голосування відбудеться 31 березня. Отже,  президентські вибори невідворотні, як весна. Головне тут – зробити вірний вибір.

Ну, і на останок. На Соборній площі Миколаєва «запалили» головну ялинку міста та офіційно відкрили новорічне та різдвяне святкове містечко. Це я про те, що новорічні свята наближаються та нагадати, що є ще життя крім політики.

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=hD9IC1T9kjA 

Шанс есть

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Сто лет назад, в Украине происходили события во многом похожие на те, что происходят сейчас. Точно так же имела место попытка возрождения украинской государственности, точно так же, имела место попытка возрождения автокефальной православной церкви, точно так же имела место борьба украинцев между собой – одних на стороне Центральной Рады и Директории, других – на стороне Гетмана Скоропадского, третьих – просто на стороне безграничной анархии селянского протеста. Тогда для украинской государственности все закончилось очень плохо – ситуацией войны всех против всех и безумной пацифисткой политикой социалистов из Центральной Рады воспользовались русские большевики – «восходящая звезда» российского неоимпериализма. Используя очень популярную, на тот момент, коммунистическую идею и военную силу они, с помощью первой сумели переманить на свою сторону часть украинского общества, а с помощью второй жестоко подавили всякое сопротивление той части украинского общества, которое имело смелость сопротивляться. И вернули Украину в лоно возрождающейся империи. Кстати, привлеченная часть украинского общества была жестоко уничтожена спустя каких-то 10-12 лет.

История, во-многом, сейчас повторяется. Но не во всем.

Сто лет назад и Центральная Рада и Гетманат вынуждены были изначально опираться на внешнеполитическую поддержку Центральных держав – Германии и Австро-Венгрии. Напомню, что Российская империя к концу 1917 – началу 1918 года, не выдержав напряжения, сепаратно вышла из Первой Мировой Войны. Вещи следует называть своими именами – Россия – первая потерпела поражение в той войне. И условием заключения перемирия с ней со стороны Германии и Австро-Венгрии был полный ее отказ от претензий на Украину. С другой стороны – новому украинскому государству просто неоткуда было больше получить поддержку – собственной военной силой оно не располагало, более того, зараженное социалистическими идеями, не стремилось ее создавать, Антанта была далеко. В то же время, немцы и австрийцы особо не церемонились с Украиной, считая ее своим законным призом и никак не равноправным союзником. Франции, Великобритании и Штатам совсем не нравилось, что украинское продовольствие кормит армии их противников – война все еще продолжалось – это обусловило их негативное отношение к новоявленной украинской державе. Не нравилось кормить немцев и австрийцев и украинским селянам. И оккупация английскими и французскими войсками Одессы, Николаева и других приморских городов и территорий – это была реакция на фактическую оккупацию Германией и Австро-Венгрией материковой Украины.

Как известно, осенью 1918 года Германию и Австро-Венгрию постиг военный крах они капитулировали перед Антантой и Штатами. Им стало не до Украины. Оставшись вообще без всякой внешнеполитической поддержки, Украина оказалась один на один с российским хищником. Добавьте к этому внутренний раздор – и конец истории становится вполне предсказуемым и логичным.

Так было сто лет лет. Но не так сейчас. Украина опирается на внешнюю поддержку не стран изгоев и лузеров, а ведущих стран, стран, которые по-праву можно считать лидерами мира, стран, определяющих повестку дня мировой политики. США, Франция, Великобритания, Германия. К ним стоит добавить менее сильных, но значительно более активных неофитов мировой политики – Польшу, Литву – эти страны не забыли все «прелести» господства русских «братьев» и не тешат по их поводу никаких иллюзий. В отличии от событий столетней давности, скорее Россия больше выглядит изолированной, с поддержкой небольшой и слабой группой своих сателлитов и мировых изгоев. Нынешней украинской власти удалось создать более-менее действенную международную коалицию в свою поддержку. Почему более-менее? Потому, что нам хотелось более решительных действий, потому, что Россия не остановлена в своих агрессивных стремлениях, а, пока, только заторможена. Но, все равно, это выглядит значительно более предпочтительней, чем сто лет назад. Так, что, предпосылок, чтобы все получилось значительно больше, чем тогда. Шанс есть. Нам, главное, не упустить этот шанс.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Аудиоверсия тут №43 2018-12-20 - http://nikvesti.fm/broadcast/show/33 

Гачок для Сєнкевича, кумівство навпаки та Труба збагачений і вражений

Не буває у нас нудних сесій міської ради! Майже на кожній – чи то бійка, чи то провокації, чи то якісь неочікувані відверті відкриття або щось таке подібне. Не стала виключенням і сесія 13 грудня. 

Інтрига закрутилась ще перед сесією, коли стало відомо, що Олександр Сєнкевич своїм розпорядженням розірвав контракти з керівниками двох комунальних ЖЕКів «Океан» та «Зоря». Відразу ж, частина депутатів міської ради побачила в цьому політичне підгрунтя та зібралася захищати директорів. І – депутатське слово не розійшлося з ділом!

Четвергова сесія почалася з того, що депутати майже три години не могли визначитися з порядком денним. Вирішували, які питання знімати, які залишати, якими пакетами голосувати і навіть з цього приводу посварилися по сімейному, але про це ще поговоримо. Навіть оголошували перерву. А потім дали слово представниці «постраждалих» комунальних установ – і почалося!

Міського голову звинуватили у неправомочному звільнені директорів КП а за словами Сєнкевича, їх звільнили за те, що вони не виконали усне чи то доручення, чи то розпорядження мера, дане їм під час засідання виконкому та закликали мера виправити помилку. Керівник профільного управління основною причиною звільнення назвав відсутність фінансового плану підприємств, за які відповідали їх керівники  хоча виглядав не дуже переконливо. А депутати посилалися на рішення виконкому на якому ці фінплани було затверджено. А за словами міського голови, директорам було доручено виправити ці фінансові плани, а вони проігнорували доручення виконкому та голови. 

Виступаючи перед сесією та містянами, глава фракції «Опоблоку» Ігор Дятлов поскаржився, що проекти рішення, які приймаються на сесіях міської ради з захисту миколаївців часто-густо не виконуються, практично – завжди. В цьому місці хотілося плакати. І розкритикував виконком, сформований під час дії імпічменту Сєнкевичу, та висловив готовність його «розігнати». Як підсумок – у сесії було оголошено перерву на невизначений термін, депутати проголосували всього кілька питань, близько сотні земельних питань залишилися висіти у повітрі. 

Що можна сказати з цього приводу? Сесії, і не тільки, у нас були і будуть не нудними. Бо є одне глобальне протиріччя – протиріччя між мером та значної, більшої частини депутатів. Вони конкурують між собою за вплив у місті, за владу, за фінансові потоки. Частина з депутатів не може зміритися з результатами мерських виборів 2015 року і будує амбітні плани. Ну, а сьогоднішнє загострення можна пояснити дуже  просто – ми на порозі прийняття бюджету на 2019 рік. І депутати будуть використовувати помилки Сєнкевича – справжні чи удавані для того, щоб зробити його більш зговірливим напередодні ухвалення головного фінансового документу року. А Сєнкевич, у свою чергу, не думає здаватися. А ще – до чергових місцевих виборів менше двох років – часу показати на них результати роботи всім можновладцям лишилося дуже мало. Так, що – від нудьги ми всі не помремо, це точно.

Ось, кажуть, що українська політики інфікована кумівством. Це коли куми – ну, як наші Президент та Генеральний Прокурор, один одного підтримують та покривають. А ось ми маємо інший, можна сказати, протилежний приклад.

Під час обговорення порядку денного все тієї ж сесії міськради, депутат Олег Солтис звинуватив фракцію «Оппоблоку» та його лідера Ігоря Дятлова у «кришевані» злочинних угруповань, за його словами, Пеліпаса та Мультіка. У своїй відповіді, з якої стало відомо, що він хрещений батько дитини Солтиса, а значить, вони – куми, Дятлов всі звинувачення Солтиса відкинув, та розповів про те, як останній приводив до нього того ж самого Пеліпаса. Як бачити – кумівство в українській політиці це не тільки, коли «рука руку миє». Буває і ось так. І чого тільки не дізнаєшся про родинні та інші зв’язки місцевих політиків, переглядаючи тривіальні трансляції сесій. Куди там «Іграм престолів»…

У Миколаєві розпочало свою роботу Територіальне Управління Державного Бюро Розслідування (ДБР), з приводу чого наше місто відвідав його директор Роман Труба. Якщо чесно, то звичайній людині дуже важко розібратися у величезній кількості нових правоохоронних органах, а тут ще одне. Як виявилось, ДБР забирає у прокуратури і не тільки функції слідства з певних категорій. У Миколаєві відбулась нарада з представниками правоохоронних органів, на яку, до речі, завітали перші особи міста та області та висловили деякі побажання та настанови новоутвореній інституції. 

Голова обласної державної адміністрації Олексій Савченко запропонував перевірити всіх місцевих депутатів, які були цим літом за кордоном – в яких готелях відпочивали, підняти їх картки та картки дружин і коханок, міській голова Олександр Сєнкевич побажав успіхів в боротьбі із «внутрішньою корупцією» в середині самої ДБР та закликав «дати більше» світла на тарганів, які, його, світла бояться, очевидно, маючи на увазі під тарганами хабарників, причому світла він просив в міську раду та органи місцевого самоврядування. А голова Миколаївської обласної ради Вікторія Москаленко просто побажала щоб чиновників – корупціонерів для ДБР вистачало. 

Олексію Юрійовичу – як, взагалі, можна піддавати сумніву моральний облік наших депутатів? Які коханки! Але, якщо вже так, то тоді не забуваємо, що серед депутатів є і жінки, отже, перевіряти слід ще і коханців.

Олександре Федоровичу – розумію, що після недавнього скандалу у департаменті Єрмолаєва, говорили ви про наболіло. До речі, а як там звіт про його роботу?

Вікторіє Вікторівна – краще б побажали б щоб у ДБР не було б роботи… 

Але всі ми чудово розуміємо, що так не буде. 

І чого дякувати Трубі за те, що він відкрив теруправління в Миколаєві? Він не з власної волі це зробив, так в законі написано.

В будь якому разі, Директор Державного Бюро Розслідування поїхав з Миколаєва збагачений новими ідеями та вражений, я певний!

Як і обіцяли, продовжуємо слідкувати за ситуацією на заводі «Океан». На цьому тижні він потрапив до стрічки новин через ініціативу трьох народних депутатів – свободівців, які внесли проект постанови Верховної Ради щодо введення санкцій проти   персонально нового власника заводу Ігоря Волошина. Ні, там, у проекті постанови не він один, а чимало інших фізичних та юридичних осіб. Сам новий власник різко відреагував на такі дії депутатів та назвав їх нічим іншим, як, спецоперацією ФСБ, спрямованою проти нього, початок цитати: 

«Попытка включить меня в «санкционный список» - является частью качественно спланированной спецоперации ФСБ. Со мной как своим противником, спецслужбы агрессора пытаются расправиться руками троих украинских народных депутатов.

Три депутата – уважаемой политической силы, националисты по убеждению, используются врагами Украины, чтобы остановить и уничтожить завод, выбросить на улицу 500 человек, остановить привлечение инвестиций в стратегическую отрасль» - кінець цитати. 

Чесно кажучи, продивляючись папери, які народні депутати спрямували до Верховної Ради я не побачив, чому санкції слід застосовувати до тих, чи інших підприємств чи осіб? Невже застосування санкцій – це такий собі новомодний прийом боротьби з конкурентами? Побачимо. Продовжуємо слідкувати за ситуацією.

Відеоверсія тут - https://www.youtube.com/watch?v=2YWrpRqkOfY 

Только вместе!

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Как утверждает российская официальная статистика, население Крымского полуострова после 2014 года растет. Если по состоянию на 1 января 2014 года в Крыму, вместе с Севастополем, проживало 2 миллиона 350 тысяч человек, то на 1 января 2017 года называется цифра в 2 два миллиона 540 тысяч или даже 2 миллиона 640 тысяч человек. При этом, та же российская статистика признает, что в регионе наблюдается значительное превышение смертности над рождаемостью, причем, этот показатель во времена Украины был лучше. Откуда же рост численности населения? На 10%! Объяснение может быть только одним – миграция.

Я ничего не слышал за последние четыре с половиной года о том, что люди во всем мире штурмуют российские посольства и консульства с целью поселится в этой благословенной, богатой, щедрой и невероятно дружески настроенной ко всем соседям стране и, конкретно, в Крыму. Значит – миграция эта – внутренняя. Определенная категория россиян из других регионов славной федерации переезжает на полуостров, и поселяется там на ПМЖ. И сама российская статистика эти данные подтверждает, при этом, выдает очень любопытные подробности. Оказывается, за 2014-2016 года население именно Крыма даже несколько уменьшилось – с 1 миллиона 967 тысяч до 1 миллиона 912 тысяч, а вот – население Севастополя – существенно выросло – с 383 тысяч до 428 тысяч. А неофициально называют цифру в 600 – 700 тысяч. Что очень важно и показательно – это демографический состав переселенцев. Так, согласно официальному пресс-релизу так называемой севастопольской городской администрации в 2015 году, цитирую: «Люди трудоспособного возраста среди мигрантов составили 1,7%, пенсионеры – 4,25%, граждане старше 75 лет – 10-15%» - конец. Получается, в «Крым обетованный» стремятся пенсионеры. К этому следует добавить российских военных и их семьи, а также фанатиков идеи «русского мира». Лично знаю таких из Николаева. И не одного. Одни переехали в глухой крымский поселок, потому, как зарплата воспитателя детского сада там выше, чем здесь. Другие, чтобы доживать жизнь на российскую пенсию. Ну, и все, конечно, чтобы быть в лоне родной «Великой Родины». Правда, от украинского гражданства, насколько мне известно, они не отказались, - хохлы, по их мнению, предатели и бандеровцы, но у них «безвиз»!

Во времена Древнего Рима основной ценностью была земля. Аграрное производство тогда значило очень много. Оно и сейчас имеет значение – даже айтишники не могут питаться из Интернета – всем нужно что-то кушать. Но сейчас промышленный и научный потенциалы определяют уровень богатства, а в те времена хозяевами положения были землевладельцы. Древний Рим был империей, масштабы которой впечатляют даже сейчас. Своих размеров и масштабов он добился благодаря бесконечным завоевательным войнам. Так вот, у римлян было следующее правило. Когда они завоевывали очередную страну и присоединяли к своей империи в качестве провинции, они на треть самой лучшей земли селили римских граждан (то есть, - полноправных граждан империи, которые находились на верхушке социальной структуры империи и получали все сливки и преференции). Куда девались бывшие владельцы земли и расположенного на ней имущества, спросите вы? В лучшем случае, они изгонялись, в худшем – физически уничтожались или продавались в рабство. Таким образом, в завоеванной провинции образовывалась римская колония, которая по отношению к туземному и всему остальному населению провинции находилась в привилегированном, более выгодном, более того – доминирующем положении. Они, к примеру, не платили налогов и сборов, в отличии от покоренных народов, римские язык и культура объявлялись высшими, а местные – второстепенными и ущербными. Никакой карьеры, общаясь на родном языке, туземец сделать не мог. Очень существенную часть римских колонистом составляли бывшие легионеры – ветераны римских войн.

И с этого момента создавалась стойкая связь Рим – колония. Они не могли существовать друг без друга. Рим обеспечивал привилегии колонии, а колония – его господство. В случае мятежа именно колонии, именно колонисты были первыми и самыми жестокими его подавителями, а если не удавалось его подавить своими силами, то они держались до последнего, до подхода помощи из Рима, ибо капитуляция для них, как правило, означала гибель. Причем, в буквальном смысле этого слова. Именно жители колоний были самыми активными, рьяными и жестокими участниками всех завоевательных и карательных походов Рима, ведь так они получали возможность сделать стремительную карьеру, в том числе. Короче, - Рим не мог существовать без своих колоний, а колонии – без Рима. И они всегда могли положиться друг на друга. Глядя на сегодняшний Крым – ничего не напоминает?

Заселение захваченных территорий своими гражданами, активная смена демографической ситуации на них, в том числе самыми радикальными и жестокими мерами – практика, к которой прибегали и прибегают многие империи. Рим, Ассирия, Османы, Россия – это далеко не полный список. Ничего, как говориться, нового. И Крым с историей депортацией крымских татар в середине прошлого века и второй волной колонизации, которую мы вынужденно наблюдаем сейчас – просто яркий и близкий пример. А как вы думаете, они поступали так только с Крымом, а с остальной Украиной – нет? Туземцев, кстати, не обязательно вывозить поездами, можно голодом уморить, к примеру… Вас теперь удивляет такое количество сторонников «русского мира» вокруг вас, явных и притихших до поры, до времени?

И в этом плане, ой каким проблематичным становится процесс реинтеграции Крыма в Украину после его возвращения, которое рано или поздно, конечно же случиться. И если военные и большая часть их семей сбежит, как они это сделали в Восточной Германии, Польше, Чехословакии и других странах Европы – без единого выстрела, то вот с новоявленными колонистами будет не просто. Но, обязательно будет. Со всеми империями так случается, история, пока, не знает исключений.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Аудиоверсия здесь - http://nikvesti.fm/broadcast/show/33 

«Зрада» з «Океаном», Томос наближається і опоблок, як фактор перемоги Порошенко

На початку минулого тижня відбулися торги з продажу миколаївського суднобудівного заводу «Океан», одного з трьох великих суднобудівних підприємств Миколаєва, які ми отримали ще у радянську спадщину. Під час цих торгів стартову ціну було зменшено з понад одного мільярду до трохи більше 122-х мільйонів гривень, покупцем стало товариство «Аннона». І відразу ж соціальними мережами понеслася потужна хвиля зрадофільства: Як можна було продати таке підприємство за такі копійки! Стратегічний завод продали з такою шаленою знижкою! Як вони могли – всі вони там бариги! Ну, і все таке щось подібне.

Не знаю, як ви, а я ще раз переконався в тому, що «зрадофільство» та розум, як правило, не є приятелями. Шановні зрадофіли, перед тим, як розганяти зраду зрадську, ви хоч трішечки вивчить матеріальну частину, так би мовити! Суднобудівний завод «Океан» перейшов із державної власності до приватної ще наприкінці 2000 року за часів Кучми, якщо пам’ять мені не зраджує, десь за 4,5 – 5 мільйонів американських доларів. І з того часу «Океан» - це цілком приватне підприємство, до якого українська держава мала таке ж саме відношення, як і до всіх інших підприємств приватної форми власності. І після цього «Океан» змінив кількох власників. Поки власниками були голландці та норвежці – все було більш – менш гаразд, а ось коли на нього зайшли росіяни – все там пішло шкереберть. Серед представників російського бізнесу, які намагались встановити контроль над заводом був і «Смарт Мерітайм Груп» головного нинішнього «миротворця» країни Вадима Новинського. Як наслідок всіх цих подій – підприємство було доведено до банкрутства і останні кілька років за основним профілем діяльності ніякої не здійснювало.

І ось, нарешті, хтось ним зацікавився, придбав, до речі, з боргами, які складають близько двох мільярдів гривень і має досить амбітні плани. І ця подія, можна сказати, знакова. Це свідчення того, що є люди, які готові витрачати гроші на таке досить складне виробництво. Це означає, що представники бізнесу, що дуже важливо – вітчизняного бізнесу, а, ще важливіше – миколаївського бізнесу, оцінюють ситуацію і в країні, і в регіоні як сприятливу для таких масштабних інвестицій і планів. Це – знак того, що зміни на краще відбуваються, хто б що б там не казав. Звичайно – від планів до їх втілення у життя може бути чималий шлях і ми всі будемо уважно слідкувати за розвитком подій на «Океані», але погодьтеся – початок вельми обнадійливий.

Петро Олексійович Порошенко просто ніяк не може не виграти найближчі президентські перегони. А як може бути інакше? З такою підтримкою, яку він має! Переконайтесь самі!

Лідер фракції Опозиційного блоку у Миколаївській обласній раді Володимир Фроленко на питання щодо ситуації в його партії, а як ви знаєте, там відбувся фактичний розкол, частина опоблоку на чолі з Юрієм Бойко та Сергієм Льовочкіним об’єдналась з партією Медведчука-Рабиновича, а інша, на чолі з Олександром Вілкулом та Вадимом Новінським з цим не погодились і виключила Бойко і Льовичкина із фракції, звинуватив Вілкула та Новинського у роботі на чинну владу та чинного президента. А наступного дня, вже сам Олександр Вілкул у тому ж самому звинуватив своїх опонентів у партії. Що ж це виходить? А виходить, що дві різні частини опозиційного блоку тільки й роблять, що всіляко допомагають Порошенку обратися на другий термін! Як, як, скажіть мені, йому можна буде програти за такої потужної підтримки? Аж ніяк!

19 грудня міська влада обіцяє нам відкриття новорічної ялинки. Обіцяють концерт та фаєр-шоу. Хоча, через невідомого, поки що, водія мінівену відкриття льодової ковзанки під загрозою. При цьому не вважають що проведення такого масового заходу протирічить воєнному стану, який, як я нагадаю, введено у Миколаївській області. Хоча, стаття 19 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» абсолютно чітко забороняє проведення страйків, масових зібрань та акцій. Без будь яких виключень. Але на ділі виходить ось такий обмежений воєнний стан. Я ж казав, що як воно буде з воєнним станом неможливо передбачити. Поки що виходить якось так.

Стала відома дата проведення Собору православних церков України, на якому буде обрано предстоятеля Української Автокефальної Церкви. Він відбудеться 15 грудня у Святій Софії Київській. Обраний очільник самостійної церкви має отримати Томос з рук Вселенського Патріарху. Отже, перша, найважливіша частина історії з Томосом та Автокефальною Церквою добігає кінця, чекати лишилося тиждень. Звичайно, ще буде продовження. Аля судячи з того, як активізувались спроби дискредитувати процес, -  говорять, що це буде не зовсім самостійна церква і серед інших православних церков вона буде не на першому місці, забуваючи сказати, що так звана Українська Православна Церква Московського Патріархату, взагалі не самостійна, а для інших православних церков, крім РПЦ, її взагалі не існує, сам процес став невідворотнім. А наслідки його, будьте певні, нам важко уявити.

З першого квітня наступного року припиняється дія «Договору про дружбу, співпрацю, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією». Відповідне рішення підтримала Верховна Рада. Як стверджують українські парламентарії, ця дружба була лише не папері.

А Сполучені Штати Америки оголосили про те, що вони за два місяці вийдуть з договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, підписаний ще у далекому 1987 році Горбачовим та Рейганом, якщо Росія не знищить свої ракети 9М728 «Новатор» які вона розробила та розгорнула в Європі кілька років тому в порушення цього договору. Про це, ще в осені говорив Трамп, а зараз Америка від слів перейшла до діла. Що можна сказати з цього приводу? Світ точно не стає безпечнішим. Але він стає цікавішим і непередбачуваним.

Відеоверсію дивитися тут - https://www.youtube.com/watch?v=tm042qDiHbA&feature=youtu.be

Битва за Азов

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

В 1840 году между Британской империей и империей Цин разразилась война, которая впоследствии получила название первой опиумной. Камнем преткновения стала торговая политики маньчжурских правителей Китая, ограничивающих британскую торговлю на его территории. Речь шла, прежде всего, об опиуме, который тогда не считался наркотиком и его оборот не ограничивался, как сейчас. А после того, как в декабре 1839 года император полностью закрыл доступ в страну всех торговцев из Британии и Индии, разразилась война. Основой тактики Великобритании были манёвр флотом, бомбардировки береговых укреплений, быстрые десанты при поддержке флота и блокада портов и водных транспортных путей. В конечном итоге, основные боевые действия перенеслись на сушу, однако, этому предшествовало значительное ослабление Китая именно вследствие морской блокады его портов британским военно-морским флотом, противостоять которому китайский, уступавший тому численно и качественно, не мог. Заморозка торговли через морские и речные порты привела к экономическому спаду, экономический спад – к появлению безработицы, появление безработицы – к появлению недовольных, недовольство – к ослаблению государства и армии. В конце концов, в опустевшей казне элементарно перестало хватать денег для оснащения армии вооружениями и боеприпасами, и оплаты жалованья военным. И эту, и вторую подобную войну империя Цин проиграла, что ускорило ее скорое падение.

Битва за Атлантику в ходе Второй Мировой Войны – один из самых ее драматичных эпизодов. В ее ходе нацистская Германия вместе с союзниками пыталась лишить Великобританию снабжения по морю, от которых та полностью зависела, и принудить таким образом к капитуляции. Самым грозным немецким оружием в этой битве стали подводные лодки, которые наносили опустошительный ущерб британскому торговому флоту и ощутимый - британскому военному. Ближе к концу 1942 года казалось, что Британия была близка к поражению, а Германия к победе. Был момент, когда припасов на Острове оставалось не более, чем на два месяца, а бОльшая часть грузов, шедших в конвоях из Канады и других стран в Британию, отправлялась Кригсмарине на океанское дно. После смены тактики, усиления патрульной авиации и военного флота, в 1943 году в Битве за Атлантику произошел перелом в пользу Британии и союзников. Эту битву и войну в целом Британия и Объединенные Нации выиграли. Однако стоило это немалых человеческих и материальных жертв, а опасность быть потопленным немецкой подлодкой сохранялась до самого конца войны.

То, что делает сейчас Россия на Азовском море по отношению к Украине ничем, по-сути, не отличается от того, что делала в свое время Британия по отношению к Китаю и Германия по отношению к Британии. Морская блокада, вытеснение Украины из Азовского моря, вопреки всем договорам с ней и всем международным правовым нормам, агрессия на море – называйте, как хотите. Цель всех этих российских телодвижений – нанесение максимального экономического вреда Украине, дестабилизация обстановки в украинском приазовье ну, и утверждение своих претензий на Крым. Это все – в рамках продолжающейся уже скоро пять лет российско-украинской войны. Только сейчас Россия уже не стесняется открыто применять силу. Все – согласно логике нацисткой Германии. Называть все это как-то иначе, кроме как вражда и война может только полезный идиот или сознательный коллаборант.

Так, что – ничего нового с точки зрения истории. Только то, о чем мы читали в учебниках, книгах и что видели на экранах, теперь нам приходится переживать наяву. По-сути, можно говорить и Битве за Азов и по аналогии с Битвой за Атлантику мы пока до перелома 1943 года еще не дошли. Но он, перелом в нашу пользу будет, это я точно знаю. Хотя бы потому, что на нашей стороне сейчас большинство наций, как тогда на стороне Британии.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

Воєнний стан – миколаївські аспекти

Вибори, вибори і ще раз – вибори. Ось українська народна забава, від якої ані політичний клас, ані сам український народ не може відмовитися нізащо і ніколи. Вибори і через них – отримання бажаної влади. Ну, давайте про події відповідно до хронології.

У неділю, 25 листопада, три українських військових кораблі – два малих броньованих артилерійських катери і один буксир намагаються перейти з українського порту Одеса у Чорному морі до українського порту Бердянськ у Азовському морі. А йти туди, нагадаю, слід через Керченську протоку, під Керченським мостом. Протоку цю незаконно, але контролюють, росіяни внаслідок анексії Криму у 2014 році. Росіяни наші кораблі не пускають. Вони йдуть на таран українського буксиру – ці кадри, зроблені російськими військовими переглянули, напевно, мільйони людей. Перекривають прохід під мостом цивільним судном, яке начебто, сіло на мілину, блокують наші кораблі. А після того, як вони розвертаються на зворотній курс, атакують їх і захоплюють разом зі всіма, хто був на борту. Стріляють на ураження. Загалом, 24 моряки та інших військовослужбовців опиняються у російському полоні, трьох з них – поранено. Вже в вечорі цього ж дня президент Порошенко скликає засідання Ради національної безпеки і оборони яка пропонує йому запровадити в Україні військовий стан. Згідно із законами, для цього необхідна згода Верховної Ради і за цією згодою Порошенко звертається негайно.

І 26 листопада почалося! Президента відразу ж звинуватили у бажанні скасувати президентські вибори, призначені на 31 березня наступного року. Він був змушений змінити вимоги та запропонував військовий стан на 30 днів. Таким чином, президентська виборча кампанія, яка має стартувати 31 грудня 2018 року опинилась поза загрозою. Крім того, воєнний стан водиться не на всій території України, а лише в 10 областях, які межують із Росією, невизнаним Приднестров’єм та мають вихід до Чорного та Азовського морів. І парламент, в якому знаходиться, напевно, з десяток потенційних кандидатів на таку пропозицію пристав. Хоча драматичні дискусії в ньому точилися весь день, під час яких українські парламентарії навіть матюкалися, уявіть собі! І відразу ж депутати проголосували постанову про призначення президентських виборів на 31 березня 2019 року. І ця постанова набрала ще більше голосів ніж закон про введення військового стану.

Як би там не було, але військовий стан, хоч і на 30 днів, та лише у 10 областях, до переліку яких увійшла і Миколаївська область введений. Серед всіх миколаївських нардепів четверо – Андрій Вадатурський, Артем Ільюк, Олександр Жолобецький та Вадим Підберезняк не голосували за введення воєнного стану. Зі всіх чотирьох поки що лише Вадим Підберезняк публічно пояснив свою позицію – пропозиція президента викликала у нього багато питань, але вже зараз, коли рішення прийняте, він готовий його виконувати. А ось інші «відмовники» поки що відмовчуються. А почути їх було б цікаво.

Голова Миколаївської обласної державної адміністрації поспішив заспокоїти всіх. За його ствердженням, військовий стан ніяк не вплине на життя Миколаївщини. Він і голова обласної ради підтримали введення воєнного стану, позитивно відізвався і миколаївській міській голова. Екс-глава Миколаївської обласної державної адміністрації Вадим Меріков підтримав введення воєнного стану, цитую «Для меня военное положение началось с 22 февраля 2014 года. Поэтому поддерживаю Указ президента Украины и решение Верховной Рады о введении военного положения в приграничных регионах нашей страны. Мы должны быть готовыми защищать нашу Родину, как это уже не первый год делают наши воины на передовой». На момент п’ятниці, коли готувався цей матеріал інші вагомі лідери громадської думки ніяк не висловили свого ставлення до таких небачених подій в державі. І знову ж, було б цікаво почути та послухати.

Отже, Миколаївщина у воєнному стані. Як це? І справді, поки що, особливих катаклізмів у житті цивільних не помічається. Підстрибнув курс долара в обмінниках, але дуже швидко повернувся до майже колишнього рівня. Всі установи, транспорт як працювали, так і працюють. Із прикрих новин – Центральна виборча комісія скасувала вибори до об’єднаних територіальних громад в областях, в яких введений військовий стан, які були призначені на 23 грудня. В Миколаївській області таких було 12 штук. Очевидно, що їх буде перенесено. 

Але як відіб’ється воєнний стан на житті миколаївців та і всіх українців, насправді, ніхто зараз певно сказати не може. Я вже зазначав – ситуація насправді – небачена, такого ще за всю новітню історію України жодного разу не було. Частина політиків воліє звинуватити чинного президента у небажанні віддавати владу, скасувавши президентські вибори під приводом війни. Але ж ніхто, крім явних ворогів та корисних ідіотів, не може заперечувати самого факту російської агресії, анексії Криму, захоплення частини Донбасу та продовження військово-політичного тиску на Україну з боку Росії. Сама ситуація на Азовському морі виникла через фактичну блокаду українського узбережжя з портами Бердянськ та Маріуполь. З’явились нові військові бази на нашому кордоні і вони не пустують. Загроза вторгнення, захоплення, поглинання або встановлення лялькового режиму нікуди не ділася. Я сподіваюсь, всі про це пам’ятають? А те, що відбувається зараз в українському суспільстві дуже схоже на ситуацію «Розділяй та володарюй» на користь самої Росії. І хтось приймає участь у цьому несвідомо, щиро помиляючись, а хтось – цілком свідомо та з цілком конкретними цілями для себе або для своїх кураторів. Що з цього всього вийде – побачимо.

Рада Регіонального розвитку Миколаївської області відбулась 27 листопада. На неї було започатковано створення трирічного плану розвитку регіону. Очільники області закликала об’єднані територіальні громади прийняти участь у його створенні, забувши про політику. Підсумкове засідання ради планується на лютий місяць наступного року.

Ну, і нарешті, зима вже повністю вступає у свої права – зі снігом та заметами. Бережіть себе.

https://www.youtube.com/watch?v=o1xCmFhVjas

Пусть консулы примут меры, чтобы государство не претерпело ущерба

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Древний Рим начинал как республика. С момента освобождения от власти этрусских царей, все должности в Риме были выборными. Более того, дабы максимально предохраниться от возможной узурпации власти, высшие должности были не единоличными. Консулов – а это в мирное время – высшее должностное лицо государства, избирали по двое. Из двух разных сословий – патрициев и плебеев, для сохранения паритета между ними. Сенаторы и все главы всех магистратур, комиций и прочих римских институтов избирались гражданами. Так было до середины 1-го века до нашей эра, когда наступила эпоха принципата, и во главе государства появился принцип-император и Рим, по-сути, превратился в монархию с декоративными элементами республики.

Однако, когда римская республика оказывалась перед лицом серьезных опасностей или кризисов и требовалась полная мобилизация всех ресурсов государства, тогда на сцену выступали диктаторы. Так назывались люди, которым на ограниченное время (до 6 месяцев) давалась практически неограниченная власть. Процедура была следующей. Консулы созывали заседание сената и на нем произносилась условная фраза: «Пусть консулы примут меры, чтобы государство не претерпело ущерба». Сразу после этого, консулы называли имя диктатора и тотчас распускали своих ликторов, которые все переходили к диктатору (диктатору полагалось 24 ликтора, тогда как консулам — по 12); таким образом они оказывались перед диктатором рядовыми гражданами, и он имел над ними право жизни и смерти, как и над всеми гражданами, кроме народных трибунов. По назначении, диктатор выбирал себе помощника — «начальника конницы».

Диктаторы обладали практически неограниченной властью. Им подчинялись все римские магистратуры, они могли издавать законы, выступали в качестве высшей инстанции судебной власти. Их приговоры некуда было обжаловать – только они сами могли их отменить. Они имели власть и над жизнями римлян, то есть, могли приговорить любого к смерти. В знак этого, ликторы, сопровождавшие их, носили фасции – связанные пучки прутьев, символ высшей власти, с воткнутыми в них топорами. Диктаторы обладали полным судебным иммунитетом – они не несли никакой ответственности за свои действия после окончания срока их полномочий. В общем, это были настоящие диктаторы, которые, собственно и стали эталоном для всех дальнейших диктаторов мира. Кто-то их превзошел, кто-то – недотягивал.

К чему это я? К тому, что в критические минуты римляне умели собираться и не боялись отдать всю полноту власти в одни руки, пускай только на ограниченный срок. И благодаря, в том числе и этому, Рим стал Римской империей которая просуществовала сотни лет.

Если бы они так назначали диктаторов, как Верховная Рада 25 ноября принимала закон о военном положении, то Рим вряд ли бы вышел за границы Апеннинского полуострова. Да что там полуострова, он бы границ Лацио не достиг бы! И это при том, что полномочия президента по этому закону ой как далеки до полномочий римских диктаторов! Они сопоставимы приблизительно так же, как печерские холмы и Везувий.

Вот такая у нас хунта веселая, диктатора себе назначить не может!

http://nikvesti.fm/broadcast/show/33

«Птахи» у небі і на землі, та відчуття дежавю 2014-го

Вони були у небі! Вони – літали! Як птахи! Ну, майже! Вони – це група миколаївських чиновників та бізнесменів, які 19 листопада злітали чартерним рейсом Миколаїв – Київ – Миколаїв. Як пояснив керівник миколаївського аеропорту – це був тестовий рейс, для того, щоб продемонструвати готовність летовища відправляти та приймати літаки. І, скажу вам – це чудово! Чудово, що може відправляти та приймати рейси, хоча окремі чартери та регулярні перевезення – це дуже різні речі. Не зрозуміло інше. Що за переляк та якась паніка при появі поруч журналістів? Чому тікати від них? Чому тут дивуватися?  Та з якої нагоди повчати журналістів, як їм робити свою роботу та як висвітлювати життя? Шановні, ви же всі публічні особи, а публічні особи так себе не поводять! Хороша, чудова подія! Так подайте її як слід! А то таке враження, що вас застукали за чимось непристойному чи нехорошому! А ви ж нічого такого не робили – правда же?

20 листопада так звані «євробляхери» провели всеукраїнську акцію протесту, яка полягала у частковому блокуванні магістральних автомобільних доріг державного значення. Перекривали дороги вони і на Миколаївщині і навіть палили шини. Не подобаються їм закони, нещодавно прийняті українським парламентом які легалізують автівки на європейських номерах, які, нагадаю, їздять українськими дорогами у порушення митного законодавства. Ці закони передбачають значне зменшення базового мита, встановлюють пільговий період для розмитнення на 90 днів, але роблять досить дорогим узаконення старих автомобілів. Чим більше вік у машини, тим більше треба буде заплатити. Це – бар’єр, встановлений законодавцем для дуже шкідливого для екології автометалобрухту. І ось саме ця норма дуже не подобається «євробляхерам». Вони день блокували траси, а потім вирішили зробити перерву, закликавши президента ветувати закони. Поки що, історія у всеукраїнському масштабі закінчується тим, що Порошенко таки підписав закони. Але хочеться звернути увагу на аспект місцевий.

Під час протестів у нашому місті представники «АвтоЄвроСили» - а саме так називають себе «євробляхери» продемонстрували журналістам дуже цікавий папірець під назвою «Решение №1 территориальной громады Николаева и области на народном вече 18.11.2018». Як на мене, дуже цікавий документ, на який слід звернути особливу увагу. Давайте роздивимось його ретельніше.

Зокрема він містить п’ять пунктів, три з яких вимагають від президента ветувати вже названі закони, закликають підтримати акції протесту та висловлюють претензії частині народних депутатів від Миколаївщини через їх підтримку тих самих законів. А ось інші два пункти гідні того, щоб їх процитувати, мовою оригіналу: «Обратиться к городскому голове Сенкевичу А.Ф. и губернатору Савченко А.Ю., а также к депутатам городского и областного совета с требованием: созвать внеочередную сессию, на которой будет поставлен вопрос о ситуации в городе и области, по поводу настроения людей, о повышении коммунальных тарифов, цены на газ, топлива, доступного растомаживания автомобилей и других вопросов, связанных с жизнедеятельностью громады. В противном случае, будут перекрываться дороги, пикетироваться админздания и обстановка в городе и области начнет накаляться». А ще один пункт ще цікавіше, цитуємо: «Создать антикризисный штаб, который будет действовать на основании устава территориальных громад, цель которого будет защита жителей Николаева и области, котроль и аудит за действиями городских и областных властей» - кінець цитати.

Що виходить з наведених пунктів? По-перше, «євробляхери» намагаються вийти за межі власних вузьких, егоїстичних вимог. Але теми, які вони ліплять на свої прапори цілком вміщуються у русло тотальної шари, або халяви, як української національної ідеї. А ось тема про якийсь «антикризовий штаб», який має захищати жителів Миколаєва та області та контролювати дії міської та обласної влади та й ще на підставі статутів територіальних громад – це, насправді, найцікавіше у цьому папері, хоча, йому, наскільки мені відомо, ще не надано ходу. Не знаю, хто складав його, або хто консультував «євробляхерів», але це явний прокол кураторів. Бо створення окремих органів влади, для захисту людей невідомо від кого та від чого, для контролю легальних органів влади, та й ще не на підставі українських законів, це шалене відчуття дежавю 2014 року! До речі, а що це за збори територіальної громади №1 від 18.11.2018? Де вони були, хто був присутнім? Слухайте, але ж прихильники «русского мира» у 2014-му краще імітували народну волю!

Ну, і, як кажуть – в тему. Депутат Миколаївської обласної ради Микола Кравченко не вважає, що Миколаївська область має якимось чином допомагати учасникам АТО. Бо, мовляв, початок цитати: «…Николаевская область отдельно не воевала с Донецкой и Луганской областью…». За логікою пана Кравченка, держава Україна на сході воює не з Росією ті ії колаборантами, а з Донецькою та Луганською областями. А Миколаївська область немає відношення до української держави. Який міцний запах, чи то сморід федералізації, «русской весны» та відвертого українофобства, як на мене. Ну, цей взагалі-то, не здивував. Обурив, як завжди, але не здивував.

Сесія міської ради прийняла рішення, які дозволять новоствореному комунальному підприємству «Миколаївпастранс» придбати понад 20 нових автобусів. Дуже цікаве, при цьому, що стратегію та план розвитку цього підприємства його очільник збирається представляти публіці лише наступного тижня. А ось звіт керівника «антикорупційного» департаменту Андрія Єрмолаєва відклали на наступну сесію.

Укрзалізниця зібралась запровадити з 9 грудня новий графік руху потягів, згідно якому фірмовий потяг Миколаїв – Київ - Миколаїв перетворюється у потяг Миколаїв – Луцьк – Миколаїв, а його прибуття до столиці буде о 4.19 ранку. Що, погодьтеся, вкрай незручно. Народний депутат Борис Козирь запевнив, що такого графіку не буде. Подивимось.

І, Верховна Рада вдруге проголосувала за зміни до Конституції щодо курсу України до ЕС та НАТО, причому, конституційною більшістю у 311 голосів. Після такого ж голосування у лютого наступного року ця норма стана частиною Основного Закону країни. Парламент в ніч проти п’ятниці, вже з ранку прийняв бюджет на 2019 рік – вперше, так рано до кінця року. Бо дуже потрібні гроші МВФ, я так розумію.

https://www.youtube.com/watch?v=LsMtexRnXD4 

Зеленский - Рональд Рейган по-украински?

Доброго всем времени суток. В эфире на радио НикВести очередной выпуск «Параллелей и аналогий». С вами – Станислав Мартиросов.

Президентские выборы в Украине все ближе и ближе – до них осталось чуть более четырех месяцев. Кто-то лелеет надежды на реванш, кто-то надеется получить вожделенный приз, понимая, что возраст не оставит шансы на это спустя пять лет, а кто-то дрожит от нетерпения покончить с этим, по его мнению, недоразумением – «независимая Украина». Желающих занять высшую должность в стране – невероятно много. Думаю, что в бюллетене в первом туре список кандидатов будет больше десятка, а то и двух. А настроения потенциальных кандидатов подогреваются настроениями избирателей. Вот уже много месяцев подряд, наряду с известными, профессиональными политиками, высшие позиции в президентских рейтингах занимают известный комик и актер Владимир Зеленский и музыкант, фронт-мен группы «Океан Эльзы» Святослав Вакарчук. Оба, безусловно, талантливые люди, каждый в своей сфере, но к практической политике почти не имевшие до сегодня никакого опыта, кроме Вакарчука, недолго побывшего народным депутатом и ничем не запомнившимся нам в этой роли. Однако, это не охлаждает пыла их сторонников, мол, и Рейган был актером, а его имя сейчас вписано золотом в американскую историю! Ну, что ж, ежели народ проводит аналогии и параллели между Рейганом и Зеленским, нам уже деваться просто некуда. Сделаем это и мы. Вакарчук, все же рок-звезда, а не актер, это немножко другое, хоть и схожее, потому сосредоточимся на паре Рейган – Зеленский

Рональд Уилсон Рейган родился 6 февраля 1911 года в штате Иллинойс. Семья была среднего достатка, часто переезжала, впрочем, как и многие американцы. Еще в юности он проявлял интерес к актерству, а первой его работой стала работа спасателем в парке на реке, выполняя которую, он спас 77 человек, чем гордился до конца своих дней.

Владимир Александрович Зеленский родился 25 января 1978 года в городе Кривой Рог, в семье домохозяйки и доктора технических наук, профессора, заведующего кафедрой информатики в Криворожском экономическом институте Киевского национального экономического университета. Можно сказать – в интеллигентной семье. Также, как и Рональд с детства проявлял артистические наклонности.

Оба получили высшее образование и оба никогда не работали по полученной в вышах специальности. Оба с юности пошли по актерской стезе. Рейган, в начале как радиоведущий, а с 1937 года – как киноактер в Голливуде, а Зеленский, как КВН-щик любитель, а после – как профессионал. С 1998 по 2003 год он и его команда «95-й квартал» большую часть времени проводят в Москве и России, играя в Высшей лиге КВН и гастролируя по российским городам. С 2003 года Зеленский рвет с Масляковым и концентрируется на собственном проекте, который постепенно набирает обороты и становится самым успешным в своей области в Украине.

Можно сказать, что до этого биографии наших героев очень схожи, а вот позже начинаются отличия.

В 1942 году в возрасте 31 года Рональда Рейгана призывают в армию. Однако, в силу близорукости, и, учитывая его профессию, его направляют в так называемый «Первый кинопроизводственный отдел», который снимает более 400 учебных фильмов для ВВС США. Службу он заканчивает в конце 1945 года и сразу избирается в руководство Гильдии киноактеров США – весьма влиятельной профессиональной организации. Там он становится признанным лидером и в середине 60-х годов, сменив политическую ориентацию с демократов на республиканцев, решает пойти в большую политику. В 1967 году он побеждает на выборах губернатора штата Калифорния и остается на этом посту два срока подряд – до 1975 года. За это время он становится очень влиятельным внутри Республиканской партии, что позволяет ему выдвинуться от неё на выборах президента США в 1979 году и одержать на них победу. Президентом Соединенных Штатов они был два срока подряд – с 1980 по 1989 год.

Время его президентства действительно запомнилось колоссальными изменениями как в его стране, так и в мире. Такие слова и понятия, как «рейганомика», Стратегическая оборонная инициатива, «империя зла» вошли навсегда в историю. Именно Рейгану и его курсу на усиление противостояния с Советским Союзом приписывают решающую роль в крахе последнего.

К сожалению, никаких подобных фактов в биографии Владимира Александровича мы не находим. Нет у него никакого политического опыта. И в армии он не был никогда и в никаком качестве. Ничего не можем мы сказать о его политических убеждениях. Кто Зеленский – правый, левый? Либерал, социалист? Сторонник борьбы с Россией или хочет капитулировать на ее условиях? Нет у нас ответа на эти вопросы. Есть только образ честного правителя, созданный им в сериале «Слуга народа» который, почему-то, люди переносят на самого Зеленского, ничего не зная о его истинной природе. Единственное, что мы знаем точно, так это то, что Зеленский – талантливый актер и очень удачливый бизнесмен. При том, что бизнесменов при власти он очень успешно высмеивает.

Так, что – как ни крути - не тянет Владимир Александрович на Рональда Уилсона, ну никак! Ну, а душе народной, не прикажешь – кто люб, того и любит. Очаровывается душа народная и разочаровывается. Всякий раз уж много раз подряд. Неужели и в этот раз мозги включать не будем? Поживем – увидим.

Посему раскланиваюсь, до новых встреч в эфире! Услышимся!

Серйозна розмова, удар по Сєнкевичу та привиди у міськраді

У Миколаєві 15 листопада відбувся IV щорічний економічний форум «Миколаївщина надійний партнер». Міністр інфраструктури Володимир Омелян, голова Укравтодору Славомір Новак, голова Миколаївської обласної державної адміністрації Олександр Савченко, голова обласної ради, народні депутати, депутати обласної та міської ради, голови об’єднаних територіальних громад, представники бізнесу з миколаївського та інших регіонів, представники дипломатичних місій – ось далеко неповний перелік осіб та категорій, які відвідали цей представницький захід. Цього року його було присвячено транспортній тематиці – морегосподарського комплексу, розвитку дорожньої залізничної та авіаційної інфраструктури.

Слід зазначити, що цей форум насправді був доволі представницьким. Можна назвати публіку, яка зібралась там насправді серйозною. Саме тому, я думаю, голова обласної адміністрації Олексій Савченко своє вітальне слово, по-суті, перетворив на звіт про два роки своєї роботи. А міністр інфраструктури приголомшив присутніх новиною про те, що він не буде за них ремонтувати горезвісні туалети у миколаївському залізничному вокзалі.

Під час форуму ми дізнались про плани Укравтодору та Укрзалізниці щодо будівництва автошляхів та розвитку залізничного транспорту на Миколаївщини. Зокрема, про те, що Миколаїв планується включити до міжнародного коридору, який з’єднає польські балтийські порти та українські чорноморські порти – Одесу, Миколаїв, Херсон. А голова Укрзалізниці Євген Кравцов проанонсував, правда, по скайпу, першій потяг на електричній тязі у Миколаєві у 2022 році. Щодо Миколаївського залізничного вокзалу, то його взагалі планують передати в концесію.

До речі, щодо концесії. Як завжди на форумі, найбільш жваво обговорювались питання морегосподарського комплексу, що ще раз доводить значущість Миколаєва саме як морського транспортного вузла, хоч до моря близько 50 кілометрів. Концесія державних портів, чи приватизація? Що стримує розвиток терміналів? Яка користь та шкода від їх роботи для міста? На ці та інші теми відбулась справжня фахова дискусія. Яка, враховуючи рівень учасників, цілком може трансформуватися у нові законодавчі ініціативи або відкорегувати вже існуючі. Кому цікаві деталі – повну версію трансляції форуму можна легко відшукати у ютубі (https://www.youtube.com/watch?v=cNFRqc9Sivg&feature=youtu.be ).

В той час, як вся прогресивна частина миколаївців готувалась до IV економічного форуму, не прогресивна частина займалась справами не красивими. На чому їх і схопила поліція. Я про затримку керівника відділу департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції на «горячему»  - під час отримання частини хабаря від підприємця.  Як виявляється, керівник «антикорупційного» департаменту, як його просто називають, знав про негаразди у відділі і сам начебто звернувся до правоохоронців. Як він сказав на брифінгу – «..было принято решение не утаивать…». Вибачте мене, а яке ще рішення можна було прийняти, якщо ти законослухняний посадовець місцевого самоврядування і в тебе виникає обгрунтована підозра про те, що твій підлеглий займається здирництвом? Подивимось, чим закінчиться справа, але вже зараз можна сказати, що цей інцидент досить негативно вдарить по позиціях мера. Через те, що очільник «антикорупційного» департаменту Андрій Єрмолаєв вважається стовідсотково людиною мера і на створенні такої структури в мерії Олександр Сєнкевич наполягав особисто свого часу. І вже під час сесії у п’ятницю, деякі депутати поставили під сумнів доцільність існування такого органу у структурі міської виконавчої влади.

В миколаївській мерії з’явилися привиди. Саме так. В середу, коли правоохоронці робили слідчі дії у приміщенні міської ради у зв’язку із подіями, про які я вже розповів, якась особа проникла до відділу кадрів міськради. Дехто стверджує, що це депутат Єнтін. Принаймні, на відео з камер спостереження чоловік схожий на нього. Сам Олег Владиславович у коментарях мас-медіа категорично все заперечує. Поліція з цим інцидентом розбирається, а ми зробимо припущення. А можливо це привід чи фантом, чи фамільяр депутата? Фамільяр – це така сутність, яку створює собі чаклун або відьма, щоб вона допомагала йому чи їй. Хто зна? Виходить, у нас Миколаївська міська рада тепер будинок з привидами. У будь якому разі, якщо побачите Владислава Олеговича у коридорах мерії, переконайтесь, перед тим, як почати з ним спілкуватися, в тому, що він справжній. Про всяк випадок.

Не вважає зарплату у 38 тисяч на місяць чимось особливим і не правильним директор Миколаївелектротрансу Володимир Євтушенко, за сумісництвом, так би мовити, депутат міської ради та голова транспортної комісії. Каже – є галузева угода, затверджена Кабінетом Міністрів – і нема куди подітися від цього лиха – лишається нести цей важкий хрест. І як це колишньому керівництву цього комунального підприємства вдавалось відпетляти від цих обов’язків? Хитрунами, мабуть, були!

І повертаємось до того, з чого почали – до IV економічного форуму. На ньому, вже під завісу, очільник Миколаївського аеропорту Федір Барна анонсував перший рейс з нього до Єгипту 28 грудня цього року. І, навіть більше – запевнив, що у 2020 році аеропорт вийде на самоокупність. Правда, як стало відомо з кулуарів форуму – ще будуть просити грошей, у міста – точно. Що тут скажеш? По-перше – дату названо, відступати вже немає куди, а по-друге - я ж казав всім – «микофлайчик» працює! А ви не вірили!